Риторские школы давнёй Греции

Вчення красномовства виникло  з узагальнення і систематизації тих прийомів іметодів ведення полеміки, спорів та диспутів, що одержали широкерозповсюдження в античній Греції з її розвити  політичним життям іборотьбою різних партій за вплив на маси. У цих умовах уміння переконуватилюдей, наводити переконливі аргументи проти своїх опонентів, підкріплюватиїх фактами, впливати не тільки на розум, але й на почуття й емоціїслухачів, здобувало винятково важливе значення. От чому в античній Греціїрозробка проблем риторики починалася задовго до того, коли були створенінадійні логіко-методологічні, психологічні і моральні основи й принципи, наякі повинні спиратися суперечка, діалог, диспут або полеміка. Точнішекажучи, ці принципи й методи формувалися поступово в процесі узагальнення ісистематизації тих прийомів, доводів і способів ведення полеміки абодиспуту, що практикувалися в публічних промовах.

Аналізуючи ці промови, давні греки  одними з перших задалися метоюпояснити, в чому полягає переконлива сила промови: чому з одною промовою мипогоджуємося, а з іншою - ні, чому одна з них  переконує нас і змушуєвизнати  доводи оратора, а в іншій ми виявляємо  вади як у доказах, так і всамій побудові промови?

Батьком науки про красномовство  вважається давньогрецький поет,філософ і лікар Емпедокл (біля 490-430 р.. до н. е.). Вихідці з грецькихпоселень у Сицилії ритор Коракс і Тісій склали перші систематичніпосібники з красномовства. Пізніше, слідом за красномовством судовим, уякому головну роль грало знання законів і звичаїв, у Давній Греціїрозробляються прийоми політичного і художнього красномовства. А саме:вміння переконливо викладати свою мову, дотепно відповідати на питання,говорити без підготовки (використовуючи пункти виступу попередньогоопонента), сперечатися проти очевидності, збивати і плутати супротивника всуперечці і т. п. Ускладнення соціально-політичної обстановки в містах -державах (полісах) Еллади - збройні конфлікти між грецькими полісами,нападу зовнішніх ворогів, запекла боротьба аристократів і демократів,протиріччя між етнічними групами, інтриги в конкурентній боротьбіторгівельних кланів - призвело до наростання напруженості в суспільнихвідносинах. В аудиторіях і на площах закіпілі жаркі дискусії по всілякихпитаннях. Емоції переповнялі тих, хто сперечався, навіть якщо предметомобговорення були проблеми природознавства або філософії.

Бути шанованим серед громадян Давньої Греції, особливо в Афінах --культурному, економічному і політичному центрі Еллади, не маючи гарнихнавичок публічних виступів, стало неможливо. Тому виник гострий попит нарозумних викладачів ораторського мистецтва і риторики. І одна за іншоюпочали виникати школи красномовства.

Першими почали досліджувати ці проблеми софісті, багато з яких булитакож учителями риторики як особливого мистецтва красномовства, хоча цемистецтво виникло задовго до появи софістів. Привабливою рисою софістічноїриторики був демократичний дух, прагнення допомогти кожному, хто бажаєнавчитися мистецтва красномовства, вмінню переконливо й аргументованосперечатися зі своїми супротивниками. Софісті звертали також увагу навиховання у своїх учнів прагнення до волі висловлення своїх думок та вмінняїх захищати, незважаючи на будь-які авторитети. Багато займалися вони йспеціальними питаннями проголошення та побудови промов.

Однак згодом софістічна риторика виродилися в свого роду словеснефехтування, ціллю її став не пошук й обгрунтування істини, а досягненняперемоги в словесному змаганні за будь-яку ціну. Для цієї метивикористовувалися будь-які прийоми й засоби, починаючи від навмисногопорушення законів і правил логіки, що одержали згодом назву логічнихсофізмів, і закінчуючи різними психологічними вивертами і неприпустимими зморальної точки зору методами ведення полеміки. Приваблива мета - вийтипереможцем у кожній суперечці - залучала в численні школи риторики великукількість учнів, що давало змогу організаторам і вчителям школи зароблятивеликі гроші. Таким чином, незважаючи на відомі заслуги в поширенні іпропаганді знань про прийоми ведення полеміки і мистецтво красномовства,софістічна риторика до кінця V ст. до н. е. занепала і зійшла з історичноїсцени. Це і не дивно, тому що вона не стала аналізувати і розробляти тіприйоми, методи і традиції, що сформувалися в реальній практиці веденняполеміки в публічних виступах кращих ораторів свого часу. У той час як ціоратори, виступаючи в народних зборах, суспільних форумах і судах, прагнулизнайти істину і тим самим переконати своїх слухачів, у школах ріторічноїсофістікі намагалися навчити знаходити такі прийоми і виверти у веденніполеміки, за допомогою яких можна було перемогти в суперечці ціною різнихлогічних хітрувань, підтасування фактів, психологічного впливу на опонентай подібних некоректних і неприпустимих способів. Тому така риторика наврядчи має що-небудь спільне із справжнім мистецтвом красномовства, що ставитьсвоєю головною метою за допомогою добре аргументованої, емоційнозабарвленої і стилістично бездоганної промови насамперед переконатислухачів у істинності висунутих у ній положень.

На відміну від цього софістічна риторика, особливо в роки її занепаду,цілком орієнтувалася не на пошук істини і знання ( «епістемі»), а захистдумок ( «докса»), затверджуючи, що такі думки постійно змінюються згодом утієї ж самої особи, а тим більше різні вони в різних людей. Така орієнтаціяспиралася на принципи філософського релятивізму, що висувалися такимивидними софістамі, як Кратил, Горгій, Протагор. Релятівісті вважають, щооскільки наші знання постійно змінюються, то в них немає нічогодостовірного й абсолютного. Такий висновок вони намагаються виправдатипосиланнями на діалектіку. Так, наприклад, один із засновників софістічноїриторики Протагор, невірно інтерпретуючи діалектіку Геракліта, настількироздмухує момент відносного і минуще в людському знанні, що останнєначисто позбавляється об'єктивного змісту і перетворюється в чистосуб'єктивне вираження людини. «Людина є міра всіх речей існуючих, що вониіснують, неіснуючих, що вони не існують ». В історію риторики Протагорувійшов як віверткій Софіст, здатний «більш слабкий аргумент виставитибільш сильним ».

Найбільшим політичним оратором Давньої  Греції був Демосфен  
(384 р. До н. Е). Як свідчать сучасники, першу промову Демосфена публіказустріла градом глузувань: гаркавість і слабкий від природи голос оратораНЕ імпонували темпераментний афінянам. Але в цьому кволо на вигляд юнаки живийвоістину могутній дух. Безупинно працею та тренуванням він здобув перемогунад собою. У древніх письменників знаходимо: «Незрозуміло, шепелявлячи вимову віндолав, вкладаючи до рота камінці і читав на пам'ять уривки з поем, голосзміцнював бігом, розмовою на крутих підйомах ... »... Щоб позбутися відмимовільного посмікування плечей, він вішав над собою гострий спис, щозаподіювало йому біль при будь-якому необережному русі.

Наполегливість і енергія перемогли. Демосфен переборов фізичнінестачі, довів ораторське техніку до досконалості, став найбільшимполітичним оратором. Своїм прикладом він підтвердив найважливіший принцип:оратором може стати практично кожний, якщо не пошкодує для цього часу іпраці. У своїх промовах Демосфен робив ставку на вплив публічного виступуна психіку людей, на їхню волю й емоції. Такому впливові сприяли відміннопоставлений голос Демосфена і ретельно пророблену ним текст промови зопорними і кодовими фразами. Кожна така фраза, у сполученні з чудововідпрацьованою мімікою та жестікуляцією, поетапно трансформували психікумас у потрібному ораторові напрямку так, що люди самі не зауважувалимоменту, коли під впливом слова Демосфена переходили на його сторону,навіть будучи споконвічно налаштованими проти ідей виступаючого ... Напитання: що складає найістотніше достоїнство оратора, Демосфен завждивідповідав: «По-перше, вимова, по-друге, вимова і, по-третє, знов-такивимова ».

Оратор і великий політичний діяч Демосфен у своїх промовах закликавафінян до енергічної політики, викриваючи бездіяльність  і продажністьафінськіх правителів, і намагався згуртувати грецькі  держави-карлики дляспільної боротьби з ворогом. Його полум'яні промови  були результатомвеликої праці, а ораторські прийоми будувалися на глибокому  знанніпсихології слухачів. Демосфен гармонійно поєднав ораторське майстерність ізпристрастю борця, переконаного в правоті своєї справи. «Не слова і не звукголосу складають славу оратора, а напрямок його політики », - стверджуваввін.

Поряд із Демосфеном Древня Греція дала ще цілу плеяду видатнихораторів, досконало володіючіх мистецтвом усного слова і логікоюпереконання, що вміли зробити потрібний вплив на юрбу, нерідко спонукати їїдо безпосередніх дій. У списку знаменитих ораторів того періоду мизнаходимо імена Перікла, Ісократа, Горгія, Лікурга, Лісія, Есхіна, Гіперідай інших майстрів красномовства.

Одним з перших грецьких філософів  виступив проти софістікі ізаснованої на ній риторики Сократ, про погляди якого ми можемо судити подіалогах його учня Платона, тому що сам він волів викладати своє навчання вусних бесідах і не залишив ніяких письмових творів. Головним внеском Сократа в мистецтво ведення полеміки була зміна їм змісту дискусії. Якщо доцього сторони, що сперечаються, не звертали особливої уваги на сутьвиступів суперників, зосереджуючись увагу на силі і переконливості власноїмови, то тепер у риторичним арсеналі з'явилися навідні запитання, які саміпо собі є і аргументами, і контраргументами. Суперники стали прислухатисядо доводів супротівної сторони. Суперечки перетворилися з гарячих перепалоку витончені й дотепні вистави. От, наприклад, гумористичний діалог заучастю представника однієї із Сократичний шкіл (мегарскої):

- Ти упевнений, що не рогатий? 

- Цілком!

- А як щодо того, чого ти не втрачав?

- Те, що я не втрачав, залишається  при мені.

- рогів не втрачав?

- Ні!

- Виходить, вони в тебе і залишилися ...

Що  стосується Платона, то його відношення до софістікі і навіть доколишньої риторики взагалі було досить негативним. Він вважав, що цяриторика пристосовується до смаків публіки, не піклується про істину і томуявляє собою не мистецтво, а скоріше вправність. Таку негативну оцінкусофістічної риторики Платон дає у своєму діалозі «Горгій», що безпосередньоспрямований проти одного з засновників цієї риторики Горгія Леонтійського,який користувався такою величезною славою серед своїх співгромадян, що вйого честь у Дельфах була поставлена золота статуя. Так само, як і Протагорвін вважав, що в мові і міркуванні не слід прагнути до чогось достовірного,тому що в самому навколишньому світі немає нічого постійного й абсолютного.  
Тому варто обмежитися лише досягненням практичних цілей і насампереддомагатися перемоги над своїм опонентом за допомогою спритних ірозрахованих на зовнішній ефект прийомів переконання. На його думку,  
«Мистецтво переконувати людей набагато вище всіх мистецтв, тому що воноробить усіх своїми рабами по добрій волі, а не по прімусі ». Платон у першійчастині діалогу «Горгій» переконливо показує, що такі домагання софістічноїриторики ні на чому не засновані, а ті визначення риторики, що даютьсофісті, не витримують критики. По-перше, риторика, або мистецтвокрасномовства, не зводиться до складання промов, сила яких виявляється вслові. Вустами Сократа Платон говорить, що існують інші види мистецтва абодіяльності взагалі, які також користуються словом. Адже не можна,наприклад, назвати красномовством мистецтво рахунку, а тим більше лікуванняабо гімнастику. По-друге, не можна розглядати красномовство як «здатністьпереконувати словом і суддів у суді і радників у Раді, і народ у Народнихзборах, та й на всяких інших зборах громадян ». На думку Горгія, володіючитакою силою, ти і лікаря будеш тримати в рабстві, і вчителя гімнастики, ащо до нашого ділка, виявиться, що він не для себе нажіває гроші, а дляіншого - для тебе, що володіє словом і умінням переконувати юрбу ». Увідповідь на це Сократ, що виражає в діалозі точку зору Платона, говорить,що переконання створюється не одним красномовством, тому що кожен, хтоучить чому-небудь, переконує в тім, чому вчити. «Але якщо красномовство НЕєдиний засіб переконання, то на що воно спрямовано? »- запитує Сократ.  
Горгій відповідає, що він говорить про таке переконання, що «діє в судах таінших збіговиськах, а його предмет - справедливе і несправедливе ». На це  
Сократ зауважує, що уявлення про справедливе і несправедливе можуть бутирізними, так до того ж майстерність переконання в красномовстві складаєтьсяу вселенні віри, а не знання в справедливе. Це розходження між вірою ізнанням, правдоподібністю і знанням відіграє істотну роль у навчанні  
Платона, для якого справжнє переконання дає лише істина ( «епістема»), а недумка ( «докса »).

Софістічну риторику Платон розглядає не як мистецтво, а як« навичку івправність », що по своєму призначенню схожа на Кухарська справу. Усіподібного роду навички, хоча і роблять приємність, але являють собоюрізновид догідніцтва і служать не прекрасним, а низинних пристрастям. Томувін характеризує софістічне красномовство «як би Кухарська справа длядуші ».

Після прочитання цього діалогу може створитися враження, що Платонсвоє негативне ставлення переносить на всю існуючу до нього риторику і незауважує того позитивного фактичного матеріалу, що був накопичений упроцесі розвитку ораторського мистецтва. Але із самого тексту діалогучіткої відповіді на це питання одержати не можна. Очевидно, позиція Платонастосовно попередньої риторики не була цілком негативною, але він вважав їїтеоретичні основи досить хитка, а софістічній підхід і зовсімнеприйнятним. Свою конструктивну позицію про план побудови й обгрунтуваннянової риторики Платон виразив у діалозі «Федр», на який звичайнопосилаються дослідники.

На його думку, нову риторику необхідно  будувати на фундаментальнихпринципах діалектики і психології: з їхньою допомогою оратор будерозбиратися, з одного боку, в ідеях, на які  він повинен спиратися в процесіпереконання, а з іншого боку - у властивостях душі й індивідуальнихособливостях людей, до яких він звертається з  промовою. Саме риторичнемистецтво Платон порівнює з лікарським мистецтвом. «І в тому й іншому, --пише він, - потрібно вміти розрізняти природу - тіла в лікарськомумистецтві, душі - у риторичним, якщо хочеш - не за допомогою рутини тількиі натасканості, але за всіма правилами мистецтва - тілу пропонувати ліки іїжу ... душі - мови і належні заняття, що вселили б у неї бажане для тебепереконання і чеснота ». Таке переконання досягається тільки в тому випадку,коли оратор «буде досить знаючий, щоб сказати, яка людина й у залежностівід чого піддається переконання; коли він могтиму, розрізняючи дану особу,пояснити собі, що природні властивості його ... саме такі, що до цих природнихвластивостей у даному випадку потрібно звертатися з такими-то промовами дляпереконання в тому й тому, - коли він усе це засвоїв, а поверх тогозміркував, при якому зручному випадку і коли варто говорити й утримуватися;розпізнав, коли вчасно і несвоєчасно говорити лагідно, жалісно,перебільшено, застосовуючи усі види мови, які тільки він вивчив, - тоді, ітільки тоді, розробка мистецтва доведена до прекрасної досконалості ». Вартоособливо підкреслити, що для Платона переконання грунтується тільки нащирих доказах, а не на думках і ймовірних судженнях. У зв'язку з цим вінкритикує відомого в той час ритора і логографа (укладача мов) Тісія, що буввідомий тим, що прагнув не до розкриття істини, а скоріше до того, щобзробити своєю мовою найбільш сприятливе враження на суддів і тим самимвиграти процес.