Вища освіта в Україні і за кордоном

                                Вступ :

     На Європейському континенті відбуваються події, які ще нещодавно вважалися неймовірними або розглядалися політиками та науковцями у віддаленій перспективі. Передусім мається на увазі той факт, що з травня 2004 р. Європейський Союз перетворився на найбільше у світі економічно-політичне об'єднання двадцяти п'яти держав з 457 млн. населення (у США — 289 млн.) і майже 11 000 млрд. доларів валового продукту (у США — 10 300 млрд.).

  Таке  стрімке розширення Євросоюзу та згода його «багатих» лідерів прийняти до свого складу значно слабших в економічному плані партнерів з Балтії та Центральної Європи є закономірним явищем. На наш погляд, зростання конкурентоспроможності Європи через подальше розширення її простору внасдок прийняття нових десяти членів до ЄС не зникне.

  Цей рух зумовлений реальними змінами, що відбуваються на теренах Європи та світу: проблемами глобалізації, становленням інформаційного суспільства, посиленням міграційних процесів, мобільності ринку праці, міжкультурних обмінів, а головне — об'єктивно сформованою потребою навчитися «жити разом», зберігаючи власну етнічну, культурну, релігійну та іншу самобутність,різноманітність, і, водночас, розуміючи та поважаючи один одного. Світ стомився від безперервних конфліктів, військових зіткнень, тероризму. Він прагне жити у співдружності та співпраці. Лідером об'єднавчого процесу нині виступає Європа.

Саме  ця обставина залишає Україні  надію на те, що невдовзі вона стане  бажаним партнером і кандидатом на вступ до ЄС. Європейський вибір України — невід'ємна складова її подальшого розвитку. У культурно-цивілізаційному аспекті європейська інтеграція означає для нашої держави входження до єдиної сім'ї європейських народів, повернення до європейських політичних культурних традицій. Європейський вибір України — це орієнтація на фундаментальні цінності західної культури — парламентаризм, права людини, права національних меншин,лібералізація, свобода пересування, свобода отримання будь-якого рівня тощо. Все це є невід'ємним атрибутом громадянського критичного суспільства.

      З метою реалізації стратегічного  курсу України на інтеграцію  до Європейського Союзу, забезпечення всебічного входження України у європейський політичний, економічний і правовий простір та створення передумов для набуття Україною членства у ЄС Указами Президента України від 11 червня 1998 р. та 12 квітня 2000 р. було затверджено «Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу», а 14 вересня 2000 р.   «Програму інтеграції України до Європейського Союзу». 27 листопада 2003 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу», підготовлений за активної участі експертів Центру європейського та порівняльного права.

  Отже, як свідомий суспільний вибір перспектива  європейської інтеграції — це вагомий  стимул для успіху економічної та політичної трансформації, що може стати  основою національної консолідації, переходу від закритого тоталітарного до відкритого демократичного суспільства.

  Останнім  часом своєчасною та надзвичайно  актуальною стала ініціатива низки  європейських країн щодо загальноосвітньої  взаємно-узгодженої й толерантної підготовки людини до життя у «новій Європі», яка відома як Болонський процес. Болонський процес — це своєрідний рух освітніх національних систем до єдиних критеріїв і стандартів, які утверджуються в Європі. Головна його мета — консолідація зусиль наукової й освітянської громадськості та урядів для істотного підвищення конкурентоспроможності європейської вищої освіти та науки у світовому вимірі, а також для підвищення ролі цієї системи у соціальних перетвореннях. Адже важливість освіти й освітньої співпраці в розвитку та зміцненні стійких, мирних і демократичних суспільств універсальна і підтверджується як першочергова.

  У сучасному світі, коли незалежність України стала незаперечним фактом. а освіта — власною справою  українського народу, розбудова системи  освіти та її докорінне реформування мають стати основою відтворення інтелектуального, духовного потенціалу народу, виходу вітчизняної науки і техніки на світовий рівень, інтеграції України у світовий культурний та економічний прості. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 
                 1. Характерні тенденції у розвитку закордонної вищої освіти

 
 
       Кінець XX ст. і початок третього тисячоліття за масштабами трансформаційних змін називають переломним тому, що в наш час настаєтає ера в історії людства — інформаційне суспільство. Інформаційне суспільство — це не лише виробництво, засноване на комп'ютерних технологіях,процес створення та поширення знань та інформації, які перетворюються на : повні продуктивні сили суспільства. Саме від рівня інтелектуального розвитку людини більшою мірою залежатиме успіх не лише будь-якої виробничої діяльності, але й взагалі будь-якої сфери життєдіяльності. Якщо ж урахувати зростання тенденції глобалізації, яка з-посеред іншого означає небувале раніше загострення конкуренції між державами -націями, набуває характеру й охоплює, окрім економіки, інші сфери, то стає очевидним, що лише країна, яка забезпечить адекватний вимогам часу ровзвиток освіти та науки, може сподіватися на гідне місце у світовому співтоваристві .

  Одним із наслідків науково-технічної  та «інформаційної» революцій і  спричиненого ними зростання виробництва стала втрата суспільної необхідності  ранньому початку праці та значне підвищення вимог до рівня освітньої та фахової підготовки людини. Цей процес розпочався ще в 1950-1960-х рр. у передових країнах Західної Європи, Північної Америки й Азії, охопивши решту і середини 1980-х рр. У країнах, які найближче підійшли до інформаційного цивілізаційного розвитку майже зникла потреба залучення до виробництва не пише підлітків, а й молоді. На сучасному етапі у високорозвинутих країнах порослі в активному віці годують і одягають усе населення без найменших труднощів. Лише у поодиноких країнах закінчення обов'язкової освіти припадає на вік 14-15 років, у більшості ж сягає 17-18 років.

  Оцінюючи  системні процеси вищої освіти у країнах Європи й Америки важливо зупинитися на найхарактерніших тенденціях розвитку  закордонної вищої освіти, а саме:              

  -тенденція продовження обов'язкової освіти після школи;

    -тенденція до диверсифікації структур вищої освіти;

    -тенденція до побудови суспільства, яке безперервно навчатиметься (система безперервної освіти);

   -тенденція до врізноманітнення вищих навчальних закладів;

   - тенденція до розширення завдань вищих навчальних закладів; 

- тенденція вдосконалення та розширення «короткої і професіоналізованої» 

вищої освіти;

- тенденція до якісних змін у вимогах та умовах праці викладачів вищої школи;

- тенденція  до створення та розвитку нових  університетів та інших вищих  навчальних закладів на території  з нижчим освітнім рівнем населення;

- нові  тенденції в управлінні вищою освітою та її фінансуванні;

- нові  тенденції у взаємодії вищих  навчальних закладів і промисловців;

- тенденція до підвищення якості освіти;

- тенденція  вдосконалення систем кваліфікаційного  забезпечення вищої освіти;

- тенденція розширення навчання за кордоном;

- тенденція до зростання конкуренції на світовому ринку освітніх послуг;

- проблема втрати молодих науковців;

- євроінтеграція вищої освіти, яка має на меті створення єдиного європейського освітянського простору (Болонський процес).

    Тенденція до побудови суспільства, яке безперервно навчатиметься. Ідея безперервної (неперервної) освіти («Lifelong Learning» — LLL) є однією з провідних в освітній політиці початку XXI ст. Нині вона розглядається як унікальний механізм виживання людини та суспільства в інформаційну епоху. Адже перехід від індустріального до технотронного, інформаційного суспільства, у якому наукові знання й інформація щорічно подвоюються або навіть потроюються, створює для людини принципово нові умови життя, вимагаючи постійного самовдосконалення й оновлення знань, зростання самосвідомості та почуття відповідальності.

  Це  — нова соціально-педагогічна парадигма, формування якої об'єктивно зумовлене  всім соціально-економічним і суспільним розвитком під впливом глобалізаційних та інтеграційних процесів, якими характеризується сучасний цивілізаційний розвиток. Вона покликана і здатна забезпечити сучасний рівень професійної підготовки фахівців, наступність і взаємоузгодженість формування професійного мислення як основи професійної культури. Адже з плином часу змінюються суспільства, технології життя, праці та навчання, обсяги знань, системи освіти. Людина як особистість формується та розвивається постійно і безперервно: від народження та протягом усього життя. 

    Тенденція до розширення завдань вищих навчальних закладів. Слід зазначити, що тенденція до всебічної (єдиної) університетської системи разом із розвитком потужного сектору вищої освіти неуніверситетського рівня сприяли ширшому тлумаченню поняття «університет», яке відрізняється від традиційного визначення «європейського університету» — установа з інтенсивною співпрацею, узгодженістю між викладанням, навчанням та успіхами у ньому, де велика увага приділяється індивідуальному навчанню.

  Ця  тенденція чітко простежується нині переважно в університетах тих країн, які встигли найглибше зануритися у процес створення інформаційного суспільства. Донедавна малоструктуровані системи вищої освіти виконували досить обмежену кількість завдань щодо збереження та зміцнення державних структур країни, проведення наукових і технологічних досліджень. Водночас вони займалися підготовкою науковців, а також забезпеченням економіки фахівцями високої кваліфікації. У більшості країн вищі навчальні заклади виконували ці завдання шляхом використання моно- (чи мало-) дисциплінарного навчання. Якщо вища освіта була загальною, то фахова підготовка переносилася на робочі місця (класичним прикладом є Японія).

  Головні ж завдання щодо організації роботи вищих навчальних закладів з професійно орієнтованими програмами навчання, паралельно з університетським сектором, майже однакові у більшості країн:

  - запропонувати професійно орієнтовані й економічно вигідні типи освіти

для задоволення  потреб ринку праці;

-забезпечити потреби зростаючої кількості абітурієнтів без істотного збільшення урядових витрат на вищу освіту;

-запропонувати програми, орієнтовані передусім на викладання, в яких

частково  використовуватимуться дослідження  прикладного характеру;

- поновлення та поліпшення вже існуючої професійно орієнтованої освіти;

-створення реальних передумов для постійного та безперервного перенавчання переважної кількості зайнятих в усіх секторах економіки фахівців під тиском швидкого подвоєння накопиченості людством інформації, відкриття та впровадження нових технологій і відповідних змін ринку праці (система безперервної освіти впродовж усього життя) тощо.

  Поряд із розширенням функцій університетів, деякі країни обрали шлях створення спеціалізованих вищих навчальних закладів для забезпечення безперервної й нетрадиційної освіти.

     Потребують пояснення також  нові тенденції в управлінні вищою освітою та гг фінансуванні. Наприклад, спеціалісти вважають, що переважна більшість сучасних систем вищої освіти належить до централізованих, коли державі так чи інакше належать економічні або політичні важелі управління закладами. В Європі високою централізацією та громіздкими бюрократичними структурами вирізняються системи вищої освіти Франції (центральний департамент, що відповідає за освіту цієї країни, налічує понад 6 000 штатних працівників), Італії, Швеції, всіх країн постсоціалістичного простору тощо. Досить централізованими є системи освіти Японії, Тайваню, Південної Кореї, Сінгапуру тощо.

  На  протилежному полюсі — майже повністю децентралізована система вищої освіти США, де уряд майже не втручається навіть у важливі питання академічного життя. Проте, це не заважає освітній системі Сполучених Штатів Америки бути однією з кращих у світі, свідченням чого є не лише наукові відзнаки дослідників США, а й значна кількість іноземних студентів та аспірантів.