Теоретичні аспекти вивчення емоційної сфери людини та соціального інтелекту

Першим дослідником,  який  сформулював проблему  соціального інтелекту як самостійній психологічній категорії, був Е. Торндайк, якому і належить перша спроба дати визначення цьому феномену. Згідно  цьому автору соціальний  інтелект  є  здатність  «діяти мудро в міжособовому спілкуванні» (KIHLSTROMJ. F., Cantor N., 2000).  Схожу  з  подібною  дефініцію  дали Ф.Мосс  і Т.Хант,  що бачили  в  соціальному інтелекті  «здатність  ладнати  з  тими, що оточують»  (Kihlstrom J.  F. Cantor  N., 2000). На жаль,  настільки  широке  визначення  неминуче  передбачає різноманіття  трактувань  і  інтерпретацій,  тому  згодом  інші дослідники  намагалися  сформулювати  більш  розгорнуті  і  точні визначення соціального інтелекту.

Так П.Вернон розумів під соціальним інтелектом «здібність людини ладнати  з  людьми,  техніку  соціальної  взаємодії,  відчуття невимушеності в спілкуванні, знання соціальних питань, сприйнятливість до стимул-реакцій, витікаючих від інших членів соціальної групи, а також розуміння миттєвих  настроїв  і  основних  рис  вдачі  незнайомих  людей» (KIHLSTROMJ. F., Cantor N., 2000).

Вже  в  цих  ранніх спробах дослідників  просліджується  тенденція розглядати  соціальний  інтелект  як  самостійний  психічний феномен.  Так,  наприклад  в  тріхотомічной  моделі  Е.Торндайка  соціальний інтелект  виділяється  як  окрема  здатність  поряд з  абстрактним  і механічним інтелектом.

Проте подібний погляд на соціальний інтелект був свойственен не усім дослідникам. Зокрема Д.Векслер взагалі відмовлявся розглядати соціальний інтелект як самостійну категорію, вважаючи, що він є лише "загальний інтелект в застосуванні до соціальних ситуацій" .

Проблема співвідношення соціального (social) і загального (general) інтелектів і згодом представляла для учених істотний інтерес.

Серед дослідників, в чиїх роботах цей аспект проблеми представлений, слід зазначити Г. Айзенка і Дж. Гілфорда, які розглядали соціальний інтелект в його співвідношенні із загальним інтелектом.

Г. Айзенк відмічав, що існують три відносно самостійний теорії інтелекту. Автор намагається їх зв'язати воєдино. Головним компонентом виступає біологічний інтелект, який служити фізіологічною, нейрологічною, біохімічною і гормональною основою пізнавальної поведінки. Тобто тут йдеться про функціонування і будову головним чином кори головного мозку. Причому дослідник особливо відмічає істотну роль в природі цих структур генетичного чинника.

Другим елементом трикомпонентної побудови Айзенка є психометричний інтелект, який вимірюється стандартними тестами інтелекту (IQ). При цьому Айзенк відмічав важливу роль соціокультурних чинників, які значною мірою визначають рівень розвитку як біологічного, так і психометричного інтелектів. Під соціокультурними чинниками учений має на увазі культуру в цілому, виховання, освіта, соціоекономічний статус і так далі. Ці чинники визначають приблизно 30% результатів тестування. Третя концепція - це соціальний інтелект. Під соціальним інтелектом Айзенк розуміє інтелект індивіда, що формується в ході його соціалізації, під впливом соціокультурних умов. Таким чином, соціальний інтелект - це результат розвитку загального інтелекту. Але, на думку дослідника, соціальний інтелект набагато ширший за і біологічний, і психометричний інтелекти.

Як показує цей виклад теорії інтелекту Г. Айзенка, учений також підкреслює зв'язок загального і соціального інтелектів, проте визнає особливу специфіку останнього і не намагається звести його до загального інтелекту або ж взагалі поставити під сумнів його онтологічний статус. Важливим моментом теорії є увага, приділена соціокультурному аспекту пізнавального розвитку, який не був врахований психометричною традицією.

Особливого розгляду заслуговує концепція соціального інтелекту, розроблена Дж. Гілфордом, який також розробив перший надійний тест для виміру соціального інтелекту, який хоч і критикується, але в силу недостатньої кількості методик, досі активно використовується.

Дж.Гілфорд розглядав соціальний інтелект як систему інтелектуальних здібностей, незалежних від чинника загального інтелекту і пов'язаних з пізнанням поведінкової інформації, тобто соціальний інтелект є інтегральна інтелектуальна здатність, що визначає успішність спілкування і соціальної адаптації.

Концепція соціального інтелекту була розроблена Дж.Гілфордом у рамках його трехдимензиональной теорії інтелекту. Модель Гілфорда припускала наявність 120 здібностей, заснованих на усіх можливих комбінаціях 5 категорій, що описують когнітивні операції (пізнання, пам'ять, дивергентне мислення, конвергентне мислення, оцінювання), 4 категорій, що описують зміст (образи, символи, семантика, поведінка), 6 категорій, що описують результати обробки інформації (елементи, класи, стосунки, системи, трансформації, імплікації). При цьому поведінковий зміст співвідноситься з соціальним інтелектом.

На основі цих теоретичних положень був розроблений тест соціального інтелекту. Автори тесту визначили категорію "пізнання поведінки" як "здатність судити про людей. [відносно їх] почуттів, мотивів, думок, намірів, установок і інших психологічних диспозицій, яка може впливати на соціальну поведінку індивіда". Особливо відзначається авторами, що ця здатність не може і не повинна ототожнюватися з розумінням людей в цілому, стереотипним розумінням, і не має ніякого відношення до пізнання самого себе, а ґрунтується на розпізнаванні "експресивної поведінки" (жести, міміка, мова поз, інтонація).

У вітчизняній психології термін соціальний інтелект був введений Ю.Н. Ємельяновим, який розумів його як "стійку, засновану на специфіці розумових процесів, афективного реагування і соціального досвіду здатність розуміти самого себе, а також інших людей, їх взаємовідносини і прогнозувати між особові події". Соціальний інтелект на думку цього автора припускає вільне володіння вербальними і невербальними засобами соціальної поведінки, а також усвідомлення діяльнісного середовища, що оточує людину і здатність впливати на це середовище з метою досягнення своїх цілей і успішної кооперації з оточенням. Дослідник ототожнює соціальний інтелект з комунікативною компетентністю.

За останні роки інтерес до проблеми соціального інтелекту зріс.

Результатом цього стали ряд досліджень вітчизняних учених. Найцікавішою видається концепція соціального інтелекту, розроблена у рамках структурно-динамічної теорії інтелекту, автором якої є Д.В. Ушаков.

Соціальний інтелект в цій теорії визначається як "здатність до пізнання соціальних явищ, яка складає лише один з компонентів соціальних умінь і компетентності, а не вичерпує їх". (Ушаков, 2004)Соціальний інтелект має ряд характеристик:

1. континуальный характер;
2. використання невербальної репрезентації;
3. втрата точності соціального оцінювання при вербалізації;
4. формування в процесі імпліцитного навчення (при цьому висловлюється гіпотеза можливості успішного експліцитного навчання);
5. використання "внутрішнього" досвіду.

Причому, як відмічає автор, саме остання характеристика відрізняє соціальний інтелект від усіх інших видів інтелекту.

Одним з найбільш важливих положень теорії видається твердження, що соціальний інтелект, як і інші інтелектуальні функції, може бути розвинений. Автор зв'язує це допущення з принципом "розподілу потенціалу", тобто рівень розвитку функції визначається неабиякою мірою часом і зусиллями, які були спрямовані на її розвиток.

Таким чином, соціальний інтелект є одним з видів інтелект, пов’язаний з пізнанням поведінкової інформації і її інтерпритації. Він визначає успішність спілкування людей між собою і соціальної адаптації, впливаючи на все сфери життєдіяльності людини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок до розділу 1.

В ситуаціях, де потрібне спілкування і взаємодія з іншими людьми, необхідні здібності людини правильно розуміти самих себе, поведінку інших людей, ситуацій їх взаємодії і використовувати це розуміння для здійснення плідних взаємин. Проте ця взаємодія неможлива баз емоціонального компоненту, що пронизує всі поведінкові реакції людини.

Зараз немає единого піжходу до розуміння проблеми емоцій, конен дослідник висуває свої власні погляди стосовно цього питання, проте всі дони згодні, що життя без емоцій неможливе. Під емоцією тми розуміємо психічне віддзеркалення у формі безпосереднього упередженого переживання сенсу життєвого явища і ситуацій, обумовленого відношенням їх об'єктивних властивостей до потреб суб'єкта.

Емоції проявляються в міміці, пантоміміці, «вокальній міміці». Найбільш інформативною для розуміння емоцій є міміка. Саме вміння правильно розпізнавати емоції по виразу обличчя і здійснювати їх інтерпретацію допомагає в успішній адаптації людини в суспільстві при взаємодії з іншими особами.

На ступінь адаптації дюдини значною мірою впливає соціальний інтелект, що є системою інтелектуальних здібностей, що визначають адекватність розуміння поведінки людей і виконує регулюючу функцію в між особовому спілкуванні.

Звідси можливо зробити висновок, що рівень соціального інтелекту впливає на здатність розпізнавати емоції. Чим виже цей рівень, тим краже людина інтерпретує поведінку навколишніх, зокрема розпізнання емоцій за виразом обличчя.