Психологічні орієнтири в консультуванні дисморфофобії та дисморфоманії

Дисморфоманії можуть входити  як окремі симптоми у склад гострого поліморфного, голюцинаторно-параноїдного, депресивно-параноїдного і інших симптомів при гострому початку про градієнтної шизофренії та при нападах шизоафективного психозу у підлітків. Тут більше притаманні полідисморфоманії – підлітки знаходять у себе декілька різноманітних дефектів, інколи – то один, то інший (Морозов П., 1977).

Дисморфофобійні та дисморфоманійні  епізоди можуть зустрічатись також  у якості провісника майбутнього  нападу шизофренії, інколи попереджаючи його за декілька років.

 

Епідеміологічні дані

Згідно із спостереженнями А. Є. Лічко (1979), синдром дисморфофобії - дисморфоманії частіше зустрічається у підлітків-хлопчиків із затриманим фізичним розвитком. У дівчаток синдром нерідко поєднується з прискореним статевим дозріванням. Ці дані підтверджують роль механізмів дизонтогенеза в походженні синдрому дисморфофобії - дисморфоманії.

Дослідження в Німеччині  показало, що у 1-2% населення є симптоматика дисморфофобії, яка вказує на помірні  ознаки розладу. Для них була характерна низька самооцінка через критичне ставлення до свого зовнішнього вигляду. Діагностувалася з однаковою частотою серед чоловіків і жінок, і була причиною розвитку соціофобії.

Phillips & Menard (2006) в проведених  дослідженнях з'ясували, що частота  суїциду при дисморфофобії була в 45 разів вище, ніж у загальній популяції США. Це в 2 рази більше ніж серед людей страждаючих депресією і в три рази більше ніж при біполярному розладі особистості. Також був виявлений зв'язок між недіагностованою дисморфофобією і більш високим, ніж у загальній популяції, ризиком самогубства серед людей, які вдалися до косметичної операції. При розладах гендерної ідентифікації, при яких пацієнт не задоволений своєю біологічною статтю, прискорюється розвиток дисморфофобії, спрямованої на існуючу стать, яка знаходиться в постійному конфлікті з тією статтю, з якою себе ідентифікує пацієнт. Висока коморбідність дисморфофобії у пацієнтів з розладом гендерної ідентифікації призводить до підвищення ризику спроби самогубства до 20%; тоді як для пацієнтів тільки з дисморфофобією вона складає - 15%.

 

Психологічні  причини виникнення дисморфофобії.

Насмішки чи критика: було припущено, що насмішки або критика  щодо зовнішності могли грати  сприяючу роль для початку дисморфофобії. Хоча малоймовірно, що насмішки викликають дисморфофобію, так як більшість людей дражнили в якийсь момент їхнього життя, тим не менш це може діяти як спусковий механізм для людей, які генетично схильні до дисморфофобії. Приблизно 60% людей з цим розладом повідомляють, що їх часто або постійно дражнили в дитинстві.

Стиль/манера виховання: так само як насмішки, стиль виховання  може сприяти початку дисморфофобії, наприклад, батьки людей, які надають  надмірне значення естетичної зовнішності (виступає найважливішою річчю в  житті) - може подіяти як спусковий механізм для тих, хто генетично схильний.

Інші життєві події: багато інших життєвих подій можуть діяти як спусковий механізм для  дисморфофобії, наприклад, нехтування/ігнорування, фізична та /або сексуальна травма, почуття небезпеки і відкидання.

Особливості характеру/особистісні  властивості людей групи ризику.

Певні риси особистості  можуть зробити більш імовірним  розвиток дисморфофобії. Особистісні  риси, які, як було припущено, є сприяючими факторами, включають в себе: перфекціонізм; сором'язливість; інтроверсія; чутливість до неприйняття/відторгненню або критиці; невпевненість; уникаючі риси особистості/неконтактність; невротичний стан/невроз.

Так як особистісні властивості  у людей з дисморфофобією варіюються досить значно, малоймовірно, що вони є прямими причинами. Однак, вони можуть діяти як спускові механізми.

Допомога при дисморфофобії та дисморфоманії

При організації лікувально-профілактичної допомоги кілєнтів з переконаністю в наявності уявної чи хворобливої переоцінки фізичної вади слід дотримуватися чотирьох головних принципів: 1) максимально-ефективна профілактика дисморфоманійних розладів; 2) як можна більш раннє виявлення цих хворих, зазвичай довгий час звертаються до лікарів різних спеціальностей, але тільки не до психіатрів; 3) комплексність терапії, необхідна в переважній більшості випадків (поєднання транквілізаторів або антидепресантів з психотерапією, нейролептиків з антидепресантами, інсулінотерапії з нейролептиками або антидепресантами); 4) проведення одночасно з біологічної терапією заходів соціально-реабілітаційного характеру.

Основна проблема у роботі з клієнтами з дисморфофобією в тому, що "правильного, такого тіла" в дійсності не існує: є відсутність "почуття себе, як тіла" - "себе тілесного". В основі дисморфобії можуть бути, звичайно, і явні фізичні вади. Але часто вони бувають незначними, а проблема є. Тоді в фундаменті знаходяться інші причини: відторгнення, недостатня увага, відсутність підтримки і визнання з боку ровесників і/або значущих дорослих, прагнення людини до досконалості, помножене на над-критичне до свого тіла відношення і подібні їм. Працюючи з дисморфофобією, необхідно спершу детально проаналізувати причини її появи, наявність і конкретику "умовної приємності", допомогти клієнту визначитися з його реальними цілями і здібностями. Саме тому така робота часто починається з докладної особистісної діагностики. У процесі роботи ведеться пошук тільки індивідуальних "шляхів виходу", що спираються на особливості конкретної особистості та її емоційного реагування, а також тих "соціальних матриць", в рамках яких на даний момент знаходиться конкретна людина. Звичайно, дисморфофобію бажано "перехопити" на самому початку - процес ще не сформувався і робота над проблемою може бути дуже плідною. Але і на більш пізніх етапах допомога компетентного клінічного психолога неоцінима. Формування нормальних самовідчуття, самооцінки, самокритики і зв'язків між тілом і душею лежать в основі такої роботи. Терапія повинна включати в себе як вербальну частину, так і роботу з тілесністю - методами тілесної терапії, вправами, дихальними і руховими техніками. Типових рішень тут немає, і в кожному конкретному випадку необхідно підбирати потрібне сполучення методик в потрібних пропорціях.

У дослідженнях було показано, що психодинамічні моделі не працюють при дисморфофобії. Проте використання когнітивно-біхевіоральної психотерапії виявилося ефективним. У дослідженні 54 пацієнтів з дисморфофобією, частині з яких (рандомізовано) проводилася психотерапія, були відзначено суттєвий ефект.

Когнітивно-біхевіоральна терапія проводиться в декілька кроків:

• психотерапевт пропонує пацієнту спробувати в якихось ситуаціях, спілкуючись з людьми, не приховувати свій "дефект";

• психотерапевт допомагає пацієнтові припинити здійснення "оцінки" дефекту і його приховування. Це може включати в себе: видалення дзеркал, приховування областей шкіри, до яких пацієнт прискіпується, або припинення використання макіяжу;

• психотерапевт допомагає пацієнтові змінити його перебільшені переконання щодо своєї зовнішності.

Без лікування, дисморфофобія  приймає хронічний перебіг і  може тривати все життя, будучи причиною соціальної дезадаптації.

Природно, що методи лікування  дисморфофобіі, викликаної психічною хворобою, і дисморфофобії, яка є неприємним наслідком стресів і загальної невпевненості в собі, відрізняються. У першому випадку спочатку треба займатися хворобою, що лежить в основі патологічного неприйняття свого тіла. У другому - добре допомагає тілеснооріентірованая і когнітивна терапія.

І ще: найбільш ефективна  психотерапія у випадках дисморфофобії виходить тоді, коли у самого клієнта є готовність прийняти саму наявність "внутрішнього конфлікту", розібратись в його витоках і механізмах, і як результат - коректувати весь модус життя загалом. Це практично єдиний спосіб ефективної та результативної роботи з дисморфофобією. Тому найуспішніше робота зазвичай йде методами аналітичної терапії, що зачіпає досить глибинні "шари" несвідомого. Але є тут і свої підводні камені: зокрема, сумно відомий "внутрішній опір" клієнта, який іноді приходить в кабінет з несвідомою установкою "Ви, лікарю, мене лікуєте, а я подивлюся, як у вас нічого не вийде". Часто саме такий опір приводить до різкого припинення терапії, особливо коли вона, як не парадоксально, веде до відчутних позитивних результатів. Людині стає страшно втратити кохану фобію, як улюблену іграшку. Однак якщо є розуміння (або навіть відчуття), що наявна внутрішня боротьба деструктивна. і є потреба з нею розбиратися і бажання щось змінювати - це може стати початком психотерапевтичної роботи.

Можна навіть сказати, що дисморфофобію по ряду ознак можна  вважати одним з варіантів  залежності: тому перший крок у терапії - визнати її наявність, усвідомити умовну приємність і бути готовим  навчатися бути незалежною і самоцінною особистістю. Даний крок - стрижень і запорука успіху. А конкретні кроки, що ведуть до цього успіху, вже розробляються і здійснюються під час індивідуальної психотерапевтичної роботи, суть якої - не "відняти і поділити", а додати і примножити.

Що стосується саме синдрому дисморфоманії, то терапевтичний ефект виявився значно вищим при превалювання в тріаді депресії і при кататимній забарвленості ідей відносин. У таких спостереженнях позитивних результатів вдавалося домогтися при застосуванні комбінації антидепресантів з так званою збалансованою дією (піразидол, лудіоміл і особливо амітриптилін) і нейролептиків (тріфтазін, етаперазін), а за наявності сенестопатій у хворих з переконаністю в поширенні запаху кишкових газів необхідне приєднання тералена або тіоридазину. Найбільш стійким синдром дисморфоманії був при превалюванні в тріаді патологічних ідей фізичної вади. Цим хворим поряд із зазначеними вище комбінаціями (в які в таких випадках повинен обов'язково входити тріфтазін) необхідно призначати похідні бутирофенону: галоперидол або триседіл.

Косметичні операції категорично протипоказані. Вони не усувають переживань, а психічний стан може погіршитися. При дисморфоманії шизофренічної природи проводять лікування основного захворювання.

Висновок

У даній роботі розглядалось поняття дисморфофобії та дисморфоманії, було визначено їх сутність, види, особливості та наведено особистісні особливості людини, яка страждає на один з даних розладів.

Дисморфофобія – поява  хворобливих думок про наявність  будь якого уявного або переоціненого фізичного недоліку. В основі дисморфофобії та дисморфоманії можуть лежати дійсні, але незначні дефекти, які не створюють несприятливого відношення у оточуючих. Значення цих недоліків занадто перебільшується. У інших випадках ці дефекти цілком являються уявними.

Дисморфофобії мають  плинний характер, який наступає після  проходження пубертатного або юнацького  віку та згладжується. Дисморфоманії  цілком оволодівають хворим, стають головним переживанням у житті, первинним  регулятором поведінки.

При роботі із клієнтами, які мають дисморфофобію або дисморфоманію зазвичай доцільно використовувати когнітивно-біхевіоральну терапію. Робота має бути спрямована на формування нормальних самовідчуття, самооцінки, самокритики і зв'язків між тілом і душею, згладжування внутрішнього конфлікту між «очікуваннями», бажаннями та реальною картиною дійсності.

Що стосується дисморфоманії, то при роботі із цим розладом багато залежить від того, що саме превалює у тріаді розладу. Дисморфоманія  супроводжується медикаментозним  лікуванням (антидепресанти, нейролептики) для покращення результатів.

Небажаними є косметичні та хірургічні операції. Оскільки вони не тільки не вирішують психологічної  проблеми особистості, а й можуть погіршити психічний стан.

 

 

 

Список використаної літератури

1. Г.И. Каплан. Клиническая психиатрия. М., 1994.

2. Ковалев В.В. Семиотика и диагностика психических заболеваний у детей и подростков. -- М.: Медицина, 1985. - 288с.

3. Коркина М.В. Дисморфомания в подростковом и юношеском возрасте

4. Руководство по психиатрии под ред. Г.В. Морозова том 2

5. http://vprosvet.ru/biblioteka/dismorfofobiya-i-dismorfomaniya/

6. http://ru.wikipedia.org