Можливості сучасної практичної психології і перспектива її застосування в різних сферах життя .

Психологічна  служба в установах кримінально-виконавчої системи України забезпечує відповідне супроводження процесу відбування покарання.

При департаменті України з питань виконання покарань створено (22 квітня 1998 року) Управління виховної та соціально-психологічної роботи зі спецконтингентом.

Посада психолога  в установах виконання покарань введена у 1998 році. За декілька років  психологічна служба пройшла етап становлення  і сьогодні функціонує як самостійна професійна структура.

8. Екологічна  психологія віднаходить психологічні можливості зміни способу життя людини в нових умовах довкілля; проводить терапію ускладнень та травм, що виникають у процесі різних змін умов життя (наприклад, відселення із зони Чорнобиля), формує свідому екологічну поведінку особистості.

Розвиток прикладної психології сприяв появі таких самостійних  її напрямків: психокорекції; психотерапії; психореабілітації; психогігієни.

Неможливо назвати  хоча б одну сферу суспільної практики, де прикладна психологія виявилась би цілком не потрібною. Скрізь, де працює і живе людина, є проблеми, пов'язані з її психікою. Водночас є такі сфери використання практичної психології, які тільки починають розвиватись. Вони становлять перспективу розбудови практичної психології на наступні кілька десятків років. До них належить царина мистецтва і культури, в якій накопичилось чимало психологічних проблем. Зокрема, психологічної освіти вимагає підготовка фахівців відповідних видів діяльності: художники, мистецтвознавці, режисери, музиканти тощо. За участю психолога відбувається відбір акторів, розробка сценаріїв, вивчення культурних запитів громадян. З'являються прикладні дослідження, присвячені аналізу естетичних почуттів, проблем сприймання творів мистецтва. Водночас єдиної психологічної служби в цій галузі не існує, участь психолога відзначається непослідовністю, фрагментарністю, епізодичністю.

Недостатньо розвинена  практична психологія й у сфері  науки. Проблеми активізації творчої  діяльності, роботи наукових колективів, співпраці науковців є суттєвими для сучасного етапу розвитку науки.

У межах промислової  психології слабо розвинені такі її напрями, як практична психологія у сфері транспорту, зв'язку, сільського господарства.

Недоліком у  сучасному стані практичної психології виступає її розмежованість по різних відомствах, відсутність централізації. На цю проблему вказував ще Б. Ф. Ломов у 80 рр. XX ст., поставивши задачу створення єдиної психологічної служби, що стало особливо актуальним з моменту появи психологічних служб у різних галузях суспільної практики.

У 1991 році при Інституті психології імені Г.С.Костюка АПН України створено Центр психологічної служби системи освіти. Він займався теоретичним узагальненням, вивченням зарубіжного досвіду діяльності відповідних служб.

У результаті його діяльності було виявлено недоліки підготовки практичних психологів та відомчого принципу розвитку і формування практичної психології, що ускладнює допомогу конкретній людині; методичну неузгодженість у діяльності відомчих структур практичної психології та порушення прав людини у процесі психодіагностики та психокорекції, необхідність спеціальної підготовки психологів-практиків для різних галузей, поставлено проблему виготовлення психологічного обладнання (наприклад, у Німеччині, Чехії, Бельгії, Франції, СІЛА, Японії є спеціальні підприємства психологічного приладобудування).

У 1992 році Комісією Верховної Ради України з питань науки і народної освіти прийнята Ухвала про створення Концепції державної системи психологічної служби.

У 1993 році ця концепція була розроблена і схвалена Кабінетом Міністрів.

Національна система соціально-психологічної служби - це

об'єднання державних  органів й організацій, що виконують  практичну роботу в галузі соціальної педагогіки, прикладної психології та прикладної соціології.

Основна мета Національної системи соціально-психологічної служби - забезпечення необхідних соціально-психологічних умов підвищення ефективності діяльності людини в усіх сферах суспільного життя (від політики й управління державою до сімейних стосунків та міжособистісних взаємодій) і водночас - підтримка розвитку і захист психічного здоров'я особистості громадян України.

2. Міжособистісна комунікація визначається як процес обміну інформацією, який призводить до розвитку і зміни останньої в загальному інформаційному полі, яке створюється партнерами зі спілкування. Комунікативний акт завжди складається як мінімум з двох партнерів, які пов’язані між собою єдиним інформаційним простором. Людина, яка в процесі спілкування передає партнеру інформацію, в соціальній психології іменується “комунікатором”. Партнер, який приймає й інтерпретує інформацію – реципієнт. Зворотний зв’язок – це інформація про те, як реципієнт сприймає комунікатора, як оцінює його поведінку і слова.

 Міжособистісна комунікація – форма комунікації, в якій в ролях як комунікатора, так і реципієнта виступають окремі індивіди. Для міжособистісної комунікації є характерним безпосередній контакт між суб’єктами спілкування, що зумовлює ряд особливостей цієї форми комунікації: тісний зворотний зв’язок, що регулює хід спілкування; багатство кодів, що використовуються, зокрема й невербальних; двосторонній обмін інформацією, який відбувається у вигляді діалогу. У міжособистісній комунікації обмін інформацією між суб’єктами тісно переплетено з їх психологічною взаємодією, створюючи єдиний процес спілкування. За характером взаємодії можна розглядати особистісну і рольову міжособистісну комунікацію. Перша має більш експресивний характер, пов’язаний з самовираженням “Я”. Сама участь в комунікаціях має в особистісній комунікації самоцінність. Як форма, так і зміст особистісної комунікації не пов’язані якимись строгими нормами і мають індивідуалізований і ситуативний неформальний характер. Рольова різновидність міжособистісної комунікації більш формалізована в своїх виявленнях, її зміст і форма визначені рольовими відносинами партнерів, а процес передачі інформації націлено на досягнення певного результату. Тому комунікація має більш стандартний, раціональний і інструментальний характер. Являючись більш стародавньою формою, міжособистісна комунікація зберігає і в сучасному суспільстві провідну роль у формуванні особистості і її відносин з зовнішнім світом. В складних інформаційних процесах сучасного суспільства міжособистісна комунікація виступає як противага масовим формам комунікації, опосередковуючи їх вплив на особистість. Рольовий різновид міжособистісної комунікації поряд з груповою комунікацією складає основну систему комунікацій в організаціях.

Специфіка міжособистісної комунікації визначається активною природою людської особистості, яка складає цей процес. В людській комунікації відбувається не просто “рух інформації”, a активний обмін нею. Отже, специфіка міжособистісної комунікації полягає в тім, перш за все, що цей процес є інтерсуб’єктним процесом (S t» S). Ha відміну від простого обміну інформацією між двома пристроями, тут ми маємо справу з відношенням двох індивідів, кожний з яких є активним суб’єктом: взаємне інформування їх передбачає налагодження сумісної діяльності. Кожний учасник комунікативного процесу передбачає у своєму партнері не якийсь об’єкт, а активного діяча, і на цю його активність потрібно орієнтуватись, направляючи йому інформацію, тобто аналізувати його мотиви, цілі, установки. Друга особливість міжособистісної комунікації полягає в тім, що в її процесі кожен з учасників отримує нову інформацію на ту, що ними посилається, яка утворюється від прибавки до неї нового смислу в залежності від значимості інформації для учасників спілкування. Третя особливість міжособистісної комунікації визначається самим характером обміну інформацією, який є психологічним впливом один на одного. Комунікативний вплив, який тут виникає, є не що інше, як психологічне діяння одного комунікатора на іншого з метою зміни його поведінки. В загальній теорії інформації є поняття “семантично значуща інформація”, яке означає кількість інформації, яка дана не на “вході”, а на “виході”, тобто та, яка спрацьовує. В людській комунікації “семантично значуща інформація” - це та, що впливає на зміну поведінки, тобто та, що має смисл. Цей смисл розкривається за допомогою знака. За допомогою системи знаків партнери можуть впливати один на одного. Виготський стверджує, що “знак” у спілкуванні подібний до знаряддя праці. За характером впливу інформація, що йде від комунікатора, може бути спонукальною і констатуючою. Спонукальна інформація виявляється в наказі, проханні, інструкції, пораді. Вона розрахована на те, щоб стимулювати певні дії і виконує такі функції: активізацію поведінки, тобто спонукання до дії в заданому напрямку; інтердикцію, тобто заборону певних дій або небажаних різновидів діяльності; дестабілізацію, або порушення деяких автономних форм поведінки та діяльності. Констатуюча інформація виступає у формі повідомлення і передбачає зміну поведінки не прямо, а опосередковано і поступово. Залежно від спрямованості інформації, яка йде від комунікатора, виокремлюють аксіальну та ретиальну комунікації. Аксіальна (від лат. – axis – вісь, осьовий) – спрямовує свої сигнали до якогось ок-ремого отримувача інформації (індивідуального чи групового). Ретиальна (від лат. – rete –мережа) – має своїм адресатом багатьох реципієнтів, великі соціальні групи, які розосереджені у просторі й у більшості випадків є анонімними для комунікатора. Четверта особливість міжособистісної комунікації полягає в тім, що комунікативний вплив як результат обміну інформацією можливий лише тоді, коли комунікатор і реципієнт володіють єдиною системою кодування і декодування знаків, тобто коли вони говорять однією мовою. Обмін інформацією можливий лише за умови, що знаки і закріплені за ними значення відомі всім учасникам комунікативного процесу. У людей, які спілкуються, має бути однакове розуміння не тільки значень одних і тих самих слів, а й їх смислу. В психології поняття “знак” – це компонент діяльності людини, засіб її свідомого орієнтування в об’єктах зовнішнього світу, управління власною поведінкою і поведінкою інших людей. В куль-турно-історичній теорії Л.С. Виготського є поняття “знакове опосередкування”. В цій теорії психологічний розвиток розглядається як зміна природи і структури психічного процесу через знак (знаряддя праці, мова, малюнки і т.ін.). Знак як психологічний інструмент не має готового значення. Значення не є властивістю знака, воно йому надається людьми в процесі спілкування. Значення – це узагальнена форма відображення суб’єктом найсуттєвіших властивостей об’єктів. Жоден знак не “несе” або не “має” значення, значення знаходиться в свідомості людей, воно виникає в процесі їх сумісної діяльності і спілкування, і існує у вигляді понять, соціальних ролей, цінностей. Значення розкривається через зміст знаків, тобто їх смисл. Через значення у свідомості виникає образ світу, який включає образи інших людей і образ “Я”. Завдяки системі значень здійснюється управління процесами індивідуальної діяльності суб’єкта. Носіями значень поряд зі структурами природної мови виступають такі знакові засоби-системи, як схеми, картини, формули, системи символіки, “мова” мистецтва та ін. Значення у єдності з особистісним смислом утворює структуру індивідуальної свідомості. Смисл – це той суб’єктивний зміст, якого набуває слово в конкретному контексті, в конкретній ситуації спілкування. Смисл, який вкладає в слово той чи інший індивід, може не співпадати з загальноприйнятим його значенням, що може бути бар’єром у спілкуванні. Справжнє ефективне спілкування – це не стільки обмін значеннями, скільки обмін смислами, це пошук спільного смислу. Для описання цієї ситуації соціальна психологія запозичила з лінгвістики термін “тезаурус”, яким позначається єдина система значень, прийнята всіма членами групи, учасниками комунікативного процесу. Навіть знаючи значення одних і тих же слів, люди іноді по-різному їх розуміють: соціальні, політичні, вікові та інші особливості можуть бути цьому причиною. Саме у спілкуванні смисл слова збагачується і модифікується, воно набуває нових, невизначених нюансів, показуючи суб’єктивне ставлення людини до конкретного об’єкта. Тому кількість значень слова обмежена для кожного етапу розвитку мови, а кількість смислів практично є необмеженою. П’ята особливість міжособистісної комунікації, яка теж пов’язана з умовами людського спілкування, це виникнення специфічних комунікативних бар’єрів. Ці бар’єри не пов’язано з якимись слабкими місцями в каналі передачі або огріхами кодування і декодування. Ці бар’єри є соціально-психологічними за своїм характером. Комунікативний бар’єр – це психологічна перепона різного походження, яку реципієнт встановлює на шляху небажаної, втомлюючої або небезпечної інформації. Такі бар’єри можуть виникати через відсутність розуміння між учасниками спілкування, яке виникає на ґрунті соціальних, політичних, релігійних, професійних відмінностей, які породжують різне світовідчуття, світорозуміння, світогляд взагалі. Бар’єри у спілкуванні можуть виникати через індивідуальні психологічні особливості тих, хто спілкується (недовіра, образа, підозра та ін.). Найчастіше зустрічаються такі бар’єри міжособистісної комунікації: – уникнення (уникнення контактів з небажаними особами, забування (не слухати); – авторитет (обезцінення інформації за рахунок зниження ав-торитету комунікатора); – нерозуміння, яке може виникати внаслідок різних причин, зокрема, фонетичного бар’єру (невиразність мови, мова з великою кількістю слів-паразитів); – семантичний бар’єр (різниця в тезаурусі – існуючих системах значень партнерів спілкування), жаргон, сленги; – стилістичний бар’єр (наприклад, критичні зауваження, не-емоційність читання казки дітям, використання імперативного стилю (“ти повинен”), категоричні слова; – логічний бар’єр (логіка є або дуже складною, або спрощеною; є чоловіча, жіноча, дитяча логіка, бідних і багатих, здорових і хворих). Комунікатор повинен вибирати адекватну для даного моменту систему доказів. Моделі комунікації Існують дві моделі комунікації – одностороння і двостороння. Одностороння – це така, під час якої той, хто говорить, не отримує зворотного зв’язку. Двостороння – це комунікація, під час якої слухач забезпечує тому, хто говорить, зворотний зв’язок, а потім сам стає тим, хто говорить. В тих випадках, коли в двосторонній комунікації приймають участь більше двох чоловік, передачу і прийом інформації потрібно якось упорядкувати. Так виникає комунікативна система, або мережа.

Структуру комунікаційної мережі можна задати формально, але частіше вона складається  стихійно і функції її учасників не регламентовано. Наприклад, чутки. Дослідження виявили не тільки велику швидкість, але й ефективність цього способу розповсюдження інформації: від 75 % до 95 % інформації, яка розповсюджується через чутки, передається без перекручення. В літературі, присвяченій ефективності комунікаційної мережі, показано існуючи різновиди мереж, їх переваги і недоліки. Дослідженнями Лівітта встановлено, що фактором задоволеності людини спілкуванням є ступінь участі в загальній справі. Людям подобається, коли від них щось залежить. Дослідження Лівітта показало, що ступінь втягнення людини в процес прийняття рішень відбивається як на результатах її роботи, так і на її морально-психологічному стані. Люди, які зобов’язані приймати на себе відповідальність, на відміну від своїх колег-виконавців, відчувають більше задоволення від роботи і від стосунків з партнерами. Саме тому керівники підприємств шукають шляхи удосконалення висхідних і низхідних мереж. Низхідна комунікація – це передача повідомлень від керівників до робітників. Висхідна комунікація – це передача інформації від робітників керівникам. Висхідна комунікація може бути організованою по-різному. Робітники можуть зв’язуватись з керівництвом підприємства або через менеджерів, або спілкуватись з ними прямо. Останнє дозволяє кожному з робітників висловлювати свої пропозиції. Різні заходи, подібно “відкритих дверей”, “ящиків для пропозицій” не дають бажаних результатів, якщо робітникам буде здаватись, що керівники ігнорують їх пропозиції. На жаль, під час цих заходів керівництво виявляє готовність вислуховувати пропозиції менеджерів, а не рядових співробітників. Здійсненню висхідної комунікації іноді заважає проблема масштабу особи, тобто, коли співробітники ніяковіють перед начальником і втрачають дар мови. Ця проблема може стати серйозною перепоною висхідної комунікації. Тому потрібні спеціальні заходи, щоб ці перепони зняти. Наприклад, великий вплив на спілкування має спосіб розташування учасників комунікації. Якщо професор читає лекцію з кафедри, тим самим він підкреслює, що не схильний вступати в дискусію зі студентами. Навпаки, якщо викладач розсаджує студентів в коло, то цим самим він намагається сприяти дискусії. Психологи встановили, що розміщення учасників у формі кола є найбільш сприятливим для комунікації. Існують також рекомендації з приводу того, як розміщувати комунікації у ситуації субординації. Американський психолог Соммер вважає, що найбільш сприятливим для комунікації між начальником і підлеглим буде варіант розміщення, коли начальник і підлеглий опиняться на протилежних кутах столу, що їх розділяє. Непоганим є варіант спілкування лицем до лиця через стіл. Найбільш несприятливим для комунікації Соммер вважає диспозицію, коли начальник і підлеглий сідають поряд, бік в бік один з одним. Важливим фактором ефективної комунікації є відвертість. Відвертість – це вираження істинних почуттів, правдивість, відкритість. Відвертість – це певний ризик, тому що зі співрозмовником обговорюються такі почуття і вчинки, які можна оцінювати по-різному. Однак відвертість дає унікальний шанс для зближення, тому що співрозмовник має зрозуміти, що йому довіряють і він може відізватись у відповідь своєю довірою, що і робить спілкування з ним більш глибоким. Міру відвертості учасників процесу комунікації можна проана-лізувати за допомогою так званого вікна Джогарі. Назва метода виникла від імен його винахідників – Джо Люфта і Гаррі Інгхема. Вікно Джогарі – це система секторів, що використовується для перевірки відвертості. Графічне зображення вікна Джогарі нагадує квадрат, який поділено на чотири сектори, кожен з яких визначає один з аспектів взаємостосунків. Малюнок вікна Джогарі Те, що відоме самій людині Невідоме самій людині   Відоме оточуючим Невідоме оточуючим   І Явне ІІ Несвідоме ІІІ Приховане            IV Таємне 411 Сектор І. Явне. Цей сектор описує такі аспекти поведінки і характеристики людини, які він сам усвідомлює і які є явними для оточуючих (колір очей, стать та інші фізичні ознаки). Тут буде місце для почуттів і переживань в тій мірі, в якій співрозмовники захочуть ними поділитися. Сектор ІІ. Несвідоме. Цей сектор описує такі аспекти поведін-ки людини, які очевидні для інших людей, але не помітні їй самій. Наприклад, у людини є звичка щось крутити в руках під час розмови, або вставляти слова зразок “ну”. Це вони роблять несвідомо, але оточуючі це помічають. Сектор ІІ. Приховане. Цей сектор описує такі аспекти поведінки і характеристики людини, які йому відомі, але приховуються від оточуючих. Це можуть бути незначні факти (колір нижньої білизни), а також більш суттєва інформація: почуття, вчинки, думки, про які людина не хоче розповідати, боячись осудження. Нещирість може утруднювати спілкування між людьми. Якщо, наприклад, хтось з учасників дискусії має приховану ціль, то дискусія може затягуватись. В цьому випадку всі учасники обговорення відчувають незадоволення і роздратування, виникає імовірність конфліктів. Безпідставно тривале і нервозне обговорення питання можна розцінити як свідчення того, що один або декілька учасників дискусії керуються таємними цілями. Якщо є така підозра, то краще зробити намагання виявити ці цілі прямим запитанням відносно того, чи не спричинене затягування дискусії іншою проблемою. Сектор IV. Таємне. Цей сектор об’єднує в собі мотиви поведінки людини, які невідомі ні їй самій, ні оточуючим її людям. Це, головним чином, неусвідомлені почуття і бажання. Наприклад, сварка зі своїм молодшим братом може бути спричинена елементарними ревнощами, які не усвідомлюються, хоча заважають спілкуванню. Таємні цілі корисно виявляти. Розмір кожного сектора, що складають вікно Джогарі, може змінюватись у відповідності з тим, які стосунки створюються між партнерами з комунікації. Метод Джогарі застосовується у діагностиці міжособистісних стосунків. Передача будь-якої інформації можлива лише через знакові системи. Існує декілька знакових систем, які використовуються в комунікативному процесі. В залежності від них можна виділити вербальну комунікацію (знаковою системою є мова) і невербальну комунікацію (використовуються різні немовні знакові системи). Вербальна комунікація Вербальна комунікація використовує усну і письмову мову. Якщо уявити, скільки книг, газет і журналів виходить щодня, скільки листів, телеграм, рекламних листівок знаходять люди в своїх поштових скриньках, скільки книжок ми читаємо протягом свого життя – і стає зрозумілою важливість письмової комунікації. Люди використовують письмову мову рідше, ніж усну, і все-таки письмова комунікація має дуже велике значення, особливо в останні декілька років. В епоху, коли на зміну телефонним пе-реговорам приходить електронна пошта, навички письмової мови стають дуже важливими. Роботодавці у відборі кандидатів на вакантні місця все більшої уваги приділяють умінню грамотно викласти свої думки на папері. Усна мова ще й досі залишається найбільш розповсюдженим способом комунікації. Було опитано співробітників тих організацій, де керівництво намагається побудувати взаємостосунки між співробітниками на основі письмових способів комунікації – циркулярів, розпоряджень і різних форм звітності. Більш як 2/3 опитуваних робітників заявили, що близько 75 % вказівок вони отримують від своїх керівників в усній формі. Щоб бути зрозумілим, мало мати хорошу дикцію. Потрібно не тільки усвідомити те, що необхідно повідомити, але й вибрати такі слова, щоб вони були зрозумілими слухачам. Слова здійснюють суттєвий вплив на ефективність комунікації. В зв’язку з цим в психології аналізується мова з погляду на спілкування. Удосконалення навичок вербального спілкування можливо за рахунок збагачення словарного складу мови. Використовуючи слова, потрібно звернути увагу на денотати і конотації. Денотатом називають предметне значення слова або, кажучи інакше, його словникове визначення. Наприклад, словник визначає поняття “батько” як родитель чоловічої статі. Це визначення і є денотатом даного слова. Окрім цього це слово має емоційну окрасу, тобто несе в собі особливий аналіз, якого словникове визначення не може розкрите повністю. Інколи якийсь чоловік може сказати “Не сперечайся з батьком!” В цьому випадку мається на увазі інший смисл, ніж той, що акцентується у визначенні цього поняття в словнику. Такий допоміжний смисл називається конотацією. Отже, денотат – це словникове визначення слова, а конотація – це почуття, емоції і асоціації, які зумовлені тим або іншим словом. У визначенні денотативного і конотативного значення слова можуть виникнути проблеми, пов’язані з багатозначністю слова. Значення виявляється в контексті. Роботодавцям добре відома відмінність між денотативним і конотативним значенням слів. Так, просто змінивши назву тієї чи іншої робітничої посади, можна зробити її більш привабливою. Наприклад, замість об’яви, що потрібна “прислужниця”, краще вказати, що шукають “технічного працівника з широким колом обов’язків”. Словосполучення “технічний працівник” має більш сприятливе конотативне звучання. Ставлення людей до секретарської праці теж зміниться, якщо цю професію назвати “секретар-референт” або “помічник директора”. Психологи також виявили, що слово “компанія” звучить більш привабливо, ніж слово “корпорація”, не дивлячись на те, що корпорація більша за компанію і працювати на корпорацію вважається більш престижним. Важливим є конотації і для працівників рекламного бізнесу. Для грамотної реклами потрібні слова з сильним емоційним звучанням, як позитивним, так і негативним. 

. 3.Стрес (від англ. stress — напруга, тиск)  — неспецифічна реакція організму у відповідь на дуже сильну дію (подразник) зовні, яка перевищує норму, а також відповідна реакція нервової системи.

Термін «стрес»  вперше ввів відомий канадський фізіолог Ганс Сельє у 1929 році. Коли він був студентом-медиком, звернув увагу на те, що у всіх хворих, які мають різні захворювання, спостерігається низка однакових симптомів (втрата апетиту, м'язова слабкість, підвищений артеріальний тиск, втрата віри в одужання). Вивчаючи історії хвороб цих людей, він дійшов висновку, що в основі їх захворювань лежить саме стрес або стресові ситуації або фактори,

Адаптація

За останні роки надто зріс темп життя. Разом з цим збільшилось психоемоційне навантаження на нервову систему людини відповідно до індивідуальних особливостей психіки та типу вищої нервової діяльності. Кожна людина намагається встигнути адаптуватись до сучасного технічного прогресу, інформаційного перевантаження, соціальних, політичних, екологічних умов.

Адаптація — це біологічна функція стресу. Тобто стрес, як особливий психо-фізіологічний стан, забезпечує захист організму від загрозливих та руйнуючих впливів, як психічних, так і фізичних. Тому виникнення стресу означає, що людина включилась в певну діяльність, спрямовану на протидію небезпечним для нього впливам. При цьому в організмі розвивається функціональний стан, який характеризується комплексом реакцій нервової, гормональної та інших систем організму. Таким чином, стрес — це нормальна реакціяздорової людини, захисний механізм біологічної системи. Але здатність до адаптації не безмежна. У тому випадку, коли інтенсивність впливу та його тривалість перевищують функціональні можливості протидій організму людини, коли вплив має різко негативний характер, такий стан називається дистрес.

Фізіологічні зміни в організмі у відповідь на дію стресорів

В процесі еволюції при зіткненні організму з труднощами, було доведено, що він виробляє такі основні типи реагування: активний — це боротьба; пасивний — це втеча; компромісний — це терпіння. Незалежно від того, який тип реагування вибере організм, перша реакція буде однотиповою — мобілізація функціональних можливостей для подолання надто високих потреб. Походження стресових факторів (стресорів) може бути різноманітним. Це фізичні, хімічні, теплові, соціальні, психічні чинники. Напруга, втома, біль, приниження, втрата крові, довготривала фізична або розумова робота, безсоння, раптовий успіх, проте, незалежно від того позитивні чинники діють чи негативні, відповідь організму буде однаковою. Стрес не завжди є результатом порушення. Будь-яка нормальна діяльність — гра в шахи, емоційні обійми, придбання цуценяти, можуть обумовити розвиток стану стресу, не надаючи організму шкоди.