Психология личности управленца или зачем мне нужна психология и педагогика

Тема: Психология личности управленца или зачем мне нужна психология и педагогика. 

ЗМІСТ 

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

1. Поняття особистості  управлінця……………………………………………...4

2. Роль психології  у вирішенні конфліктів……………………………………..9

3. Психологічні особливості стилів керівництва………………………………12

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...15

ЛІТЕРАТУРА…………………………………………………………………….16 
 

       ВСТУП 

      Психологія  управління є відносно молодою галуззю  наукових знань. Її зародження припало  на початок XX ст. і засвідчило зрілість суспільних (передусім психології) та економічних наук. Воно стало результатом управлінської практики, психологічних спостережень та узагальнень за розвитком і наслідками управління.

      Психологія  управління — галузь психології, яка  продукує психологічні знання про управлінську діяльність.

      На  сучасному етапі розвитку суспільства  зростає роль людини та її соціально-психологічної  компетентності. Саме на рівні особистості відбувається усвідомлення того, що без ґрунтовних соціально-психологічних знань і вмінь неможливо продуктивно будувати соціальні та міжособистісні стосунки, налагоджувати міжнародні контакти, сприймати та оцінювати інших людей, регулювати власну поведінку, здійснювати обмін думками, інформацією, впливати одне на одного. Тобто в розвитку особистості соціально-психологічні явища й механізми їх виникнення та поширення мають важливе значення.

      Організації, які достигають успіху, відрізняються  від протилежних їм головним чином  тим, що мають більш динамічне  та ефективне керівництво. Під керівництвом, з точки зору власника, розуміється чи то індивід (керівник), чи то група (керівний склад), або процес, який володіє індивідуальними особливостями способу управління організацією.

      Мета  даної роботи – розглянути деякі  поняття психології особистості  керівника та практичні аспекти її застосування. 

       1. Поняття особистості управлінця

      Проблема  особистості є однією з найважливіших  у психології. На сучасному етапі  актуалізується вона у сфері управління. Пов'язано це із зростанням ролі та значення людського чинника, закономірностей людської поведінки, а відповідно й мотивації управлінської діяльності.

      Особистість керівника є основним елементом  в структурі успішного управління. Навіть якщо людина, яка має владні повноваження, вірно і грамотно виконує  службові обов’язки та компетентна в питаннях професійної діяльності, в неї можуть виникнути проблеми в процесі управління, і буде це пов’язано саме з її індивідуальними якостями.

      Керівнику необхідні наукові знання про  психологічні особливості свого  «Я», особистості працівника, що є передумовою професійного підходу в роботі з персоналом.

      Найпоширенішими у психологічній науці є поняття  «людина», «індивід», «індивідуальність», «особистість», глибоке пізнання яких і феноменів, які вони позначають, допомагає керівнику глибше зрозуміти працівника, виявити комплекс умов, необхідних для наукової організації праці й управління.

      Людину  як родове поняття можна розглядати в різних видових поняттях, таких  як організм, індивід, особистість, індивідуальність, суб’єкт. Серед них психологія особистості, як дисципліна розглядає питання розуму і пристрасті, людських універсалів і різноманітних культур, унікальності і закономірних індивідуальних відмінностей.

      У психологічній літературі є різні  визначення поняття особистості. Аналіз цих визначень дає змогу зробити загальний висновок: особистість – це системоутворююча характеристика індивіда, що опосередковує його взаємодію із соціальним оточенням.

      Це  – сума успадкованих (вроджених) і  набутих психологічних властивостей, що характеризують індивіда і визначають його індивідуальність і цілісність.

      Киричук О.В., фахівець в галузі психології праці  та управління, вважає, що можна виділити три підсистеми:

• ядро особистості управлінця;
• управлінську компетентність (периферію ядра особистості);
• управлінську активність (продуктивні управлінські стратегії - творча взаємодія із підлеглими через рівні управлінської активності, пристосування до соціального оточення і досягнення цілісності власного внутрішнього світу) [5].

      Компетентність  розглядається як інтегральна характеристика особистості з точки зору її здатності орієнтуватися, пристосовуватися і впливати на інших та на себе; застосовувати набутий досвід в нових умовах взаємодії з навколишнім світом; виробляти адекватні оцінки і реакції в різних життєвих ситуаціях; діяти конструктивно, ефективно розв’язувати життєві проблеми, виявляючи при цьому духовно-творчу активність, досягати якісних результатів [7].

      Управлінська  компетентність – це передусім уміння прогнозувати соціально-психологічну ситуацію взаємодії із підлеглими, враховувати її своєрідність, “вживатися” в цю ситуацію та управляти нею. Це передбачає наявність у структурі особистості управлінця таких характеристик:

• знання соціально-психологічних механізмів, що дозволяють зрозуміти, чим мотивується будь-яка людина до окремих дій, вчинків, діяльності взагалі (мотиви поведінки підлеглих);
• сприймання і розуміння об’єктивних законів управлінської діяльності (функціональних законів і законів взаємодії); соціальної перцепції (здатність сприймати себе із сторони).

      Щодо  управлінської активності особистості, то у міру розвитку, набуття життєвого досвіду людина стає здатною до саморегуляції, до контролю свого емоційного стану, до роздумів про себе і до планування своїх дій.

      Моніторинг  активності управлінських кадрів дає змогу виділити рівні управлінської активності, а саме: доособистісний, егоцентричний, групоцентричний, духовно-креативний.

      Доособистісний, ситуативно-імпульсивний, механічно-виконавський рівень регламентується слабо усвідомленими внутрішніми імпульсами або зовнішніми нормами. Спостерігається повна ідентифікація управлінця зі своїм керівником вищого рівня, із його цільовими настановами. Щодо підлеглих яскраво виявляється авторитарність, відсутність індивідуального підходу до них, майже цілковита нездатність відмови від власних стереотипів і звичних схем поведінки для того, щоб прийняти внутрішній світ іншої людини.

      Егоцентричний, довільно-вольовий рівень характеризується прагненнями керівника під час виконання управлінської діяльності до власної користі, успіху, престижності, зручності і т.п. Діяльність його слабо повязана із соціальністю, гуманістю особистості керівника, спрямованістю на контактування з людьми; відзначається прагненням до отримання особистої користі та успіху, незважаючи на інтереси організації, якою вони керують. Управлінець цього рівня ставиться до себе як до самоцінності, а до підлеглого – як до засобу досягнення своєї мети, що часто стає основною причиною непорозумінь і міжособистісного конфлікту в організації. Домінуючий цей рівень веде до того, що високі професійні якості, які дуже часто демонструють такі керівники, по суті є маніпуляцією. Результати емпіричних досліджень свідчать, що цей рівень є значною перешкодою в особистісному й професійному зростанні як самого керівника, так і його підлеглих.

      Групоцентричний, довільно-вольовий рівень характеризується ідентифікацією (ототожненням) управлінця із соціальною групою. Якщо цей рівень домінує в керівника, то інтереси групи, а то й усієї організації стають для нього вищими за інтереси окремих підлеглих. Для цього він (за мовчазної підтримки групи) відмовляється від авторитарних методів впливу на окремих підлеглих (критики, глузування, нотацій, демонстрації інтелектуальної або моральної переваги, вищого свого статусу тощо).

      Гуманістичний, духовно-креативний рівень. Для управлінця цього рівня головне завдання - забезпечити умови для успіху інших, умови самореалізації особистісних і професійних потенцій кожного з підлеглих. Цей рівень повязаний з розумінням життєвих диспозицій особистості, його актуальних потреб, життєвих і потенційних можливостей кожного; розуміннм особистості підлеглого як найвищої цінності в існуючому світі, що є унікальною, неповторною, своєрідною.

        Для керівника цього рівня  характерні такі особливості:

• точність у сприйнятті темпераменту і особливостей характеру підлеглого;
• дотримання в управлінні законів первинності особистісного інтересу, самозбереження, суб’єктивної переваги; закону нелінійної залежності стимулу і результату; закону зворотної залежності між складністю діяльності і рівнем зовнішньої мотивації. Випадання з поля зору керівника залежності між можливостями задоволення особистих потреб підлеглих і їхньою активністю чревате багатьма наслідками, серед яких на першому місці – байдужність працівників до праці та її результатів;
• здатність у загальних рисах правильно уявляти собі, що переживає підлеглий, до чого прагне, як сприймає і оцінює себе та навколишній світ;
• здатність відчувати і виявляти до людини, що потребує допомоги, теплі почуття, симпатію, щиру повагу й зацікавленість;
• об’єктивне оцінювання власних якостей, що впливають на ефективність управлінської взаємодії з підлеглими. Перебуваючи на цьому рівні, керівник не стільки впливає, скільки співпрацює і здійснює конструктивний діалог. Внесок управлінця гуманістичного рівня, як правило, визначається новими, авторськими напрямами як у власній управлінській діяльності, так і в роботі підлеглих.

      Креативний, духовно-катарсичний рівень характеризується тенденцією до самоочищення власного внутрішнього світу від деструктивних елементів у психічному, соціальному та духовному розвитку особистості управлінця. Для представників цього рівня характерні такі особливості:

• дуже високий рівень самоконтролю як над емоційно позитивними, так і над негативними подіями і ситуаціями;
• виражена схильність звинувачувати себе в невдачах, неприємностях і стражданнях;
• прагнення досягти високого рівня управлінської компетентності, пізнавальної активності і зацікавленості в розширенні свого кругозору;
• орієнтація на пізнання свого внутрішнього світу (Я-концепції), розкриття творчого потенціалу;
• внутрішня позиція незалежності від обставин, випадку, інших людей і переконаність у тому, що більшість важливих подій у власному житті є результатом власних дій, якими можна керувати, а також висока відповідальність за ці події і за те, як складається його життя взагалі.

      Об'єктивною умовою формування особистісних властивостей, якостей, рис характеру людини є  система суспільних відносин (економічних, політичних, моральних та ін.), до якої вона належить. Становлення її неможливе поза суспільними відносинами, взаємодією, спілкуванням і діяльністю, активний суб'єкт яких — особистість. Конкретний розгляд особистості, її життєвого шляху, руху в системі суспільних відносин дає змогу розкрити засади, на яких формуються особистісні властивості.

       2. Роль психології  у вирішенні конфліктів

      Сьогодні  система управління персоналом уключає  функції з управління конфліктами  та стресами.

      Керівникові, особливо вищої ланки, доводиться мати справу з безліччю конфліктів, які виникають між структурними підрозділами організації — філіями, цехами, відділами: між керівниками середнього й низького рівня, а також підлеглими їм працівниками, між службами підприємства, представниками постачальників матеріалів і споживачами продукції, що випускається. Йому, за покладеними на нього обов’язками, потрібно бути активним запроваджувачем ефективного управління, суворим охоронцем виробничої, технологічної, трудової, фінансової, правової дисципліни і чіткого порядку на робочих місцях, активно дбати про нормальні, доброзичливі відносини з партнерами. Для цього керівник і має владні повноваження, розпоряджається засобами стимулювання й контролю, може визначати міру та форми покарання за недбалість у роботі.

        Разом із тим керівникові потрібно  «орієнтуватися на людину», приділяти  достатньо уваги настрою людей  та задоволенню їхніх різноманітних  потреб. Йому важливо знати своїх  підлеглих і партнерів, мати  уявлення про їхні інтереси  й переваги, бути якомога більше обізнаним про сімейні обставини та життєві труднощі, а також про інші особливості для того, щоб більш осмислено підтримувати в людях, пов’язаних загальною справою, трудовий ентузіазм, вселяти в них упевненість в успіху, не дати їм відволікатися на несуттєві, другорядні питання, що лише заважають бачити головне.