Політична соціологія

Науково-технічна революція відкрила перед політичною соціологією нові горизонти. Утвердилися наукові стандарти інструментарію соціологічних досліджень: розміри вибірок; поряд з опитуваннями вивчення документальних досьє; контент-аналіз друкованих видань та документів; стандартизовані інтерв'ю; фокус-групи; експерименти та ін Так, в 1947 р. Ф. Мереі (США) провів експеримент з групою дітей дошкільного віку, що дозволив встановити природжені здібності до лідерства в групах та форми реалізації цих здібностей.

Комп'ютеризація дослідних центрів, спеціалізовані банки даних, Інтернет та інформаційні мережі підвищили продуктивність праці наукових працівників, точність вироблених вимірів, технологій та інструментарію польових досліджень. Виросло їх число, з'явилися можливості компаративних досліджень за стандартними програмами в ряді країн, чіткого виявлення специфіки і загального в політичних процесах та явищах різних країн. Використання комп'ютерів і пакетів ЕОМ-програм дозволило активніше включати дані соціології в прогностику і футурологію. Електронні засоби зв'язку надали соціології ще більш помітну роль у політичному повсякденності і політичних процесах.

Можна наводити й інші ілюстрації до сучасних процесів у політичній соціології Заходу. Однак варто виділити головне, що присутнє в освоєнні нових і базових ідей політичної соціології. Важливо, що вона поряд з іншими науками інституційно включається у політичний процес, насамперед у виборчі процеси і в ухвалення політичних рішень. Політичні еліти позитивно оцінили можливості цієї науки (починаючи з прогнозу в 1936 р. Дж. Геллапом перемоги на президентських виборах в США Ф. Д. Рузвельта, всупереч прогнозам перемоги його суперника). Експертні оцінки, отримані за участю політичних соціологів, стали враховуватися і при реалізації соціальних та інших державних програм. Таким чином, політика перебуває в діалозі з науками про суспільство.

5. Сучасні проблеми політичної соціології

До початку 90-х років сукупність результатів по окремих явищ та процесів політичного життя, зростання емпіричних досліджень, розширення кругозору і фронту вивчення політики дозволили остаточно конституюватися політичної соціології. Предметами її вивчення стали політичну свідомість і політичну поведінку людей, їх вплив на діяльність державних і громадських інститутів і організацій, а також механізм впливу на процеси функціонування влади.

З кінця 80-х - початку 90-х років у  розвитку політичної соціології став формуватися новий, проблемний підхід, коли увага дослідників зосереджувалася вже не тільки на концепціях і теоретичних схемах, а й на тих непростих і гостросюжетних явищах, які вимагали відповіді, оцінки та практичних рекомендацій. Причому відповіді були потрібні такі, яким не було аналогів у нашій історії. Інакше кажучи, сформувавши вихідну концепцію політичної соціології (нехай ще не повною мірою досконалу), соціологи зосередили увагу на вирішенні тих питань, від яких насамперед залежала доля країни.

Соціологи все більше зосереджувалися  на тих поставлених життям проблемах, які відгукувалися гострої соціальної болем. Це міжнаціональні конфлікти, етнічна напруженість, які торкнулися практично всі без винятку народи нашої країни. Виразки і вади, недосконалість національного взаємодії стали настільки очевидні і нетерпимі, що довелося їх оголювати і оприлюднювати. Етносоціологіческіх дослідження характеризували атмосферу назріваючої небезпеки, коли під прапором суверенітету нав'язувалися ідеї, які не могли навчити нічому іншому, крім як розпалювання національної ворожнечі, зростання недовіри, взаємної підозрілості з усіма наслідками, що випливають звідси наслідками. Аналізувалися вже не просто національні відносини, а міжнаціональні конфлікти, тобто ті больові точки, які свідчили про неблагополуччя в країні, про відсутність концепції національної політики.

Міжнаціональні  протиріччя в самій Росії, їх генезис  і розвиток, а також врахування їх у діяльності політичних організацій і об'єднань стали предметом досліджень багатьох соціологічних колективів. Вчені прийшли до висновку, що поглиблення міжнаціональних суперечностей неможливо призупинити існуючими засобами. Були потрібні абсолютно нові прийоми, в тому числі й методи народної дипломатії. Так, при аналізі трьох варіантів вирішення національного устрою - національно-державного, національно-територіального і національно-культурного - виявилася ідея асиметрії національного будівництва.

В умовах політичної нестійкості людей все  більше став турбувати вихід із ситуації - економічного і соціального хаосу, парадоксальною і не відбулася багатопартійності. Прийшло розуміння того, що демократія сама по собі ще не гарантує успішного вирішення суспільних проблем. Більше того, демократія виявилася не застрахованою від серйозних помилок, від пороків політичного популізму, від соціальних прорахунків, які призвели до спаду виробництва, зростання зубожіння людей, втрати довіри до влади.

У цей  період політична соціологія отримала прекрасний шанс: звірити свої аналізи  та прогнози з результатами реальному  житті. І соціологи включилися в аналіз електоральної поведінки населення у зв'язку з проходили в країні виборами: у Верховні Ради, потім до Держдуми, в регіональні та місцеві органи влади. Аналіз показав, що при всіх помилках і недоліках отримані досить надійні результати, що свідчать про можливості соціологів робити науково обгрунтовані аналізи та прогнози. Ці ж дослідження виявили та політичну заангажованість ряду соціологічних служб, у яких опитування населення стали набувати відтінку, далекий від науки. На адресу соціологів прозвучали прямі і непрямі звинувачення в тому, що на опитуваннях робляться велика комерція і велика політика (А. І. Кравченко), що опитування громадської думки стають «різновидом рекету» (св. Туманов), «використання соціологічних даних стало своєрідною« козирною картою »в політичних передачах на радіо та телебаченні» (М. Н. Руткевич).

Така  критична оцінка була цілком справедливою, оскільки у багатьох людей соціологія стала ототожнюватися з опитуваннями громадської думки. Спостерігаючи реальності суперечливою політичного життя, люди почали сумніватися в сумлінності і наукової спроможності дослідників громадської думки: занадто часто багато хто з них піддавалися магії власних (або невласних) смаків і переваг, внаслідок чого результати опитувань ставали знаряддям маніпулювання суспільною свідомістю і поведінкою людей. І нарешті, потужний удар по престижу соціології завдавали аматорські соціологічні комерційні структури, яких, як правило, цікавила не істина, а бажання догодити замовнику, побільше заробити грошей, спекулювати на інтересі до даних опитувань громадської думки.

З інших  напрямків розвитку політичної соціології слід виділити інтерес до проблем функціонування органів місцевого самоврядування, який проявився в середині 90-х років. На відміну від опитувань громадської думки в цих дослідженнях з'ясовувалася дієвість місцевих органів влади, форми їх взаємодії з населенням, ефективність різних (у тому числі експериментальних) видів їх організації. Були зроблені спроби осмислити земське рух, досвід функціонування місцевих органів радянської влади, особливо в 20-і роки.

З сучасних позицій місцеве самоврядування розглядається як функція об'єднання людей, що живуть на певній території і намагаються вирішувати насущні проблеми свого життя в умовах заданих державою прав і свобод. Але практично всіма дослідниками було зазначено, що існуюча реальність відображає проблеми функціонування місцевої влади як низова осередки державної влади і по суті не є формою зорганізуватися місцевого співтовариства, що намагається здійснити функції саморегуляції.

Висновок

Центральне місце в політичній соціології у все більшій мірі починає займати людина, в тому числі людина політичний, і як член груп, спільнот і організацій, включаючи політичні, і через свідомість і поведінку людини в політиці. В умовах демократії політична соціологія за точку відліку бере індивіда, внаслідок чого значущість останнього як об'єкта пізнання зростає.

Все сказане  дозволяє зробити висновок, що зміст  політичної соціології становить дослідження  процесів реалізації інтересів людей, політичних партій і об'єднань, класів, націй, соціальних груп, добровільних організацій по свідомого використання ними влади, задоволенню їхніх політичних інтересів. Політична соціологія вивчає владні відносини, які завжди спрямовані на захист певних політичних сил, закріплення та розвиток досягнутих ними завоювань, на створення нових передумов для подальшого зміцнення їх положення, досягнення ними підпорядкування або консенсусу.

Саме  при такому підході політична  соціологія зосереджує свою увагу на вивченні політичного життя різних структур, політичних домагань людей, класів, соціальних груп, що направляються політичними партіями, а також політичних відносин даної суспільно-політичної системи. Політична соціологія аналізує процеси узгодження політичних інтересів з об'єктивними закономірностями суспільного розвитку, форми та методи запобігання колізій, політичних катастроф та конфронтації (аж до революції як способу розв'язання протиріч).

Список використаної літератури

1. Егоришев С.В. Основи соціології і політології .- Уфа, 2006
2. Кравченко А.І. Політологія. - М., 2007
3. Мухаев Р.Т. Політологія. - М., 2008
4. Політична соціологія / під ред. Тощенко Ж.Т. - М., 2004
5. Пугачов В.П. Введення в політологію .- М., 1999
6. Радугин А.А. Політологія. - М., 2002
7. Соціальна політика / під ред. Волгіна Н.О. - М., 2008