Психологічна допомога «важким» підліткам

При аналізі злочинної  поведінки неповнолітніх виділено чотири типи порушників для яких суспільно небезпечне діяння є:

а) випадковим, таким, що протирічить  загальній спрямованості особистості;

б) можливим, з врахуванням  загальної нестійкості особистісної спрямованості, але ситуативним з точки зору причини і ситуації;

в) результатом загального негативного орієнтування особистості, що зумовлює вибір середовища, проведення часу і безпосереднього варіанту дій при наявності підбурювання (намовляння), прикладу злочинної поведінки, тощо;

г) результатом злочинної  установки особистості, яка включає  активний пошук, організацію причини і ситуації для злочинних діянь, відповідної відносно стійкої системи антисоціальних оцінок і ставлень.

В результаті взаємодії несприятливих зовнішніх умов з певними прогалинами або перекрученнями в психіці підлітка виникає важковиховуваність. Несприятливими умовами можуть бути аморальна поведінка батьків, криза в сімейних стосунках, помилки в шкільному та сімейному вихованні. Проте, ні в якому разі не можна вважати, що у поганих батьків - погані діти, що типові несприятливі умови породжують типові недоліки будь-якого підлітка. Часто у батьків-алкоголіків їх дорослі діти не вживають спиртного, у батьків-грубіянів виростають дуже тактовні діти тощо. Підліток, як правило, не просто сприймає та засвоює несприятливі зовнішні впливи. Він може їх і не сприйняти, відкинути, а може з ними боротись в залежності від того, який механізм психологічного захисту спрацює. І тоді в боротьбі з несприятливими умовами формуються позитивні якості особистості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Девіантна поведінка підлітків як соціально-психологічна проблема.

 

Актуальність нашого дослідження полягає в тому, що сьогодні наука під назвою “психологія девіантної поведінки” тільки починає формуватися. Ми ще не маємо загальновживаного визначення та критеріїв девіантної поведінки з точки зору психології, тому використовуємо основні категоріальні поняття соціології, кримінології, медицини тощо. На наш погляд, для характеристики девіантної поведінки в психології ми можемо впевнено оперувати тільки сукупністю особистісних якостей, що визначають дитину зі схильністю до девіантної поведінки або з проявами певних її форм.

Питання про застосування методів і форм профілактики девіантної поведінки в педагогічному процесі  досі залишається невирішеним з  певних причин, найважливішими з яких є відсутність фахівців та цільових психолого-педагогічних програм роботи з профілактики девіантної поведінки.

Вивчення відхилень у  поведінці має свою багатовікову історію. Незважаючи на це інтерес сучасних науковців до проблем девіації є стійким і виправданим.

Дослідження девіантної поведінки  у світовій психологічній літературі представлені достатньо широко, а  в сучасній вітчизняній психології і педагогіці є визначальним, тому що саме девіантна поведінка перешкоджає  соціалізації особистості, її становленню  й формуванню, розвитку її громадянської самосвідомості.

Погіршення соціальної ситуації в останні роки призвело до збільшення кількості дітей, що живуть у винятково складних соціальних умовах. Із загальної кількості населення в Україні 14 млн. дітей і молоді віком до 18 років. Серед них: діти-сироти і діти, які залишилися без піклування батьків або з неповних сімей – понад 400 тисяч, діти з проблемами фізичного та психічного розвитку – близько 160 тисяч, діти з малозабезпечених сімей – 3,4 млн.

Серйозний дефіцит позитивного  впливу на молоде покоління призводить до того, що у дітей і підлітків домінуючими почуттями стали тривога, агресія, соціальна пасивність, страх. Непокоїть і той факт, що у науковий обіг уведено навіть поняття “діти групи ризику”, що, звичайно, не прикрашає соціальне становище у державі.

Сучасні вчені стосовно неповнолітнього  з різного роду відхиленнями в  розвитку, що накладають своєрідний відбиток на поведінку, використовують терміни: “важкі діти” (К.Лебединська, М.Райська, М.Раттер, Л.Славіна); “важкі підлітки” (Л.Зюбін, В.Степанов, Д.Фельдштейн та ін.), до категорії яких відносять дітей  з відхиленнями в моральному розвитку, акцентуаціями характеру, з порушеннями  в афективно-вольовій сфері, відхиленнями в поведінці; “аномальні діти”, що мають відхилення від того, що є  типовим або нормальним, але не включає патологічний стан (Л.Пожар); “дезадаптивні діти” (С.Бєлічева); “діти, що живуть під спеціальною  турботою” (Л.Кошч); діти “групи ризику” (І.Невський); “діти з порушеннями  в афективній сфері” (К.Лебединська, М.Райська, Г.Грибанова, Л.Славіна). Однак названі терміни часто несуть однобічну інформацію: побутову, клінічну, юридичну. Оскільки єдиної практики вживання цих понять немає, часом не ясно, до якої категорії віднести дитину, що має ті або інші відхилення в поведінці (асоціальна, ненормативна, протиправна, злочинна поведінка) (Е.Іванов, Л.Шіпиціна, Г.Сафіна) [4]. На наш погляд, більш правомірним є використання узагальнюючого терміна – “поведінка, що відхиляється від норми”, у будь-якому разі до тих пір, доки дитині не встановлено медичного діагнозу або не винесено юридичного вироку.

Досить часто про негативні  прояви поведінки говорять як про спеціальний засіб, психологічний захист, що розглядається в медичній психології, маючи на увазі тільки аномалії психічного розвитку.

Підлітковий вік як кризова  стадія розвитку особистості, на думку  видатних психологів (З.Фрейд, А.Адлер, А.Рубінштейн, І.Кон), передбачає, що певний підліток важкий як для себе, так і для інших.

Фізична нестабільність, риси характеру, що ускладнюють спілкування, емоційна незрілість, несприятливі мікро- й макросоціальні відносини –  усе це фактори ризику, наявність  яких, безумовно, робить цей важкий вік ще важчим.

Ще в ранньому дитинстві  розлади процесу становлення  особистості можуть супроводжуватися різними проявами антисоціальної спрямованості, такими, як: заподіяння шкоди приналежній  іншим власності, експансивність, жорстокість  у ставленні до тварин. Розбіжності в рівні агресивності стають помітними вже у віці двох років. З віком ознаки агресивності змінюються, хоча стійкість їх зберігається.

У підлітків з’являються  специфічні поведінкові реакції, що складають специфічний підлітковий  комплекс:

1) реакція емансипації  (крайній ступінь – бродяжництво);

2) реакція групування  з однолітками (формування власної  субкультури);

3) реакція захоплення (хобі).

Девіації в підлітковому та юнацькому віці виникають також  і як відповідь на неспроможність особистості реалізувати свої особистісні  тенденції до самоактуалізації. Тому профілактика та подолання девіацій можливі шляхом навчання людини способів самореалізації, які б стали джерелом особистісного зростання та позитивності Я-концепції, що в цілому сприятиме психологічному благополуччю підлітка або молодої людини.

Соціалізація полягає  у засвоєнні індивідом соціального  досвіду у вигляді норм, видів  діяльності, форм спілкування та переведення  цього досвіду у внутрішні, власні регулятори активності. До цих регуляторів належать мотиви, звички, настанови, стереотипи тощо. Метою соціалізації є забезпечення включення особистості у соціальне середовище, створення умов для максимальної реалізації її психологічного потенціалу, спонукання до саморозвитку. У процесі соціалізації неповнолітній різною мірою, але неминучо проходить через життєві кризи, накопичення протиріч, можливо, через затримки й навіть зриви, болісні, спотворені форми самоствердження та визнання оточуючими. Не обов’язковим, але реально ймовірним наслідком цього є виникнення несприятливих психологічних новоутворень, що оформлюються у риси, властивості особистості. Це жорстокість, цинізм, брутальність, нігілізм, зухвалість.

У соціально-психологічному плані визначальним чинником, який підштовхує неповнолітнього до несприятливої  лінії загального формування особистості, є відсутність чи втрата психосоціальної  ідентичності. На думку Е.Еріксона, потреба у психосоціальній ідентичності, що є соціогенною за своєю природою, закладається у людини на рівні базових потреб – самозбереження, репродукції тощо. Вона полягає у прийнятті власного образу як такого, що належить до певної соціальної групи, спільноти й виконує відповідну соціальну роль. Ідентичність відсутня (не досягається), коли намагання особистості включитися у привабливу, референтну для неї соціальну групу не знаходять підтримки й визнання. Ідентичність втрачається, коли різка зміна соціального оточення, власного статусу та ролі переживається особистістю у вигляді обставини, яка вражає самолюбство, заважає соціальному визнанню та самореалізації.

Таким чином, дефекти соціалізації на стадії підліткового віку призводять до несприятливого (аномального) формування особистості. Це проявляється, зокрема, у виникненні негативних психологічних новоутворень, відсутності чи втраті психосоціальної ідентичності, деформованих потребах. Кінцевим результатом є схильність до девіантної поведінки, пошук відповідних ситуацій і навіть створення умов, сприятливих для її прояву.

Формами соціально-психологічної  допомоги в роботі з девіантними  підлітками є профілактика й корекція когнітивних розладів у формі  вправ і ігор, що засновані на сполученні когнітивних і сугестивних  компонентів, корекція емоційно-особистісних порушень тощо. Комплексні корекційні програми сприяють підвищенню рівня психічного розвитку підлітків, особливо у сфері індивідуальних якостей, однак мають один суттєвий недолік – вони застосовуються лише на тій стадії, коли дитина вже не приховує антисоціальної спрямованості своєї поведінки – паління, вживання алкогольних напоїв, сексуальні перверсії, дромоманія, суїцидальні спроби, дрібні крадіжки тощо. Ми ж уважаємо, що рання профілактика, тобто попередження девіантної поведінки може дати більш ефективний результат.

Психолого-педагогічні засоби профілактики й корекції девіантної поведінки дають особливий ефект, якщо застосовуються у формі сполученого сугестивного та когнітивного впливу. Такий уплив може застосовуватися як у вигляді прямого навіювання, так і вправ, ігор з елементами навіювання й когнітивних дій, а також традиційних засобів виховання, адекватних віку підлітків з корекційними вправами, що відповідають індивідуально-типовим особливостям цієї вікової групи. Девіантність проявляється у різних формах соціальної агресії, тривожності, дезадаптації, ворожості. Поведінка, що характеризується відхиленням від прийнятих у суспільстві норм (девіантна поведінка), за ступенем і географією поширення для величезної частини населення України є скоріше соціальною нормою.

Розроблений нами комплексний  підхід з урахуванням фундаментальних  психологічних і педагогічних положень дозволив експериментально обґрунтувати можливості сполученого педагогічного  і психологічного впливу на особистість  підлітків з метою психопрофілактики  й корекції девіантних форм поведінки, розвитку в них життєво важливих якостей, оптимізації емоційно-вольової сфери.

Розвиток особистості  – це багатоскладовий і полідетермінований процес. Однією зі складових цього  процесу є розвиток самосвідомості – уявлення про себе, про своє “Я” у його різноманітних проявах.

Допомога дитині з боку батьків, значущих дорослих, психологів, педагогів, соціальних працівників  у розкритті особистісних можливостей, усвідомленні всіх проявів особистісного  «Я», зняття настанов, що обмежують розвиток, дозволить дитині знайти своє місце в житті, зробити спілкування гуманнішим, навчити її жити в мирі й злагоді з собою та іншими, сформувати в дитини інтерес і прагнення вивчати всі грані власної особистості. Робити це треба не тільки закликами до цього (розповідь, бесіда, лекція), але й засобами практичної психології.

Головна мета нашого наукового  дослідження полягала в створенні  програми для розвитку й формування особистості, що здатна до здійснення творчого підходу до своєї діяльності, саморегуляції, що забезпечує досягнення поставленої мети, тобто виправлення особистісних рис, що сприяють формуванню девіантної поведінки.

Теоретична значущість дослідження  полягає в обґрунтуванні критеріїв  розробки розвиваючих вправ і  корекційних методик для активізації  інтелектуальної діяльності у підлітковому віці з використанням індивідуальної, групової корекційної роботи й сугестопедичних засобів.

Практична цінність полягає  в комплексному підході до дослідження, розвитку й корекції особистісних рис  підлітка, що сприяють формуванню девіантної поведінки у підлітковому віці.

Основою тренінгу стала концепція  розвитку впевненості підлітків  у власних можливостях, що розуміється  як настанова людини по відношенню до самої себе і до поведінки в  соціальному оточенні; зняття психологічних  обмежень розвитку; подолання вікового комплексу неповноцінності; розвиток комунікативних здібностей, когнітивної  та емоційно-вольової сфер психіки. Мається на увазі, що впевненість у собі і власних можливостях в рівній мірі залежить від браку відчуття власної цінності й від ступеня залучення в соціальні відносини з однолітками й значущими дорослими (батьки, вчителі). Враховується також той факт, що в певних випадках підліткова свідомість містить окремі інтроективні компоненти стосовно власних можливостей і здібностей, що усвідомлені від навколишніх і відіграють роль настанови, яка обмежує розвиток (я не вмію.; у мене не вийде.; мені це не потрібно.;).

У запропонованій програмі тренінгу представлена спроба тренування впевненості в собі і в своїх  можливостях з використанням  поведінкової, когнітивної, емоційної  техніки, технік мовної психотерапії, НЛП, еріксонівського гіпнозу і  сугестивного впливу. Включення в  тренінг моделі регуляції впевненої  поведінки необхідне для того, щоб показати підліткам різні  взаємозв’язки, які існують між  когниціями, поведінкою й емоціями людини.