Правила врегулювання конфліктів

Реферат

З дисципліни: « Конфліктологія та теорія переговорів»

На тему: Правила  врегулювання конфліктів

Виконала: студентка 3-го курсу МВ

група 10301

Козел Аліна  Вікторівна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2012

Зміст

Вступ

Глава 1. Поняття і значення конфлікту

§ 1. Сутність конфлікту

Глава 2. Особливості політичного конфлікту

2.1 Сутність і типи політичних конфліктів

2.2 Способи врегулювання  політичних конфліктів

Висновки

Список літератури

 

 

 

1. Сутність, зміст і предмет конфлікту

Різні наукові дисципліни, природно, підходять з різних сторін до вивчення конфлікту як явища. Наприклад, в соціології, конфлікт часто розглядається  крізь призму розбіжності конкретних цілей та інтересів його учасників - соціальних груп, спільностей та інше. Психологія до вивчення конфлікту підходить  головним чином з точки зору мотиваційних або когнітивних концепцій.

У політології таки різняться  методи об'єктивної і суб'єктивної інтерпретації  досліджуваних явищ. Ці твердження характерні і для конфлікту як досліджуваного явища. "Об'єктивний метод передбачає виявлення різноманітних  зв'язків і процесів політичної реальності через аналіз об'єктивних результатів  політичних дій. Суб'єктивний метод  пояснення - це аналіз зв'язків і  взаємодій політичної реальності через  призму відносин політичного суб'єкта (його думок, позицій, інтересів). Ціннісно-нормативний  підхід складає зміст суб'єктивного  методу. "[1]

Перш за все, звичайно, потрібно звернутися до самого визначення конфлікту. Що є конфлікт, яка його сутність. Природно, всі ці питання задаються  виключно щоб представити предмет  вивчення цікавить області. Отже, узагальнюючи різноманіття дефініцій конфлікту, що зустрічаються в літературі, можна  запропонувати, що конфлікт (від лат. Conflictus зіткнення) - це протиборство суспільних суб'єктів з метою реалізації їхніх суперечливих інтересів, позицій, цінностей і поглядів.

Таким чином, інтереси і цілі є одними з головних понять, необхідних для аналізу суспільного конфлікту.

Інтереси приймаються  за відправна поняття в аналізі  протиріч і конфліктів тому, що саме вони втілюють єдність і боротьбу об'єктивного і суб'єктивного. Інтереси виражають базові та інші необхідні  для суспільного життя людини потреби. А потреба, в силу своїх  особливостей тільки тоді перетворюється в двигун людської активності, коли в процесі обмірковування і осмислення набуває певний образ: відчуття, мотив  і т.п. На більш високому рівні  інтегрування себе в ціннісну систему  суб'єкта, потреба перетворюється на соціальний інтерес окремих груп або ж цілого суспільства. До того ж, інтерес - це ще і спрямованість  поведінки, діяльності, спрямованих  на задоволення життєво необхідною в даній ситуації для даного суб'єкта потреби. Інтерес як і передбачає певну ступінь усвідомленості потреб, на підставі яких формується мотиваційна  база суб'єкта, а також його орієнтації і цілі діяльності.

Конфлікт, як і будь-яке  суспільне явище має досить складну  структуру, і може бути пофарбований тим чи іншими елементами ментальності. Від цього нікуди не дітися чинності багатонаціональної та різноманіття країн. Перш за все, конфлікт характеризується конфліктуючими сторонами, предметом  протиборства. Структура конфлікту  також включає в себе конфліктне дію в тій чи іншій формі  напрямну його свідомість, засоби його здійснення, методи, поле конфлікту. Тим  не менш, конфлікт не існує сам по собі. Як правильно кажуть, диму без  вогню не буває. Конфлікт - це вже  крайня стадія з'ясування відносин між  опонуючими сторонами. Конфлікту, як правило, передує його більш м'яка форма - конфліктна ситуація, консенсус якої може допомогти уникнути появи конфлікту  як методу доказу своєї правоти.

Крім усього перерахованого вище конфлікт володіє суб'єктами. Залежно  від рівня конфлікту, його суб'єктами можуть виступати індивіди, групи, класи, національно-етнічні спільності, організації, соціальні інститути, громадські та політичні об'єднання, держави, міжнародні спільноти.

Суб'єкти конфлікту не залишаються  незмінними в процесі протиборства. Про зрілість конфлікту можна  судити за ступенем формування суб'єктів. У міру розвитку конфлікту пропорційно  розвивається зрілість його суб'єктів. Якщо в процесі розвитку конфлікт переростає в інший якісний стан, відповідно якісно змінюються складові його протиборчі сторони. "У разі розвитку економічного конфлікту в  політичний, провідну роль починають  грати політична організація  найманих робітників, з одного боку, і інститути політичної влади, з  іншого. У такій ситуації можливі  два варіанти перетворення ініціатора конфлікту: підключення до організації  економічної боротьби політичних партій і рухів або перетворення організації, створеної для захисту економічних  інтересів певної соціальної групи, у політичну організацію, що веде боротьбу за владу. Подібна метаморфоза, як відомо, сталася з польським  профспілковим об'єднанням "Солідарність" та її лідерами. "[2]

Крім основних учасників  конфлікту, бувають непрямі - країни, блоки, політичні та національні  рухи, які не приймають активних дій у конфлікті, але всіляко  підтримують ту чи іншу сторону політичними, економічними методами, поставками зброї  і т.д. Ступінь їх залучення в  конфлікт може широко змінюватись і  впливати ні хід конфлікту і його дозвіл.

Варто зазначити, що дуже важливий власне предмет конфлікту. Це така мінлива, яка характеризує будь-який конфлікт, можна сказати, що вона є його суттю, тому що виражає в собі цілі та інтереси суб'єктів конфлікту, багато в чому визначає методи конфлікту, кількість  і якість беруть участь. При спробі вирішення конфлікту, завжди в першу  чергу відбувається аналіз його предмета.

У суспільстві конфліктна ситуація - це ситуація соціальної напруженості, коли підірвана легітимність різних громадських структур, цінностей, порядку. Конфліктна ситуація стимулюється і  багато в чому визначається існуючими  кризовими явищами. Конфліктна ситуація може переростати в конфлікт в  результаті змін, які є наслідком  прийнятих рішень, а також суб'єктивного  сприйняття агентами проблем, що виникають  в ході підготовки, прийняття і  здійснення тих чи інших управлінських  рішень. Так званий пояснювальний  суб'єктивізм, а не тільки ущемлення  інтересів і зіткнення позицій, цілком може служити пусковий причиною для назрілого конфлікту. Тим  не менш, найглибшим стимулом переростання конфліктної ситуації в реальний конфлікт виступає протилежність інтересів  його суб'єктів. Якщо вихідним пунктом  протиборства служить в багатьох випадках суперечливість цінностей  або позицій, то формування конфлікту, так чи інакше, ставить проблему трансформації цінностей у трансформацію  інтересів. Кризи в суспільстві  можуть виступати не тільки умовою виникнення конфліктної ситуації, але  й бути полем, на тлі якого може розгорнутися конфлікт. Нинішня ситуація в Україні характеризується наявністю  всіх складових конфліктної ситуації, яка щоправда поки породжує лише легку  паніку в певних верствах населення  і досить окремі випадки локального невдоволення у сфері праці.

Безумовно, конфлікт як будь-яке  суспільне явище має володіти деякими функціями, заради яких власне все і затівається. Так історично  склалося, що функції конфлікту розглядаються  з двох абсолютно протилежних, навіть можна сказати взаємовиключних  точок зору - це сприйняття конфлікту  як діалектично-творчого чинника й  уявлення про нього як про руйнівну явище. Загалом, обидві точки зору мають  місце бути, тому, як перша випливає з визнання природного та закономірного характеру конфлікту, а друга з сприйняття його як патології, тому як конфлікт - це не завжди суперечка двох сумнівається.

Швидше за все, функції  конфлікту слід розглядати як закономірну  взаємозв'язок методологічних вимог  з суспільним процесом. У такому світлі питання про функції передбачає, в першу чергу, з'ясування об'єктивних наслідків конфлікту для суспільства; в другу, аналіз форм вираження і  взаємозв'язку конфлікту з характером суспільних структур. Відзначимо, що і  той і інший аспекти функцій  конфлікту внутрішньо суперечливі, "причому характер суперечностей  залежить від природи не тільки суспільства, але і самого конфлікту". [3]

У той же час конфлікт є  рушійним механізмом соціальних змін, процесів розвитку, модернізації і  розпаду вичерпали себе утворень. Це свого роду гарантія прогресу, так  як природним результатом завершення конфлікту бачиться розтин і подолання  протилежностей інтересів, цінностей, позиції громадських сил.

Конфронтуючі суб'єкти, які  є частиною конфлікту живуть і  борються в різних підсистемах суспільних відносин і діяльності. Звідси випливає класифікація конфліктів за критерієм  сфер життєдіяльності суспільства: економічні, соціальні, політичні, правові, ідеологічні, моральні, релігійні, наукові, управлінські конфлікти. "Економічний  конфлікт - це конфлікт, перш за все, з  приводу привласнення, розпорядження  і використання засобів виробництва, а також організації та управління виробництвом матеріальних благ і їх розподілом. Соціальний конфлікт - з  приводу засобів життєзабезпечення, реального доступу до різноманітних  благ і ресурсів. Однією з різновидів соціального конфлікту є етнічний конфлікт, пов'язаний із захистом прав та інтересів національних груп. Політичний конфлікт - узагальнюючий по відношенню до інших суспільних конфліктів; він  виникає з приводу влади, її придбання, захисту та використання в інтересах  певних соціальних груп або більшості  суспільства. Правовий конфлікт формується в системі правових відносин і  з приводу юридичних норм і  правосвідомості. Управлінський конфлікт притаманний управлінським відносинам, народжується на різних етапах розробки прийняття і реалізації управлінських  рішень. Ідеологічний, релігійний, науковий, моральний і інші конфлікти, що характеризують процеси духовного життя людей, виникають і існують у сфері  духовної діяльності і взаємовідносин з приводу духовних цінностей. "[4]

2.1 Вивчення конфліктів є одним з головних завдань політології, а управління ними належить до найважливіших умов забезпечення соціальне-політичної стабільності всередині країни та на міжнародній арені. Актуальність теоретичних і практичних аспектів цього поняття зумовлена загостренням різнопланових конфліктів в Україні та в інших посткомуністичних країнах, необхідністю фундаментального вивчення суспільно-цивілізацій-них і ненасильницьких форм їх регулювання. Позаяк вони є природним явищем суспільного життя, вивчення конфлікту в суспільному розвитку, методів соціального управління, гармонізації суспільних відносин зумовило виникнення конфліктології як самостійної галузі знань на межі соціології, політології, політичної психології.

Поняття “конфлікт” розглядали з різних точок зору:

- спеціалісти-словесники  тлумачили його як зіткнення  протилежних сторін, думок, сил,  серйозні розбіжності, гостру суперечку;

- соціологи  характеризували як вищу стадію  розвитку суперечностей в системі  відносин людей, соціальних груп, соціальних інститутів, суспільства в цілому;

- психологи  розцінювали як зіткнення протилежних  цілей, інтересів, позицій, думок  чи поглядів суб´єктів взаємодії;

- політологи  вважають, що конфлікт виражає  не просте зіткнення, а зіткнення,  пов´язане з ускладненнями та  боротьбою у владних відносинах.

Політичний  конфлікт — зіткнення, протиборство різних соціально-політичних сил, суб´єктів  політики в їх прагненні реалізувати  свої інтереси і цілі, пов´язані  насамперед із боротьбою за здобуття влади, її перерозподіл, зміну свого  політичного статусу, а також  з політичними перспективами розвитку суспільства.

За  радянських часів конфлікт тлумачили  як вищу стадію розвитку протиріч, поділяючи  їх на антагоністичні, властиві “експлуататорському” ладові, та неантагоністичні, притаманні соціалістичному суспільству. Наукова  неспроможність цього підходу полягає  не тільки в тому, що “соціалістичні”  конфлікти були часто гострішими від “капіталістичних”, а в твердженні про можливість існування суспільства  або цілком безконфліктного, або  з незначними локальними конфліктами.

Проблематика  соціально-політичного конфлікту  має давні традиції в історії  політичної думки. Найбільший внесок у  його теорії зробили Аристотель, Т. Гоббс, H. Maкіавеллі, Д. Віко, А. Токвіль, К. Маркс, M. Вебер. За всієї різноманітності підходів спільним для них є розуміння політичного конфлікту як постійно діючої форми боротьби за владу в конкретному суспільстві. Так, Т. Гоббс значне місце в утворенні держави відводив конфліктному чинникові, а природний стан суспільства уявляв як “війну всіх проти всіх”. При цьому Гоббс вказував на три основні причини конфлікту: суперництво, недовіру, жадобу слави. Проблематика конфліктів є визначальною в тлумаченні соціально-політичних явищ у працях В. Парето, Е. Дюркгейма, Т. Парсонса, Р. Дарендорфа.

У сучасній літературі з історії конфлікту  наукові напрями поділяють на дві групи залежно від того, яке місце відводять проблемі соціального конфлікту. Ці два підходи  яскраво ілюструють дві системи  постулатів — Т. Парсонса і Р. Дарендорфа.

Т. Парсонс:

1) кожне суспільство — відносно стійка й стабільна культура;

2) кожне суспільство — добре інтегрована структура;

3) кожний елемент суспільства має  певну функцію, тобто щось вкладає  для підтримання стійкості системи;

4) функціонування соціальної структури  спирається на ціннісний консенсус  членів суспільства, який забезпечує стабільність та інтеграцію.

Р. Дарендорф:

1) кожне суспільство змінюється  в кожній своїй точці, соціальні  зміни — постійні та наявні скрізь;

2) кожне суспільство в кожній  своїй точці пронизане розбіжностями  й конфліктами, конфлікт —  постійний супутник суспільного розвитку;