Психічний стан людини

Часті негативно забарвлені стани педагога знижують ефективність навчання і виховання, підвищують конфліктність  у взаєминах з класом і з  колегами, сприяють виникненню і закріпленню  в структурі характеру і професійних  якостях негативних рис, руйнують здоров'я. Тому знання закономірностей саморегуляції полягань в педагогічній діяльності, уміння управляти власними станами, а також оволодіння прийомами і способами регуляції є важливими компонентами процесу самоудосконалення вчителя і психологічної освіти майбутніх вчителів.

На думку досвідчених  вчителів, уміння управляти власними станами - одна з професійних якостей  вчителя. Прикладів тому, що частина  педагогів не володіє прийомами  саморегуляції, можна знайти багато, як в повсякденній педагогічній практиці, так і в літературі, де обговорюється проблема дидактогенних захворювань школярів. Крик на уроці, стукіт по столу, скарги батькам на дітей, дисциплінарні двійки і т.д. - це прояв безпорадності, психологічної неозброєності вчителя, невміння володіти собою і незнання прийомів саморегуляції.

Особливо цим страждають молоді вчителі. По даним, близько 50 % педагогів мають труднощі в регуляції власних станів.

Складність полягає  ще і в тому, що вчитель в будь-якій ситуації на уроці повинен одночасно  регулювати психічні стани і учнів, і власні.

Цікаво відзначити думку  вчителів відносно застосування школярами  прийомів саморегуляції. Приблизно 40 % педагогів вважає, що школярі не регулюють, не намагаються і не хочуть вчитися управляти своїми станами, не використовують ніяких засобів і прийомів саморегуляції. В той же час інша частина вчителів дотримується думки про те, що старшокласники намагаються управляти і регулювати свої стани, вважаючи при цьому, що молодші школярі не використовують прийоми саморегуляції, їх психічні стани регулює вчитель.

До основних способів і прийомів саморегуляції, використовуваних старшокласниками, вони відносять самонавіяння, відключення - перемикання, самоконтроль, самоаналіз, пасивну саморегуляцію - розрядку (сльози у дівчаток), активацію позитивних вольових станів (стриманості, рішучості, зібраності).

Висновки

За останні роки в  психології приділялася велика увага  вивченню деяких яскраво виражених  психічних станів: стресу, неспокою або тривоги (anxiety), ригідності (схильності до персеверації) і, нарешті, фрустрації. Правда, зарубіжні дослідники по відношенню до цих явищ часто уникають термінів «стану», але фактично йдеться саме про стани, які за певних умов на деякий час відкладають відбиток на все психічне життя або, якщо говорити на мові біології, є цілісними реакціями організму в його активному пристосуванні до середовища.

Психологічне вивчення фрустрації вимагає дослідження співвідношення між станами фрустрації і іншими психічними станами, як, наприклад, станами тривоги або неспокою, ригідності і перш за все з передуванням появі фрустатора станом, зокрема з тим, настільки людина була підготовлена до зустрічі з бар'єром (як у сенсі сприйняття новизни цього бар'єру, так і в сенсі «озброєності», толерантності, що є умовою). Наприклад, в стомленому стані чоловік ймовірно гостріше переживає фрустрацію і менш схильний до толерантності, ніж в бадьорому стані.

Педагогічна психологія повинна допомогти в здійсненні наступних завдань, що стоять перед  практикою виховної роботи з дітьми: попереджати стани фрустрації, і якщо вони виникають, регулювати їх; уникати в учбово-виховній дії фрустраторів, що провокують астенічні і небажані стенічні реакції; розвивати у дітей правильне розуміння труднощів, щоб діти не приймали цілком переборні труднощі за непереборні бар'єри: виховуючи вольові риси вдачі, велику увагу приділяти вихованню витривалості і самовладання; виховувати ці риси і у педагога, щоб він не давав дітям поганих прикладів і своєї фрустрації не втрачав авторитету в очах учнів.

У житті людей часто виникають напружені ситуації. Вони можуть бути спричинені складними моментами у трудовій діяльності, важкими умовами життя, погіршенням здоров'я та ін.

Напружені ситуації призводять до стресів — неспецифічних реакцій  організму на ситуацію, яка вимагає більшої чи меншої функціональної перебудови організму і відповідної адаптації. Слід зауважити, що будь-яка життєва ситуація викликає стрес, але не кожна з них є критичною. Критичні ситуації призводять до стресів, які переживаються, як горе, нещастя. Такі стреси виснажують сили людини і супроводжуються порушенням адаптації, що перешкоджає саморегуляції особи.

Список використаної літератури

1. Андреева Г.М. Социальная психология. М.,1980
2. Кан-Калик В.А. Учителю о педагогическом общении. М., 1987
3. Конопкин О.А. Моросанова В.И. Стилевые особенности саморегуляции деятельности//Вопросы психологии. М.,1989. №5
4. Конопкин О.А. Общая способность к саморегуляции как фактор субъектного развития//Вопросы психологии 2004. №2
5. Конопкин О.А. Психологические механизмы регуляции деятельности. М.1980.
6. Конопкин О.А.  Психическая саморегуляция произвольной активности человека//Вопросы психологии. М., 1995 №1
7. Краткий психологический словарь, под ред. А.В. Петровського и М.Г. Ярошевского., Ростов-на-Дону., изд. «Феникс»., 1999
8. Леонтьев А.А. Педагогическое общение. 2-е изд., перераб. и доп. М. - Нальчик, 1996.
9. Леонтьев А.А. Психология общения. 2-е изд., испр. и доп. М.,1997
10. Моросанова В.И. Индивидуальный стиль саморегуляции в произвольной активности человека//Психологический журнал 1995 №4
11. Основи загальної психології / За ред. академіка АПН України, проф. С.Д.Максименка. – К: Вища школа, 1998. – 476 с.
12. Семиченко В.А. Психология эмоций. – Луганск, 1996. – 246 с.