Ісус Христос- міф чи реальність?

Міністерство  освіти і науки України

Житомирський  державний університет імені  Івана Франка 
 
 

Реферат

на тему:

«Ісус Христос- міф чи реальність?» 
 
 
 
 

                                                                                                                                   Підготувала

                                                                                                студентка  31 групи

                                                                                                       ННІ іноземної філології

                                                                                                    Половка Марина Вол. 
 
 
 
 
 

Житомир 2011

     План 

1. Загадка Ісуса
2. Богоїдство.
3. Один з мільйонів рабів .
4. Христос Воскрес?

 

Висновок 

Список використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.Загадка Ісуса.

     У трактаті «Про трьох облудників»[4,ст.89] засновника християнства Ісуса Христа названо ватажком з простого люду, рибальським проповідником, який видавав себе за «сина божого», «спасителя світу». Історична наука довела, що вважати нібито Ісус Христос був облудником чи що його образ свідомо вигадано задля обману - неправильно. Все було значно складніше.

     Пересунемо  стрілку часу назад на дві тисячі років, коли в Римській імперії виникло  християнство. Тоді ця рабовласницька держава об’єднувала в своїх межах країни Європи, Азії та Африки, розташовані навколо Середземного моря. Більшість населення імперії складали раби. Скільки разів вони піднімалися на боротьбу із своїми гнобителями! Проте всі ці повстання були потоплені в морі крові. Після жорстокого придушення повстання Спартака 71 р.до н.е. обабіч дороги з Капуї до Рима розп’ яли на стовпах шість тисяч рабів. Спартака розбито, хто ж міг перемогти рабовласників?

     Відомий французький історик релігії  комуніст Шарль Еншлен писав, що пригноблені могли надіятись тільки на появу небесного спасителя. « Христос переміг тому, що зазнав поразки Спартак», - твердив Еншлен. У серпні 1944 року він загинув у маленькому містечку Тьєр від фашистської кулі.

     В Римській імперії темні затуркані маси вірили, що небесний спаситель створить на  землі царство боже, де всі  люди будуть рівні й щасливі. Раби втратили віру в свої сили, а тому вірили в усе, чого нема і не може бути, сподівались, що спаситель творитиме  чудеса, підніме принижених, нагодує  голодних, звільнить пригноблених. Його називали Ісусом, тобто спасителем. Греки дали йому ім’я Христос. Це точний переклад біблійського слова «машіах»- «месія», тобто «помазаник». Так називали царя, якого жерці мазали оливковою олією під час обряду священної коронації.

     Оповіді про Ісуса Христа, що нібито приніс людям звістку про їхнє чудесне  спасіння, записані в євангеліях. Грецьке слово «євангеліє» означає «добра вість».

     Спершу  було багато євангелій і всі різні. Збереглись євангелія про дитинство Ісуса. В них розповідається, що він ліпив з глини пташок, які потім летіли. Якось Ісус побачив дівчат, котрі оплакували свого брата, перетвореного в мула. Ісус повернув мулові людську подобу. Якийсь молодий нероба вдарив малого Ісуса. Той умертвив його на місці.

     Церква  вибрала з євангелій тільки чотири, тому що нібито чотири ріки омивають рай. Це «Євангеліє від Матфея», «Євангеліє від Марка», «Євангеліє від Луки», «Євангеліє від Іоанна». Вони не названі просто євангеліями Матфея, Марка, Луки, Іоанна, бо ці книги писали не вони, а нібито «від них» люди, які жили через сто років після описуваних у євангеліях подій.

     Тепер нема рукописів євангелій давніших, ніж євангелія IV століття. Грецький філософ Цельс писав у 180 році про християн : «Ви годуєте нас вигадками і не вмієте навіть надати їм правдоподібності, хоч багато з нас тричі, чотири, а то й більше разів підчищав і переробляв ваших євангелій, щоб знешкодити суперечності, які черпають з цих євангелій проти вас».[4, ст..90]. Нині в різних країнах світу налічується близько 80 тисяч варіантів євангелій. У них сотні тисяч розбіжностей і стільки ж нісенітниць.

     Як  багато суперечностей в євангеліях! В євангелії від Матфея родовід Христа налічує від Авраама сорок два предки, а в євангелії від Луки - п’ тдесят шість. У їхніх іменах теж є розбіжності. Де народився Христос? Лука називає місто Назарет [Є.от Луки, гл.1, ст..26-31], а Матфей – Віфлеєм [Є. от Матфея, гл.2, ст.1]. Де минуло дитинство Христа? Матфей називає Єгипет [Є. от Матфея, гл.2, ст.. 13-15], а Лука – Іудею [Є.от Луки, гл.2, ст. 4].

     Пояснюються суперечності тим, що євангелія створювалися не про дійсні, а про вигадані події.

     1835 року німецький богослов Давід Штраус довів, що «біографія» Ісуса Христа була створена до його народження. Євангелія переказують старозавітні пророцтва про пришестя спасителя. «Життєпис» Христа підганявся до текстів з біблійних книг пророків для того, щоб можна було сказати : «Збулося речене пророками». Першими християнськими записами були збірки цитат із Старого завіту про очікування спасителя. Списки цих пророцтв, котрі прислужилися для вигадування «біографії» Ісуса Христа, знайдено поміж папірусами ІІ століття.

     Внизу або на бурунах кожної сторінки євангелій є багато посилань на тотожні місця із Старого завіту, як підтвердження здійснення пророцтв. Так, пророк Ісайя казав, що «діва народить сина» (Исайя 7:14). Щоб підтвердити це пророцтво, створили оповідь про Ісуса Христа від діви.

     Пророк  Михей проголосив, що спаситель народиться у Віфлеємі. (Мих. 5:2 Тому створюється міф про те, що Йосиф з Марією прямують туди. Ісайя говорив про дари(Исайя 11.02). Це призвело до створення оповіді про те, що до немовляти Ісуса приходили на поклоніння волхви з дарами.

     Пророк  Осія сказав : «З Єгипту покликав я сина свого» Осия 11:1. Довелося вигдати, ніби Ісус тікав з Марією до Єгипту. Навіть звістку про в’ їзд Ісуса в Єрусалим на ослиці й молодому віслюку вигадано на підтвердження слів пророка Захарія : «Се цар твій гряде до тебе, праведний і спасаючий, покірливий, сидячи на ослиці і молодому віслюку»(Захария 9:9), хоча незрозуміло, як можна сидіти верхи водночас на двох тваринах (!).

     Таким чином Штраус встановив, що віщування  біблійських пропоків про народження і життя спасителя – основа «біографії» Христа. Фрідріх Енгельс писав, що після праці Штрауса «Життя Ісуса» християнська віра вивляється продірявленою, мов решето.

     1857 року відомий російський художник  О. А. Іванов, - творець знаменитих  картин «Явлення Христа народу, «Явлення Христа Марії Магдалині», - казав О.І. Герцену, що він  втратив релігійну віру, прочитавши  книгу Штрауса.

     Опираючись  на порівняння євангельських сюжетів  з подібними старозавітними і  античними міфами в книзі Штрауса, Іванов мріяв зобразити все це в настінних рукописах. Він хотів  створити 50 циклів картин. У центрі кожного циклу передбачалась  композиція, яка передає ту чи іншу подію за євангелієм. Навколо неї мали міститися картини, створені за подібним сюжетами із Старого завіту й античних міфів. Наприклад, цикл «Вознесіння» складається з картин, що зображають вознесіння Христа, Іллі-пророка, Геракла й Ромула. Іванов помер, не здійснивши свого задуму. Малюнки та Третьяковській галереї в Москві. Акварелі – ескізи до задуманих циклів – зберігаються в Державній Третьяковській галереї в Москві.

     Видатний  художник І.Ю. Рєпін захоплено відгукувався про прагнення критикувати релігію  силами мистецтва. Він твердив, що «все християнство – це рабство, що смиренне самогубство всього,що є найкращого, найдорожчого і найвищого в людині».[6]

     2. Богоїдство.

     Ранні християни не зразу уявляли Ісуса  Людиною. Вони заперечували людську  природу Христа, вважали його привидом.

     У найдавніших  християнських творах про Ісуса  сказано не як про людину, а як про «ягнятко боже», котре вирвалось  від дракона і вознесло на небеса. У Середні віки у Західній Європі зображення ІсуссаХриста виробляли з воску у формі ягнятка з хрестом. На Пасху водили вулицями живе ягня, прикрашене квітами та стрічками, робили з тіста і пекли баранця, якого з’ їдали за великодньою вечерею.

     Під час недільної відправи в церкві православний священник розрізає хлібець – проскуру , що зображає тіло Христове. Він промовляє : «Приноситься в жертву ягня бог».[4, ст.92]. споживаючи проскуру, віруючі думають, що їдять свого бога, а випиваючи вино – п’ ють кров спасителя».

     Це  таїнство причастя виникло задовго  до християнства. Учасники тотемічного обряду, з’ їдаючи м’ ясо свого тотема, вірили, що самі перетворюються в нього. Один із нівхів, мешканців Сахаліну, слухаючи священника, який пояснював йому таїнство причастя, згадав, як він прилучався до свого тотема – вбитого ведмедя. Нівх простодушно сказав священнику : «Кожна людина їсть свого бога».

     Багато  християнських вірувань і обрядів  були давно відомі язичникам. Так, наприклад, стародавні греки вірили в існування  боголюдей, народжених від богів і земних жінок, подібно до того, як син божий народився від діви Марії.

     Видатний  християнський діяч ІІ століття Юстін писав : «Говорячи про Христа, ми не скажемо нічого такого, що відрізнялося б від язичеських розповідей про синів Зевса. Скільки було синів Зевсових? Діоніс розтерзаний, Ескулап, Гермес, Геркулес, Персей, Беллерофонт».

     Юстін згадував про культ бога вина – спасителя Діоніса. Його називали «Діоніс- курос» - «син бога». Це страждаючий, вмираючий і воскресаючий юний бог виноробства. Його зображували на грецьких вазах як хлопчика з головою бика. Стародавні греки, збираючись на трапезу, вбивали бика, що символізував Діоніса, і причащалися його сирим м’ ясом та кров’ю.

     В євангелії від Іоанна Ісус каже про себе : «Я виноградна лоза» (Іоанна 15:1-17). На православній іконі «Христос – виноградна лоза» спасителя у вінку з виноградних грон і листя зображено в образі Діоніса.

     Міфи  про богів іноді перетворювались  у перекази про особи, які нібито існували раніше. Цей процес олюднення  божеств, де міфологізація їх, називається  «евгемерізмом», від імені грека Евгемера (340-260 рр. до н.е.). Евгемер написав «Священну хронічку», в якій розповідав про свою уявну мандрівку в Південну Аравію і про воювання по Індійському океану. Біля берегів Індії Евгемер відкрив три острови. На одному з них він побачив золотий стовп з написом, в якому викладалась історія Урана, Кроноса та Зевса, родоначальників давньогрецьких богів. У ній говориться, що ці боги були царями, які жили в сиву давнину. Так Евгемер намагався пояснити походження богів.

     Міф про Христа трансформувався від  боголюдини до людино бога. Спершу виникло  уявлення про бога – мученика, а  потім уже про людину. Христос  – божество, поступово перетворене  в людину. 

     3. Один з мільйонів рабів .

     У творах істориків, філософів і письменників Римської імперії І століття н.е. не згадується про Христа. Якби Христос жив на землі, то його сучасники мали б бути очевидцями подій, про які розповідають євангелісти, і описати їх. Але таких повідомлень нема. Тому християнські переписувачі творів стародавніх авторів змінювали їхні тексти, і в рукописах поступово почали з’ являтися різні виставки. [4, ст.93]. Зауваження читачів, зроблені на полях, теж часто попадали в текст. Так виникла вставка, напевне, в ІV столітті, у книзі історика Йосифа Флавія «Іудейські старожитності»( 94-95 р. н.е.), написаній наприкінці І століття [4,ст.93]. В ній сказано : « У цей час жив Ісус, мудра людина, якщо тільки можна назвати його людиною, бо він творив дивні дива і був вчителем людей, які з радістю сприймали істину. За ним пішло багато іудеїв і греків. Він був Христос. А коли по обвинуваченню найповажніших наших старійшин Пілат виніс вирок – розп’ яти його на хресті, колишні прихильники не зреклися його. На третій день після розп’ яття він знову з’ явився до них живим, як це й багато інших його чудес передрікали богонатхненні пророки».

     Побожний  фальсифікатор явно перестарався : зверніть увагу на виділені слова в тексті. Він забув, що Йосиф Флавій – благочестивий іудей. Він не писав би про Ісуса так захоплено і не називав би його Христом – месією. Крім того, правомірний іудей не міг вірити, що Ісус творив чудеса, завбачені пророками,і що він воскрес на третій день після розп’ яття.

         Маючи доступ до імператорських архівів, Йосип Флавій, безсумнівно, використовував "у своїй роботі документи, які згодом, серед бур і катаклізмів Історії, безслідно зникли. До того ж він був адже не тільки очевидцем, але й безпосереднім учасником багатьох важливих подій. Юдейську війну, наприклад, особливо ж облогу Єрусалиму, він, мабуть, відтворив за власним щоденним записів. Словом, він став для багатьох поколінь істориків незамінним джерелом відомостей про історію єврейського народу. Його книгами широко користувалися як язичницькі автори (зокрема, римський історик Діон Кассій і еллінський філософ Порфирій), так і християнські (Оріген, Євсевій Кесарійський і автор латинського перекладу Біблії - Ієронім). Два головних історичних твори Йосипа Флавія, перекладені майже на всі європейські мови, користуються величезною популярністю з моменту їх опублікування і до цього дня, надихаючи письменників, музикантів і художників усіх часів. Отже, нагадаємо, що єдиною інформацією про Христа, що збереглася в єврейській літературі, є уривок із "Іудейських старожитностей", відомий у колах біблеїстів під назвою "Флавіевого свідоцтва". [3, ст.5]