Технології соціальної роботи із жертвами сімейного насильства

          Жінки-жертви, які були дітьми насильників або вже довго знаходяться в ситуації насильства, дуже звикають до цього стану і навіть бачать у ньому свою долю. Корекція сумирності - це комплексна робота над зняттям відчуття провини, підвищення самооцінки, навичкам адекватного реагування та прийняття рішень.

          Жорстоке поводження з дітьми - це феномен, існування якого відоме з моменту появи історичних записів людства і яке, мабуть, існуватиме завжди. Зв'язано це з тим, що насильство - це не тільки соціальне явище, але етимологія його мультифакторальна і тісно пов'язана з природою людини.

Основними формами жорстокого поводження з  дітьми є: фізичне, сексуальне, емоційне (психологічне) насильство і зневага  основними потребами дитини.

          Про поширеність жорстокого поводження з дітьми можна судити по такому показнику як відібраних протягом року у батьків, які були позбавлені батьківських прав. Кількість таких дітей збільшилася за 5 років в 3 рази. За той же проміжок часу число дітей, що відбираються щорічно у батьків без позбавлення останніх їх батьківських прав, виросло в 2 рази. Цей показник відображає як число дітей, що піддалися жорстокому поводженню, так і випадки зневаги основними потребами дітей. Неухильно росте число "соціальних сиріт" - дітей, що залишилися без піклування батьків.

          Важливим інтегрованим показником, що відображає поширеність зневаги потребами дітей, є смертність дітей від неприродних причин (нещасні випадки, отруєння, втопили, вбивства, самогубства). У структурі смертності дітей від 7 до 15 років смерть від неприродних причин стійко займає перше місце, складаючи 25% від всіх причин смерті дітей цього віку.

          У процесі і після насильства у дитини розвивається первинна реакція на травму - хворобливі фізичні і емоційні явища, які залежно від характеру і тривалості дії, віку дитини, її особових особливостей, можуть мати різний ступінь вираженості, тяжкість і спектри проявів.

         Це можуть бути:

- посттравматичні стресові розлади;

- фізичні прояви;

- емоційні реакції;

- когнітивні розлади.

          Далі наступає стадія адаптації, під час якої дитина починає розвивати навики, що допомагають йому справитися з тим, що трапилося. Вона вибирає такі прийоми, такі форми поведінки, які, як дитина вважає, допомагають їй забезпечити безпеку і зменшити фізичний і психологічний біль. Найбільш поширеним видом є витіснення або забування. Тобто дитина прагне не думати про ті епізоди, які заподіюють йому такі хворобливі страждання, примушують переживати знов і що знов принижують її гідність епізоди.

          Щоб "забути" події, які, здається, забути неможливо, щоб припинити згадувати про них, переживши насилля знов і знов кошмар, жах, сором, приниження, дитина витрачає значну психічну енергію, яка в нормальних умовах використовується на оволодіння навиками, знаннями, властивими даному віку дитини. От чому важливо визначити контекст травми, що відбулася, або насильства, тобто вік дитини і стадію його розвитку. Як правило, у маленьких дітей (хоча не у всіх), що переживають фізичне, психологічне або сексуальне насильство, відбувається затримка мовного і психічного розвитку. Порушується когнітивна сфера - спостерігаються незрозумілі провали пам'яті, диссоціативні розлади, блокада спогадів, пов'язаних з певними подіями. Ряд емоційних і поведінкових особливостей дітей, що переживають насильство, є результатом пристосування до ситуації, в якій вони живуть, і спроби з нею справитися.

          Віддалені наслідки перенесеного насильства є інтеграційним процесом, який складається з особливостей 1 і 2 стадій - первинної реакції і стадії адаптації, особових особливостей дитини, а також велике значення має реакція дорослих на насильство, що розкрилося, чи отримала дитина яку-небудь допомогу і підтримку. Віддалені наслідки перенесеної травми можуть виявитися, коли дитина стає   дорослою і обзаводиться сім'єю. Як батьки вони можуть нехтувати основними потребами і інтересами дітей, проявляти емоційну холодність, бути нездібними захистити власних дітей від насильства або, навпаки, встановлювати над ними гіперопіку.

          Тому, необхідно пам'ятати, що всі наслідки або симптоми, виниклі в результаті дії травмуючих подій, впливають один на одного і зазнають динамічні зміни. 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 2. ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ЖЕРТВАМИ СІМЕЙНОГО НАСИЛЬСТВА

         2.1. Практичний досвід надання соціальних послуг потерпілим від насильства в сім'ї.

          В соціальній роботі із жертвами сімейного насилля виділяють три групи завдань:

• по їх спасінню;
• по підтримці соціального функціонування;
• по соціальному розвитку.

          В конкретних індивідуальних  і соціальних умовах в першу  чергу вирішується та чи інша  група завдань.

           У випадках реальної загрози  для життя та здоров’я жертви  сімейного насилля можуть використовувати  притулки-стаціонари, кризові центри, сховища з комплексом своїх  соціальних послуг. Гострі економічні  проблеми надають право жінці  звертатися по адресну соціальну  або екстрену допомогу.

          Кризові центри для постраждалих  від насильства створювалися  як ініціатива неурядових жіночих  організацій по учиненню реальної, кваліфікованої допомоги спеціалістів  – психологів, медиків, юристів,  педагогів. Працюючі в таких  центрах спеціалісти притримуються  принципу повної відмови від  обвинувачення жертви сімейного  насилля; звернувшись до центру  людина може розраховувати на  те, що його вислухають без  оцінок та інтерпретацій його  поведінки, з позиції поваги  до його почуттів.

          Для допомоги потерпілим від домашнього насильства діють спеціальні кризові центри, а також центри медико-соціальної реабілітації. Працівники кризових центрів надають інформаційну, психологічну, педагогічну, медичну, юридичну допомогу особам, які можуть стати або стали жертвами насильства в сім'ї, а також тимчасовий притулок; повідомляють службі дільничних інспекторів міліції чи кримінальній міліції в справах неповнолітніх про виявлені факти реальної загрози застосування насильства в сім'ї або про факти вчинення такого насильства.

            В центрах медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї постраждалим надають первинну медико-санітарну та психологічну допомогу, психіатричну допомогу певних видів, а за потреби працівники центрів скеровують жертв насильства в сім'ї на відповідне дальше лікування; організовують надання їм юридичних консультацій; повідомляють про вчинене насильство в сім'ї службі дільничних інспекторів міліції чи кримінальній міліції у справах неповнолітніх.

          Захист від насилля може відбуватися  як в умовах стаціонарного  спостереження, так й за допомогою  нестаціонарних закладів. В своїй  роботі спеціалісти нестаціонарних  закладів поєднують діяльність  правоохоронних органів та закладів  соціального обслуговування. Правоохоронні  органи припиняють насилля, а  заклади соціального обслуговування  чинять реабілітаційну, юридичну  та інші види допомоги його  жертвам. Вона складається з  морально-психологічної реабілітації, інформаційно-консультативної допомоги  і соціальних ресурсів для  захисту жертв домашнього насилля.[10;12]

          Під час реабілітації ефективною  технологією є створення терапевтичних  груп, які складаються із жінок,  які зазнали насилля в сім’ї.  Члени таких груп якнайкраще  можуть підтримати один одного, досягнути більш високих результатів  під керівництвом спеціаліста,  по корекції своєї особистості,  по захисту своїх соціальних  інтересів. Реабілітація проходить  на рівні корекції своєї особистості,  коли не змінюються травмуючи  обставини, а змінюється сприйняття  їх жінкою.

          Більш високий рівень роботи  – перехід від терапевтичних  груп до груп самодопомоги, тобто  об’єднання людей, які пережили  насилля, при цьому виділяються  люди, які спроможні впливати  на інших членів групи. Сприяння  спеціаліста соціальної роботи  у створенні таких груп значить,  що жертви сімейного насилля  стають суб’єктами впливу і  тепер вони беруть участь у  вирішенні своєї проблеми.[11;91]

          Однією із форм соціальної  роботи із жінками, зазнавши  ми насилля, є створення телефону  довіри. Основною метою телефону  довіри є здійснення психологічної  та правової допомоги. Психологічна  допомога – зниження емоціональної  напруги, активізація внутрішніх  ресурсів жінки, подолання внутрішнього  конфлікту. Правова допомога –  донесення до жінки її юридичних  прав.

          За останні роки в Україні  розвинулася система центрів  соціальної допомоги та інших  закладів соціального обслуговування. У цих закладах є посада  соціального працівника.

          Безпосередньо допомогу жінкам  та дітям, зазнавши насилля  чинять центри соціального обслуговування  населення. Такі категорії громадян  мають право на термінове соціальне  обслуговування, яке складається  з наступних соціальних послуг: здійснення медичної допомоги, сприяння  в одержанні тимчасового житла,  здійснення юридичної допомоги  з метою захисту їх прав. Крім  того, безпосередню участь в допомозі  жертвам сімейного насилля беруть  Центри соціальної допомоги сім’ї  та дітям.

          Центр термінової психологічної  допомоги покликан знижувати  психологічний дискомфорт, рівень  агресії, включаючи ауто агресію  та суіцидальні спроби.

          Центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді у разі необхідності надають первинну (під час звернення) соціально-психологічну допомогу особам, які постраждали від жорстокого поводження; надають правові, психологічні, соціально-медичні та соціально-психологічні послуги з метою збереження соціального статусу та повноцінної життєдіяльності, адаптування у суспільстві таких осіб.

          Одним із основних завдань 27 центрів ЦСССДМ (обласні та міст Києва й Севастополя, АР Крим) є робота із соціальної підтримки сім'ї, дітей та молоді. З метою соціального супроводу сімей, що опинилися в складних життєвих обставинах, та надання їм допомоги, ЦСССДМ було сформовано банк даних таких сімей. Окрім того, діє низка спеціалізованих формувань, що надають послуги, зокрема і щодо проблем насильства в сім'ї. З-поміж цих формувань варто згадати такі: служби соціальної підтримки сім'ї – 741, служби "Телефону довіри" – 79, школи волонтерів – 530, мобільні консультаційні пункти соціальної роботи в сільській і гірській місцевості та віддалених районах міст – 544, інформаційно-ресурсні центри – 89 та ін. Цей потужний потенціал спрямований на всебічну підтримку сім'ї і зокрема на підтримку осіб, що потерпають від різних видів жорстокості та насильства.

Але перелічені організації не забезпечують негайного  вилучення потерпілих з травмуючої ситуації шляхом надання тимчасового місця проживання. Для отримання такої допомоги в Україні створено спеціалізовані інституції: центри соціально-психологічної допомоги, центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї, кризові центри, притулки для жінок та притулки для дітей.

          Метою діяльності державних центрів соціально"психологічної допомоги є надання комплексу психологічних, юридичних, соціально-побутових, соціально-медичних, соціально-педагогічних послуг, послуг з працевлаштування та інших. У разі потреби центри надають тимчасовий притулок (до 90 діб) особам, які потерпіли від насильства в сім'ї. Координує діяльність цих закладів Держсоцслужба.

          Однак, центри соціальної-психологічної допомоги не надають спеціалізованої медичної допомоги, що належить до компетенції закладів медичного спрямування. Більшість осіб – жертв насильства мають ознаки порушення психічного здоров'я (гостра реакція на стрес, посттравматичний стресовий розлад, розлади адаптації, тривожно-фобічні та депресивні розлади тощо) внаслідок тяжкої психічної травми. Тому надавати спеціалізовану медичну та психологічну допомогу жертвам насильства в сім'ї повинні лікарі – психіатри та медичні психологи.

          Апеляція до досвіду інших країн, де подібними розладами опікуються винятково психологи, у даному випадку недоречна, адже наявні істотні розбіжності у навчальній підготовці психологів: вітчизняні психологи готуються у вищих навчальних закладах гуманітарного спрямування (не медичних) і не мають права проводити заходи медичної практики. Підготовка медичних психологів (на базі медичних університетів) у нашій країні почалася нещодавно, у 2006 р. відбувся перший випуск психологічного факультету Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, але

їх кількість  не покриває потреб країни. Отже, для  вирішення зазначеного вище, нагальною  потребою став розвиток системи центрів медико-соціальної допомоги жертвам насильства в сім'ї, які спеціалізуються в наданні медичної допомоги.[12;49]

          Вагому роль у вирішенні проблеми викоренення домашнього насильства відіграють гендерно орієнтовані громадські організації. Громадський рух проти насильства стосовно жінок у світі отримав новий імпульс у червні 1991 р., коли Центр жіночого глобального лідерства та учасники Форуму з питань жінок, насильства та прав людини, представленого учасницями з 20 країн світу, закликали до глобальної кампанії "16 днів проти гендерного насильства". З того часу тисячі організацій та осіб з понад ста країн світу беруть участь у цій щорічній всесвітній акції, що закликає до припинення усіх форм насильства проти жінок.