Соціально-психологічні функції явища довіри

 

5. Розвиваюча функція довіри  до себе проявляється в здатності  людини „виходити за межі себе”,  не вступаючи з собою у протиріччя. Ця здатність гарантує, з одного  боку, відносну стійкість, цілісність, а з іншого – є умовою  розвитку особистості [8].

 

6. Функція пізнання та  самовдосконалення особистості  – одна з головних соціально-психологічних  функцій довіри. Сутність її полягає  у явищі довіри до себе як  рефлексивному суб’єктивному утворенні,  самопідтримці, самоповазі, самоприйнятті,  самокерівництві, інтернальності  у сфері досягнень, що, у свою  чергу, впливає на самоспостереження  і самовдосконалення слабких  особистісних рис. Саме ця функція  дозволяє поглянути на себе  з іншого боку та повірити  у власні сили, повірити, перш  за все, в самого себе, а це  є головним, бо тільки тоді, коли  людина впевнена в собі, вона  може добитися позитивного результату [15].

 

Висновки 

 

Проведене дослідження не дає, звичайно, повного розкриття  всіх аспектів явища довіри та його соціально-психологічних функцій. Результати теоретичного дослідження з цієї проблематики дозволяють відкрити досить широкі перспективи для подальшого вивчення різних аспектів цього явища. Конкретизація цих перспектив являє  собою створення та постановку цілої  низки завдань як в руслі соціальної психології, так і соціальної психології особистості.

 

На основі теоретичного дослідження  соціально-психологічних функцій  довіри можемо зробити такий висновок: саме довіра дає людині можливість пізнавати і змінювати світ. Довіра є умовою розвитку, зміни та перевтілення людини, саме вона дозволяє людині ризикувати і випробовувати себе та свої можливості [13].

 

Довіра виконує в житті  людини такі фундаментальні соціально-психологічні функції: 1) вона є умовою цілісної взаємодії  людини зі світом; 2) виконує функцію  поєднання людини зі світом у єдину  цілісну систему; 3) допомагає злиттю минулого, сьогодення і майбуття в  цілісний акт людської життєдіяльності; 4) створює ефект комплексного, непорушного  буття людини; 5) дає можливість для  виникнення ефекту цілісності особистості; 6) встановлює міру співвідношення поведінки  людини, прийняття рішень, висування  завдань як світові, так і самому собі.

 

На основі цього доходимо висновку, що в цілому саме соціально-психологічні функції довіри є засобом гармонізації відносин людини одночасно зі світом і з самою собою. На нашу думку, саме пошук конкретних засобів і методів навчання і розвитку оптимального співвідношення довіри до себе і довіри до світу є важливим соціальним і практичним завданням.

 

Вище зазначене дозволяє стверджувати, що довіра є соціально-психологічним  явищем, котре може бути представлене як одна з умов соціалізації особистості. Вона, як самостійне соціально-психологічне явище, виконує фундаментальні функції  в житті людини, основні з яких зводяться до таких: довіра є умовою цілісної взаємодії людини зі світом; довіра виконує функцію поєднання  людини зі світом в єдину систему; довіра допомагає злиттю у сприйнятті людиною минулого, сьогодення і майбуття в цілісний акт; довіра створює ефект  цілісності буття людства; довіра допомагає  виникненню ефекту цілісності особистості; крім цього, за участю довіри встановлюється міра співвідношення своєї поведінки, прийнятого рішення, поставлених завдань  як світові, так і самому собі.

 

Як бачимо, довірче спілкування  відіграє важливу роль фактора, який визначає відносини людей практично  у всіх соціальних ситуаціях і  соціальних інститутах: в сім’ї, школі, ВНЗ, на виробництві тощо. Воно має  вагоме значення у формуванні взаємовідносин між батьками і дітьми, у шлюбно-сімейних відносинах, у взаєморозумінні вчителя  і учня, лікаря і хворого, керівника  і підлеглого… 

 

Таким чином, високорозвинені  соціально-психологічні функції довіри між членами групи завжди матимуть важливі наслідки для життєдіяльності  і функціонування; в цих умовах виникає: 1) відкритий обмін поглядами  і думками з суттєвих питань; 2) коректніша постановка цілей і завдань; 3) вища мотиваційна діяльність; 4) позитивно  налаштована самооцінка і впевненість  у собі; 5) високо розвинений рівень соціальної взаємодопомоги (матеріальної, психологічної, духовної).

 

Література:

 

1. Бодалев А. А. Восприятие  человека человеком. – Л., 1965.

 

2. Бодалев А. А. Формирование  понятия о другом человеке  как личности. – Л., 1970.

 

3. Вудкок М., Фрэнсис Д.  Раскрепощенный менеджер. – М., 1991.

 

4. Дорофеев В. А., Головина  А. В. Доверительное пространство  школы // Инновационная школа.  – 1997. - № 3. - С. 7 - 9.

 

5. Куницына В. Н., Казарина  Н. В. Межличностное общение.  Учебник для вузов. – СПб.: Питер, 2001. - С. 544.

 

6. Налчаджян А. А. Социально-психологическая  адаптация личности. – Ереван, 1988.

 

7. Наумова Н. Ф. Социологические  и психологические аспекты целенаправленного  поведения. – М., 1985.

 

8. Немов Р. С. Психологические  условия эффективности воспитания  в коллективе // Вопросы психологии. – 1976. - № 6.

 

9. Обозов Н. Н. Межличностные  отношения. – Л., 1979.

 

10. Обозов Н. Н. Психология  межличностных отношений. – Киев, 1990.

 

11. Ратайчак З. Человек  как субъект общественной жизни.  Варшава -Краков, 1983, с. 85 - 102.

 

12. Сафонов В. С. Особенности  доверительного общения: Автореф.  дис. – М., 1978.

 

13. Скрипкина Т. П. Психологические  особенности доверия к людям  в старшем школьном возрасте: Автореф. дис. – М., 1984.

 

14. Скрипкина Т. П. Психология  доверия. – М., 2000. – С. 264.

 

15. Столин В. В. Самосознание  личности. – М., 1982.

 

16. Giffin K., Patton B. R. Personal communication of human Relations // Columbus Ohio. – 1974.

 

17. Goier P. Distrust as a practical problem // J. of social Philosophy. – 1992. – V. 23.

 

18. Smith D. Communication research and ides of process // Speech Monograh. – 1972. – V. 39.

 

19. Toch M., Meclean J. Perception and Communication. A Transactional View // Audio-Visual Communication Review. –  1967. – V. 10.

 

20. http://www.politik.org.ua