Правовідносини у сфері соціального забезпечення

         Матеріальні правовідносини є  основними, а процедурні - допоміжними  по відношенню до них. У допоміжних  фахівці права соціального забезпечення  виділяють дві групи відносин. Перша група характеризується  тим, що правовідносини виникають  на підставі регулятивних норм  з приводу встановлення юридичних  фактів або реалізації права  на той чи інший вид соціального  забезпечення і є обов'язковими  при застосуванні норм матеріального  права. Друга група, навпаки, характеризується  тим, що правовідносини виникають  на підставі охоронних норм  з приводу вирішення спору  про соціальне забезпечення і  не є обов'язковими при реалізації  норм матеріального права на  конкретний вид соціального забезпечення. Звідси першу групу правовідносин стали називати процедурними, а другу - процесуальними.

         Процедурні правовідносини - це суспільні  відносини, що складаються на  підставі процедурних норм права  соціального забезпечення між  фізичною особою (особами), з одного  боку, та компетентним органом, з  іншого, з приводу реалізації  та захисту належного людині  права на конкретний вид соціального  забезпечення [17, 95-98].

         Юридичними передумовами виникнення, зміни і припинення процедурних  правовідносин є процедурні норми, процедурна дієздатність учасників  цих відносин, процедурні юридичні  факти.

         Без норми права не може  виникнути процедурне правовідношення. Такі процедурні норми регламентують  права й обов'язки осіб, які  беруть участь у справі; містять  гарантії реального здійснення  суб'єктивного права на певний  вид соціального забезпечення; визначають  форму вчинення зобов'язаними  органами необхідних дій і  форму основних документів, які  є результатом цих дій, встановлюють  порядок оскарження суб'єктивного  права особи у сфері соціального  забезпечення.

         Другою передумовою участі у  правовідносинах є наявність  процедурної дієздатності. Правоздатність  є загальною властивістю суб'єктів  будь-яких матеріальних правовідносин. У процедурних правовідносинах  вона ніякої ролі не відіграє. Тому при аналізі матеріальних  правовідносин розкривається зміст  правоздатності, а при висвітленні  процедурних правовідносин —  дієздатності. Остання свідчить  про можливість брати участь  у правовідносинах з реалізації  матеріального права. Недієздатна  особа має матеріальне право, але участь у його реалізації  бере не вона, а її законний  представник як учасник процедурних  правовідносин. Таким чином, під  процедурною дієздатністю розуміють  здатність особи своїми діями  здійснювати процедурні права  і виконувати процедурні обов'язки  у сфері соціального забезпечення.

         Процедурні юридичні факти - це  такі конкретні соціальні обставини, які ведуть до виникнення, зміни  чи припинення процедурних правовідносин  у сфері соціального забезпечення. Вони фіксуються у встановленій  законодавством процедурній формі, тобто належним чином оформляються  і засвідчуються. Як правило, на  процедурні правовідносини впливає  не один юридичний факт, а сукупність  їх. Юридичні факти-події, що породжують  матеріальні правовідносини, можуть  виступати приводом до вчинення  дій, які є юридичними фактами  процедурних правовідносин.

         Структурними елементами процедурних  правовідносин є суб'єкти, об'єкти  і зміст.

         Суб'єктами процедурних правовідносин  виступають, з одного боку, фізичні  особи, а з іншого, — органи  соціального забезпечення чи  орган, до компетенції якого входить  встановлення фактів, що мають  юридичне значення для права  соціального забезпечення. Найчастіше  суб'єкти матеріальних і процедурних  правовідносин з боку фізичних  осіб збігаються, але бувають  випадки, коли інтереси носія  матеріального права у процедурному  правовідношенні представляє його  законний представник. У цих правовідносинах, крім органу соціального забезпечення  як суб'єкта матеріального правовідношення, можуть брати участь і інші  органи, уповноважені встановлювати  передбачені нормами права соціального  забезпечення життєві обставини.

         Об'єктом процедурних правовідносин  є рішення компетентного органу  про встановлення факту, що має  юридичне значення для права  соціального забезпечення, або про  призначення чи надання конкретного  виду соціального забезпечення, а також рішення за результатами  розгляду спору у сфері соціального  забезпечення в позасудовому  порядку. Об'єктами процедурних відносин  не можуть бути ні предмети  зовнішнього світу, ні матеріальні  чи духовні блага та цінності. Об'єктом цих правовідносин є  юридичне благо у формі позитивного  рішення уповноваженого органу.

         Під змістом процедурних правовідносин  у сфері соціального забезпечення  розуміють сукупність суб'єктивних  прав, юридичних повноважень і  юридичних обов'язків та реальну  поведінку учасників цих правовідносин. Основу процедурних правовідносин  складають право фізичних осіб  вимагати від компетентного органу  вчинення певної юридичної дії  та обов'язок цього органу вчинити  такі дії у встановлені законом  строки й у встановленому законом  порядку [14, 66-70].

         У процедурних правовідносинах  межі можливої поведінки його  учасників окреслені не лише  предметом такої поведінки, а  й тим, як, яким чином, у якій  послідовності, та в який час  можна вчиняти певні юридичні  дії. Фактична поведінка має здійснюватися  строго відповідно до її правової  моделі. До процедурних повноважень  компетентного органу входять  його права й обов'язки в  процесі розгляду і вирішення  справ у сфері соціального  забезпечення населення.

         До основних процедурних прав  фізичних осіб при розгляді  їхніх справ органами соціального  забезпечення належать, зокрема, такі: 1) робити запити; 2) подавати клопотання  про запрошення свідків, призначення  експертизи, витребування додаткових  доказів, надання копій документів, що є у справі, тощо; 3) ознайомлюватися  з матеріалами справи і робити  виписки з них; 4) давати усні  та письмові пояснення; 5) мати  представника; 6) брати участь у  дослідженні доказів у справі; 7) виступати рідною мовою та  користуватися послугами перекладача; 8) отримувати інформацію про хід  розгляду справи; 9) оскаржувати рішення  компетентного органу. Особа користується  й іншими процедурними правами, які дають можливість оперативно, всебічно, повно та об'єктивно  розглянути її справу. Разом з  тим фізична особа зобов'язана  добросовісно користуватися наданими  процедурними правами, з'являтися  на виклик компетентного органу, подавати документи, які відповідно  до закону є необхідними для  провадження у справі.

         Орган, що розглядає справу у  сфері соціального забезпечення, має право отримувати від установ, організацій та підприємств незалежно  від форм власності інформацію  та документи, необхідні для розгляду  і вирішення справи; запрошувати  фізичну особу для дачі письмових  і усних пояснень по суті  справи, а також інші права, що  випливають з його компетенції. Цей орган зобов'язаний: 1) роз'яснювати  зацікавленим особам їхні процедурні  права й обов'язки, сприяти належній  реалізації їх; 2) роз'яснювати можливі  наслідки вирішення справи (наприклад, переведення з одного виду  пенсії на інший); 3) вирішувати  у встановлені строки питання  про задоволення поданих клопотань  або про відмову в задоволенні  їх із зазначенням мотивів  відмови; 4) повідомляти особу про  результати розгляду справи і  роз'яснювати їй порядок оскарження  прийнятого рішення; 5) давати відповіді  особі на її запити і приймати  рішення щодо її клопотань; 6) приймати  громадян в установленому порядку  та надавати їм консультації; 7) облаштовувати місця приймання  громадян технічними та іншими  засобами для надання необхідної  інформації, наприклад, зразками документів, контактними телефонними відомостями  про місце знаходження посадових  осіб, відповідних служб тощо.

         Процедурні правовідносини у  праві соціального забезпечення  можна класифікувати на окремі  види за різними критеріями. Так, залежно від виду соціального  забезпечення, на реалізацію якого  спрямовані процедурні правовідносини, виділяють: 1) процедурні правовідносини  в пенсійному забезпеченні; 2) процедурні  правовідносини у зв'язку з  призначенням грошових допомог  і компенсацій; 3) процедурні правовідносини, які виникають у зв'язку з  наданням натуральної допомоги, соціальних послуг і пільг.

За формою соціального забезпечення розрізняють: 1) процедурні правовідносини у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування; 2) процедурні правовідносини у сфері державного соціального забезпечення та державної соціальної допомоги; 3) процедурні правовідносини у сфері недержавної соціальної підтримки найбільш вразливих верств населення [8, 154-157].

ВИСНОВКИ

З огляду на викладене, можна зробити висновок, що правовідносини з соціального забезпечення - це врегульовані нормами права суспільні відносини, які виникають між фізичною особою чи сім'єю та державою, в особі її органів, з приводу безоплатного (безеквівлентного) або на пільгових умовах матеріального забезпечення і обслуговування за рахунок спеціальних фондів, державного та місцевих бюджетів громадян в старості, у випадку хвороби, повної або часткової втрати працездатності, втрати годувальника, а також з приводу надання допомоги малозабезпеченим сім'ям, сім'ям, що мають дітей та в інших випадках, визначених законом.

Правовідносини складаються, виникають, вимірюються і припиняються під дією правових норм. Тому правовими відносинами називають зв'язок між учасниками (суб'єктами), їхні взаємні права та обов'язки, які регулюються нормами права. Відносини з соціального забезпечення є правовими відносинами (в іншому виді вони практично не існують), оскільки виникають лише за наявності норм законодавства про соціальне забезпечення.

Предметом права соціального забезпечення є комплекс якісно однорідних суспільних відносин, що існують у сфері соціального забезпечення осіб, які зазнали соціального ризику (соціально-забезпечувальні відносини), а також пов'язані з ними процедурні та соціально-страхові відносини.

Правовідносини з соціального забезпечення містять у собі моменти суб'єктивної і об'єктивної волі. Виникнення правовідносин з соціального забезпечення пов'язують з набуттям у громадян суб'єктивного права на той чи інший вид соціального забезпечення, передбачений чинним законодавством та їх волевиявленням щодо звернення до відповідного державного органу за призначенням такого забезпечення або встановлення відповідного юридичного факту, необхідного для його надання, чи вирішення позасудово спору з приводу надання певного виду соціального забезпечення. Тобто зміст суспільних відносин, що виникають у сфері соціального забезпечення визначають саме учасники цих відносин (суб'єктивна воля). Але цей зміст регулюється правовими нормами, що надають відносинам правової форми і самі учасники відносин, в разі відсутності правової норми, спрямованої на врегулювання таких відносин, не можуть надати відносинам юридичної форми.

Об'єктивна воля виступає як воля держави, оскільки права і обов'язки учасників відносин, та й існування самих відносин забезпечуються нормативними актами, що видаються державою в особі її органів.        

Залежно від того, результатом реалізації якої норми є правовідносини, їх можна поділити на правовідносини з приводу окремих видів забезпечення (матеріальні), процедурні правовідносини з установлення фактів та констатації обставин, що мають юридичне значення, та соціально - страхові.

Основу системи правовідносин з соціального забезпечення складають матеріальні правовідносини, оскільки саме в них задовольняються об’єктивні потреби особи в матеріальних засобах та соціальних послугах. Відмітною рисою соціально-забезпечуваль­них правовідносин є те, що особа (або сім’я) у разі дотримання встановлених законом умов наділена суб’єктивним правом на отримання пенсії, допомоги, компенсації, послуги або пільги, а державний орган зобов’язаний їх надати.

Передують матеріальним правовідносинам або виникають разом із ними процедурні правовідносини зі встановлення юридичних фактів (наприклад, тривалості страхового стажу, групи та причини інвалідності) та винесення рішень про призначення або про відмову у наданні конкретних видів соціального забезпечення. Хоча ці правовідносини тісно пов’язані з матеріальними, проте мають особливості, які підтверджують їх самостійність. Процедурні правовідносини виникають завжди за волевиявленням заінтересованої особи після виникнення права на той чи інший вид забезпечення.

Соціально-страхові правовідносини – це окремий вид соціально- забезпечувальних правовідносин. Цим відносинам характерні певні ознаки фінансових чи управлінських. Але вони забезпечують акумуляцію цільових соціальних кошті, які виключно спрямовані на фінансування соціальних виплат чи послуг особам у разі настання соціального ризику [11].

Більшість соціально-забезпечувальних відносин за своєю природою є соціально-зобов’язальними правовідносинами недоговірного характеру. Вони мають чітку правову регламентацію, оскільки всі права і обов’язки їх суб’єктів визначені законом і не можуть бути змінені за угодою сторін.

Права і обов'язки учасників відносин, та й існування самих відносин забезпечуються нормативними актами, що видаються державою в особі її органів.

Відносини з соціального забезпечення є правовими, тобто вони існують лише за наявності відповідної норми права, хоча сама норма не породжує правовідносин, оскільки вона визначає загальний характер належної поведінки суб'єктів і прямого зв'язку з конкретними суб'єктами правовідносин не має.