Конкуренція, монополії і антимонопольна діяльність держави

   Однак при характеристиці монополій не слід виходити лише із семантичного значення слова, оскільки при цьому:

   1) ігнорується досвід монополістичних угод (таємних і явних) між кількома компаніями;

   2) до монополій не потрапляють групові монополії (олігополії);

   3) економіка багатьох країн не може вважатися монополізованою, чому суперечить, зокрема, наявність антимонопольного законодавства та антимонопольної діяльності спеціально створених органів;

   4) виникають парадоксальні ситуації, коли монополістом стає мала бакалійна крамниця у сільській місцевості (єдиний продавець), але ним не вважається гігантська автомобільна корпорація "Дженерал моторз" із оборотом понад 100 млрд дол.;

   5) загальновизнано, що нині у розвинутих країнах переважає монополістична конкуренція, яка неможлива без існування монополій (недосконала, як стверджує П.-Е. Самуельсон).

   Олігополія (грец. oligos — мало, небагато) — це поширеніша змова чи угода (таємна або відкрита) кількох великих фірм, що дає їм змогу швидше здобути панівне становище на ринку і отримати високі прибутки. В економіці розвинутих країн типовим є домінування в окремих галузях 3—4 великих фірм. Так, частка чотирьох провідних автомобільних фірм у національному виробництві Японії становить до 100 %, у Великобританії — майже 96 %, у Франції — 99,8 %. Олігополія потенційно може переростати в чисту монополію, оскільки має деякі властивості монополій (наприклад, здійснення єдиної цінової політики), а також тому, що олігополії використовують свою владу та методи недосконалої конкуренції для обмеження конкуренції й підвищення цін, їх стабільності. Олігополію називають груповою монополією.

   На основі розвитку різних форм і типів монополій діє закон монополізації виробництва і економічної власності.

   Закон монополізації виробництва і економічної власності — внутрішньо необхідні, сталі, суттєві зв'язки між конкуренцією монополій однієї або споріднених галузей економіки і процесами концентрації І централізації виробництва та власності, завдяки яким у незначної кількості підприємств, фірм, компаній зосереджується все більша частина виготовленої продукції, наданих послуг і маса привласнюваних прибутків.

   Дія закону посилюється внаслідок адекватної для монополій форми існування і розвитку акціонерних компаній, зокрема розвитку національного фондового ринку. Так, за 90-ті роки XX ст. європейський фондовий ринок зріс у 4 рази (американський — в 3), внаслідок чого частка капіталізованої монополістичної власності зросла з 20 до 90 % ВВП. При цьому вартість акціонерних активів на душу населення становила у 2001 р. понад 24 тис. дол. (в США — 57 тис. дол.).