Психологічні чинники успіху у професійній діяльності

     Міністерство  освіти і науки  України 
 
 
 
 
 
 

     Реферат

     на  тему: 

     «Психологічні чинники успіху у

       професійній діяльності» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Львів-2010 
 

     Вступ

     Перш  за все треба розділити поняття "успіх" і "ситуація успіху". Ситуація - це поєднання умов, які забезпечують успіх, а сам успіх - результат подібної ситуації. Ситуація - це те, що здатний організувати; переживання ж радості, успіху - щось суб'єктивніше, приховане значною мірою від погляду з боку. Завдання в тому і полягає, щоб дати можливість пережити радість досягнення, усвідомити свої можливості, повірити в себе.

     Успіх може бути короткочасним, частим і тривалим миттєвим, стійким, пов'язаним з усім життям і діяльністю. Усе залежить від того, як ситуація успіху закріплена, триває, що лежить в її основі. Важливо мати на увазі, що навіть разове переживання успіху може настільки змінити психологічне самопочуття, що різко міняє ритм і стиль діяльності, взаємин з оточенням. Ситуація успіху може стати свого роду спусковим механізмом подальшого руху особи.

     Успіх - категорія не абстрактна.

     Метою даного реферату є визначення психологічних  чинників успіху у професійній діяльності людини.

     Кожен з нас до чогось прагне у своєму житті, чогось бажає, і якби всі ці прагнення і бажання завжди здійснювалися, ми б вважали це за успіх, відчували б себе задоволеними або навіть і щасливими. Успіх у житті значною мірою залежить від того, як ми вміємо тримати себе з людьми, як ми себе з ними поводимо.

     Чому  одного люблять, а іншого – ні? Тому, що один уміє себе поводити з людьми, а другим, навпаки, поводиться так, що стає людям нестерпним, несимпатичним, сам того не помічаючи.

     Культурна, вихована особа завжди викликає в  людей почуття задоволення, з  нею приємно спілкуватися в побуті і праці, вона не дозволить собі образити іншого, не допустить нетактовності. Ця людина чемна, ввічлива, щира, доброзичлива і, звичайно, ніколи не байдужа до чужої біди. Така людина, яка систематично працюючи над собою, багато знає і цим своїм духовним багатством охоче ділиться з людьми, активна в громадсько-політичному житті.

     Всебічно  вихована людина завжди бажана в колективі, товаристві. Плоди її праці, життя, поведінки  корисні, потрібні Батьківщині. Кожна  людина протягом свого життя засвоює  моральні норми й відповідно до цього  оцінює як власну поведінку, так і поведінку інших. Отже, те, що ми іноді зверхньо називаємо “моралізуванням” по суті є навчанням того, як слід поводитися в суспільстві. Наша культура поведінки залежить саме від того, наскільки ми засвоїли моральні норми. У діях і вчинках особи розкривається те, чи стали норми моралі внутрішнім її надбанням, чи злилися вони з її совістю і обов’язком, стали повсякденними життєвими правилами, отже, вихованість і моральність становлять взаємозумовлену єдність у професійній діяльності. 
 
 
 

     Основною  характеристикою навіювання вважають суттєве зниження критичності людини до інформації, яка до неї надходить, відсутність у індивіда прагнення перевірити її достовірність, необмежена довіра до її джерел. Саме ця довіра і є основою ефективності навіювання. Навіювання діє на свідомість і підсвідомість людини й саме через це воно може бути небезпечним інструментом маніпуляції поведінкою людини. Отже, навіювання, або сугестія (від лат. suggestio), -- це процес впливу на психічну сферу людини, пов'язаного із зниженням свідомості і критичності у сприйманні й реалізації зовнішньої інформації, з відсутністю бажання її зрозуміти, проаналізувати і оцінити, з довірою до джерела інформації. Як бачимо, зміст впливу спрямовується не на логіку індивіда, його здатності мислити, аналізувати, оцінювати, а на його готовність отримати розпорядження, наказ, пораду й діяти в потрібному напрямку. При цьому, звичайно, велике значення мають індивідуальні особливості людини, на котру спрямований такого ролу вплив: її здатність критично мислити, самостійно приймати рішення, мати тверді переконання, її стать, вік, емоційний стан, ступінь навіюваності тощо.

     За  змістом та кінцевим результатом  впливу виокремлюють навіювання позитивне  і негативне, етичне і неетичне. Навіювання як позитивний, етичний чинник знаходить застосування в багатьох сферах соціальних стосунків. Воно використовується як метод активізації групової діяльності -- виробничої, навчальної та ін. Відомі широкі можливості застосування навіювання, зокрема гіпнозу, в медичних цілях, у психотерапії. Водночас навіювання може чинити й негативний вплив, що відбувається в тому разі, коли воно стає інструментом навмисної і безвідповідальної маніпуляції свідомістю індивіда чи групи людей. Навіювання може здійснюватися у формі гетеросугестії (вплив зі сторони) і аутосугестії (самонавіювання).  

     1. Складові елементи успіху у професійній діяльності 

     Самонавіювання  належить до свідомого саморегулювання, навіювання самому собі певних уявлень, почуттів, емоцій, тобто людина сама створює собі модель стану або дій і вводить їх у свою психіку шляхом, по-перше, виявлення недоліку, якого індивід хоче позбутися, а, по-друге, розроблення формули й методики самонавіювання. Самонавіювання можна застосовувати для викорінення будь-якоі поганої звички і для досягнення певних результатів. Наприклад, можна навіяти собі хороший настрій, цікавість, уміння комусь сподобатися. Це вміння впливати на самого себе. Такий вплив може бути довільним і мимовольним. Якщо людина запевняє себе, що вона зможе досягти визначеного для себе карєрного росу, наприклад і його досягає - довільне самонавіювання. Якщо ж, наприклад, хто-небудь, начитавшись медичних книг уявляе себе хворим, при цьому можуть з'явитися навіть деякі ознаки відповідної хвороби, то в цьому випадку ми маємо справу з мимовільним самонавіюванням. Кожна дія, емоція або думка залишають слід у нашій психіці, завдяки чому вони одержують бажання повторитися. І якщо частіше виконується будь-яка дія чи емоція то увага є довше спрямована на певну думку, і вони одержують більшу силу і бажання щоб повторитися, реалізувати.

     В контексті актуальних проблем психології розвитку соціально активної особистості вагоме місце належить формуванню його самосвідомості, навичок самооцінки, саморегуляції поведінки та діяльності в екстремальних умовах, які характерні для цієї професії. Феномен самосвідомості більш глибокий за своїм психологічним змістом, ніж проблема свідомості. Психологічний аспект дослідження зазначеної проблеми припускає розкриття самосвідомості як особливого процесу розвитку людської психіки, спрямованого на регулювання особистістю своїх дій на основі усвідомлення власних можливостей, емоційно-ціннісного ставлення до себе. В акт самосвідомості індивіда втягуються не лише окремі психічні процеси в різних комбінаціях, але й вся система його психічних властивостей, якостей, особливості мотивації, емоційно-почуттєвої, вольової сфери в будь-який момент. У психологічній структурі особистості моряка самосвідомість є центральною ланкою, яка характеризує рівень його професіоналізму, а отже, успішність професійної діяльності. Психічна саморегуляція грає виняткову роль у будь-якій діяльності, особливо у діяльності, пов'язаній з випробовуваннями, які стосуються досить обмеженого кола людей, які перебувають на кораблі. Рівень їхньої саморегуляції психічних станів, поведінки зумовлений насамперед ступенем розвитку їхніх вольових якостей і виступає запорукою успіху конкретного завдання. Наприклад, численні дослідження показали, що у живих організмів добові ритми активності і спокою, обмінних процесів, працездатності у постійних умовах є досить стійкими і наближаються до 24-годинної періодичності. В умовах корабельного життя спеціалісти несуть вахту за змінами, які постійно переміщуються по осі часу. Періодичні переміщення у розкладі вахт призводять до десинхронізації ритму сну і праці, що посилює сонливість, відчуття тривоги, погіршення самопочуття, настрою, утоми. Самовладання як одна із складових саморегуляції проявляється в збереженні не тільки зовнішнього, а й внутрішнього спокою. У неприємній ситуації слід дотримуватися принципу: «Не хвилюватися через те, чого я змінити не можу». Дуже важливо зняти внутрішнє, емоційне напруження, яке шкодить здоров'ю, негативно позначається на поведінці людей. Самонавіювання використовують для саморегуляції психічних станів разом із цілим комплексом інших методів: переключення уваги, самопідбадьорювання, самопереконання, самонаказу.

     Переключення  уваги полягає у тому, що ви самостійно можете раптово спрямувати свою увагу  з об'єкта думки, який вас хвилює, на інші об'єкти, яких у даній ситуації навіть немає, але вони можуть викликати позитивні переживання.

     Самопідбадьорювання -- це звернення до самого себе для  того, щоб зміцнити віру в себе, вмовити  не хвилюватися, повірити в успіх  підготовки до роботи на флоті («Я все зможу, я всього доб'юсь», «Перебування далеко від землі мене не лякає» тощо). Можна самого себе картати («Що, став розмазнею?»; «Чого розкис?») або вдатися до самокритики у присутності інших, що набагато ефективніше.

     Самопереконання -- це вміння переконати себе у здатності регулювати свої настрої, почуття, вчинки; це дискусія із самим собою, наведення аргументів, доказів на користь стримування, регулювання емоцій. Важливо, щоб у моряка було сформовано почуття патріотизму, усвідомлення свого обов'язку перед іншими, перед суспільством.

     Самонаказ -- це наказ собі діяти у певних екстремальних ситуаціях. Так, за самонаказом: необхідно звикати до нових умов життєдіяльності, коли цього робити не хочеться, виконувати розпорядження, дотримуватися режиму, дисципліни, доводити розпочату справу до кінця.

     Самонавіювання  побудоване на тих самих механізмах, що й самопідбадьорювання. Власне слово  як подразник спрямовується на свою психіку. Ефективність самонавіювання залежить від уміння повністю відволікатися  від усього стороннього і переключатися лише на зміст формул самонавіювання і відчуття того, що вони відбивають, який зміст несуть. Організм людини під виливом тривалих нервових, психічних напружень зазнає втоми. У цьому випадку йому потрібна розрядка -- релаксация. Способами релаксації можуть бути наступні заходи:

     1) сон, якщо можна в ситуації  напруження заснути; 

     2) автотренінг, коли людина ніби  оволодіває функціями свого організму,  не підвладними свідомій регуляції  (серцебиття, дихання, теплові відчуття  та ін.). Завдяки тривалій, постійній регуляції фізіологічних станів знімаються небажані емоції, зайві хвилювання.

     Існує багато методів, за допомогою яких індивід  регулює не тільки власну поведінку, а й поведінку інших. Серед  них важливе місце належить автотренінгу. Цей психотерапевтичний метод поєднує в собі елементи самонавіювання та саморегуляції. Він допомагає управляти своїми емоціями, відновлювати сили і працездатність, знімати велике нервове напруження. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2. Якості і риси керівника, що досягає успіху

     Поділимо  їх на психологічні, інтелектуальні, професійні і соціальні.

     Психологічні  – прагнення до лідерства, здатність  керівництва; сильні вольові якості; готовність до розумного ризику; прагнення  до успіху, честолюбство; здатність  до домінування в екстремальних умовах; комбінаторно-прогностичний тип мислення (варіантність, темп, гнучкість, інтуїтивність, логічність, прогностичність); стійкість проти стресу; швидка пристосованість до нових умов.

     Інтелектуальні  – прагнення до постійного самовдосконалення; схильність до сприйняття нових ідей і досягнень, здатність відрізнити їх від ілюзорних; широта мислення; мистецтво швидко опрацьовувати інформацію і приймати рішення; здатність до самоаналізу; вміння розуміти, приймати і використовувати корисну думку, протилежну власній; психологічна освіта.

     Професійні - вміння ефективно використовувати  досягнення прогресу; глибоке знання особливостей функціонування ринкової економіки; здатність віднаходити  резерви людського чинника на підприємстві; вміння заохочувати персонал до роботи і справедливо критикувати; мистецтво приймати нестандартні рішення; вміння ефективно розподіляти завдання і виділяти час; діловитість. Постійний вияв ініціативи.

     Соціальні – вміння враховувати наслідки рішень; схильність керуватися принципами соціальної справедливості; мистецтво попереджати і розв’язувати конфлікти; вміння підтримувати стосунки з людьми; тактовніст і ввічливість, переважання демократичності в стосунках з людьми; вміння брати на себе відповідальність; виконання правил організації; вміння заохочувати персонал до відвертості.

     Типологія стилів керівництва

     Роль  керівника в організації є  багатоплановою. Він наділений правом вирішувати, впливати на підлеглих, що передбачає певний тип стосунків  з іншими людьми. Особистісний авторитет керівника і офіційні повноваження є підґрунтям, на якому формується його реальний вплив на діяльність організації, зокрема й управлінську систему загалом.

     Керівництво – це процес використання влади  задля досягнення впливу на людей.

     Влада – це можливість впливати на поведінку інших людей. Керівник повинен мати владу не лише неформальну, але обов’язково має формальну владу: підлеглі залежать від нього в питаннях зарплати, видачі завдань, просуванні по службі, задоволення соціальних потреб, видачі матеріальної допомоги.