Сутність поняття «Соціально-культурна реабілітація молодих інвалідів»

      По-третє, в зв'язку з тим, що людина як відкрита функціональна система тісно пов'язана із середовищем і не може існувати поза ним, а головними механізмами, що підтримують її існування та цілісність, є адаптація та активність (саме активність слугує адаптації до середовища та інтеграції з ним), інвалідність можна охарактеризувати як стійку дезадаптацію та дезінтеграцію людини в умовах середовища, спричинені порушенням вітальних функцій як особистості, так і організму. Тож, головною метою реабілітації має бути активна адаптація з подальшою інтеграцією у середовище (в даному випадку – в соціум).

      По-четверте, враховуючи те, що людина є такою унікальною системою, “інтегрованою індивідуальністю”, яка сама здатна до самопрограмування, саморегулювання, самозбереження та самовдосконалення, при розробці стратегії реабілітації слід одразу відмовитися від старого директивно-маніпулятивного підходу, що практикувався багато років та виявився малоефективним, й згідно з яким людину-інваліда розглядали як безпомічний, безпорадний об'єкт зовнішнього впливу. Слід створити належні умови для індивідуального розвитку, актуалізації власних ресурсів, самореалізації, а, отже, до самореабілітації кожного індивіда. Це має бути безперервний процес вільного розвитку та самовдосконалення людини, родовою сутністю якої є свобода. Адже саме свобода дає людині можливість досить вільно змінювати вихідні обставини свого існування, а значить, дозволяє їй виступати суб‘єктом діяльності, характеризує її не як маріонетку в руках долі, а як активного діяча, автора власного життя.

      За словами філософа М.С. Кагана, акти реалізації свободи, в яких людина виступає як конкретний діючий індивід у всьому розмаїтті й безпосередності своєї життєдіяльності, пробуджують в неї її сутнісні сили.

      “Можливість реалізувати свої сутнісні сили, –  наголошує автор, - є прерогативою саме людини, що вирізняє її у світі тварин, забезпечуючи суто людське існування” (10). Зрозуміло, що йдеться тут про культуру як суто людський спосіб буття. Саме в культурі відбувається вільний саморозвиток людини (11).

      Загальновідомо, що інваліди з причин функціональних обмежень, з одного боку, та внаслідок відсутності у суспільстві належних умов для їхнього повноцінного культурного розвитку та діяльності, з іншого, позбавлені можливості на рівних з іншими задовольняти свої культурні потреби, знайомитися з культурними надбаннями, творчо розвиватися та самореалізовуватися. Тому проблема їхньої культурної реабілітації і досі залишається чи не найважливішою.

      Цим і зумовлюється необхідність розглянути реабілітацію інвалідів у дещо іншій площині та відпрацювати обґрунтовану позицію щодо сутності поняття “соціально-культурна реабілітація інвалідів”.

      У науковій літературі існують різні  підходи до визначення сутності культури. Так, наприклад, О.І. Арнольдов, Є.О. Баллер, М.С. Злобін, Л.Н. Коган, В.О. Межуєв та ін. наголошують на активному, творчому характері культури. Згідно з цією концепцією, культура являє собою діалектичне співвідношення предметного та діяльнісного аспектів. У такому розумінні культура тлумачиться як людинотворчість, центральною ланкою якої є особистість, особистісний розвиток.

      Як  зазначає Л.М. Коган, - саме культура є  певним ступенем, “мірою формування, розвитку та реалізації соціальних (сутнісних ) сил людини в її різноманітній суспільній діяльності” саме в культурі відбувається соціальне становлення особистості, яка створює себе, формує своє життя (14).

      З позицій функціонального або  технологічного підходу культура характеризується як позабіологічний спосіб діяльності людей, “завдяки якому їхня активність регулюється, реалізується, фізично забезпечується та відтворюється” (В.Є. Давидович, Ю.О. Жданов, М.С. Каган, Е.С. Маркар‘ян, З.І. Файнбург та інші). Відповідно до цього, культура має у своїй основі сааме свідомі дії, що радикальним чином відрізняє людину від тварини.

      Концепція культури як соціального досвіду  розкриває її сутність через систему способів закріплення, збереження, накопичення, трансляції та трансформації соціального досвіду, всіх без винятку складових.

      Ця  концепція вважається інтегруючою  і об'єднує два попередні підходи  до визначення культури, що дозволяє розглядати її як універсальний спосіб забезпечення “історичного наслідування” і на рівні індивідуального людського буття, і на рівні історичного буття соціального організму і полягає в тому, що сутнісною стороною культури є опредмечування-розпредмечування соціального досвіду. Центральним поняттям даного підходу є суспільні відносини, в яких породжується та функціонує цей досвід. У такому розумінні культура відповідає потребі суспільства в збереженні та вдосконаленні суспільних відносин через передачу соціального досвіду від покоління до покоління, а також через його розвиток у процесі соціально-перетворювальної діяльності (Р.О. Злотніков, Л.М. Кантор, В.О. Конєв, В.В. Шуклін, М.П. Дубінін, М.С. Кветной та інші).

      Отже, можна зробити припущення, що соціально-культурна  реабілітація молодих інвалідів – це процес входження людини у сферу культури, культурне середовище, досягнення гармонії з навколишнім світом, суспільством та з самою собою в процесі інтеріоризації, становлення особистості як суб‘єкта життєтворчості, розвитку культурних потреб,

творчих здібностей та смаків.  
 
 
 

Список  використаної літератури

1. Агеев  Е.Д. Система реабилитации слепых. - М.-ВОС.,1981. - 84 с.;

2. Агеев Е.Д. Организационно-педагогические основы социально-трудовой реабилитации лиц с глубоким нарушением зрения: Автореф. дис. ... канд. пед. наук.-Л.,1984.-С.20.;

3. Биран  В.П. Инвалидность при патологии органа зрения и реабилитация слабовидящих и слепых. - Минск.: Беларусь. 1979. - С. 24;

4 . Вовканич  А.С., Трач В.М., Тупайло Г.В. Программа підготовки спеціалистів-реабілітологів. /Інвалід і суспульство: проблеми інтеграції. – К.: А.Л.Д., 1995.- С. 38;

5. Гильд  С.А., Орловская Н.С. Социально-трудовая реабилитация на предприятиях ВОС. М., ВОС., 1983. - С. 5-34;

6 . Грачев  Л.Г. Программы социальной работы  с семьями, имеющими детей-инвалидов. - М., 1992. - С. 23;

7. Зимин  Б.В. Социально-трудовая реабилитация и интеграция слепых. - М.: ВОС., 1979. - С.3;

8. Зимин Б.В. К труду и жизни. - М.: ВОС., 1983. - С. 19-20;

9. Іванова  І.Б. Соціально-педагогічна робота з дітьми-інвалідами в системі соціальних служб для молоді. Автореф. дис. … канд. пед. наук. - Київ, Київський ун-т ім. Т.Г. Шевченка., 1998. - С. 8;

10. Каган  М.С. Философия культуры. – С. - Пб., – 1996. - С.10, 143;

11. Каган  М.С. Человеческая деятельность: опыт системного анализа. – М.: Политиздат., 1974. – 280 с.;

12 . Кантор  В.З . Самодеятельный художественный  коллектив как фактор социальной реабилитации слепых и слабовидящих. Дис. канд. пед. наук–Л.,-1989.- 163 с.;

13. Коваль  Л.Г., Звєрєва І.Д. , Хлєбік С.Р. Соціально-педагогічна підтримка дітей з різними соціальними та фізичними аномаліями/Соціальна педагогіка. Соціальна робота. [Навчальний посібник].К.: ІЗМН., - 1997р. - С. 157-164;

14. Коган  Л.Н. Человек и его судьба. – М.:Мысль., – 1988. – С. 165;

15. Краткая  медицинская энциклопедия. Т. 2, - М., 1973, - С. 541-542;

16. Платонова  Н.М. Основы социальной педагогики. Учеб. пособ. С-Пб , Изд-во СПб ун-т.,.1997, - С. 19;

17 . Реабілітаційна  педагогіка на рубежі XXІ сторіччя: наук.метод.зб.: у 2 ч./І.Г. Єрмаков (ред.)-К.: ІЗМН, – 1998, - ч.1, С.142;

18. Рейфман  М.В. Социальная реабилитация/ Опыт  работы Московского

правления ВОС. – М.: ВОС., 1981. – С. 3;

19 . Силкин  Л. Н. Что такое психологическая реабилитация //Наша жизнь. - М., 1982 - № 1, - С.34-35;

20 . Е.П.Синьова  Актуальні питання соціальної  адаптації осіб з глибоким порушенням зору/Інвалід і суспільство: Проблеми інтеграції. - К.: А.Л.Д., 1995. - С.18;

21. Словарь-справочник  по социальной работе/ Под ред. Е.И. Холостовой. – М.: Юристъ. – 2000.–С. 303;

22. Стандартные правила обеспечения равных возможностей для инвалидов.- Нью-Йорк., - 1994 г. - С. 19;

23. Феоктистова В.А. Цели, содержание и пути социально-трудовой реабилитации слепых. /Сб. по реабилитации слепых (под ред. А.Г. Литвака) / - М.: ВОС., 1982. - С. 12-19;

24. Хрусталев С.А., Гильд С.А., Боброва Л.И. Методика и практика социально-психологической реабилитации незрячих. - М.: ВОС., 1986, - С.4;

25. Язвина И.М. Совершенствование управления системой социальной реабилитации. - М.: ВОС., 1985, - С. 23.