Особливості організації педагогічного діалогу у спілкуванні з підлітками, що мають вади слуху

 

Житомирський державний  університет імені Івана Франка

Соціально-психологічний  факультет

Кафедра соціальної та практичної психології

 

 

 

 

Особливості організації  педагогічного діалогу у спілкуванні  з підлітками, що мають вади слуху

 

 

Курсова робота

студентки 26 групи

соціально-психологічного факультету

Козлової Ольги Павлівни

Науковий керівник:

старший викладач

Л.М. Фальковська

 

Житомир - 2013

Зміст

Вступ

Розділ Ι. Теоретичний наліз проблеми втрати слуху та організації педагогічного діалогу

1. Психологічні особливості розвитку дітей,що мають вади слуху.
2. Вплив втрати слуху на розвиток дітей
3. Організація педагогічного діалогу

Розділ ΙΙ. Дослідження організації педагогічного діалогу з підлітками, що мають вади слуху.

2.1.     Опис структурованого інтерв'ю.

2.2      Організація методу наративу, використовуючи метод твору «Мої особливості спілкування з вчителями».

2.3.     Особливості рефлексії діалогу з вчителям змодельованого методу незакінчених речень.

Розділ ΙΙΙ. Аналіз та інтерпретація результатів становлення педагогічного діалогу з підлітками, що мають вади слуху.

3.1.      Аналіз педагогічного досвіду вчителя. Ефективні та не ефективні методи.

3.2.       Аналіз результатів твору.

3.3.      Аналіз методу незакінчених речень.

Підсумок 

Список використаних джерел

 

Вступ

Актуальність  дослідження. В умовах сучасного суспільства питання про встановлення діалогу з дітьми, що мають вади слуху є актуальним та життєво важливим. Мільйони підлітків у світі страждають від проблем, пов’язаних з втратою чи погіршенням слуху. Це фізичка проблема здоров'я, яка може розвинутись у будь-який час. Втрата слуху,навіть часткова,створює бар'єр між людиною і суспільством, утруднює отримання знань та освіти.

Об'єкт дослідження: встановлення педагогічного діалогу з підлітками, що мають вади слуху.

Предмет дослідження: особливості встановлення педагогічного діалогу з підлітками,що мають вади слуху.

Мета дослідження. Дослідити особливості спілкування вчителів з підлітками, що мають вади слуху під час педагогічного діалогу.

Гіпотеза дослідження.

Завдання дослідження.

1. Проаналізувати наукову літературу з проблеми спілкування з підлітками, що мають вади слуху.
2. Вивчити особливості встановлення педагогічного діалогу  з підлітками, що мають вади слуху.
3. Ефективні та неефективні методи встановлення діалогу. Рефлексія методу не закінчених речень.

Методологічні та теоретичні основи дослідження. Методологічною основою дослідження стали проблеми вивчення психічних особливостей дорослих людей з вадами слуху(А.П.Гозова,В.Н.Чулков),а також проблеми психіки дітей в дошкільному та шкільному віці(Б.Д.Корсунская,Е.І.Лоенгард),дослідження порушення слухової функції Л.В.Неймана. Критерії психолого-педагогічної класифікації Р.М.Боткіс.

Методи та організація  дослідження. Дослідження організації педагогічного діалогу з підлітками,що мають вади слуху проводилося за методом наративу. У роботі було використано метод структурованого інтерв’ю, метод твору «Мої особливості спілкування з вчителями» змодельований метод незакінчених речень.

 

Надійність та вірогідність. Надійність та вірогідність дослідження забезпечувалися репрезентативністю вибірки(5 осіб),застосування методів релевантних меті і завдання я дослідження.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ Ι. Теоретичний  наліз проблеми втрати слуху та організації  педагогічного діалогу

1. Психологічні особливості розвитку дітей,що мають вади слуху.

Тисячі людей самого різного  віку страждають від проблем, пов'язаних з втратою слуху. Втрата слуху-це фізична проблема здоров'я, яка може виникнути і розвиватися у будь-який час. В більшості випадків втрата слуху відбувається поступово . Люди можуть протягом декількох років не помічати, що проблема існує в їхньому житті, адже хвороба розвивається настільки поволі, що спочатку може бути ледве помітною. В результаті поступового пропадає здатність людей чути звуки і голоси навколо них. А це впливає не тільки на них самих, але і на життя навколишніх людей.

Закономірності та особливості  психічного розвитку дітей з порушеннями  слуху вивчає сурдопсихологія - галузь спеціальної психології[1].

Вади  слуху - це порушення слуху, що виникають в результаті різних патологічних процесів в слуховому органі, перенесених у період внутрішньоутробного розвитку або після народження. До дітей, які мають вади слуху відносяться діти, які чують звуки інтенсивністю 20-50Дб і більш гучні(приглухуватість першого ступеня) і інтенсивністю 50-70 Дб і більше(приглухуватість другого ступеня)[1]. Важливе значення в особливостях психолого-педагогічного підходу займає Р.М.Боткис, яка виділила з дітей із поручення слуху, тим які є слабочуючими. Різниця між ними полягає у тому, що слабочуючі діти самостійно, хоча в недостатній мірі,засвоюють усну мову.

Велика  кількість дітей з приглухуватістю  другого ступеня погано розрізняють  мову на відстанні 2-3 метра.  Б.Д.Корсунська рекомендувала використовувати  дактилологію при вивчені мови, як і для глухих дітей так і для слабочуючих за допомогою ручної азбуку. За допомогою ручної азбуки діти зможуть правильно сприймати і запам’ятовувати склад слова. Якщо слова має багатозначне значення, то діти більш складніше опановують його. Найбільш успішно діти запам’ятовують слова їхнього навколишнього середовища[2]. Для стимуляції мовного розвитку дитини важливе значення займайся створення для спілкування природних ситуацій[3].

За І.М.Соловйовим у психічному розвитку дітей виділяють дві закономірності. Перша з них полягає в тому, що діяльність такої дитини спрощується, реакція на зовнішні впливи стають менш складними й різноманітними. Друга закономірність полягає у відмінності в темпі психічного розвитку в дітей з порушеннями слуху в порівнянні з дітьми, які нормально чують[4].

Для психічного розвитку слабочуючих дітей  важливе значення має те, як він сприймає мову на слух. Якщо в силу тих чи інших обставин слух дитини погіршується ,то це позначається на його загальному психічному стані. Сприятливі умови розвитку створюються коли відбувається спеціальна сурдопедагогічна робота по вдосконаленню слуху за допомогою звукопосилюючої апаратури.

Для мовного розвитку дітей,що мають  вади слуху в перші роки життя важливою є перевірка слуху за допомогою об’єктивної аудіометрії, підбору індивідуальних слухових апаратів та робота педагога з розвитку слухового сприйняття різних звукових об’єктів в усній мові(Е.П.Кузьмичова,Н.Д.Шматко.

Розвиток наочних форм пізнавальної діяльності протікають у слабочуючої  дитини успішніше, ніж розвиток мови і словесно-логічного мислення. Однак, чим складніше стають наочні завдання, які слід вирішувати дитині, тим  більше труднощі він починає відчувати  при їх вирішенні і відставати в навчанні.

Для підліткового віку більш доступним  стає розвиток наочно-образного мислення і включення в діяльність мови(А.Бассам). Труднощі молодшого шкільного віку виникають під час рішення наочних задач, коли потрібно словесно описати наочну ситуацію,яка досягається шляхом відтворення уяви(Л.І.Фомічева). Діти не можуть на основі словесного опису уявити собі певний предмет. На розвиток уяви в слабочуючих дітей простежується тісний зв'язок наочної пізнавальної діяльності із словесною мовою. Якщо у дітей, що мають вади слуху, починаючи з молодшого шкільного віку, в спеціальних умовах навчання, здійснюється всебічний розвиток словесної мови і пізнавальних процесів в їх єдності, то поступово психічний процес до середнього і більш старшого шкільного віку нормалізується.

2. Вплив втрати слуху на розвиток дітей

Основною  причиною відставання в розумовому розвитку дитини з вадами слуху, є  порушення розвитку мови, так як дитина не чує свого голосу і мови оточуючих і, отже, не може їй наслідувати. Характер мовних дефектів безпосередньо  залежить від вираженості зниження слуху і часу виникнення слухових аномалій. Л.С. Виготський підкреслював, що "... компенсація і визрівання відбувалися на шляху культурного розвитку глухої дитини. Трагедія глухонімого дитини, і, зокрема, трагедія в розвитку його уваги, полягає не в тому, що він наділений від природи гіршою увагою, ніж звичайна дитина , а в його культурному недорозвиненні "[5].

Втрата слуху в ранньому дитинстві зазвичай має важкі наслідки. Те, що починається як сенсорно-слуховий дефіцит, може перешкоджати мовному розвитку. У свою чергу, будь-яке мовне утруднення може погіршити як розумовий, так і емоційно-соціальний розвиток, і навіть, якість життя. Процес, в ході якого порушення слуху впливає на розвиток дитини, є складним і багатогранним[6].

При дефіцитарному типі порушеного розвитку первинний дефект слухового аналізатора  веде до недорозвинення функцій, пов'язаних з ним найбільш тісно, а також  до уповільнення розвитку ряду інших  функцій, пов'язаних зі слухом опосередковано. Порушення розвитку приватних психічних функцій у свою чергу гальмують психічний розвиток глухого або слабочуючої дитини. При дефіцитарному типі спостерігаються такі особливості, як порушення складних між функціональних зв'язків та ієрархічних координації. Це проявляється, зокрема, у різному ступені недорозвитку одних перцептивних систем при відносному збереженні інших[7].

У дітей з порушеннями слуху  спостерігається значне відставання  у розвитку дотику, особливо в розвитку його складних форм. У період раннього дитинства дотик пов'язаний з предметними діями і розвивається на їх основі. У дошкільному віці він починає виділятися у самостійний процес пізнання, але успішно відбувається лише тоді, коли супроводжується зоровим сприйняттям[8]. Також затримується розвиток предметних дій, вміння орієнтуватися на якості та властивості предметів.

Обмежуються можливості засвоєння  соціального досвіду.

Порушується мовленнєвий  розвиток, в результаті якого страждають функції позначення, узагальнення, регуляції, комунікації.

В перші місяці життя голосо-артикуляційні  реакції розвиваються, потім –  згасають. У глухих можуть формуватися  звукові реакції, що пов’язані з  емоціями або використовуються для  привертання уваги. У слабочуючих  слова скорочені, перекручені. Фраза  виникає тільки в окремих дітей  при кращому стані слуху. Спостерігається  прагнення до контакту з дорослими, зацікавленість, адекватна реакція  на успіх та невдачі. В той же час  розуміння інших утруднене. Наслідування має механічний характер. Підвищена  орієнтованість на дорослого.

Втрата слуху ускладнює  розвиток рухової чутливості. Саме слуховий контроль допомагає виробленню чітких, плавних, розмірених рухів. В  результаті 70% дітей пізніше починають  тримати голівку, сидіти, стояти, у 50% затримується початок самостійного ходіння. Часто спостерігається  незграбність рухів, відставання в розвитку рухів пальців рук, артикуляційного апарату[9].

Формування компенсаторних механізмів значною мірою залежить від індивідуальних здібностей та повноцінності  оточення. А також від взаємодії  педагога з дитиною.

3. Організація педагогічної взаємодії.

Педагогічна взаємодія – це взаємодія між учнем та учителем, яка спрямована на створення оптимальних соціально-психологічних умов для спільної діяльності[10].

Для цього педагогові потрібно уміти: оперативно і правильно  орієнтуватися в постійно змінюваних умовах спілкування, знаходити відповідні комунікативні засоби, які відповідали  б його індивідуальності, обставинам спілкування та індивідуальним особливостям учня, постійно відчувати і підтримувати зворотний зв'язок у спілкуванні. Педагогічне спілкування як професійно-етичний  феномен вимагає від учителя  спеціальної підготовки не лише щодо технології взаємодії, а й морального досвіду, педагогічної мудрості в організації  взаємин з учнями, батьками, колегами у різних сферах навчально-виховного  процесу. За своїм змістом і сферою функціонування воно може бути професійним  і непрофесійним. Професійне педагогічне  спілкування є комунікативною взаємодією педагога з учнями, батьками, колегами, спрямованою на встановлення сприятливого психологічного клімату, психологічну оптимізацію діяльності, стосунків. Воно забезпечує передання через  учителя учням людської культури, допомагає у засвоєнні знань, сприяє формуванню ціннісних орієнтацій під час обміну думками. На противагу  йому непрофесійне педагогічне спілкування  породжує страх, невпевненість, спричинює  зниження працездатності, порушення  динаміки мовлення, небажання думати і діяти самостійно, відчуженість, стійке негативне ставлення до вчителя, навчання. Почуття пригніченості  від вивчення певного предмета (а нерідко від спілкування з учителем) у деяких учнів триває впродовж багатьох років. Професійне педагогічне спілкування передбачає високу його культуру, яка засвідчує вміння педагога реалізовувати свої можливості у спілкуванні з іншими людьми, здатність сприймати, розуміти, засвоювати, передавати зміст думок, почуттів, прагнень у процесі навчання і виховання. За статусом педагог і учні діють з різних позицій: учитель організовує взаємодію, а учень сприймає, залучається до неї. Для того, щоб учень став активним співучасником педагогічного процесу, необхідно забезпечити суб'єкт-суб'єктний характер педагогічних стосунків, який полягає у рівності психологічних позицій, взаємній гуманістичній спрямованості, активності педагога та учнів, взаємопроникненні їх у світ почуттів та переживань, готовності до прийняття аргументів співрозмовника, взаємодії з ним[11].

Особливого  значення у розв’язанні труднощів в навчанні, які нерідко виникають у дітей, які мають вади слуху відіграє педагог. Розуміння вчителем закономірностей розвитку і особливостей поведінки в діяльності цих дітей необхідно для того, щоб розробити правильний підхід і знайти ефективні методи встановлення діалогу. Для того, щоб вчитель зміг здійснити цю складну задачу йому необхідно оперувати в тому чи іншому ступені принципами і прийомами педагогічного обстеження таких дітей [12].