Психологічні проблеми мотивації навчально-професійної діяльності студентів у сучасних умовах

Центральною ланкою в формуванні особистості є мотиваційна  сфера людини, його потреби, бажання, прагнення, намірів. Потреби вимагають свого задоволення, а це створює необхідність в виникненні і в удосконаленні методів, спрямованих на пошук і знаходження засобів їх задоволення. Для задоволення потреб людина повинна орієнтуватись не тільки в оточуючій дійсності, але і в своїх відношеннях з нею. Засобом такої орієнтації служить переживання людини, які відображають в особливій емоційній формі ступінь задоволення його потреб.  

Для того, щоб зрозуміти  роль потреб в формуванні особистості, необхідно враховувати, що в процесі  життя виникають і розвиваються нові потреби, що приведе до збагачення і ускладнення мотиваційної сфери. Тут можна виділити два основних шляхи.  

По-перше, шлях зміни  положення в житті, в його взаємовідношеннях  з оточуючими людьми. Це породжує потреби, притаманні для кожного віку. Так  у дітей молодшого шкільного  віку виникає ціла система потреб, пов'язаних з новим положенням школяра; у підлітків - з їх положенням в колективі однолітків; у старших школярів, студентів - з їх майбутнім положенням як членів суспільства.  

По-друге, формування потреб проходить у зв'язку із засвоєнням нових форм поведінки і діяльності. В процесі формування особистості  розвиваються не тільки потреби людини, але і їх співвідношення.  

В психології існує  два підходи до вивчення проблеми потреб. З одного боку, потреба - це об'єктивна форма задоволення потреб, спрямованих на збереження та розвиток індивіда. З другого боку, потреба — це суб'єктивний стан індивіда, що відображає потребу в будь-чому і представлений конкретними механізмами мотивацій. Механізми мотивації характеризуються відповідними структурно-енергетичними якостями, можуть бути виражені таким поняттям, як енергія потреби, що, в свою чергу, характеризується спонуканням та направленістю. В психології мотивації можна знайти подібні поняття, наприклад: "сила мотивування" К. Левіна, "результуюча мотиваційна тенденція" Дж. Аткісона, "збуджуюча сила мотиву", яка визначає формально-динамічні характеристики потреб [2,11].  

Відчуття потреби  в чому-небудь може проходити як під дією суб'єктивного образу, коли "апетит приходить під час їжі", так і під дією актуальної необхідності, коли первинним стає об'єктивний фактор порушення внутрішньої рівноваги.  

Потреби характеризуються суб'єктивними і об'єктивними  можливостями. Об'єктивна можливість задоволення потреби залежить від  зовнішніх умов: положення об'єкта потреби, засобів індивіда і способів дії, направлених на пошук ситуації, сприятливих для задоволення потреб. Суб'єктивна можливість задоволення потреби визначається ступенем готовності індивіда до дії, що виступає в якості повноти і послідовної інформації про можливості задоволення потреб [3,5]. Так за А. Н. Зерниченко та М. В. Гончаровим, потреби входять до поняття мотивації [12].  

Дещо іншу думку  висловлює Л. І. Божович. Так, за його думкою, потреби і мотиви відрізняються не тільки за змістом і динамічними якостями, але і за будовою - опосередковані, де збуджуюча дія йде від потреби, або опосередковані свідомо поставленою ціллю [5].  

А. К. Маркова додержується такої позиції, що потреби входять  до складу мотивації [15].  

Як було вже зазначено, не існує однієї думки щодо поняття  мотиву. Але більшість вчених розуміють  під мотивом спонукання до діяльності - такої думки дотримується Роберт Н. Сингер. За Н.В.Елфимовою, мотив - це теж спонукання до діяльності, в який входить когнітивний елемент (елемент потреби) і афективний, який йде від потреби [9,17].  

Так, вченими доведено, що мотив, як такий, починає формуватись  на початку дошкільного віку. Оскільки для раннього дитинства характерне співвідношення мети та мотиву, то процес визначення мети і її прийняття не розведені [7]. Це значить домінування зовнішньої по відношенню до дитини мети, котра зразу стає мотивами його поведінки.  

Безпосередній характер зв'язку мета — мотив в процесі  навчання визначає, що мета формуючої дії входить до мотиву, тобто формуюча дія включається в значиму діяльність. При цьому функція спонукання передається безпосередньо від мотиву до мети.

Вчені також виділяють  три стадії динаміки мотиваційного  процесу. Формування мотиву проходить  вже на першому етапі. Друга стадія — це досягнення об'єкта потреби. Третя  стадія — задоволення потреби.  

Мотиви не є сталими. Вони виникають і розвиваються разом з розвитком потреб та інтересів кожної людини. Це саме можна віднести і до мотивів спортивної діяльності. Так спеціальними експериментальними дослідженнями професор А. Ц. Пуні встановив, що залежно від мотивів спортивної діяльності можуть змінюватись і спортивні показники.  

Розвиток мотивів  спортивної діяльності - це складний процес, в якому А. Ц. Пуні виділив три лінії спонукання до спортивної діяльності.  

Перша лінія спонукання звичайно пов'язана з потребою людини, особливо дитини, постійно рухатись.  

Друга лінія спонукання пов'язана з усвідомленою потребою систематичних планових занять фізичною культурою.  

Для першої та для  другої лінії розвитку мотивів характерна дифузність інтересів до спортивної діяльності.  

Третя лінія спонукання пов'язана з життєвою потребою в конкретному виді діяльності. Але тут на перший план виступає потреба в самій діяльності спочатку без усвідомлення її спортивної суті.  

Подальший розвиток мотивів відбувається разом з розвитком суспільних і особистих потреб та інтересів людини.  

Активність в діяльності розглядається згідно теорії поетапного формування в двох аспектах: мотиваційному  і операційному. Що стосується мотиваційної сторони, активність визначається відношенням  учнів до предмету діяльності.  

Мотиваційна сторона  активності утворює три класи  мотивів: зовнішні (нагорода або покарання), змагальні (успіх в порівнянні з  іншими або із самим собою) і внутрішні (під впливом яких побудова і динаміка об'єкта засвоєння розкриваються як поле вільної діяльності особистості, досягається стійкий інтерес до виконуваного завдання) [4,10].  

Проведені вченими  дослідження дозволяють виділити компоненти мотиваційної діяльності:  

а) Наявність у  суб'єкта мотивів, побуджуючих значиму  діяльність;  

Ь) Встановлення цільової ієрархії і виділення основної мети дії;  

с) Встановлення зв'язку мети формуючої дії з мотивом  значимої діяльності.  

Фахівці вважають: причини  спаду інтересу до фізичного виховання  зв'язані з тим, що останнім часом  втрачено освітньо-виховну спрямованність уроків фізичної культури їх підпорядковано тільки тренувальній меті.  

Тому були розроблені наступні методики формування інтересу до занять фізичної культури на основі розглянутих вище категорій:  

1. Використання міжпредметних  зв'язків природознавства і фізичної  культури як засобу навчання  і виховання, спрямованого на  формування системи знань з  фізкультури, анатомії, гігієни на основі таких понять, як режим дня, постава, гартування, дихання, практичних умінь та навичок, самостійних занять фізичними вправами.  

2. Застосування ігрового  методу з метою створення позитивного емоційного фону на вдосконалення рухових умінь і навичок.  

3. Використання педагогічного  стимулювання для забезпечення  інтелектуальної і фізичної активності.  

Здійснення міжпредметних  зв'язків можна зробити шляхом: інформаційно-рецептивним, репродуктивним, дослідницьким, проблемним методом.  

Така реалізація міжпредметних зв'язків підвищує активність, допомагає оволодіти  системою міжпредметних знань і  навичок з фізичної культури, гігієни, що є необхідною умовою виникнення в них інтересу до занять фізичними вправами - так вважають автори статті " Виховання інтересу до уроків фізичного виховання" Н.Р. Заводович, Е.Г. Скакарчук, С. Б.Мудрик[10].  

В.І.Сінченко і С.М.Борщов в статті "Про деякі аспекти  формування мотиваційної діяльності школярів на заняттях фізичною культурою" свідчать, що формування мотиваційної діяльності керується ідеєю: від первинного залучення людини до занять фізичною культурою до здобуття високих спортивних результатів [16].  

Автори вважають, що провідне місце у формуванні мотиваційної сфери належить родині. Якщо спорт  та фізична культура займають провідне місце в родинному вихованні, то мотиваційна сфера діяльності учнів буде більш свідомою і ефективною.  

Були зроблені наступні висновки: мотивація змагань з  тестової підготовки є великим поштовхом до розвитку необхідних спонукань до занять фізичною культурою.  

М. В. Крифалушний  вважає, що володіючи педагогічною майстерністю і відповідними знаннями (сучасними методами навчально-виховної роботи, знаннями з інших галузей науки, а також професійними вміннями та навичками з питань загальної й особливо вікової та педагогічної психології) і любов'ю до своєї справи викликає у студентів, інтерес до регулярних занять фізичними вправами, розвиває активність на уроці. Ці аспекти зазначені в його статті "Психологічні основи педагогічної майстерності вчителя фізичної культури" [13].  

Автори статті "Організація  процесу навчання фізичним вправам  з врахуванням типів психологічної  установки" В.М. Кучеренко, В.В .Шпитальний вважають, що може здійснюватись на основі теорії установки. Тут установка розглядається як готовність, схильність до діяльності, яка базується на тому, що суб'єкт не в змозі задовольнити потребу, якщо до її реалізації він не підготовлений не лише функціонально, але й психологічно[14].  

У проведених педагогічних дослідженнях, спрямованих на підвищення біологічної надійності та психічної стійкості, найбільший ефект досягається за допомогою спортивно-ігрового методу (не включаючи сам ігровий метод).  

Висновки  

1 .Методологічною  основою побудови педагогічної  системи як цілісної множини  взаємодіючих елементів, об'єднаних  загальною метою, можуть слугувати  данні про єдність і взаємодії  двох факторів - біологічного розвитку  і засобів , методів і форм педагогічного впливу. Вступаючи в діалектичний взаємозв'язок і взаємодію, біологічний і педагогічний фактори утворюють єдність впливу, направленого на розвиток сили, швидкості, витривалості і т.д.  

2.Процес фізичного  виховання і тренування може  бути вдало здійснений при  умові врахування вікових особливостей  розвитку людини, рівня його підготовленості, особливостей розвитку фізичних здібностей і формування рухових навичок. інтенсивні нейроендокринні перебудови в організмі дають можливість  

3.Співпадання у  часі акцентованих біологічних  впливів з передами найефективнішого  розвитку фізичних здібностей  дозволяє суттєво піднести рівень їх, при чому тим значніше, чим вище виявились онтогенетичні темпи вікового розвитку фізичних здібностей.  

4.Слід також пам'ятати,  що "паспортний" вік не завжди  відповідає рівню біологічного розвитку, фізичної підготовленості. Тому процес фізичного виховання неможливо здійснювати без урахування індивідуальних особливостей.  

5.Причини спаду  інтересу до фізичного виховання  зв'язані з тим, що останнім  часом втрачено освітньо-виховну  спрямованість уроків фізичної  культури їх підпорядковано тільки тренувальній меті.  

Тому були розроблені наступні методики формування інтересу до занять фізичної культури на основі розглянутих вище категорій :  

а)Використання міжпредметних  зв'язків природознавства і фізичної культури як засобу навчання і виховання, спрямованого на формування системи  знань з фізкультури, анатомії, гігієни на основі таких понять, як режим дня, постава, гартування, дихання, практичних умінь та навичок, самостійних занять фізичними вправами.  

б)3астосування ігрового методу з метою створення позитивного емоційного фону на вдосконалення рухових умінь і навичок.  

в)Використання педагогічного стимулювання для забезпечення інтелектуальної і фізичної активності.  

Здійснення міжпредметних  зв'язків на уроках фізичної культури можна зробити шляхом: інформаційно-рецептивним, репродуктивним, дослідницьким, проблемним методом.  

Така реалізація міжпредметних зв'язків підвищує активність, допомагає оволодіти  системою міжпредметних знань і  навичок з фізичної культури, гігієни, що є необхідною умовою виникнення в них інтересу до занять фізичними  вправами .

ЛІТЕРАТУРА  

Асеев В.Г.Мотивация  поведения и формирования личности. - М.:Педагогика,1978.-345 с.  

1. Асмолов А.Г.  Личность как предмет психологического  исследования. -М.: 1984.-104с.  

2. Бжалова И.Т.  Установка и механизмы мозга.  -Тбилиси: 1971.-195с  

3. Божович Л.И.  Психологические закономерности  формирования личности в онтогенезе// Вопросы психологии. -1976.-№6.-с.45-54  

4. Божович Л.И.  Личность. Ее формирование в детском  возрасте.- М.: 1968. 464с.