Соціологічні аспекти психоаналізу З. Фрейда

 Серед послідовників З. Фрейда  можна назвати А. Адлера і  К. Юнга. В кінці 30-х років  виник неофрейдизм об'єднав психоаналіз  Фрейда з соціологічними теоріями. Піддавши критиці ряд положень класичного психоаналізу у тлумаченні внутріпсихічних процесів, але залишивши найважливіші його концепції (ірраціональні мотиви людської діяльності, споконвічно властиві кожному індивіду), представники неофрейдизму перенесли центр ваги на дослідження міжособистісних відносин. Це зроблено з метою відповісти на питання про людське існування, про те, як людина повинна жити і що повинна робити.  Причиною неврозів у людини вони вважають тривогу, що зароджується ще в дитини при зіткненні з від початку ворожим йому світом та підсилюється за браку уваги. Пізніше такою причиною стає неспроможність для індивіда досягти гармонії із соціальною структурою сучасного суспільства, яке формує в людини почуття самотності, відірваності від оточуючих, відчуження.   Саме суспільство розглядається як джерело всезагального відчуження та визнається ворожим до головних тенденцій розвитку особистості та трансформації її життєвих цінностей та ідеалів. Через вилікування індивіда може і повинне статися вилікування всього суспільства. До числа найбільш відомих представників неофрейдизму відносяться К. Хорні, Е. Фром, В. Райх, Г. Маркузе. Ідеї ​​неофрейдизму, незважаючи на свої психологічні концепції, мали величезний вплив на суспільне життя, етику, культуру. Фрейд не розглядає психічні процеси як щось довільне, нічим не детермінована. Хоча він не відкидає випадковості як таку, вважаючи, що буття людини в світі нерідко залежить від випадку, при тому, що в самому світі діють досить суворі і стійкі закономірності, він і не абсолютизує роль випадковості в розвитку світу. Фрейд визнає закономірності, що діють в реальному світі і які стоять за кожною випадковістю. Інша справа сфера психічної реальності, внутрішній світ людини. Тут на переконання Фрейда, немає місця для випадковості, пов'язаної з бажаннями окремого людської істоти. У психоаналітичній філософії, отже, відстоюється точка зору, згідно з якою людська діяльність підпорядковується певним закономірностям, а психічні процеси мають свою детермінацію, виявлення і розуміння суті якої має стати об'єктом пильної уваги дослідників.

Висновок

 На цьому можна  закінчити розгляд питань психоаналітичної  теорії. Дізнавшись, як з'явився й  розвивався психоаналіз, як розглядається  З. Фрейдом структура особистості  та зв'язку між елементами, як оцінюються фрейдистами і неофройдистів соціокультурні явища.  Брати чи не брати теорію - справа добровільна, як і звертатися чи ні до психоаналітика. Важливі й філософські аспекти психоаналізу. За словами В. Лейбіна, можна з "повною підставою говорити про те, що в найближчому майбутньому психоаналітичне вчення Фрейда про людину та культурі не тільки втратить свого впливу на розвиток ... філософської думки, але, навпаки, збереже свою значимість в умовах зближення між собою різних філософських шкіл ". Якщо зараз, в умовах раз'едінененності світу і суперечок про те, що і хто краще, теорія дійсно послужить справі створення загальних знаменників, то тільки за це можна буде дякувати З. Фрейда і сказати, що він працював не дарма.

Список літератури.

1. Віттельс Ф. Фрейд.  Його особистість, вчення і  школа. Л-д: Его, 1991 р. 

2. Лейбін В.М. Фрейд,  психоаналіз і сучасна західна  філософія. М.: Політична література, 1990 р. 

3. Фрейд З. Вступ  до психоаналізу: Лекції. М., 1990 р.