Особливості застосування сімейної психотерапії

психотерапії  таким чином, щоб вони могли взаємодіяти  як цілісні здорові 

особистості на базі нинішньої реальності, а не на базі неусвідомлюваних

відносин минулого. Психоаналитично-орієнтовані терапевти  також менш

директивні, ніж  представники інших шкіл.

Наступні техніки  використовуються в цьому терапевтичному напрямку:

конфронтація, кларифікація, інтерпретація і переробка досвіду, техніки 

поліпшення комунікативних здібностей, техніка “вільних асоціацій”.

Психоаналітики  воліють спостерігати і слухати, різко зупиняючи порожнє

обговорення питаннями.

3. Сімейна системна  психотерапія 

Найбільші представники цього напрямку – Мара Сельвіні-Палаццолі, Клу 

Маданес, Сальвадор  Мінухин та ін. У даний час системний  напрямок

вважається одним  з найбільше широко представлених, перспективних,

економічно доцільних  і терапевтично ефективних напрямків  сімейної

терапії. Значний  вплив на розвиток цього напрямку зробили положення 

загальної теорії систем Іллі Пригожина.

У системній  сімейній психотерапії сім’я розглядається як цілісна

система, що прагне до збереження й еволюції сформованих  зв'язків. На

всьому протязі  свого існування родини проходять  через закономірні кризи 

розвитку (вступ  у шлюб, відділення від батьківських родин, вагітність,

народження дитини, надходження дитини в дошкільні/шкільні установи,

закінчення їм школи і вибір свого життєвого  шляху, разрив з батьками,

відхід батьків  на пенсію і т.д.) Саме на цих відрізках  свого існування 

родини виявляються  нездатними розв'язувати нових проблеми колишніми

способами і  тому встають перед необхідністю ускладнювати свої

пристосувальні  реакції.

Основні кроки  сімейної системної психотерапії виглядають у такий спосіб:

Об'єднання психотерапевта з родиною, приєднання його до пропонованою

родиною структурі  ролей.

Формулювання  психотерапевтичного запиту.

Реконструкція сімейних відносин.

Завершення психотерапії і від'єднання.

Мара Сельвіні-Палаццолі  ввела такий принцип роботи, коли бригада 

терапевтів різної статі працюють з родиною, а інші спостерігають за їх

роботою, знаходячись  за односторонньо-прозорим дзеркалом. Одиницею

психотерапії  є участь на всіх сесіях усіх членів родини, що живуть під 

одним дахом. Частота  зустрічей була 1 раз на місяць, усього до 10 сесій.

Її метод був  короткий і раптовий, вона використовувала метод

парадоксальних  розпоряджень, прагнула викликати зміни  в родині раптовим

вирішальним рухом. Парадоксальне завдання (інакше “інваріантне

розпорядження”) розроблялося дуже ретельно й утягувало  всіх членів

родини в серію  дій, що суперечать сформованим у родині ригідним правилам

і міфам.

4. Стратегічна сімейна  психотерапія 

Цей метод сімейної терапії також називається “проблемовирішаюча”,

“коротка”, тому що він орієнтований на рішення проблем. Найбільш відомі

фігури цього  напрямку – Джей Хейлі, Карл Уітекер, Клу Маданес. У своїй

роботі психотерапевти цього напрямку не концентруються на особливостях

особистості членів родини. Даний підхід характеризується надзвичайною

увагою до деталей  симптому і меншим інтересом до родини. Широку

популярність  цей напрямок набув до 1970 р. Багато ідей представники

цього методу почерпнули з досвіду роботи Мілтона Еріксона. Для його

практики характерні два підходи: використання непрямих методів впливу і 

прийняття усього, що пропонує клієнт.

Суттю стратегічного підходу є розробка стратегії для вирішення проблем,

тому що зміни  в родині важливіші, ніж розуміння  причин порушень.

Стратегічні терапевти  досліджують фактори, що забезпечують стійкість 

проблеми, що підтримується  існуючим взаємодією в родині, і тому прагнуть

виявити ту поведінку, що підкріплює проблему. Багато стратегічних

психотерапевтів думають, що нормально функціонуюча родина – це та, котра 

уникає симптомів  і здатна функціонувати відповідно до вимог мінливих

обставин.

5. Сімейна поведінкова психотерапія

Сімейна поведінкова  терапія як свій основний принцип  бачить підкріплення

поведінки наслідком, з чого випливає, що паттерн поведінки  чинить опір

змінам у всіх випадках, крім тих, коли виникнуть  більш сприятливі

наслідки. Представників цього напрямку цікавить аналіз послідовності

вчинків. За основу береться положення, що задоволеність  у шлюбі в значно

більшій ступені  обумовлена відсутністю взаємних фрустрацій, ніж обсяги

наданих один одному задоволень.

Однією з найбільш часто застосовуваних технік є поведінковий тренінг

батьків. Процес психотерапії починається з того, що терапевт

переформулює  представлення клієнта про сутність проблеми і можливих

шляхів її рішення. Поведінкові психотерапевти одними з деяких не

запрошують усю родину на лікування, а лише дитини і кого-небудь з

батьків. Поведінковий тренінг батьків має на меті підвищення їхньої

компетентності  в питаннях виховання дітей, розпізнавання  і модифікації 

паттернів емоційно-поведінкового  реагування.

Найбільш популярні наступні техніки роботи:

формування (shaping) – досягнення бажаної поведінки  невеликими порціями

через послідовне підкріплення;

жетонна система  – використовує гроші чи окуляри  як винагороду дітей за

успішну поведінку;

контрактна система  – містить у собі угода з батьками про зміну їх

поведінки синхронно  зі зміною поведінки дитини;

обмін змінами  за винагороду;

переривання (timeout) – покарання у вигляді ізоляції.

Сімейна поведінкова  психотерапія – це один із самих  популярних методів 

через свою простоту й ощадливість, хоча часто терапевтичні зміни

виявляються однобокими чи короткочасними.

6. Інші напрямки 

Сімейна комунікативна  терапія виділилася з напрямку Упало  Алто. Ведучими

представниками  її є П. Вацлавик, Д. Джексон і інші. Метою сімейної

комунікативної  терапії є зміна способів комунікації, чи “свідомі дії з 

метою змінити  погано функціонуючі зразки інтеракцій”. Спочатку

представники  цього напрямку, наприклад, Вірджинія  Сатир, ставили метою 

просте поліпшення комунікації в родині, потім ця ідея звузилася до зміни

саме тих способів комунікації, що підтримують симптом. Основними групами 

технік сімейної комунікативної терапії є: навчання членів родини

правилам ясної  комунікації; аналіз і інтерпретація  способів комунікації 

в родині; маніпуляція комунікацією в родині за допомогою різних прийомів

і правил. Цей  вид сімейної психотерапії не зміг затвердитися як

високоефективної  метод.

З представників  напрямку сімейної психотерапії, заснованої на досвіді,

найбільш відомий  Карл Уітейкер (Carl Whitaker) і Огаст Напір (August

Napier). Цей метод  заснований “на досвіді і здоровому  глузді” 

(Ейдемиллер, Юстицкис, “Психологія і психотерапія родини”, 1999).  

4.Подружня психотерапія  

Подружньою психотерапією  називається форма психотерапії, що орієнтована 

на сімейну  пару, допомагає їй у подоланні  сімейних конфліктів і кризових

ситуацій, у досягненні гармонії у взаєминах, забезпеченні взаємного 

задоволення потреб. Вона може працювати як самостійний метод і як етап

сімейної психотерапії.

Робота проводиться  або з подружньою парою, або з  одним з партнерів, що

прийшов на прийом до психотерапевта. При цьому варіанті подружньої

психотерапії  з психотерапевтом обговорюються  не проблеми чоловіка, а

лише ті думки, почуття, переживання, що є в заявника проблеми з приводу 

його (її) шлюбу.

В даний час  у подружній психотерапії найбільш поширені динамічний,

поведінковий  і гуманістичний підходи.

При динамічному  підході подружня дисгармонія розглядається з погляду

внутрішньої мотивації  поведінки обох партнерів. Просліджується динаміка

міжособистісних відносин і її зв'язок з динамікою  психічних процесів.

Метою поведінкового  підходу в подружній психотерапії є насамперед зміна 

поведінки партнерів, при цьому використовуються методи обумовлювання і

навчання, що забезпечує:

Управління взаємною позитивною поведінкою подружжя;

Набуття необхідних соціальних знань і навичок, особливо в області 

спілкування і  спільного вирішення виникаючих проблем;

Вироблення і  реалізацію подружньої угоди про  взаємну зміну своєї 

поведінки.

Поведінковий  напрямок у подружній психотерапії в даний час є найбільш

розповсюдженим. Самі популярні його форми – висновок сімейних

контрактів, комунікативні  тренінги, конструктивна суперечка, прийоми

рішення проблем  і т.д. В даний час багато фахівців використовують

інтегративний підхід, сполучаючи найчастіше методи

когнітивно-поведінкової терапії і системної психотерапії.

В основі контракту  лежить угода, в якому подружжя чітко визначає свої

вимоги в поведінці  й узяті на себе обов’язки. При  формулюванні вимог 

рекомендується  використовувати наступний порядок: загальні скарги, далі

їхня конкретизація, далі позитивні пропозиції, нарешті, договір з 

перерахуванням  обов'язків кожного з подружжя.

У гуманістичному підході до психологічної корекції подружніх відносин

ведучими є  представлення про те, що в основі гармонічного шлюбу лежать

відкритість, автентичність, толерантність, потреба в самовираженні,

приналежності іншому і незалежний розвиток особистості кожного. Цей

<