Правовідносини у сфері соціального забезпечення

         За тривалістю в часі соціально-забезпечувальні  правовідносини можуть бути постійними (регулярними) або ж  відбуватися як одноактна дія. Так, виплата пенсій усіх видів здійснюється щомісячно і впродовж певного терміну, на який вона призначена: наприклад, пенсії за віком та вислугу років призначаються довічно, по інвалідності - на весь час інвалідності особи або довічно, пенсії в разі втрати годувальника - до досягнення повноліття дітьми померлого годувальника тощо. До  одноразових допомог можна віднести допомогу по вагітності та пологах, одноразова допомогу при народженні дитини, допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю тощо.

         Спектр  правових можливостей учасників соціально-забезпечувальних правовідносин, що мають суб'єктивне право, є доволі різноманітним. Вони вправі вимагати відповідних дій органів чи установ, які здійснюють соціальне забезпечення, для реалізації свого соціального права. Крім того, їм надається можливість самостійно вчиняти певні дії та право звернутися за захистом до держави в разі порушення цього права. Так, суб'єкт права на пенсію вправі вимагати: призначення пенсії визначеного виду і розміру в разі настання пенсійних ризиків, проведення перерахунку розміру пенсії (при зміні страхового стажу), переведення з одного виду пенсії на інший, а також проведення інших передбачених пенсійним законодавством дій.

         Правовим можливостям суб'єкта права на соціальне забезпечення відповідає юридичний обов'язок відповідного органу соціального захисту призначити та здійснити надання соціального забезпечення. Юридичний обов'язок разом із суб'єктивним правом становлять основу змісту правовідносин цього виду, а отже, й зумовлюють їх активний характер [9, 68-72].                                     

         Фізичні  особи, які виступають суб'єктами  права на соціальне забезпечення, наділені також певними юридичними  обов'язками. Так, законодавством передбачено, що пенсіонер зобов'язаний своєчасно повідомляти про обставини, які можуть спричинити зміну розміру пенсії або припинити її виплату (зміни в складі сім'ї пенсіонера, переосвідченпя у МСЕК тощо). За невиконання цих юридичних обов'язків до пенсіонерів застосовуються передбачені пенсійним законодавством санкції. Наприклад, при одержанні з їх вини зайвих сум пенсії на них покладається обов'язок відшкодувати завдану шкоду.

          Виділяють  три   необхідні   елементи юридично фактичного складу (окремі юридичні факти). Це, передусім, об'єктивні обставини (факти), а також волевиявлення особи на отримання конкретного виду соціального забезпечення і рішення компетентного органу про призначення відповідного виду соціального забезпечення.

         Об'єктивні  факти — це такі конкретні  соціальні обставини, які є необхідними  для виникнення у особи права  на певний вид соціального  забезпечення. Вони бувають абсолютно та відносно об'єктивними. Абсолютно об'єктивними фактами вважають соціальні ризики та стать особи. Відносно об'єктивними фактами є обставини, наявність та відсутність яких ставиться у залежність від волі суб'єктів правовідносин. Такими є страховий стаж особи,  її заробіток та деякі інші.

     Другий елемент юридичного  складу повністю стосується свідомого  волевиявлення суб'єкта права  на соціальне забезпечення, а тому такі факти прийнято називати діями. Волевиявлення зазвичай має письмову форму і проявляється у вигляді заяви до відповідного компетентного органу, який ухвалює рішення про надання особі належного виду соціального забезпечення. Найбільш характерним прикладом елементів волевиявлення, що властиві правовідносинам соціального забезпечення, можуть бути підстави виникнення пенсійних правовідносин усіх видів. Вони постають за наявності визначеної у законодавстві певної сукупності юридичних фактів, яка є індивідуальною для кожного з видів таких правовідносин. Так, для виникнення пенсійних правовідносин за віком юридичний склад повинен містити такі елементи: досягнення особою пенсійного віку; наявність страхового стажу зазначеної тривалості; волевиявлення громадянина та рішення компетентного органу про призначення пенсії. Для виникнення пенсійних правовідносин у зв'язку із забезпеченням інвалідів юридичними фактами є: наявність однієї з трьох груп інвалідності у поєднанні з її причиною (загальне чи професійне захворювання); наявність страхового стажу певної тривалості (для пенсійного забезпечення по інвалідності внаслідок загального захворювання); волевиявлення інваліда та акт відповідного компетентного органу про призначення пенсії у зв'язку з інвалідністю.

         Необхідним елементом юридичного  фактичного складу є  рішення  державного органу. Саме воно і зумовлює динаміку соціально- забезпечувальних правовідносин.

         Рішення про призначення пенсії  констатує наявність усіх необхідних  умов для виникнення, зміни чи  припинення пенсійних правовідносин. У фактичному складі - це завершальний елемент, який у сукупності з іншими призводить до певних юридичних наслідків - призначення соціальної виплати, зміни її розміру, припинення виплати тощо [19, 88-93].

         Соціально-забезпечувальні  правовідносини, утворюючи єдину  цілісну структуру, є, тим не менше, досить неоднорідними, що дає підстави класифікувати їх за різними критеріями.

         Найпоширенішою можна визнати  класифікацію за видами соціального забезпечення, де, як відомо, виділяють пенсійне забезпечення, допомоги, соціальні пільги та соціальне обслуговування. Зазначені види зумовлюють відповідний поділ соціально-забезпечувальних правовідносин на пенсії, допомоги та правовідносини щодо надання соціальних пільг і обслуговування. Натомість чимало з цих видів можна класифікувати на окремі підвиди залежно від виду соціального забезпечення, на який претендує особа. Так, правовідносини у сфері державного пенсійного забезпечення поділяють на правовідносини пенсійного забезпечення за віком, у зв'язку з інвалідністю внаслідок загального захворювання, внаслідок професійного захворювання та внаслідок втрати годувальника (у солідарній пенсійній системі), щодо забезпечення довічною пенсією чи одноразовою виплатою (у накопичувальній системі) [15, 49].

Ознайомившись з соціально - забезпечувальними (матеріальними) правовідносинами можна перейти до розгляду соціально – страхових правовідносин.

2.2 Соціально - страхові правовідносини

Чільне місце у структурі правових відносин соціального забезпечення займають соціально-страхові правовідносини. Такими, зокрема, вважаються врегульовані нормами права суспільні відносини щодо збору страхових внесків та акумуляції коштів соціальними страховим фондами . Вони, як і процедурні правовідносини, є допоміжними та існують задля обслуговування основних соціально-забезпечувальних правовідносин. Саме завдяки соціально-страховим правовідносинам реалізується право застрахованих осіб (членів їхніх сімей) на отримання соціальних виплат за кошти соціальних страхових фондів у разі настання страхового випадку.

         Суб'єктами соціально-страхових  правовідносин є застраховані  громадяни, а в окремих випадках - члени їхніх сімей та інші  особи, а також страхувальники  і страховики. Застрахованою вважається  фізична особа, на користь якої  здійснюється загальнообов'язкове  державне соціальне страхування. Коло тих осіб, які можуть бути застрахованими, визначається законами, які регулюють окремі види загальнообов'язкового соціального страхування.

       Суб'єктами правовідносин соціального  страхування є також страхувальники. Це ті особи, які зобов'язані (або  мають бажання) сплачувати страхові  внески відповідно до закону  чи договору. Суб'єктами,  що зобов'язані  перераховувати до фонду внески, є роботодавці. Наймані працівники, які також сплачують їх на  свою користь, теж належать до  суб'єктів цього виду. Страхувальником, що сплачує страхові внески  за власним бажанням, може бути  будь-яка фізична особа, яка виявила  інтерес до участі у соціальному  страхуванні. Це можуть бути так  звані самозайняті особи (підприємці  без створення юридичної особи, адвокати, приватні нотаріуси тощо).

      Страховиками у соціально-страхових  правовідносинах виступають цільові  страхові фонди: пенсійного страхування, страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, страхування на випадок безробіття і страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

       З-поміж усіх цих учасників  центральним суб'єктом соціально-страхових  правовідносин вважається застрахована  особа, адже саме її інтерес  слугує об'єктом страхування [2, 54-57].

         Участь суб'єктів у соціально-страхових  правовідносинах є доволі різноплановою  за характером та змістом. Зокрема, правові стосунки страхувальників  і застрахованих осіб майже  відсутні у площині соціального  страхування. Тут обов'язки участі  страхувальників у соціально-страхових  правовідносинах зумовлені наявністю  трудових правовідносин із застрахованою  особою, тобто якихось додаткових  зобов'язань між страховиком і  застрахованою особою щодо сплати страхових внесків не виникає. Вони встановлені законом і виникають у результаті укладення трудового договору.

       Інакшою є ситуація із взаємовідносинами  страхувальників та страховиків. Специфіка таких правовідносин  проявляється у тому, що об'єктом  соціально-страхових правовідносин  між страхувальником та страховиком  є страхові внески, які і становлять  основу соціальних коштів. Натомість  інший їх різновид - правовідносини  щодо організації соціального  страхування (реєстрація платників  страхових внесків, персоніфікований  облік, видача застрахованим документів, які підтверджують факт страхування, тощо) мають своїм об'єктом результат  дій суб'єктів, який відображений  у правовому акті, що фіксує  здійснення соціального страхування  щодо конкретної особи.

         Змістовні ознаки соціально-страхових  правовідносин виражаються не  лише в обов'язку страхувальників  сплачувати страхові внески. Суб'єкти  цих правовідносин можуть мати  й інші права та обов'язки. Так, роботодавець як суб'єкт соціально-страхових  правовідносин зобов'язаний в  установленому порядку надавати  виконавчій дирекції відповідного  фонду загальнообов'язкового державного  соціального страхування України  відомості про: прийняття на роботу  працівників, їх заробітну плату, використання робочого часу, сплату  страхових внесків, у тому числі  застрахованими особами, ліквідацію  чи реорганізацію підприємства, установи, організації, зміну юридичної  адреси тощо. Фонд загальнообов'язкового  державного соціального страхування  від нещасного випадку на виробництві, крім збору та акумуляції коштів, здійснює заходи, спрямовані на  запобігання нещасним випадкам, усунення загрози здоров'ю працівників  та ін.

         Особливості виникнення, зміни і  припинення соціально-страхових  правовідносин зумовлені тим, що  вони тісно пов'язані і до  певної міри залежні від трудових  чи цивільних правовідносин. Так, момент виникнення соціально-страхових  правовідносин визначений законом  та зумовлений обов'язковістю страхування всіх осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту). А таке ж страхування особами, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), та громадянами — суб'єктами підприємницької діяльності виникає з моменту добровільного укладення ними договору. Уклавши трудовий договір, працівник стає застрахованою особою і вправі вимагати від роботодавця перерахунку страхових внесків до соціальних страхових фондів. Роботодавець набуває статусу платника страхових внесків у 10-денний термін від дня отримання ним свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або з дня укладення трудового договору з найманим працівником.

         Розірвання трудового договору  зумовлює припинення сплати страхових  внесків, що, однак, не позбавляє  особу статусу застрахованої  особи в системі загальнообов'язкового  державного соціального страхування, оскільки припинення трудових  правовідносин може призвести  до виникнення інших правових  відносин. Наприклад, факт безробіття  особи породжує право на продовження  її участі в системі загальнообов'язкового  державного соціального страхування  на випадок безробіття, тільки  вже у статусі забезпечуваної  особи. Тобто тут виникають соціально-забезпечувальні  правовідносини щодо виплати  допомоги по безробіттю.

         Та обставина, що соціально-страхові  правовідносини мають допоміжний  характер, зовсім не свідчить  про їх вторинність або меншовартість  для права соціального забезпечення  та вітчизняного права загалом. Структура суспільних відносин  настільки різноманітна і мінлива, що повнота їх правового регулювання  досягається саме завдяки поєднанню  і збалансованості основних і  допоміжних правових механізмів  юридичного впливу на ці відносини.

Розглянувши соціально - страхові правовідносини можна перейти до ознайомлення процедурних правовідносин [16, 360-362].

2.3 Процедурні  правовідносини

У юридичній літературі вживаються терміни процедурні правовідносини і процесуальні правовідносини з різним смисловим значенням, що пов'язано з неоднаковим ставленням авторів до термінів процедура і процес. Нічого не пояснює і вивчення походження цих слів. Процедура - слово французького походження, воно означає просування, проходження. Це офіційно встановлений чи прийнятий за звичаєм порядок, послідовність дій для здійснення або оформлення будь-яких справ. Процес - слово латинського походження, означає проходження, просування вперед. Одним із його визначень є порядок розгляду справ у суді, судочинство, судова справа. Звичайно, що встановити чітке розмежування між процедурою та процесом дуже важко. Терміни процес і процедура за своїм значенням належать до слів-синонімів, які введені в науковий обіг для визначення різних понять. У процесуальній формі здійснюється судочинство (конституційне, цивільне, кримінальне, адміністративне), а процедурні правила застосовуються в позасудовому порядку. Тому на підставі норм права соціального забезпечення можуть виникнути процедурно-правові відносини, а процесуальні відносини є предметом правового регулювання інших галузей права.