Шпаргалка по "Психологии"

№ 53, 58 Норми ділової  етики і попередження конфліктів

Моральні норми і правила, які вироблені в цілях регулювання  своїх взаємовідносин , дуже різноманітні. Неписані норми етики, якими керуються  так чи інакше учасники ділових взаємовідносин в цілях попередження можливих протиріч і конфліктів, можуть бути зведені  до наступних простих вимог:

1. не запізнюйтеся: запізнення  може бути розцінено як прояв  неуважності. Якщо ви запізнюєтеся, скажіть про це.

2. Будьте небагатослівними, не говоріть лишнього. Суть цієї  вимоги в тому, щоб зберегти  секрети фірми, так же як  і свої власні.

3.Будьте доброзичливі  і привітливі: важливо тоді, коли  до вас придираються. Вічливість, привітливість потрібні для спілкування  на всіх рівнях : підлеглими, керівником  та ін..

4. Співчувайте людям, думайте  не тільки про себе, а й про  інших.

5. Слідкуйте за своїм  одягом, зовнішнім виглядом: це значить  органічно вписуватися  в середовищі  на службі.

6. Говоріть і пишіть  гарною мовою.

Ці основні правила  ділової етики служать чинниками  формування тієї атмосфери співробітництва, яка створює надійний захист проти  деструктивних конфліктів.

29 Конфлікти в  педагогічній діяльності 
Загальновідомо, що професія педагога - одна з найбільш енергоємких. Для її реалізації потрібні величезні інтелектуальні, емоційні та психічні затрати. Сучасний світ диктує свої правила: зросли вимоги з боку батьків до особистості педагога, його ролі в освітньому процесі. Та й адміністрація піднімає планку: вітається творчий підхід до роботи, новаторство, проектна діяльність, педагогічні технології і т. д. Збільшується не тільки навчальне навантаження, разом з нею зростає і нервово-психічне напруження особистості, перевтома. Різного роду перевантаження поглиблюються численними страхами: страх бути покинутим, не знайти підтримки; страх опинитися непрофесіоналом; страх перед контролем та ін.. Така ситуація досить швидко призводить до емоційного виснаження педагогів. Хронічна втома лежить в основі багатьох психосоматичних захворювань, чия поява безпосередньо пов'язано з душевним станом людини. «Емоційно вигорілі» педагоги відрізняються підвищеною тривожністю і агресивністю, категоричністю і жорсткої самоцензурою. Ці прояви значно обмежують творчість і свободу, професійний ріст, прагнення до самовдосконалення. У результаті особистість педагога зазнає ряд таких деформацій, як негнучкість мислення, зайва прямолінійність, повчати манера говорити, надмірність пояснень, розумові стереотипи, авторитарність. 
Конфлікти є вічним супутником нашого життя. Слово "конфлікт" - латинського кореня і в буквальному перекладі означає "зіткнення". В основі будь-якого конфлікту лежить протиріччя, яке веде зазвичай або до конструктивних або до деструктивних змін. 
Запобігти або подолати конфлікт допомагає знання його можливих джерел. Звідки ж конфлікти беруть свій початок? Перш за все, з недооцінки індивідуальних відмінностей - особливостей темпераменту, сприйняття, переконань працівників. З помилок у спілкуванні - невміння слухати, правильно ставити запитання. З відмінностей в культурному й соціальному статусах. Практика показує, що учасниками конфлікту часто виявляються одні й ті ж люди (вважають завжди правим себе, не терплять критики, не прислухаються до порад фахівців). Вони наступають «на одні й ті ж граблі». 

№ 55 Переговори як метод врегулювання конфліктів

Переговори як метод вирішення  конфліктів це набір тактичних прийомів, спрямованих на пошук взаємоприйнятних рішень для сторін конфлікту. 
Застосування переговорів для вирішення конфлікту можливе за певних умов:

існування взаємозалежності сторін, що беруть участь в конфлікті;

відсутність значного розходження  в силі суб`єктів конфлікту;

відповідності стадії розвитку конфлікту можливостям переговорів;

участь в переговорах  сторін, які реально можуть приймати рішення в ситуації, що склалася.

Кожен конфлікт у своєму розвитку проходить кілька стадій, на яких переговори можуть бути не сприйняті, тому що ще рано чи пізно, і можливі тільки відповідні агресивні дії. 
Вважається, що переговори доцільно вести тільки з тими силами, які мають владу в сформованій ситуації і можуть вплинути на результат події. 
Можна виділити кілька груп, чиї інтереси зачіпаються в конфлікті:

первинні групи - порушено їхні особисті інтереси, вони самі беруть участь в конфлікті, але не завжди від цих груп залежить можливість успішного ведення переговорів;

вторинні групи - порушено їхні інтереси, але ці сили не прагнуть до відкритого прояву своєї зацікавленості, їх дії приховані до певного часу;

можуть існувати ще й треті  сили, які також зацікавлені в  конфлікті, але ще більш приховані.

Етапи переговорів 

Правильно організовані переговори проходять послідовно у кілька етапів:

підготовка до початку  переговорів (до відкриття переговорів);

попередній вибір позиції (первісні заяви учасників про  їх позиції у даних переговорах);

пошук взаємоприйнятного  рішення (психологічна боротьба, встановлення реальної позиції опонентів);

завершення (вихід з наявної  кризи або переговорної безвиході).

№ 57 Стратегії  завершення конфлікту

Стратегії:  

1. Суперництво полягає в нав’язуванні  іншій стороні кращого для себе вирішення. Суперництво виправдано у випадках: беззаперечної конструктивності запропонованого рішення; вигідності результату для всієї групи, організації, а не для окремої особистості чи мікрогрупи; важливості результату боротьби для того, хто проводить цю стратегію; відсутністю часу на умовляння опонента.

2.Компромісполягає в бажанні опонентів завершити конфлікт частковими поступками. Він характеризується відмовою від частини вимог, які раніше висувалися, готовністю визнати претензії іншої сторони частково обґрунтованими, готовністю пробачити. Компроміс ефективний у випадках: розуміння опонентом, що він і суперник мають  рівні можливості, наявності взаємовиключних інтересів, задоволення тимчасовим рішенням, загрози втратити все.

3. Пристосування, чи поступка розглядається як вимушена чи добровільна відмова від боротьби і своїх позицій. Прийняти таку стратегію опонента змушують різні мотиви:усвідомлення своєї неправоти , необхідність збереження добрих відносин з опонентом, залежність від нього.

4. Відхід від вирішення  проблеми, чи уникненняє спробою піти з конфлікту при мінімумі витрат.

5. Співробітництво вважається найбільш ефективною стратегією поведінки в конфлікті. Воно передбачає спрямованість опонентів на конструктивне обговорення проблеми, розгляд іншої сторони, не як супротивника, а як союзника в пошуку рішення.

30/ Маніпулювання у педагогічній діяльності

Сучасна людина - це маніпулятор, ким би він не був.  У кожному  з нас живе маніпулятор, який нескінченно  застосовує всілякі фальшиві трюки  для того, щоб добитися того чи іншого блага. Маніпуляція - це вид психологічного впливу, майстерне виконання якого веде до прихованого порушення в іншої людини намірів, не збігаються з його актуально існуючими бажаннями (В. П. Шейнов). У педагогічному процесі теж використовується маніпуляція.  Педагогічна діяльність має будуватися на гуманістичній основі і вчитель в ній повинен керуватися інтересами учня. Але найчастіше педагог, не бажаючи ставити свої інтереси на шкоду інтересам учня, починає вдаватися до маніпулятивних прийомів. Виникає питання: чи може використовуватися маніпуляція в педагогічній діяльності? На це питання відповісти однозначно не можна. Можна лише сказати, що одні автори вважають використання маніпулятивних технологій неприпустимим у педагогічній діяльності, інші вважають, що воно припустимо при певних умовах. Але досліджень в цій області практично немає. Вчителі повсюдно використовують маніпулятивні технології в педагогічній діяльності. Але в свою чергу учні, маючи вільний доступ до настільки поширеною і популярною зараз літературі за маніпулятивними технологіями, теж багато знають про маніпуляції і використовує її у процесі навчання.

31/ Психологічні чинники нормалізації стресу життя у педагогів та учнів

Стрес - психофізіологічний стан людини, що виникає в екстремальних  для неї ситуаціях. Він є типовою  реакцією людини на важку ситуацію, але іноді може виступати і  причиною такої ситуації (наприклад, конфлікту). Тому попередження надмірного стресу (дистресу) є важливою умовою ефективної роботи педагогів та учнів. 
    У тридцяті роки минулого століття канадський ендокринолог Ганс Сельє розробив теорію стресу. Цей феномен, назва якого в перекладі з англійської означає «напруга», не тільки прославив Сельє на весь світ, але і став об'єктом пильної дослідження в доброму десятку наук. Психологічний стрес - сукупність захисних реакцій людини, що виникають у відповідь на вплив багатьох чинників як фізичних, так і психологічних. Зіткнувшись з труднощами, людина відчуває стрес.     
    Які ж психологічні фактори можна врахувати, щоб, по можливості, нормалізувати стрес, який є природним наслідком динамічною і складного життя? 
1 Людина - істота соціальна, тому йому протягом усього життя властиво змагатися з оточуючими. Змагання з оточуючими набагато частіше викликає стрес, ніж змагання з самим собою. 
2. Кожна людина по-різному оцінює свої можливості по управлінню власним життям. Один вважає, що саме від нього залежить 90% того, що з ним відбувається. Інший вважає, що дуже багато залежить від долі, конкретних обставин та інших об'єктивних чинників, сам він контролює своє життя тільки на 30%.                   3. Інформаційні перевантаження - типова причина стресу. Якщо ми стали дратівливі, часто відчуваємо стрес, нас мучить безсоння, то необхідно оцінити обсяг і значимість інформації, яку щотижня переробляє наш мозок. Тому зменшення кількості прийнятих рішень і відповідальності за них, скорочення числа сфер життя і діяльності, в яких ми проявляємо активність, неминуче призведе до зниження інформаційного стресу. 
4. Найважливішою особистісною характеристикою людини є рівень його домагань. Один обов'язково хоче стати президентом, заробити перший, потім другий мільйон доларів. Інший буде задоволений і щасливий, якщо вдасться заробити на стерпне життя, отримати якесь житло, дати освіту дітям. Якщо людина легко досягає значних успіхів в одній або навіть декількох сферах життєдіяльності, то він може продовжувати ставити перед собою важкі завдання і без особливого перенапруження вирішувати їх. Якщо ж людина часто потрапляє в стресовий стан, то необхідно оцінити рівень своїх домагань і наявні можливості щодо досягнення поставлених цілей. Чим вищий рівень домагань, тим частіше може виникати стрес, який є реакцією, мобілізуючої людини на подолання труднощів. Зменшення домагань до рівня, адекватного вашим можливостям, неминуче знизить імовірність виникнення стресу. 

  5. Судження про те, що життя може бути хорошим,  а може бути і поганим, здається  тривіальним і безперечним. Звідси  висновок - якщо ми не можемо  змінити ситуацію, то необхідно  змінити своє ставлення до  неї. 
6. Людина зазвичай завжди оцінює свої вчинки. Вона оцінює їх, спираючись на власні критерії, але також враховує думку навколишніх. Оцінка оточуючих може бути основною. Усвідомлення неузгодженості самооцінки й оцінки з боку оточуючих може привести до внутрішнього конфлікту і стресу.      

7. Ступінь задоволеності  своїм життям виявляє помітний  вплив на психіку людини.  
8. Якими б справами ви не займалися, намагайтеся впорядкувати свою діяльність. 
     Таким чином, зменшивши обсяг і значимість переробленої інформації, змінивши стратегію життя і ставлення до неї, упорядкувавши свою діяльність, можна нормалізувати стрес, природно виникає як наслідок сучасного російського життя.

28. Особливості конфліктів між вчителями.

Конфлікти в педагогічних колективах носять міжособистісний  характер. Вони пов’язані з порушенням комунікації, взаємозв’язків у спільній професійній діяльності, недотримання професійної етики.

Групи конфліктів у педагогічному колективі:

Фахові конфлікти:

Виникають як реакція на порушення  ділових відносин, перешкоди на шляху  до мети в професійно – педагогічній діяльності і є наслідком некомпетентності вчителя та його професійної безініціативності.

Конфлікти очікувань:

Виникають як протиріччя між  груповими нормами в педагогічному  колективі та поведінкою учителя.

Конфлікт несумісності:

Породжені психологічними особливостями  вчителів такими як: завищена самооцінка, емоційна нестійкість, надмірна вразливість.

Конфлікти між  вчителями можуть виникати через: матеріально-технічні причини, ціннісно-орієнтаційні причини, фінансово-організаційні, управлінсько-особистісні, соціально – демографічні, соціально-психологічні причини.

Особистісні особливості  вчителів які провокують конфлікти. Типи:

Агрусивні. Люди які швидко роздратовуються, не вміють слухати, схильні  до грубощів та публічних образ.

Скаржники. Люди які нарікають  на все нічого не роблячи для того щоб розв’язати проблему.

Покладисті. З усім погоджуються не мають власної точки зору.

Песимісти. Завжди і в усьому бачать проблему.

Всезнайки. Вважать себе в  усьому обізнаними за інших.

Не рішучі.  Не можуть самостійно прийняти рішення, бояться помилитися

Максималісти. Завжди прагнуть найвищих результатів якщо для цього  не має ніякої необхідності.

Приховані брехуни. Вишукано маскують свою брехню в результаті чого не можливо відрізнити де правда де ні.

Хибні альтруїсти. Які роблять  добро але в душі жалкують про  це.

30. маніпулювання у педагогічному процесі.

Маніпулювання - навмисні або добровільні дії, спрямовані на оману або зловживання довірою (шахрайство)

 Мета будь-якої маніпуляції  - будь-якими засобами примусити  людину зробити щось необхідне  для маніпулятора.

 Вами маніпулюють, якщо:

 виказуючи прохання, використовують  прийоми, які зачіпають ваші  почуття або особливості характеру  ("Ти - добрий(а), окрім тебе нема  на кого покластися!..");

 применшують своє значення ("У мене це ніколи не вийде  так добре, як у тебе!..");

 грають в байдужість ("Тобі видніше!");

 вдаються до прихованої  агресії ("Якщо не зайдеш  до мене сьогодні - я захворію!").

 Ви маніпулюєте, якщо:

 прагнете викликати  жалість і співчуття до себе ("Я сьогодні так втомилася,  а вдома не прибрано...");

 уникаєте говорити  про своє бажання прямо ("У  нашої сусідки така красива  шуба... Напевно, її чоловік дуже  любить...");

 перебільшуєте роль  співбесідника ("Це можеш оцінити  тільки ти!").

 Основні типи маніпуляторів

 Диктатор. Домінує, розмовляє в наказовому тоні, схильний переоцінювати свої сили, робить все, щоб управляти своїми жертвами.

 Ганчірка. Звичайно - жертва диктатора і його пряма протилежність. Перебільшує свою чутливість, пасивно мовчить, має схильність до забудькуватості.

 Калькулятор. Зводить в культ необхідність все і всіх контролювати. Обдурює, ухиляється, хитрить, схильний до повторної перевірки дій інших.

 Хуліган. Перебільшує свою агресивність, жорстокість, недоброзичливість, управляє людьми за допомогою різного роду погроз.

 Славний хлопець. Створює видимість підвищеної дбайливості, любові, уваги. "Вбиває" своєю добротою і цим в будь-якому конфлікті набагато перевершує прямолінійного Хулігана.

 Суддя. Критичний, нікому не вірить, повний обурення і звинувачень, насилу прощає помилки.

 Захисник. Повна протилежність Судді. Підкреслює свою підтримку і поблажливість до помилки, співчуває всім понад всяку міру, позбавляє "підзахисного" можливості встати на власні ноги і вирости самостійним. Замість того, щоб зайнятися власними справами, піклується про потреби інші.

 Актуалізація — поняття, що означає зміну буття. В цьому понятті розкрита лише одна сторона руху: перехід буття з стану можливості в стан дійсності.

 Актуалізація  даних – регулярне внесення змін в інформаційні фонди. Актуалізація інформації – сукупність операцій з підтримання інформаційної бази в стані, що відображує всі зміни об'єкта на поточний момент часу.

33. Класифікація  сімейних конфліктів.

      Найбільш  повно питання класифікації сімейних  конфліктів представлено в підручнику  під редакцією Емельянова Станіслава  Михайловича.

      Отже, за  суб’єктами конфлікти поділяють:

      – подружні  конфлікти;

      – конфлікти  між батьками і дітьми;

      – конфлікти  між подружжям і їх родичами.

      Беручи до  уваги безпосереднє джерело конфліктів, сімейні конфлікти в цьому  аспекті поділяють на:

      – ціннісні  конфлікти (наявність у подружжя  протилежних цінностей і інтересів);

      – позиційні  конфлікти (боротьба за лідерство  в сім’ї, незадоволеність в  признанні значимості „Я” одного  із членів сім’ї);

      – сексуальні  конфлікти (психосексуальна несумісність  подружжя);

      – емоційні  конфлікти (незадоволення потреби  в позитивних емоціях: відсутність  ласки, турботи, уваги, і розуміння  зі сторони одного із членів  подружжя);

      – господарсько-економічні  конфлікти (різні погляди на  ведення домашнього господарства, тяжке матеріальне становище  сім’ї).

      Враховуючи  поведінку подружжя в конфлікті,  сімейні конфлікти поділяють  на:

      – відкриті  конфлікти (взаємні словесні образи  членів сім’ї, некоректна розмова);

      – скриті  конфлікти (демонстративне мовчання, різкі жести і погляди).

36. Подружня невірність

Причини подружньої невірності.

Нова любов. Ця причина  подружньої невірності характерна для  шлябів, де любов була незначною  або зовсім відсутня (вимушені шлюби , засновані на вигоді, страху самотності).

Відплата. За допомогою зради  реалізується бажання помститися за невірність чоловіка, щоб відновити  почуття власної гідності.

Зганьблена любов. У шлюбних  відносинах відсутня взаємність. Один із подружжя страждає від неприйняття  любові, безсловесності почуття. Це спонукає вгамувати почуття в іншому партнерстві, де можлива взаємність.

Пошук нових любовних переживань, як правило характерний для подружжя зі значним стажем, коли почуття  згасли. Або в сімях з такими нормами, коли від життя береться все можливе. Варіантом може бути наслідування «красивого життя» закордонних  зв’язків , сексуальної свободи.

Тотальний розпад сім`ї . зрада тут – фактично результат створення нової сім`ї, коли перша сімя  сприймається не життєздатною.

Випадковий зв'язок , коли зрада не характеризується регулярністю і глибокими любовними переживаннями. Зазвичай вона буває спровокована певними  обставинами (наполегливість «партнера», « зручний випадок»).

34 Кризові періоди в розвитку родини.

Перший рік подружнього  життя характеризується конфліктами  адаптації один до одного, коли два "Я" стають одним "Ми". Відбувається еволюція почуттів, закоханість зникає і подружжя з'являються один перед  одним такими, які вони є. Відомо, що в перший рік життя родини імовірність  розлучень велика, до 30% загального числа шлюбів.

Другий кризовий період пов'язаний з появою дітей. Ще незміцніла система "Ми" піддається серйозному випробуванню. Що ж лежить в основі конфліктів у цей період?

 • Погіршуються можливості  професійного росту подружжя.

 • У них стає менше  можливостей для вільної реалізації  в особисто-привабливій діяльності (захоплення, хоббі).

 • Втома дружини,  пов'язана з доглядом за дитиною,  може призвести до тимчасового  зниження сексуальної активності.

 • Можливі зіткнення  поглядів подружжя і їхніх  батьків 

 із проблем виховання  дитини 

Третій кризовий період збігається із середнім подружнім віком, що характеризується конфліктами одноманітності. У результаті багаторазового повторення одних і  тих самих вражень у подружжя настає насичення один одним. Цей  стан називають голодом почуттів, коли настає "ситість" від старих вражень і «голод» по новим.

Четвертий період конфліктності  стосунків подружжя настає після 18-24 років спільного життя. Його виникнення часто збігається з наближенням  періоду інволюції, виникненням  почуття самітності, зв'язаного з  відокремленням дітей, що підсилюється емоційною залежністю подружжя, їх переживаннями з приводу можливого  прагнення чоловіка сексуально виявити  себе на стороні, "поки не пізно".

35. Причини розлучень  та їх вплив на психіку дитини.

Причини розлучень

- поспішний, необдуманий  вступ у шлюб або шлюб з  розрахунку;

-  подружня невірність;

-  сексуальна незадоволеність  один одним; 

-  несумісність характерів  і поглядів;

-  психологічна й практична  непідготовленість до сімейного  життя й, як наслідок, нагромадження  помилок у сімейних відносинах, розчарування в коханій людині  або собі;

-  пияцтво;

- відсутність взаєморозуміння;

- образи і насильство…

Відносини між батьками є  прикладом для дітей, на прикладі батьків діти вчаться переживати важкі моменти і надалі будувати свої власні відносини. Таким чином, розрив сім'ї не може не вплинути на психологічний стан дітей після  розлучення батьків.

 Діти дуже близько  сприймають розлучення батьків.  Найстрашніше, що при цьому у  більшості підлітків виникає почуття провини, за те, що він не зміг зберегти шлюб своїх батьків. Можливо, це почуття буде переслідувати дитину впродовж великого періоду після розлучення батьків.

 Інший не менш небезпечне  відчуття, що сприяє ще більш  негативного впливу на стан  дітей після розлучення - це почуття страху. Дитина починає боятися втрати любові батька, який пішов з сім'ї і, навпаки, з'являється якась озлобленість на другого батька. Багато дітей стають більш примхливими, починають вимагати підвищеної уваги. Деякі ж стають схильні до частих хвороб і перепадів настрою.

 Стан дітей відображається  і у відносинах з оточуючими  людьми. Діти можуть проявляти напади агресії до вчителів або своїм однокласникам. У багатьох дітей з'являються проблеми у школі через поганої поведінки і непослуху. На думку фахівців більше негативного впливу на психіку дитини спостерігається серед хлопчиків. Також, вважається, що чим вище вік, тим сильніше дитина переживає розпад сім'ї. Часто «діти відбиваються від рук», вони намагаються не підкорятися правилам і нормам поведінки встановленими в суспільстві, з'являється відчуття гніву і ненависті до старших людей або до одного з батьків. У рідкісних випадках у підлітка може з'явитися схильність до самогубства. Можливо, що дитина буде відчувати почуття сорому за свою сім'ю перед товаришами.

 Після розлучення батьків  одним з основних страхів дітей  є поява в сім'ї нової людини, яка спробує, на думку дитини, скласти останньому конкуренцію за увагу батьків. Таким чином, з'являється почуття ревнощів і непотрібності нікому крім самого себе. У цьому випадку дитина може тікати з дому, проводити більшу частину часу зі своїми друзями. Багато дітей намагаються залишатися на ніч у однолітків, щоб спробувати відчути повноцінну сім'ю.

 Приклад батьків може  негативно позначитися і на  особистому житті дитини. Багато  дітей із розлучених сімей,  як правило, повторюють помилки своїх батьків і теж руйнують свій шлюб.

 Основні правила, які  допоможуть психологічному стану  дітей після розлучення:

- Підтримання теплої атмосфери  у взаєминах зі своєю дитиною. 

- Якщо ви вирішили розлучитися,  то найкраще це чесний і  відверта розмова з дитиною.

- Треба сказати йому  все як є, щоб надалі він  не звинувачував вас у брехні  і несправедливе ставлення. При  цьому не можна налаштовувати  дитину проти одного з батьків. 

-  Приділяти дитині  більше уваги. Частіше давати  зрозуміти, що його люблять. 

- Намагатися регулярно  влаштовувати зустрічі з кожним  з батьків, щоб дитина не  тримав злості на нього за  відхід з сім'ї. 

- Як можна частіше ходити  з дитиною в парки , музеї,  кіно та інші розважальні заклади.  Це допоможе вашому чаду не  думати про розлучення і не  занурюватися в сумні думки.  Таким чином, він швидше звикне  з розлученням батьків. 

-  Постаратися якийсь  час не міняти звичних для  дитини умов життя. (Школа, місце  проживання, друзі) 

-  Ніколи не з'ясовуйте  стосунки на очах у дитини, що не травмувати психіку. Саме  через це у багатьох дітей  в подальшому з'являється відчуття  агресії.

37. ревнощі як руйнівна  тенденція сімейних стосунків.

Руйнівною тенденцією стосунків  є ревнощі одна з наймогутніших  людських емоцій яку порівнюють тільки з коханням і ненавистю.

В. Даль пропонує своє тлумачення визначення ревнощів - сліпа й пристрасна недовіра, болючі сумніви в чиємусь  коханні чи вірності.

М. Бердяєв вважав ревнощі  найогиднішим почуттям породженим приватновласницькими стосунками, що спричиняють тиранію  людини людиною.

Старослов’янське слово  – ревнощі означало відповідальне, суворе.

Ревнощі можуть залежати від  таких особливостей особистості: недовіри, тривожності, невпевненості у собі. В такому випадку у людини формується комплекс неповноцінності і вона починає вважати що негідна уваги, кохання з боку іншої людини. Через  таку позицію ревнивець чіпляється, підозрює, не спить ночами, страждає на неврози, спивається, руйнує сім`ю. Т. В. Андрєєва називає таі види ревнощів:

ревнощі власника: цей тип  ревнощів пов'язаний з  підозрою, розлукою, компрометуючою інформацією, зрадою, підозрілою поведінкою партнера.

Ревнощі через образу: Притаманні людині яка: невпевнена у собі, схильна  перебільшувати, має комплекс неповноцінності.

Відображені ревнощі: виникають  як проекція власної подружньої невірності, ненадійності до свого партнера (якщо я зраджую то й мій партнер  також здатен на це).

Причини ревнощів: 

Особистісні особливості  «суб’єкта ревнощів» (ревнивець). Ревнива людина як правило тривожна емоційна нестійка, боїться що її партнер може зрадити, у всьому його підозрює, вимагає доказів вірності.

Особистісні особливості  об’єкта  ревнощів (того, кого ревнують). Людина активна, швидко знайомиться з особами протилежної статі, схильна говорити неправду.

Співвідношення  особистісних властивостей суб’єкта і об’єкта ревнощів.

Навіть дуже невпевнена в  собі людина не буде ревнувати свого партнера, який не створює приводу для ревнощів. У той самий час шлюб уразливої  людини з партнером який не зважає на її почуття активно заводить знайомство з протилежною статтю, фліртує на очах партнера, буде важким для першого з них. У свою чергу шлюб активного (схильного до зради) зі спокійною упевненою в собі жінкою може і не викликати у неї особливих ревнощів.

Вплив ситуації. виникає коли один із партнерів змушений жити більше замкнуто. У такому випадку партнер ужитті у якого мало вражень і подій, буде більш емоційним щодо свого подружжя, оскільки потребує спілкування, теплоти як наслідок може бути більш схильним до ревнощів.

20. міжособистісний  конфлікт. Причини.

міжособистісний конфлікт – це зіткнення людей в процесі їх взаємовідносин (Козырев Геннадий Иванович). А.С. Кармин трактує поняття міжособистісного конфлікту як – окремий випадок взаємодії людей у процесі їхнього спілкування та спільної діяльності. міжособистісний конфлікт проявляється у взаємодії між двома і більше особами. Вони можуть відбуватися між як між співробітниками, так і між самими близькими людьми. В цих конфліктах кожна сторона прагне відстояти свою думку, довести її свою правоту, люди використовують взаємні звинувачення, нападки один на одного, словесні образи, приниження. Така поведінка викликає у суб’єктів конфлікту гострі негативні емоційні переживання, які загострюють взаємодію учасників і провокує їх на екстремальні поступки, навіть після вирішення конфлікту, його учасники ще довго відчувають негативне самопочуття.

      Міжособистісні  конфлікти мають свої особливості,  а саме:

      1. У цих  конфліктах протистояння між  людьми проходить безпосередньо  тут і зараз на основі зіткнення  їх особистих мотивів.

      2. Міжособистісні  конфлікти для суб’єктів конфліктної  взаємодії є перевіркою характерів, темпераментів, здібностей, інтелекту,  волі та інших індивідуально-психологічних  особливостей.

      3. Міжособистісним  конфліктам характерна висока  емоційність, вони охоплюють всі  сторони відносин між конфліктуючими  суб’єктами.

      4. Міжособистісні  конфлікти зачіпають інтереси  не тільки конфліктуючих сторін, а й тих з ким вони безпосередньо  пов’язані.

Конкретні причини міжособистісних  конфліктів досить різноманітні. Дуже важко дати їм вичерпну класифікацію – скільки шкіл і авторів, стільки  і підходів до цього питання. Так, на думку Н.В. Грішиної причини конфліктів можуть бути зведені до основних трьох  груп: по-перше, сам зміст взаємодії (сумісна діяльність), по-друге, особливості  міжособистісних відносин, по-третє, психологічні особливості учасників (темперамент, рівень особистісного  розвитку, адекватність самооцінки, акцентуації  характеру). А.С Кармін при класифікації основних причин конфліктів між особистостями виділяє такі групи причин:

      1) обмеженість  ресурсів – їх якісна і кількісна  сторона;

      2) різні  аспекти взаємозв’язку (повноваження, влада);

      3) відмінності  в цілях;

      4) відмінності  в уявленнях і цінностях;

      5) відмінності  в манері поведінки і життєвому  досвіді;

      6) незадоволення  в комунікації;

      7) особистісні  відмінності учасників сутички.

      Дана класифікація  добра тим, що дозволяє зрозуміти  джерела конфліктів і ту сферу  де вони виникають. На практиці, при аналізі конфліктів досить  корисним є підхід, запропонований  В. Лінкольном. Він виділяє п’ять  груп причинних факторів, які  впливають на конфлікт.

      1. Інформаційні  фактори – пов’язані із неприємлемістю  інформації для однієї із сторін.

      В якості  інформаційних факторів можуть  виступати:

      – слухи,  мимовільна дезинформація;

      – неповні,  або неточні факти, запитання,  які пов’язані із точністю  викладення проблеми і історії  конфлікту;

      – передчасна  інформація, або інформація передана  із запізненням;

      – ненадійність  експертів, свідків, джерел інформації, неточність переводу і повідомлень  засобів масової інформації;

      – повідомлення  конфіденційної інформації.

      Наприклад:  молодий керівник дав інтерв’ю  кореспонденту газети. Після виходу  в світ матеріалів статті, виявилося,  що там існують деякі неточності, які нанесли збитки іміджу  фірми. При зустрічі із кореспондентом, той показав записи, які були  зроблені під час інтерв’ю  і не признав своїх помилок.

      2. Поведінкові  фактори – грубість, егоїстичність,  та інші характеристики поведінки  однієї із сторін

      В якості  поведінкових факторів можуть  виступати:

      – прагнення  до переваги над іншою людиною;

      – проявлення  агресії;

      – прояв  егоїзму;

      – погроза  безпеці однієї із сторін конфлікту  (фізичній, фінансовій, емоційній);

      – підрив  самооцінки;

      – порушення  обіцянок, недотримання вимог;

      – постійні  відволікання, викликання стресових  ситуацій, дискомфортні дії.

      Наприклад:  керівник систематично просить  співробітницю піти в робочий  час в магазин, аптеку, зробити  чай чи каву, виконати ще деякі  не службові обов’язки. Зробити  це не важко, проте співробітниця  відчуває приниження, але при  цьому не рішається відмовитися  від виконання, через боязнь  попасти в немилість до керівника.

      3. Фактори  відношень – незадоволеність  від взаємодії між сторонами.

      В якості  цих факторів можуть виступати:

      – вклад  сторін у відносини, баланс  сил у відносинах;

      – важливість  відносин для кожної із сторін;

      – дисбалансу  відносинах;

      – несумісність  по цінностях по інтересах,  манерах поведінки і спілкування;

      – різниця  в освітньому рівні, класові  відмінності;

      – історія  відносин, їх тривалість, негативний  досвід від попередніх конфліктів;

      – низький  рівень довіри і авторитетності;

      – цінності  груп, до яких належать сторони,  і їх тиск на відносини сторін.

      Наприклад:  керівник пропонує співробітниці  зустрітися ввечері і разом  провести час. При цьому він  дає зрозуміти, чим її грозить  відмова. Співробітниця дуже дорожить  місцем роботи, але на пропозицію  свого керівника не може погодитися.

      4. Ціннісні  фактори – протилежність принципів  поведінки, яких притримуються  сторони.

      В якості  ціннісних факторів можуть виступати:

      – системи  віросповідань (пріоритети);

      – групові  чи професійні традиції, цінності, потреби і норми;

      – способи  дії і методи, які притаманні  окремим організаціям і професія;

      – релігійні,  культурні, регіональні і політичні  цінності;

      – традиційні  системи переконання і пов’язані  з ними очікування: уявлення про  добре і погане, способи і методи  оцінки доцільності, ефективності  справедливості, відношення до прогресу  чи перемін, до збереження старого  порядку, до „статус-кво”.

      5. Структурні  фактори – відносно стабільні  обставини, які існують об’єктивно, незалежно від нашого бажання,  які важко і навіть неможливо  змінити. Вони вимагають великих  затрат матеріальних, фізичних, інтелектуальних.  Сюди відносять такі фактори  як: закон, вік, час, доходи, доступність  техніки та інших засобів.

      В якості  структурних факторів можуть  виступати:

      – влада,  система управління;

      – політичні  партії та течії;

      – право  власності;

      – система  правосуддя, традиції, етичні норми;

      – географічне  положення, добровільна чи вимушена  ізоляція, частота контактів із  зовнішнім світом.

24. конфлікти великих соціальних  груп

Найпоширенішою на Заході є традиційна типологія конфліктів, згідно з якою розрізняють: міжнародну кризу; конфлікти малої інтенсивності; тероризм; громадянську війну і революцію, що набувають міжнародного характеру; війну та світову війну.

Міжнародна криза —  це конфліктна ситуація, за якої: зачіпаються  життєво важливі цілі діючих суб'єктів  міжнародної політики; для прийняття  рішення суб'єкти мають украй  обмежений час; події зазвичай розвиваються непередбачувано; ситуація, однак, не переростає у збройний конфлікт.

Отже, криза — це ще не війна, а радше, приклад ситуації "ні миру, ні війни". Це такий вид  стосунків між суб'єктами міжнародних  відносин, за якого жодна із сторін не бажає війни або насильства, але обидві вважають свої цілі достатньо  вагомими, щоб ризикувати задля них можливим розв'язанням війни.

Конфлікти малої інтенсивності. Відносини між державними та недержавними суб'єктами доволі часто захмарюються дрібними сутичками на кордонах, індивідуальним або невеликим груповим насильством. їх небезпеку почали розуміти лише сьогодні. Вона полягає в тому, що, по-перше, такий конфлікт може перетворитися  у повномасштабний. По-друге, при  сучасних військових озброєннях навіть конфлікт малої інтенсивності може призвести до великих руйнувань. По-третє, в умовах тісного взаємозв'язку сучасних незалежних держав порушення  мирного життя в одному регіоні  впливає на всі інші. Наприклад, радянсько-китайські  прикордонні конфлікти.

Тероризм. Основна його мета — це розв'язання спору. Багато держав підтримують терористичну діяльність — Іран, Лівія, Сирія. Усі вони заперечують  свою причетність до тероризму, проте  відвойовують право боротися збройними  методами проти "американського імперіалізму".

Громадянська війна і  революція — це конфлікти у  самій державі між двома чи більше сторонами через розбіжності  поглядів щодо майбутнього ладу цієї держави чи кланових протиріч. Водночас, у громадянських війнах зазвичай бодай одна з воюючих сторін здобуває підтримку від закордонних політичних сил, причому зовнішні суб'єкти політики часто життєво зацікавлені у  конкретному результаті.

Громадянські війни і  революції посідають специфічне місце в будь-якій типології війн і насильства: вони дуже жорстокі та криваві. Згідно з дослідженнями, 10 із 13 найбільш смертоносних конфліктів XIX і XX ст. були саме громадянськими війнами.

Війна — це великомасштабний конфлікт між державами, що прагнуть досягти своїх політичних цілей  за допомогою організованої збройної боротьби. Світова війна виникає, коли у військовий конфлікт утягуються групи держав, що переслідують глобальні  цілі, вона призводить до чималих людських і матеріальних втрат.

Можна виділити такі фази розвитку конфлікту:

Перша фаза конфлікту —  це формування ставлення протилежних  сторін одна до одної, яке зазвичай виражається в більш-менш конфліктній  формі.

Друга фаза — це суб'єктивне  визначення конфліктуючими сторонами  своїх інтересів, цілей, стратегій  і форм боротьби для вирішення суперечностей.

Третя фаза — пов'язана  із залученням до конфлікту економічних, політичних, ідеологічних, психологічних, моральних, правових, дипломатичних  засобів, а також інших держав, через блоки або договори.

Четверта фаза — передбачає наростання боротьби до найбільш гострого політичного рівня — міжнародної  політичної кризи, яка може охопити  відносини безпосередніх учасників, держави певного регіону, інших  регіонів. На цій фазі можливий перехід  до застосування військової сили.

П'ята фаза — міжнародний  збройний конфлікт, який може розвинутися  до високого рівня збройної боротьби із застосуванням сучасної зброї, можливим залученням спільників.

ВРЕГУЛЮВАННЯ

Статтею 33 Статуту ООН  визначено шляхи регулювання  міжнародних суперечностей і  конфліктів, які можуть призвести  до порушення миру і спокою між  народами. Цей документ зобов'язує членів ООН дотримуватися принципів  справедливості та права, щоб на цій  основі шляхом переговорів, всебічним  вивченням проблеми, залученням різноманітних  посередників та арбітрів шукати й  знаходити виходи, безумовно, дотримуючись судової процедури і мирно  регулюючи проблему. При цьому  основна роль належить дипломатичним  службам. У процесі переговорів  конфліктну ситуацію можна вирішити односторонніми або взаємними поступками, іншою прийнятною формою компромісу. Сторони, які конфліктують, можуть досягти  остаточної згоди, констатуючи (початково) факт наявності проблеми. Відтак, регулювання  справи доручають довіреним представникам (глава держави, керівник уряду, міністр  закордонних справ, посол). Роботу в  цьому напрямі можна продовжити обміном дипломатичними нотами. Для  вирішення суперечностей може бути залучено також інших зацікавлених сторін. Саме так свого часу було вирішено конфлікт на Корейському півострові, та найбільш кровопролитний — в  Індокитаї.

Якщо ж діяльність дипломатів не увінчується успіхом, а напруженість у стосунках ворогуючих сторін загрожує безпеці у світі, або, якщо сторони  не підтримують дипломатичних відносин, до процесу вирішення суперечності може долучитися третя сторона-посередник. Вона може робити це з власної ініціативи, або — на прохання зацікавлених сторін. З такою місією виступають як держави, так і міжнародні організації, політичні діячі, які користуються довірою і авторитетом.

До найвідоміших спроб  мирного вирішення міжнародних  суперечностей належить посередництво  ООН у справі Афганістану. Після  непростих тривалих переговорів  у Женеві 1988 р. підписано умову  за участю Афганістану, Пакистану, СІНА, СРСР про виведення військ (130 тис.), що й відбулося на початку 1989 р.

За оцінкою багатьох джерел і причин напруженості у міжнародних  відносинах можна зробити висновки. По-перше, у практиці різноманітних  і багатогранних міжнародних  відносин суперечності — явище звичне. По-друге, керівники держав у певних ситуаціях без вагань приймають  рішення про застосування сили, замість  того, щоб вдаватися до норм міжнародного права, які дозволяють розв'язати  суперечність у міжнародних відносинах інакше: мирним урегулюванням конфліктної  ситуації. Отже, науковий аналіз численних  міжнародних суперечностей і  конфліктів не додає оптимізму. Адже кожний із них може стати суттєвою перешкодою на шляху будівництва  нового міжнародного ладу. Все ж, досвід свідчить, що міжнародне співтовариство володіє випробуваними засобами мирного врегулювання міжнародних  суперечностей.

Отже, чинники, які сприяють подоланню конфліктів і конфліктних  ситуацій, мають як об'єктивний, так  і суб'єктивний характер. Це передусім  загальна міжнародна обстановка і зацікавленість конфліктуючих сторін у подоланні  конфлікту. Це також ступінь розвитку демократії в суспільстві та усвідомлення необхідності ліквідувати причини, що призвели до конфлікту; це наявність  уряду, якому довіряє народ; це здатність  держави чи міжнародних структур консолідувати національні, регіональні  та міжнародні політичні сили довкола  програми виходу з конфлікту.

16. внутрішньо особистісний  конфлікт. Види та причини.

внутрішньоособистісний  конфлікт – це конфлікт всередині  психологічного світу особистості, який представляє собою зіткнення  її протилежно спрямованих мотивів (потреб, інтересів, цінностей, цілей, ідеалів).

      Внутрішньоособистісним  конфліктам властиві деякі особливості,  які варто враховувати при  його виявленні. До таких особливостей  належать:

      – невідповідність  структурі конфлікту (немає суб’єктів  конфлікту в лиці окремих особистостей  чи груп);

      – специфічність  форм протікання і прояву (протікає  у формі тяжких переживань, супроводжується  страхом, депресією, стресом, спричиняє  невроз);

      – латентність  (його не завжди легко визначити,  часто людина навіть сама не  знає, що перебуває в стані  конфлікту).

      Виділяють  наступні характеристики внутрішньоособистісного  конфлікту:

      1. Внутрішньоособистісний  конфлікт проявляється в результаті  взаємодії елементів внутрішньої  структури особистості;

      2. Сторонами  внутрішньоособистісного конфлікту  виступають різнопланові інтереси, цілі, мотиви і бажання які  одночасно існують в структурі  особистості;

      3. Внутрішньоособистісний  конфлікт виникає тільки тоді, коли сили, які діють на особистість,  є рівновеликі. В іншому випадку  людина із двох бід вибере  меншу, із двох благ – більше, надасть перевагу винагороді  перед покаранням.

      4. Будь-який  внутрішній конфлікт супроводжується  негативними емоціями.

Подібно до того, як існує  багато класифікацій конфліктів, є  різні підходи до класифікації видів  внутрішньоособистісних конфліктів. М.Робер  та Ф.Тильман у книзі „Психологія  індивіда і групи” виділяють три  типи:

      1) конфлікт  потреб. Його сутність полягає  у тому, що наші потреби можуть  протистояти один одному і  спонукати нас до різних дій,  а інколи ми хочемо одночасно  притиріччивих речей і тому  не можемо діяти. Наприклад:  дитина хоче з’їсти кусочок  торту. Але мати просить не  робити цього, через необхідність  обіду. В цьому випадку дитина  хоче з’їсти торт, але хоче  також і відложити цю процедуру  на прохання мами. Дитина відчуває  конфлікт потреб і починає  плакати.

      2) конфлікт  між потребою і соціальною  нормою. Дуже сильна потреба може  зіткнутися в середині нас  з соціальним табу. Незалежно  від того, чи поступимося ми  цій потребі чи ні, ситуація  стає конфліктною. Приклади таких  конфліктів полягають у протиріччях  між Воно і Супер-Я (за Фрейдом). Тобто, коли Воно як поєднання  сліпих інстинктів (сексуальних,  агресивних), які необхідно реалізувати  вже зараз, проте Супер-Я включає  моральні норми, заборони, які  особистість вже засвоїла.

      3) конфлікт  соціальних норм. Його суть полягає  у тому, що людина відчуває  тиск двох протилежних соціальних  норм. Конфліктна ситуація для  віруючого дворянина ХХ ст  полягала у тому, що дуелі суворо  заборонялися церквою, але в  суспільстві існував єдиний признаний  спосіб відновити свою честь  – за допомогою дуелі.

      Більш повна  класифікація внутрішньоособистісних  конфліктів подана в роботах  А. Анцупова та А. Шипилова, які запропонували взяти за  основу класифікації ціннісно-мотиваційну  сферу особистості. В залежності  від того, які сторони внутрішнього  світу особи вступають в конфлікт, вони виділяють наступні види  конфліктів:

      1) Мотиваційний  конфлікт. Це конфлікт між несвідомими  прагненнями, між прагненнями  до оволодіння і безпекою, між  двома позитивними тенденціями  (ситуація буриданового віслюка  – віслюк, який знаходиться між  двома рівними копицями сіна  і помирає з голоду).

      2) Моральний  конфлікт. Конфлікт між бажанням  і обов’язком, між моральними  принципами і особистісними прив’язаностями.

      3) Конфлікт  нереалізованого бажання, або  комплексу неповноцінності. Це  конфлікт між бажаннями особистості  і дійсністю, яка блокує їх  задоволення. Інколи його називають  як конфлікт між „хочу бути  таким, як вони” і неможливістю  це бажання реалізувати. Він  може виникнути в результаті  фізичної неможливості людини  здійснити своє бажання.

      4) Рольовий  конфлікт. Він виражається в переживаннях, які пов’язані із неможливістю  одночасно реалізувати декілька  ролей (між рольовий внутрішній  конфлікт), а також з різним  розумінням вимог, які висуває  сама особистість до виконання  однієї ролі (внутрішньо рольовий  конфлікт). Прикладом між рольового  внутрішньоособистісного конфлікту  може бути такий: як працівник  співробітник повинен виконувати  свою роботу добре і тому  затримується на роботі допізна,  а як батько має виконувати  його роль і тому повинен  приходити до дому швидко. Приклад  внутрішньо рольового конфлікту:  віруюча людина повинна виконувати  обов’язок по захисті батьківщини  і взяти в руки зброю, якою  необхідно вбивати.

      5) Адаптаційний  конфлікт. В широкому розумінні  –це конфлікт, який виник на  основі порушення рівноваги між  суб’єктом і оточуючим середовищем,  в вузькому – як такий, що  виникає при порушенні процесу  соціальної чи професійної адаптації.  Це конфлікт між вимогами, які  висувають до особи дійсність  і можливостями самої людини (професійними, фізичними, психологічними).

      6) Конфлікт  неадекватної самооцінки. Він виникає  через розходження між претензіями  особистості і оцінкою своїх  можливостей. Результатом цього  є підвищена тривожність, емоційна  напруга і зриви.

      7) Невротичний  конфлікт. Це результат внутрішньоособистісного  конфлікту, який тривалий проміжок часу проходить в середині психічного світу особи. його характеризує висока напруга, протистояння внутрішніх сил і мотивів.

      Названі  види конфліктів не вичерпують  повністю їх класифікацію. Існують  ще деякі класифікації конфліктів. Зокрема:

      1) конфлікт  між мораллю і совістю, між  потрібним і необхідним, між моральним  ідеалом і дійсністю (Ф.Достоєвський);

      2) конфлікт  між людськими емоціями, біологічними  потребами і соціальними нормами,  який носить біологічний і  біосоціальний характер (З.Фрейд);

      3) конфлікт, зумовлений необхідністю вибору  між силами рівної величини, які  діють на особу (К. Левін);

      4) конфлікт  між „Я-концепцією” і ідеальним  Я (К. Роджерс);

      5) конфлікт  між прагненням до самореалізації  і реальним результатом (А.  Маслоу);

      6) конфлікт  між елементами внутрішньої структури  особистості, між її мотивами (А.Леонтьєв).

Всі причини, які сприяють виникненню конфлікту всередині  особистості можна поділити на три  види:

      1. Внутрішні  причини, які спричинені самою  особистістю.

      2. Зовнішні  причини, які обумовлені положенням  особистості в соціальній групі.

      3. Зовнішні  причини, які зумовлені положенням  особистості в суспільстві.

      Серед основних  внутрішніх протиріч можна виділити  наступні:

      – протиріччя  між потребою і соціальною  нормою;

      – протиріччя  мотивів, інтересів і потреб (і  на дискотеку хочеться і до  семінарів треба підготуватися);

      – протиріччя  соціальних ролей;

      – протиріччя  соціальних цінностей і норм (як  поєднати християнську заповідь  „не вбий” із потребою захищати  батьківщину).

      Для того, щоб виник внутрішній конфлікт  необхідно, щоб вказані протиріччя  набули глибокого особистісного  змісту, якщо цього не буде, то  людина просто не придасть  їм суттєвого значення.

      Зовнішні  причини внутрішньоособистісного  конфлікту, які зумовлені положенням  особистості в групі можуть  бути різними. Існує чотири  види ситуацій, які викликають  конфлікт:

      1) фізичні  перешкоди, які не дають можливості  задовольнити наших основних  потреб (пленник , якому камера  не дає свободи руху, недостатність  грошей, яка не дає змогу придбати  те, що хочеться, опущений шлагбаум  чи конвоїр, який не пропускає  в те чи інше місце);

      2) відсутність  об’єкту, який необхідний для  задоволення потреби (необхідно  хліб, проте магазини закриті  а в дома не залишилося і  крихти);

      3) біологічні  обмеження (розумово відсталі  люди і люди з фізичними  вадами, в яких перепони криються  в самому організмі);

      4) соціальні  умови.

      Коли наші  потреби в повазі не зустрічають  розуміння, коли у нас немає  свободи, або властиве почуття  чужих у певній компанії через  відносини до нас деяких людей  – ми знаходимося в стані  фрустрації – переживання невдачі,  блокування цілеспрямованої поведінки. 

      На рівні  організації зовнішні причини,  які викликають конфлікт можуть  бути представлені такими видами  протиріч:

      1) протиріччя  між високою відповідальністю  і недостатніми правами для  її реалізації (людину підвищили  на роботі, дали декілька підлеглих,  розширили функції, а права  залишилися на попередньому рівні);

      2) протиріччя  між жорсткими вимогами по  строкам і якості виконання  завдання і поганими умовами  праці (необхідно виконати підвищений  план на старій зношені техніці);

      3) протиріччя  між виробничими вимогами, нормами  і традиціями в організації  з однієї сторони і особистісними  цінностями з іншої (постійна  робота у недільні дні, вічні  аврали, підлабузництво, систематичні  випивки на роботі такий стан  речей може бути несумісний  із внутрішніми цінностями);

      4) протиріччя  між прагненнями до творчості,  кар’єри, самоствердження і можливостями  реалізації цього в рамках  організації;

      5) протиріччя  між прагненням до отримання  прибутків і моральними нормами  (людина працює в організації,  яка випускає недоброякісну чи  шкідливу для споживачів продукцію).

      Зовнішні  причини внутрішньоособистісного  конфлікту, що обумовлені положенням  особистості в суспільстві пов’язані  із макросистемою і коріняться  в характері суспільного устрою, соціальної структури суспільства,  його політичного, економічного  життя. Зокрема:

      1) протиріччя  між стимулюванням наших потреб  і фактичними перепонами на  шляху до їх задоволення (рекламування  по засобах масової інформації  певних досить дорогих товарів  чи послуг проте реальне здійснення  цих потреб жорстко обмежене  для більшості);

      2) протиріччя  між проголошеною свободою людини  і всіма її фактичними обмеженнями.  Суспільство говорить його члену,  що він вільний, може будувати  своє життя, він може отримати  все. В дійсності для більшості  людей досягнути запланованого  просто нереально. Жартівливий  вислів про те, що батьків не  вибирають, можна поширити на  життя в цілому – на вибір  роботи, відпочинку. В результаті  людина вагається між мнимою  без граничною владою для вибору  власної долі і відчуттям повної  безпомічності.