Іван Миколайович Вагилевич

    Найбільшим  успіхом автора було наукове визначення і, в основному, правильне окреслення території розселення гуцулів, яке  не обмежувалося тільки Галицькими Карпатами, а включало гірські райони Буковини і Закарпаття. 

    На  півдні таким осередком став Київ, який І. Вагилевич називає “святою столицею, ровесником Царгороду”. Дещо пізніше, він стверджував, що Київ був столицею Давньоруської держави майже від початку її існування, а провідна роль йому належала аж до татарського завоювання. А те, що Чернігів, Володимир, Галич були осідками князів тому не суперечить, бо ці княжата, на думку І. Вагилевича, були чимось на зразок намісників великого київського князя. 

    Проте, незважаючи на величезний творчий доробок, І.Вагилевич в останні роки свого життя переходить на протестантизм, як результат переслідування його греко-католицьким керівництвом. Він стає “віддзеркаленням долі народу і його проповідників, що сміють думати не так, як цього бажає собі Рим та його вірні слуги” [84, с. 281]. Але І.Вагилевич забув незабаром благородні мрії молодого віку й перейшов до польського табору, хоч і це не врятувало його від поневірянь до самої смерті.

    Отже, Іван Вагилевич був яскравим представником  української інтелігенції першої половини XIX ст., активним членом “Руської трійці”, неоднозначною та непересічною особистістю. Він зробив вагомий внесок у розвиток історичної науки в Галичині, хоча у своїй науковій діяльності він робив основний акцент на вивчення фольклору, на народознавство, проте його по праву можна називати і істориком. Іваном Вагилевичем було зроблено безліч першовідкриттів, досліджено масу стародавніх джерел і написано оригінальних історичних праць. 
 

    Творчий доробок 

       З 1835 року і до кінця життя виступав в основному як учений, друкуючи свої цікаві фольклорно-етнографічні та історичні розвідки в руських (українських), чеських і польських виданнях («Русалка Дністровая», «Часопис чеського музею», «Варшавська бібліотека», «Бібліотека Оссолінських», «Родинне коло», «Дневник Руський», «Gazeta Lwó wska» та іншій місцевій періодиці). Наукова спадщина Вагилевича й досі не зібрана і не вивчена.

    І.Вагилевич  і як історик

    Серйозної уваги заслуговує І.Вагилевич і  як історик, етнограф та фольклорист. Хоча його статті місцями слабо аргументовані, та загалом вони відповідали тогочасному  рівневі науки.

    Під час навчання в семінарії та в  перші роки після її закінчення І.Вагилевич  активно записував український  фольклор. За «підозріле вештання»  між людьми в одному селі він був  заарештований і відправлений до батьків під нагляд місцевої влади. Як фольклорист Вагилевич у «Руській трійці» чи не найдіяльніший. Саме йому належить вступ до пісенного розділу  «Русалки Дністрової» - «Передговір  к народним руським пісням». У  цьому вступі автор пов’язув історію  української культури зі стародавньою Київською Руссю і наголошує  на тому, що пам’ятки минулого мають  велике виховне значення, а народні  думи та пісні вселяють віру в перемогу і кличуть на боротьбу.

    І.Вагилевич  робив записи гуцульського, бойківського та лемківського діалектів. Польською  мовою він написав статті «Гуцули, мешканці східного Прикарпаття», «Бойки, русько-слов’янський люд у Галичині», «Лемки, мешканці західного Прикарпаття».

    Велика  частина наукових розвідок І.Вагилевича лишилася незакінченою. Серед них  і праця про символіку в  слов’янських народних піснях. Тривалий час    поет збирав матеріали  про слов’янську демонологію.

    Різнобічна  творча натура І.Вагилевича через несприятливі умови життя до кінця не розкрилася. Після революції 1848 року він працював перекладачем австрійських законів на мову «русинів» у так званому «краєвому відділі», а останні роки життя був упорядником  львівських архівів.

    Творчість

     * Співавторство «Русалки Дністрової»  → 1837 році

     * «Гуцули, мешканці Східного Прикарпаття»  → 1837 році

      * «Бойки, русько-слов'янський люд у Галичині» → 1839 році

     * «Лемки, мешканці Західного Прикарпаття»  → 1841 році

     * «Про упирів та відьом» → 1840 році

     * «Монастир Cкит у Маняві» → 1848 році

     * «Замітки о руській літературі»  → 1840 році

     * «Наука про дакійсько-романську мову» → 1845 році

     * «Граматика малоруської мови  в Галичині» → 1844 році

     * «Розправа про південно-руську мову» → 1843 році

     * «Замітки о руській літературі»  → 1848 році

     * «Початкові правила малоруської  граматики» → 1846 році

     * Літературна розвідка  «Передговор  к народним руським пісням» (передмова з Русалки Дністрової)

      * Співавторство «Akta grodzkie i zemskie» та «Monumenta Poloniae Historica» → !!! році

      * Поезії з «Русалки Дністрової»

     ** «Мадей»

     ** «Жулин і калина»

     ** «Колядки» (ймовірні Вагилевичеві  обробки з Русалки Дністрової)

     **  «Ладкані» (ймовірні Вагилевичеві  обробки з Русалки Дністрової)

     **  «Гагілки» (ймовірні Вагилевичеві  обробки з Русалки Дністрової)

     * Переклади на польську та руську-українську мови:

     ** «Дочка Cлави» → поема чеського  письменника Яна Коллара → !!! році

     ** «Краледворський рукопис» →  окремі твори В. Ганки та  Й. Лінди → !!! році

     ** «Слова о полку Ігоревім»  → на українську та польську  мови → !!! → !!! році

     ** «Повість минулих літ» →  на польську мову → !!! році  

    Відомості про творчість

    Баладу  «Жулин і Калина» І.Вагилевич  назвав казкою. Вона побудована на гуцульській  демонології і має в своїй  основі народний сюжет про нещасливе  кохання. Вірний романтичній традиції - зображувати виняткових героїв у  виняткових обставинах,- автор перенаситив  твір «сив туманами», «пітьмою», «хащами», «болотами», «вовчими зірницями», а  відтак «розпукою», «сльозами», «серцями закервленими». Причина страждання й трагедії Жулина - розбита любов. Гине вродлива Калина-відьма, гине через  неї і Жулин: «Вергся в синій  вир глибокий, в ріку бистренькую».

    З уваги на винятковість героїв і обставини  романтики, українські й світові, нерідко  населяли свої твори різними духами, нечистою силою, мавками, русалками, лісовиками. Міфологічний елемент наявний і  в баладі «Жулин і Калина». Навіть у самій назві «Русалка Дністровая»  відчувається данина романтичній поетиці.

    У паперах поета в Львівській науковій бібліотеці імені В.Стефаника зберігається зошит польських віршів з написом  на першій сторінці: «Poezie D.J.Wagilewicza», датований 1835-1841 роками. Рукописна збірка складається  з трьох розділів: «Лірика», «Епіка»  та «Драматика». Розділ «Лірика» ділиться на два цикли: «Думки» та «Думи».

    Польські  вірші І. Вагилевича, за винятком твору  «Зустріч», публікуються вперше. Хоч  вони і не становлять якоїсь особливої  естетичної цінності, проте багато додають до характеристики особистості  поета. Зауважимо, що «Станси до М. З.»  мають певний біографічний елемент: Марія Зарицька, котрій вони адресовані, була нареченою І. Вагилевича.

    До  циклу «Думи» ввійшли чотири олітературені  поетом у дусі «Слова о полку Ігоревім»  народні легенди: «Пліснесько», «Добрилів», «Бич» і «Дністер». В основі «думи» «Бич», наприклад, лежить легенда про  місто Дрогобич. Колись на місці  теперішнього Дрогобича, за легендою, красувалося місто Бич. Дикі татарські  орди, які насунули на Підкарпаття, не змогли його взяти силою і вдалися  до підступу. «Дума» закінчується тим, що Бич було спалено, а його захисників посічено або взято в полон. За легендою ж, на місці пожарища згодом засновано Другий Бич - теперішній Дрогобич.

    І.Вагилевич  гордий славою рідної землі, але йому боляче, що його народ соціально  й національно уярмлений. І письменник одверто говорить про це у своїх  творах, зокрема в «думі» «Дністер».

    У розділі «Епіка» вміщено уривок з віршованої повісті «Упир», створеної  на основі народних повір’їв. Фрагмент цієї повісті у свій час був  опублікований.-

    Єдиний  у спадщині діячів «Руської трійці»  драматичний твір - віршована п’єса  І.Вагилевича «Марія»- лишився незавершеним. Уривок, що зберігся (початок першої дії),- це філософські розмірковування  двох приятелів над сенсом людського  життя.

    Відомий Іван Вагилевич і як автор талановитої  прозової інтерпретації «Слова о  полку Ігоревім». До неї був доданий  широкий коментар польською мовою, що являв собою грунтовну наукову  працю. Вагилевичу належить також і  польський переклад цієї літературної пам’ятки, зроблений одночасно з  українським.

    Не  знайдено досі Вагилевичів переклад «Краледвірського рукопису», з якого  було опубліковано лише три «пісеньки». В публікації зберігся його переклад «Суд Любушин» із «Зеленогірського рукопису».

    Із  поеми Я.Коллара «Дочка Слави» І.Вагилевич  переклав вісім сонетів. З художнього боку цей переклад досить недосконалий,- це чи не перша поетова проба пера українською мовою. В автографах І. Вагилевича є також три польські переклади грецьких епітафій.

    У революційний 1848 рік І.Вагилевич  став редактором української газети «Дневник руський», яка, однак, проіснувала  недовго - вийшло всього 9 номерів. Поет навіть не встиг тут повністю надрукувати  свій огляд «Замітки о руській  літературі». Очевидно, він працював над оглядом безпосередньо під  час виходу «Дневника руського»  і друкував його в міру готовності (№ 5, 6, 9). Огляд І.Вагилевича «Замітки о руській літературі» - перша  в Галичині спроба нарису історії  української літератури.

    В автографі зберігається велика праця  Вагилевича польською мовою «Письменники Польщі - українці». 

    Цікавинки 

       В деяких своїх творчих та  життєвих експериментах Іван  Вагилевич був, допіру, першовідкривачем, як для українського суспільства так й східноєвропейського. Для приміру:

     *  в 1838 році Іван Вагилевич  в часописі чеського музею  в Празі вперше впімнувся про  етнічну групу - "Гуцули" 

 

    Джерела

     * Маркіян Шашкевич на Заході, ред. Я. Розумний, Інститут-Заповідник  Маркіяна Шашкевича, Вінніпег, 2007.

     * П. Ю. Гриценко. Вагилевич Іван  Миколайович 

     * Огоновскій О Исторія литературы руской, ч 4 Л , 1894;

     * Возняк М. Галиц граматики  української мови першої пол  XIX в Л., 1911;

     * Гуменюк М. П., Кравченко Є.  Є. М. Шашкевич, І. Вагилевич,  Я. Головацький. Бібліографічний  покажчик Л., 1962;

     * Семчинський С. В. Фонетичні  особливості «Дакійського словника»  І. М. Вагилевича // «Вісник Київського університету. Серія філологічна», 1970, № 12;

     * Франко І. До біографії Івана Вагилевича. // Франко І. Я. Зібрання творів, т. 37. К., 1982;

     * Петраш О. О. «Руська трійця». К., 1986;

     * Дзьобан О. О. Іван Вагилевич.  Покажчик рукописів праць та  матеріалів до біографії. Л., 1986;

     * Дем'ян Г. Іван Вагилевич —  історик, народознавець. К., 1993;

     * Купчинський О. «Слово о полку  Ігоревім» у перекладах, переспівах  і дослідженнях першої пол. XIX ст. ЗНТШ (Львів), 1997, т. 234.