інтелектуальна власність

Автор: Пользователь скрыл имя, 10 Ноября 2011 в 13:27, реферат

Краткое описание

Однією з найбільш важливих і характерних рис людини як частини живого світу є її здатність до осмисленої (цілеспрямованої) творчості.

Оглавление

1 Поняття та види інтелектуальної власності.

2 Право інтелектуальної власності як вид речового права.

3. Суб'єкти, об'єкти та підстави виникнення права інтелектуальної власності.
4. Зміст права інтелектуальної власності.
5. Здійснення права інтелектуальної власності.

6. Захист права інтелектуальної власності.

Файлы: 1 файл

План.docx

— 39.95 Кб (Скачать)

Частина 1 ст.424 ЦК включає  обидва вказані вище види майнових прав інтелектуальної власності, зазначаючи, що такими майновими правами є:

1) право на використання  об'єкта права інтелектуальної  власності; 

2) виключне право  дозволяти використання об'єкта  права інтелектуальної власності; 

3) виключне право  перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові  права інтелектуальної власності,  встановлені законом. 

Загалом вказані  майнові права інтелектуальної  власності належать до абсолютних прав речового характеру, мають виключний  характер. Водночас у процесі їх використання можуть виникати і права  зобов'язального характеру (наприклад, при укладенні договору про передачу твору автором для використання іншою особою).

Хоча майнові права  інтелектуальної власності належать до абсолютних прав і підлягають абсолютному захисту, законом можуть бути встановлені винятки та обмеження в майнових правах інтелектуальної власності. Однак такі обмеження та винятки можливі за умови, що вони не створюють істотних перешкод для нормальної реалізації майнових прав інтелектуальної власності та здійснення законних інтересів суб'єктів цих прав.

На відміну від особистих немайнових прав інтелектуальної власності, існування майнових прав у правовідносинах інтелектуальної власності обмежене строком. Частина 2 ст.425 ЦК, де закріплене це правило, не встановлює конкретних термінів, а лише вказує, що майнові права інтелектуальної власності є чинними протягом строків, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором. Отже, ця норма має відсильний характер. Прикладом спеціальної норми, що встановлює конкретний строк у цій галузі, може бути ст.446 ЦК, яка передбачає, що за загальним правилом строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір спливає через 70 років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком смерті автора чи останнього із співавторів, який пережив інших співавторів. З цього правила законом можуть бути встановлені винятки. Скажімо, строк чинності суміжних майнових прав у більшості випадків складає 50 років (ст.456 ЦК).

Оскільки існування  майнових прав інтелектуальної власності  обмежене певним строком, то вони можуть бути припинені й достроково, наприклад, якщо це передбачено договором. Дострокове припинення майнових прав інтелектуальної власності може бути також встановлено безпосередньо у законі.

По-друге, має бути оціненим зміст права інтелектуальної власності як суб'єктивного права творця та інших осіб, зазначених у законі. У цьому разі слід виходити із загальної характеристики суб'єктивного цивільного права як такого, що містить три складових: 1) можливість певної власної поведінки (здійснення права); 2) можливість вимагати певної поведінки від інших осіб; 3) можливість вимагати захисту від суду або інших державних органів.

Найповніше специфіка  змісту права інтелектуальної власності  проявляється у першому із вказаних елементів — можливості поведінки, спрямованої на здійснення цього права.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

5. Здійснення права  інтелектуальної  власності

Характер та спрямованість  можливої поведінки суб'єкта права  інтелектуальної власності, а отже, і напрямів здійснення цього права  в загальному вигляді визначаються ст.41 Конституції, яка встановлює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Правом володіння  визнається юридичне забезпечена можливість суб'єкта фактичного панування над результатом своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Правом користування визнається юридичне забезпечена можливість суб'єкта видобувати зі свого результату його корисні властивості для  задоволення своїх особистих  та майнових потреб.

Правом розпорядження  визнається юридичне забезпечена можливість визначати долю результату своєї  інтелектуальної, творчої діяльності. Стосовно майнових прав суб'єкта права  інтелектуальної власності, розпорядження  нерідко здійснюється шляхом переданая  їх іншій особі. Отже, може йтися  про право передання майнових прав в межах реалізації правомочності  розпорядження правом інтелектуальної  власності.

До вказаних правомочностей суб'єкта права інтелектуальної  власності має також бути додане право легітимації, тобто право  автора результату інтелектуальної, творчої  діяльності на визнання такого результату, за наявності умов, встановлених законом, об'єктом права інтелектуальної  власності. З вказаних правомочностей суб'єкта права інтелектуальної діяльності найбільше практичне значення мають право користування та право розпорядження об'єктом цього права.

Закріплені у Конституції  правомочності суб'єкта права інтелектуальної  власності зумовлюють принцип свободи  використання -безпосередньо або шляхом укладення договору — об'єкта інтелектуальної власності. Відповідно до цього принципу суб'єкт права інтелектуальної власності має право укладати будь-які договори з приводу інтелектуальної власності, дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, взагалі будь-яким чином використовувати цей об'єкт на власний розсуд з додержанням при цьому вимог щодо здійснення цивільних прав, зокрема вимоги не порушувати права інших осіб.

Способи використання об'єкта права інтелектуальної власності  визначаються законом. Наприклад, відповідно до ст.441 ЦК використання твору, що є  об'єктом права інтелектуальної  власності, можливе шляхом: опублікування (випуску у світ); відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі; перекладу; переробки, адаптації, аранжування тощо; включення складовою частиною до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій тощо; публічного виконання; продажу, передання в найм (оренду) тощо; порту його примірників, примірників його перекладів, переробок тощо.

Абсолютний характер права інтелектуальної власності  означає, що використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою за загальним правилом має здійснюватися дозволу особи (того, хто створив об'єкт інтелектуальної власності, уповноваженої ним особи, спадкоємців тощо), яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності.

Однак законом можуть бути передбачені випадки правомірного використання об'єктів інтелектуальної  власності без такого дозволу. Зокрема  ст.444 ЦК передбачає, що твір може бути вільно, без згоди автора та інших осіб, та безоплатно використаний будь-якою особою: як цитата з правомірно опублікованого твору або як ілюстрація у виданнях, радіо- і телепередачах, фонограмах та відеограмах, призначених для навчання, за умови дотримання звичаїв, зазначення джерела запозичення та імені автора, якщо воно вказане в такому джерелі, та в обсязі, виправданому поставленою метою; для відтворення у судовому та адміністративному провадженні в обсязі, виправданому цією метою; тощо. При цьому особа, яка використовує твір, зобов'язана зазначити ім'я автора твору та джерело запозичення.

Дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності, як правило, проводиться шляхом видачі ліцензії. Умови видачі такої ліцензії можуть бути визначені ліцензійним  договором.

Розпорядження майновими  правами інтелектуальної власності  можливе на підставі різних договорів: ліцензії на використання об'єкта права інтелектуальної власності; ліцензійного договору; договору про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності; договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; інших договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

Договір щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій формі під загрозою його нікчемності, але законом можуть бути встановлені випадки, в яких договір щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності може укладатись усно.

Особа, яка має  виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке  надає їй право на використання цього  об'єкта в певній обмеженій сфері. Це називається "ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності". Така ліцензія може бути оформлена як окремий документ або бути складовою ліцензійного договору.

Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності  може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону.

Виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним Іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.

Одинична ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта у зазначеній сфері.

Невиключна ліцензія допускає можливість використання ліцензіаром  об'єкта права інтелектуальної власності  у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у  зазначеній сфері.

За згодою ліцензіара, наданою у письмовій формі, ліцензіат  може видати письмове повноваження на використання об'єкта права інтелектуальної  власності іншій особі (субліцензію).

Основною правовою формою передання майнових прав інтелектуальної  власності є ліцензійний договір, за яким одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог закону.

У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений  субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

Відповідно до вимог  ст.1109 ЦК у ліцензійному договорі мають  бути визначені вид ліцензії, сфера  використання об'єкта права інтелектуальної  власності (конкретні права, що надаються  за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір. При цьому предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, які на момент укладення договору не були чинними. Права на використання об'єкта права інтелектуальної власності та способи його використання, які не визначені у ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату (ст.ст.1107-1109 ЦК).

Розпорядження майновими  правами інтелектуальної власності  може здійснюватися також шляхом внесення їх до статутного капіталу юридичної  особи, передачі у заставу та використання в інших цивільних відносинах (ч.З ст.424 ЦК, Закон "Про заставу" тощо). Оцінка вартості майнових прав інтелектуальної власності у таких випадках провадиться за згодою сторін з урахуванням приписів закону.

Особливості має  здійснення права інтелектуальної  власності, яке належить кільком особам спільно. Вони полягають у тому, що таке право може здійснюватися за договором між ними. Якщо ж суб'єкти права інтелектуальної власності, що належить кільком особам, вважають недоцільним укладення такого договору або не зуміли досягти згоди стосовно суттєвих умов такого договору, то право інтелектуальної власності здійснюється ними спільно (ст.428 ЦК). Це означає, що жоден з таких суб'єктів не може самостійно

розпорядитися жодним з майнових чи немайнових прав інтелектуальної  власності, усі вони беруть участь в  управлінні правом інтелектуальної  власності, мають право на прибутки від нього, несуть видатки, пов'язані зі здійсненням права інтелектуальної власності.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

6. Захист права інтелектуальної  власності

Захист права інтелектуальної  власності в Україні в останні  роки набуває усе більшої гостроти, оскільки масштаби порушення цих  прав стрімко зростають. Варто хоча б пригадати проблему виробництва та реалізації неліцензійних компакт-дисків, відеокасет, комп'ютерних програм тощо, а також пов'язані з цим ускладнення міжнародних торгових відносин у цій та суміжних сферах. З цих міркувань наслідкам порушення права інтелектуальної власності та захисту від порушень присвячена низка норм ЦК та спеціального законодавства.

Порушення права  інтелектуальної власності можливе:

- у формі дій  (посягання на право інтелектуальної власності);

— у формі бездіяльності (невизнання права інтелектуальної  власності органами, через які у встановлених законом випадках має проводитися легітимація результатів інтелектуальної, творчої діяльності);

— у змішаній формі (невизнання права інтелектуальної  власності з наступним незаконним використанням тим же суб'єктом  результатів чужої інтелектуальної, творчої діяльності).

Порушенням права  інтелектуальної власності визнається також ввезення на митну територію  України виробів (товарів), в яких використано об'єкти права інтелектуальної  власності, що захищаються на території  України, без дозволу суб'єкта права  інтелектуальної власності, з порушенням цього права незалежно від  того, захищалися чи захищаються ці об'єкти в країнах походження.

Информация о работе інтелектуальна власність