Вища освіта в Україні і за кордоном

  Залежно від обраної спеціальності та типу навчального закладу на другому  никлі підготовка має переважно  загально-фундаментальний характер або поєднує фундаментальну та професійну складові з перевагою першої. Однак, в останнє

десятиріччя було відкрито безліч нових напрямів підготовки, особливо із сучасних прикладних розділів науки (інформатика, електроніка, прикладна : коміка та менеджмент тощо), в яких професійна складова посідає дедалі важливіше місце. У квітні 2002 р. було ухвалено рішення щодо введення je 2005 р. освітніх програм професійного ліценціата, орієнтованих на безпосереднє залучення випускників до трудового життя.

  Якщо  під час переходу з першого  на другий цикл вищої освіти вимога відповідності профілів попередньої та наступної підготовки трактується досить широко, то під час надходженні з першого рівня другого циклу (ліцензіат ) на другий — магістерський («метріз») — ця вимога стає обов'язковою. Академічні вимоги для здобуття ступеня «метріз» формально такі ж, що й для стуненя «ліценціат», зокрема встановлений подібний діапазон навчального навантаження від 350 до 550 годин протягом року.

  Третій  цикл вищої університетської освіти призначений для спеціалізації  за залучення до науково-дослідної  діяльності. Приймаються на цей цикл особи, не. мають ступінь «метріз» з відповідної спеціальності. Навчання протягом одного року завершується одержанням «диплома про вищу спеціалізовану освіту» (Diplome d'etudes superieures specialisees, D.E.S.S.), у разі вибору прогаяної спеціалізації, або «диплома поглибленої підготовки» (Diplome d'etudes approfondies, D.E.A.), якщо програма має дослідницький характер. Обидва дипломи, для отримання яких потрібно загалом 5 років підготовки, є дипломами про вищу університетську освіту третього циклу.

  Для навчання з метою здобуття ступеня  «доктор» (Docteur) зазвичай приймаються особи з дипломами поглибленої підготовки. Вони протягом 2-4 років зобов'язані виконати кваліфікаційні вимоги: скласти теоретичні екзамени зі спеціальності, провести наукове дослідження з обраної теми, написати та захистити дисертації.

  Підготовка  фахівців у галузі медицини здійснюється в університетах без розподілу  на цикли. Щоб отримати диплома лікаря — доктора медицини (Docteur en Medecine), потрібно загалом 7 років: 6 років навчання та один рік практичного стажування (інтернатури). Відповідно 5 років (у тому числі один рік стажування) потрібно, щоб отримати диплом фармацевта (Diplome de Phar-macien) та хірурга-стоматолога (Diplome de Chirurgien-Dentiste). Подальша професійна підготовка цих фахівців з метою одержання посвідчення (Certificat) про спеціалізацію в певній галузі медицини здійснюється протягом 2 років.

  У спеціалізованих вищих навчальних закладах, на відміну від університетів, зазвичай розподілу процесу навчання на цикли немає. Водночас зберігається різноманіття рівнів підготовки. При цьому рівень кожного професійного диплома може відповідати рівню відповідного диплома одного з трьох циклів університетської освіти.

  Диплом  інженера (Diplome d'ingenieur) вимагає, зазвичай, 5 років підготовки, яка може проводитися за двома схемами: безперервне 5-річне навчання на базі середньої школи або 3-річне (завершальне) навчання на базі попередньої підготовки протягом 2 років. Така попередня (передінженерна) підготовка здійснюється в спеціально призначених для цього так званих «вищих підготовчих класах», навчальні плани яких містять значні обсяги математики, інформатики, фізики та хімії в різних співвідношеннях, залежно від спеціалізації. Випускники підготовчих класів вступають до інженерних шкіл та інститутів за конкурсом, у якому можуть також брати участь особи, які закінчили перший цикл природознавчо-наукового або науково-технічного підрозділу університету.

  Академічний рік складається з двох семестрів (з вересня по червень). Заняття проводять у традиційний спосіб, але акцент робиться на самостійній роботі студентів. Фахові дисципліни завершуються іспитами. У навчальному процесі під час проведення атестації й іспитів застосовуються якісна та кількісна (20-бальна) система оцінювання знань, яка має такі кількісні й якісні позначення: 18-20 — «excellent» — «відмінно»; 16-18 — «tres bien» — «дуже добре»; 14-16 — «bien» — «добре»; 13-14 — «assez bien» — «досить добре»; 11-13 — «satisfaisant» — «задовільно»; 8-11 — «passable» — «прохідна оцінка»; нижче 8 — «rate» — «незадовільно». При цьому мінімальним прохідним балом вважається оцінка 8 з 20.

                                 Висновки:

    Європейський Союз нині перетворився на найбільше у світі економічно-політичне об'єднання 25 держав. Рух до підвищення конкурентоспроможності Європи через подальше розширення її простору з прийняттям нових членів до ЄЄ не припиниться. Реальні зміни, які відбуваються на теренах Європи та світу, зумовлені процесами глобалізації, становленням інформаційного суспільства, посиленням міграційних процесів, мобільності ринку праці, міжкультурних обмінів, а головне — об'єктивно сформованою потребою навчитися «жити разом», зберігаючи власну етнічну, культурну, релігійну та іншу самобутність і різноманітність, і, водночас, розуміючи та поважаючи один одного. Лідером об'єднавчого процесу нині виступає Європа.

       Останнім часом зусилля наукової та освітянської громадськості й урядів країн Європи спрямовані на істотне підвищення конкурентоспроможності європейської вищої освіти та науки у світовому вимірі, а також на підвищення ролі цієї системи в соціальних перетвореннях. Адже важливість освіти й освітньої співпраці в розвитку та зміцненні стійких, мирних і демократичних суспільств універсальна і вважається першочерговою.

      3а останнє десятиліття XX ст. національні системи вищої освіти європейських країн фактично були підготовлені не лише до сприйняття положень Болонської декларації, але й до практичного їхнього застосування Такі трансформації характерні і для систем вищої освіти країн інших регіонів світу. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                               ПЛАН: 

Вступ. 

1.Характерні тенденції у розвитку закордонної вищої освіти. 

2.Історичні витоки  ступеневої освіти. 

3.Національні  системи вищої освіти. 

Висновок. 

Використана література