Вибір музичного супроводження для занять аеробікою

КНУ імені  Тараса Шевченка

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

 на тему:

Вибір музичного супроводження  для занять аеробікою

 

 

 

 

 

Виконала:

 студентка 1 курсу,2 групи

Факультету психології

Богун Марія Орестівна

Викладач:

Чернишова Тетяна Миколаївна

 

 

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………………………….. 2

І. Історія виникнення ритмічної  гімнастики…………………………………….4

ІІ. Види гімнастики…………………………………………………………………………..6

ІІІ. Підбір та використання музичного супроводження………………….8

Висновок…………………………………………………………………………………………10

 

Вступ

   Фізичне виховання у навчальному закладі є органічною частиною загального виховання. Дослідження багатьох авторів свідчать про закономірну тенденцію до зниження стану здоров'я сучасної молоді. Це зумовлено погіршенням екологічної обстановки, неправильним способом життя, низьким рівнем санітарно-гігієнічної культури, а також недостатньою руховою активністю. Від якості організації та проведення занять  залежить рівень  фізичної підготовленості та здоров'я, а також відношення до фізичної культури.  
   В теперішній час є актуальним пошук нових нетрадиційних форм та методик проведення занять з фізичного виховання. Ряд авторів рекомендують застосовувати аеробіку, як ефективний засіб, що викликає великий інтерес у молоді.  
Аеробнi вправи — це вправи, якi вимагають великої кiлькостi кисню на протязi тривалого часу i примушують органiзм вдосконалювати свої системи, якi вiдповiдають за транспорт кисню. При цих вправах зростає об’єм кровi; збiльшується об’єм легень; укрiплюється серцевий м’яз; зменшується концентрацiя холестерину в кровi i ризик захворiти iшемiчною хворобою серця.  
   Аеробнi вправи, як правило, пов’язанi з подоланням довгих дистанцiй в повiльному темпi, а не з виконанням швидких ривкiв.  
   Для того, щоб аеробнi вправи принесли максимальну користь, потрiбно пiд час навантаження досягти досить високої частоти серцевих скорочень, що й забезпечить тренувальний ефект, який проявиться в благотворних змiнах з боку серцево-судинної системи. В цьому випадку потрiбно керуватися концепцiєю оптимального пульсу. Це така мiнiмальна частота серцевих скорочень, при якiй досягається оптимальний оздоровчий ефект.  
   Загалом регулярні заняття аеробікою надають оздоровчу та тонізуючу дію на організм людини, в процесі занять аеробікою поліпшується діяльність серцево-судинної та дихальної систем, підвищується працездатність, укріплюються кісткова та м'язова тканини.  
   А якщо глибше розглядати вплив аеробіки на організм, то можна зазначити, що аеробіка допомагає впоратися з фізичними й емоційними стресами протягом дня, адже

-2-

служить діючим засобом проти  емоційних розладів. З високим рівнем аеробної тренованості зв'язане збільшення життєвої ємності легенів, а вона, у свою чергу, впливає на тривалість життя. Аеробна тренованість сприяє меншому утворенню тромбів у крові, що особливо важливо у більш старшому віці.  
   Використовуючи різноманітні програми аеробіки, можна одержати максимальну користь за мінімум часу, що також є дуже вагомим.  
   Аеробіка включає комплекс дозованих фізичних вправ, які виконуються з різним фізичним навантаженням і швидкістю. Вправи виконують на свіжому повітрі, здебільшого у супроводі музики, завдяки чому створюється піднесений емоційний стан при виконанні фізичних рухів, що активізує процеси енергетичного обміну, засвоєння організмом кисню.  
   Отже, це все сприяє ефективному відновленню фізичних сил організму, швидкому зняттю втоми, підвищенню працездатності, поліпшенню настрою, викликає енергійний підйом творчості й емоційного стану організму.  
   Можна сказати, що регулярні заняття аеробікою підвищують здатність організму пропускати повітря через легені, збільшують загальний кровотік, причому кров ефективніше здійснює одну зі своїх основних функцій - транспорт кисню.  
Медичні дослідження показують, що фізичні вправи допомагають поліпшити психічний стан, кровообіг і захистити організм від серцевих захворювань. Рухова активність - ось у чому річ для нормального функціонування, для зміцнення здоров'я і гарного самопочуття.  
   Було виявлено, що досить важко визначити енергетичну цінність аеробіки через те, що інтенсивність рухів найрізноманітніша.  
   Також можна зазначити, що аеробіка це поєднання танців (як виду мистецтва) зі спортом, а це дає стимул для фантазії і розвитку.  
   В даний час ритмічна гімнастика в нашій країні розвивається на багатих традиціях фізкультурного руху і танцювального мистецтва попередніх поколінь. Але не можна заперечувати і впливи кращих сучасних зарубіжних напрямів. Це системи Джейн Фонди, Сидневі Ром, Марлен Шарель, Моніки Бекман та інших.

-3- 

І.Історія  виникнення ритмічної гімнастики

   Історію ритмічної гімнастики, мабуть, можна було б почати з часів, коли первісні люди здійснювали свої ритуальні танці, супроводжуючи їх співом, трушенням бамбуковими палицями, брязкальцями з кісток або барабаном. Танець мав Обов'язковий сенс, який переказувався за допомогою елементів пантоміми і наслідування. Виразність жестів, пластики і музичних ритмів була зрозуміла всім. Це було способом виразу думок і емоцій, що переповнювали людину, за допомогою руху, можливістю вимолити у невідомих сил порятунок від негоди, щедрий урожай і багате полювання. Процес праці визначав ритм рухів. У свою чергу ритмічні рухи породили танець, який став одним з найбільш ранніх проявів загальнолюдської культури. Кожній людській епосі властива своя культура рухів під музику, але у всі часи вона була пов'язана з життям і побутом людей.

   У Стародавній Греції надавали величезне значення розумовому і фізичному розвитку. Ритмічні рухи і танці були невід'ємною частиною будь-якого свята. У танці греки убачали єдність душевної і тілесної краси.

   В середні віки з'явилися перші побутові танці в селянському середовищі. Живий ритм, веселість, стрибки, підскоки і притупування — це елементи, властиві народній танцювальній культурі.

  Найбільш близькими до сучасної ритмічної гімнастики були системи Ж. Демені, Ф. Дельсарта і Э.Ж. Далькроза. У другій половині XIX ст. французький фізіолог Жорж Демені (1850—1917) створив своєрідну танцювальну гімнастику для жінок, що здобула популярність не тільки у Франції, але і далеко за її межами. Ця гімнастика була призначена для розвитку у жінок грації і витонченості за допомогою різних вправ з - палицями, булавами, танцювальних комбінацій, всіляких ритмічних рухів і імпровізації.

   При цьому Ж Демені вважав, що - вправи, що виконуються без зупинок, не викликають стомлення, а ритмічна робота м'язів, що напружуються і розслабляються, — необхідна умова їх розвитку. Таким чином, ритм і безперервність виконання вправ — одна з основних вимог в системі Ж. Демені.

   В середині XIX ст. почалося захоплення виразністю і ритмом рухів в сценічному мистецтві. Початок цьому напряму поклав французький оперний співак Франсуа Дельсарт (1811—1871). Свого часу недосвідчені педагоги не змогли навчити його красивим, пластичним рухам на сцені, і він позбувся можливості присвятити своє життя сценічному мистецтву. Він став чудовим педагогом. Вивчаючи рухи дорослих, спостерігаючи як діти мімікою і жестом виражають свої емоції, він намагався систематизувати жести по їх сенсу, значенню і емоційному забарвленню. Так народилася його система рухів, що отримала назву виразної гімнастики.

   Дельсарт учив майбутніх артистів не просто ходити, бігати, повертатися, падати, нахилятися і піднімати голову, а в кожен рух вкладати певний сенс і значення. Він вважав необхідним і природним зв'язок між настроєм людини, її емоційним станом і рухами тіла. Відомий російський мистецтвознавець С. Волконский називав Дельсарта засновником науки про тілесну виразність.

   На початку XX ст. почалося захоплення новими течіями, так званого танцю-модерну. У різних країнах ці течії мали свої особливості, які і визначили різні назви. У одних країнах танець-модерн називався сучасним, в інших — виразним, вільним, ритмо-пластичним і ін. Малюнок цього танцю відрізнявся підкресленістю ритму, гімнастичними позами і рухами. Це підкреслена увага до ритму прийшла в сучасний танець від Якоба

-4-

Далькеса, відомого під псевдонімом Еміль-Жак Далькроз (1865—1950).Композитор і музикант, що здобув освіту в консерваторіях Відня і  Парижа, Далькроз відомий ще і як засновник ритмічної гімнастики, основоположник системи ритмічного виховання. Далькроз сам ніколи не займався танцем. Але, працюючи в Женевській консерваторії викладачем гармонії, він відмітив, що педагоги, мало уваги приділяють розумінню музики студентами. На уроках сольфеджіо він прагнув розвинути у своїх учнів відчуття ритму, доводячи його до якнайтоншої досконалості. Для виховання відчуття ритму Далькроз прагнув використовувати рухи. Так виникла нотна система рухів, де кожному елементу музичного твору відповідав певний рух тіла.

   Один з французьких хореографів писав, що важко переоцінити значення далькрозівської ритмічної гімнастики, «танцювання» нот ногами, руками і всім тілом для музичного виховання і для виховання відчуття ритму. Таким чином, від бажання допомогти майбутнім музикантам Далькроз перейшов до виховання через рух, або фізичному вихованню. Він залишив консерваторію і створив в Геллерау (Німеччина) свій знаменитий Інститут ритму. Учні Далькроза в гімнастичних костюмах з незвичайною узгодженістю передавали за допомогою рухів ритмічну структуру найскладніших музичних творів. Їх масові виступи привертали до себе глядачів зі всієї Європи.

   Далькроз вважав, що метою ритмічної гімнастики є вдосконалення сили, гнучкості, а також здатності м'язів до скорочення і розслаблення, чого можна досягти завдяки музиці, оскільки вона визначає точність рухів і швидкість їх виконання. «Для цього потрібно, - писав Далькроз, - щоб м'язи і нервова система були привчені до відтворення всякого ритмічного руху, щоб вухо було здатне правильно сприймати музику, що дає імпульс цьому руху». Іншими словами, необхідно розвинути дві взаємозв'язані здатності: перша — сприйняття музики за допомогою рухів, елементів пластики, а друга — вираз рухів тіла за допомогою музичного твору (імпровізація).

   Для правильного сприйняття ритму музики Далькроз використовував різні рухи ногами: ходьбу, біг, стрибки. Ті, що займаються одночасно виконували сильні поривчасті рухи руками і тулубом, що всеі разом складало значне фізичне навантаження. В той же час велика емоційність занять Жака Далькроза не дозволяла помічати стомлення. Таким чином, Ф. Дельсарт, Ж. Далькроз і Ж. Демени були засновниками сучасних напрямів як в мистецтві танцю, так і в гімнастиці. Їх послідовники і учні змінювали і доповнювали ці системи відповідно до своїх поглядів і задумів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

-5-

ІІ. Види гімнастики

   Існують різні види гімнастичних вправ – стройові або загальнорозвиваючі, вольні, прикладні і ін. Окремі види гімнастичних вправ залежно від структури рухових дій і педагогічних завдань об'єднані в три групи - оздоровчу (загальнорозвиваючу), спортивну і прикладну.

   Перша група (оздоровча, загальнорозвиваюча) включає загальну, або основну, ритмічну, гігієнічну і атлетичну гімнастику.

   Загальна (основна) гімнастика - наймасовіший вид гімнастики - є одним з головних засобів фізичного виховання дітей в дошкільних установах, в школах, в середніх спеціальних і вищих учбових закладах; широко використовується на заняттях по загальній фізичній підготовці з фізкультурниками, що починають, і для підтримки працездатності осіб літнього віку. У заняттях по основній гімнастиці застосовуються стройові, загальнорозвиваючі, прикладні вправи, стрибки і прості вправи в упорах, акробатичні вправи (перекочування, перекиди), елементарні вправи художньої гімнастики (руху ногами і тулубом у опори, танцювальні рухи). Людям літнього і старечого віку слід уникати вправ, що вимагають затримки дихання, силової напруги, стрибків, швидких нахилів і т.д.

   Ритмічна гімнастика (тонізуюча гімнастика, диско-гімнастика, аеробіка, гімнастика аероба, танцювальна гімнастика і т. д.) – це комплекс загальнорозвиваючих гімнастичних вправ (повороти, нахили, обертання, біг, стрибки, рухи стоячи, сидячи, лежачи, танцювальні елементи), гармонійно організований емоційно-ритмічною музикою.

   Систематичні заняття ритмічною гімнастикою сприяють поліпшенню функцій серцево-судинної, дихальної, нервової і ендокринної систем, опорно-рухового апарату і т.д. Різноманітність завдань, що вирішуються в процесі занять ритмічною гімнастикою, дає можливість упровадити її елементи у всі форми масової фізкультурно-оздоровчої роботи. Під час робочого дня - це ранкова гігієнічна або виробнича гімнастика, фізкультпаузи; після роботи - заняття в групах здоров'я, загальної фізичної підготовки, як засіб заповнення дозвілля, активного відпочинку, підвищення рівня працездатності, заповнення недоліку рухової активності. Відсутність системи змагань дозволяє виключити зайві навантаження на нервову систему, що вигідно відрізняє ритмічну гімнастику від інших форм занять фізичною культурою і спортом. При заняттях ритмічною гімнастикою травми дуже рідкісні, що пояснюється доступністю вправ, вибором найбільш зручних початкових положень, орієнтацією програм на рівень фізичної підготовленості що займаються з урахуванням стану здоров'я, підлоги і віку.

   Гігієнічна гімнастика направлена на підвищення загального тонусу організму людини, зміцнення здоров'я, розвиток рухових навиків. У комплексі вправ гігієнічної гімнастики повинні бути присутніми вправи, сприяючі виправленню і вдосконаленню правильної постави, освоєнню різних типів дихання (грудне, діафрагмальноє, змішане). Гігієнічна гімнастика входить в загальний режим лікування хворих в санаторно-курортних установах. Заняття гігієнічною гімнастикою можна проводити в ранкові години, відразу після пробудження, вдень (через 1, 5-2 год. після прийому їжі), увечері (за 1-2 год. перед сном). Вправи повинні бути підібрані з урахуванням віку, підлоги, ступеня фізичної підготовленості того, хто займається.

   Атлетична гімнастика є в основному засобом розвитку мускулатури тіла і м'язової сили, виправлення і вдосконалення постави. У комплекс фізичних вправ атлетичної

-6-

гімнастики входять  загальнорозвиваючі вправи, в т.ч. з використанням гантелей, штанги, різних амортизаторів, вправи на гімнастичних снарядах, а також біг, стрибки, метання і т.д. Заняття атлетичною гімнастикою проводяться під лікарським контролем.

   Друга група (спортивні види гімнастики) об'єднує акробатику, спортивну гімнастику і художню гімнастику, тобто види гімнастики, що характеризуються високою складністю вправ. Заняття спортивними видами гімнастики вимагають від тих, що займаються хорошої фізичної підготовки і високої координації рухів, що досягається регулярним тренуванням. Заняття спортивними видами гімнастики вимагають постійного медичного контролю.