К.Г. Юнг і архетипи колективного несвідомого

Автор: Пользователь скрыл имя, 28 Мая 2013 в 22:56, контрольная работа

Краткое описание

Сучасний світ все більше і більше змінюється. Нові технології заповнюють всі сфери життя людини. Лише за останнє десятиліття відбулися значні перебудови способу життя та спілкування між людьми. Мобільний зв’язок, інтернет, глобальна комп’ютеризація – все це накладає відбиток як на зовнішні атрибути якості життя, так і на внутрішній світ особистості. Для того, щоб вижити, людина змушена нарощувати темпи швидкості, мобільності, інформованості. З одного боку ці зміни є позитивним явищем, віхою розвитку людства, а з іншого вони призводять до трансформацій свідомості. Знання стають більш поверхневими, змінюються цінності, слабішає зв'язок між поколіннями.

Оглавление

Вступ……………………………………………………………………………………3
Розділ 1. Формування психоаналітичної концепції колективного несвідомого К.Г. Юнга…………………………………………………………………………………….4
1.1. Аналітична психологія К.Г. Юнга………………………………………………………….........................................4
1.2. Основний зміст аналітичної психології: концепції та принципи……………………………………………………………………………….5
Розділ ІІ. Філософсько-психологічний аналіз архетипів колективного несвідомого……………………………………………………………………………..7
Висновки…………………………………………………………………………..........9
Список використаних джерел

Файлы: 1 файл

Міністерство освіти і науки України.docx

— 44.58 Кб (Скачать)

До ідеї архетипів колективного несвідомого К. Г. Юнг прийшло  через вивчення та філософське переосмислення міфів різних народів. Йому вдалося вичленити в них спільні мотиви та образи, такі як чоловік, жінка, дитина, Бог, мудрець, стара баба та інші. Як зазначає К. Юнг, для первісного мислення міф, не є казкою, чи просто оповіддю, він, в першу чергу психічне явище, що виражає глибинну сутність душі. Дикун не схильний до об'єктивного пояснення самих очевидних речей. Навпроти, він постійно відчуває потребу пристосовувати весь зовнішній досвід до душевних подій. Йому недостатньо просто бачити, як встає й заходить сонце, всі ці спостереження мають одночасно бути психічними подіями, тобто метаморфози сонця повинні метафоризувати долю бога або героя, що живе, по суті справи, у самій людській душі. Всі міфологізовані природні процеси, такі, як літо й зима, молодий місяць, дощова пора року та інше є не стільки алегорією самих об'єктивних явищ, скільки символічним вираженням внутрішньої несвідомої драми душі. Вона вловлюється свідомістю через проекції, тобто будучи віддзеркаленою в природних подіях. Таке проектування лежить у самих основах душевної реальності, а тому знадобилося кілька тисячоліть історії культури, щоб хоч якось відокремити проекцію від зовнішнього об'єкту [19].

Архетипи, за К. Юнгом, проявляються в  повсякденному житті індивідів. Ці прояви, крім безпосередньо міфів, що є вираженням архетипів, зустрічаються у сновидіннях. К. Юнг вважав, що сон – нормальне психічне явище, що передає несвідомі реакції, чи спонтанні імпульси свідомості, тому багато снів може інтерпретувати їх власник, використовуючи метод вільних асоціацій та переповідаючи сюжети снів. Але існують випадки, коли сон виступає як нав’язливий стан, чи має підвищене емоційне зафарбування, тоді недостатньо лише вільних асоціацій того, хто його бачив, так як у сні проступають елементи вже не індивідуального, а колективного змісту. Такі елементи спостерігав і

З. Фройд, називаючи їх «архаїчними  рештками». На основі цього К. Юнг  приходить до висновку, що існує  аналогія між образами снів сучасної людини та продуктами примітивної свідомості: «колективними образами» і міфологічними мотивами. Архетипи, за висловом К. Юнга, створюють міфи, релігії й філософії, що справляють вплив на цілі народи й історичні епохи, що характеризують їх [16].

У якості приклада, К. Юнг наводить багато випадків, серед яких випадок  з професором, у якого трапилося  раптове видіння, і він подумав, що захворів. До К. Юнга він прийшов  у стані паніки. Тоді психотерапевт взяв з полиці книгу написану чотириста років назад і показав гравюру, що зображувала видіння професора. Це демонструвало, що професор цілком нормальний, а його видіння походять з колективного несвідомого і мають архетипову природу [16]. Також свою теорію К. Юнг підтверджує інтерпретуючи, в контексті світової символіки, дитячі сновидіння. На його думку діти не мають такого широкого доступу до соціально-культурного спадку людства як дорослі, але в їхніх снах виразно виступають образи колективного несвідомого, які вони раніше ніде не могли засвоїти [16].

Слабкість теорії колективного несвідомого, як і всієї психоаналітичної концепції, полягає у неможливості практичним шляхом довести, чи спростувати її. Жодним психоаналітиком не було проведено  масштабних експериментальних досліджень з застосуванням статистичних методів, чи надійних валідних методик, які б підтверджували наявність несвідомого загалом, та колективного несвідомого зокрема. Всі висновки, до яких прийшли З. Фройд, К. Г. Юнг, А. Адлер, К. Хорні та інші учні і послідовники З. Фройда, базуються на їхньому власному емпіричному досвіді набутому в процесі практичної діяльності. Тому ці теорії постійно критикуються знаходячи як прибічників так і скептиків. Хоча існування концепції, що аналізується триває вже близька ста років і більшість її тверджень набуло статусу істинності витримавши перевірку часом, і у тих, хто їх вивчає виникає все менше сумнівів у достовірності речей, існування яких стверджується психоаналітичною доктриною. Методами які використовував К. Юнг були метод вільних асоціацій, розроблений З. Фройдом, метод аналізу фантазій та сновидінь пацієнтів та аналітичне вивчення міфів, легенд, переказів та звичаїв різних народів. Основна причина недоказовості психоаналітичної теорії полягає в її подвійному суб’єктивізмі. З одного боку суб’єктом виступає клієнт, з іншого терапевт. Кожен випадок вимагає окремого індивідуального підходу в якому неможливим є механічне трактування. Коли мова йде про символи, як зазначає К. Юнг, завжди потрібно виходити з ситуації та індивідуальних даних. Так фалос може виступати символом першопочатку та творення, але намальований на асфальті вуличним хлопчиною, він не несе глибинного релігійного сенсу, а є лише проявом цікавості цього хлопчини до власних статевих органів [16]. Тому процес психоаналізу є суб’єктивованим і залежним як від особистості клієнта, його здатності аналізувати та інтерпретувати власні сни, образи, асоціації так і від терапевта, його індивідуальних якостей, вмінь, навичок, кругозору та іншого. Об’єктивність як така є неможливою для вчення К. Юнга, так як структури які вона зачіпає глибинні та не піддаються традиційному для природничих наук статистичному вивченню та класифікації.

Розділ ІІ. Філософсько-психологічний аналіз архетипів колективного несвідомого

К. Г. Юнг описав значну кількість  архетипів та їхніх символічних проявів. Архетипи та символи сполучаються певним чином. Архетип виступає сенсоформою, загальним значенням, тоді як символ є його безпосередньою реалізацією. Будь-який ряд символів не вичерпує всієї змістовності архетипу. Символ завжди представляє лише аспект, грань архетипу.

Розглянемо основні архетипи описані К. Юнгом.

Самість – втілення цілісності та гармонії, регулюючий центр особистості. Символізується мандолою (колом). Самість, я сам - найбільш важливий архетип  у теорії Юнга. Вона є поняттям більш  високого порядку ніж «Его», включає  його в себе. Самість являє собою серцевину особистості, навколо якої організовані й об'єднані всі інші елементи. Самість включає в себе як фізіологічні так і психічні аспекти людського буття і знаходиться частково на рівні свідомості, але більша її частина існує на рівні несвідомого. До цього рівня відноситься:

А) зміст несвідомого, що тимчасово залишаються несвідомим і може бути відтворений у довільному порядку (пам'ять);

Б) зміст несвідомого, що не піддається довільному відтворенню, проявляється в спонтанних проривах надсвідомих змістів у свідомість;

В) зміст, що взагалі не може бути усвідомленим. Третя група є гіпотетичною; її існування логічно виводиться з фактів, що стоять за другою групою. У неї входять змісти, які або ще не прорвалися в середину свідомості, або ніколи не прорвуться в неї [17].

Коли досягнута інтеграція всіх аспектів душі, людина відчуває внутрішню  єдність, гармонію й цілісність. Таким  чином, у розумінні Юнга, розвиток самого себе - це головна мета людського  життя. Основним символом архетипу самості, або самого себе, є мандала і  її численні різновиди (абстрактне коло, німб святого, вікно-розетка). За К. Юнгом, цілісність й єдність Я, символічно виражені в завершеності фігури. Мандали, можна виявити в снах, фантазіях, міфах, у релігійному й містичному досвіді. К. Юнг думав, що релігія є великою силою, що сприяє прагненню людини до цілісності й повноти. У той же час, гармонізація всіх частин душі - складний процес. Повної врівноваженості особистісних структур, він вважав, досягти неможливо. До цього можна прийти не раніше середнього віку. Більш того, архетип "себе", самості не проявляється доти, поки не відбудеться об'єднання й гармонізація всіх аспектів душі, свідомих і несвідомих. Тому досягнення зрілого Я вимагає сталості, наполегливості, інтелекту й великого життєвого досвіду [14].

Тінь – несвідома протилежність  того, що людина стійко стверджує в своїй свідомості (Сатана, Гітлер, Садам Хусейн). На противагу тій ролі, що виконує в нашому пристосуванні до навколишнього світу маска, архетип тіні представляє подавлену темну, дурну й тваринну сторону особистості. Тінь містить наші соціально-неприйнятні статеві й агресивні імпульси, аморальні думки й пристрасті [14]. Тінь являє собою моральну проблему, що кидає виклик особистісному его в цілому, тому що жодна людина не в змозі усвідомити свою тінь, не приклавши серйозних зусиль морального характеру. Її усвідомлення припускає визнання реальної присутності темних аспектів власної особистості. Акт подібного визнання – суттєва умова самопізнання, для здійснення якого потрібно перебороти власний опір. Психотерапевтична робота з тінню полягає в усвідомленні індивідом власних проекцій, що є складним процесом, вимагає багато зусиль та тривалої праці, але сприятливим в усвідомленні тіні, є той аспект, що вона піддається людині, що має значний ступінь самокритичності. К. Юнг вважав, що усвідомити тінь на рівні власної особистості можливо, але проблема з’являється тоді, коли мова йде про неї як про архетип, так як людині страшно і тяжко «зазирнути в обличчя обсалютного зла» [17]. Але тінь має й позитивні властивості. К. Юнг розглядав тінь, як джерело життєвої сили, спонтанності й творчого початку в житті індивідуума. Згідно К. Юнга, функція Его полягає в тому, щоб направляти в потрібне русло енергію тіні, приборкувати пагубну сторону нашої натури настільки, щоб ми могли жити в гармонії з іншими, але в той же час відкрито виражати свої імпульси й насолоджуватися здоровим і творчим життям [14].

Аніма – несвідома жіноча сторона  особистості чоловіка. Вона представляється наступними символічними образами: Жінка, Діва Марія, Мона Ліза. Анімус – несвідомий чоловічий бік особистості жінки (Чоловік, Ісус, Дон Жуан). В архетипах аніми й анімусу знаходить вираження визнання К. Юнгом вродженої андрогінної природи людей. Аніма представляє внутрішній образ жінки в чоловікові, його несвідому жіночу сторону, у той час як анімус - внутрішній образ чоловіка в жінці, її несвідома чоловіча сторона. Ці архетипи засновані, принаймні частково, на тім біологічному факті, що в організмі чоловіків і жінок виробляються й чоловічі, і жіночі гормони. Цей архетип, як вважав К. Юнг, еволюціонував протягом багатьох століть у колективному несвідомому як результат досвіду взаємодії із протилежною статтю. Багато чоловіків, принаймні певною мірою, "фемінізувались" у результаті багаторічного спільного життя з жінками, а для жінок є вірним зворотне.

Тінь може бути усвідомлена тільки через взаємини з партнером, аніма  ж й анімус - тільки через відносини  з партнером протилежної статі, тому що лише всередині таких взаємин починають діяти їхньої проекції. Визнання аніми чоловіком створює тріаду, одна третина якої трансцендентна: тріада складається з чоловіка-суб'єкта, протилежного йому суб'єкта-жінки та трансцендентної аніми. У жінки ситуація зворотня. Відсутнім четвертим елементом, що перетворив би тріаду в тетраду, у чоловіка буде архетип Мудрого Старця, а в жінки - Хтонічної Матері. Всі чотири елементи разом утворюють наполовину іманентну й наполовину трансцендентну тетраду - архетип, що К. Юнг назвав шлюбним кватерніоном. Цей шлюбний кватерніон є вихідною схемою не тільки для самості, але також для структури первісного суспільства з його крос-кузенними шлюбами, шлюбними класами й поділом поселення на чотири квартали. З іншого боку, самість є образ Бога (її важко відділити від нього) [17].

Маска – соціальна роль людини, що бере свій початок з суспільних очікувань та навчання в ранньому дитинстві (театральна маска). Походить від латинського слова "persona", що позначає театральну маску, личину) - це наша публічна особистість, тобто те, як ми проявляємо себе у відносинах з іншими людьми. Маска позначає безліч ролей, які ми програємо відповідно до соціальних вимог. У розумінні К. Юнга, маска слугує меті справляти враження на інших, або приховувати від інших свою справжню сутність. Маска як архетип, необхідний нам, щоб ладити з іншими людьми в повсякденному житті. Однак, К. Юнг попереджав про те, що якщо цей архетип здобуває занадто велике значення, то людина може стати неглибокою, поверхневою, зведеною до однієї тільки ролі й відчуженою від щирого емоційного досвіду [14].

Крім того, К. Юнг виділяє серед основних архетипів, архетип Мудреця (персоніфікація життєвої мудрості та зрілості (Пророк)) та Бога (кінцевий прояв психічної реальності спроектований на зовнішній світ) [14].

Всі ці архетипи мають значення лише в своїй реалізації у вигляді символів. Людина може мати безкінечну кількість інформації стосовно символів певного архетипу, але як що ця інформація не є результатом її цілеспрямованої праці по усвідомленню, вона не дасть результатів. К. Юнг писав, що використання образів немає сенсу, як що людина не розуміє їхнього значення. Визначальне роль грають не самі образи-означення, а їхня взаємодія з людиною, її ставлення та переживання цих образів [21]. К. Юнг, на відміну від З. Фройда, що стверджував - ключовими у розвитку особистості є ранні дитячі, вважав, що людина розвивається протягом всього життя. Шлях до самовдосконалення, самоствердження та розвитку він назвав – індивідуація.

Висновки

З проаналізовано матеріалу випливає, що відійшовши від теорії З. Фройда, К. Юнг значно збагатив психологічну науку новими, до того не висловленими ідеями, зокрема концепцією колективного несвідомого.

Відповідно до концепції К. Г. Юнга психіка має наступну структуру: Его (центр свідомості та самосвідомості), особисте несвідоме (вмістилище конфліктів, спогадів, що колись були усвідомлені, але потім їх було витіснено та забуто і чуттєвих вражень, якім не вистачило «яскравості», щоб бути відміченими в свідомості) та колективне несвідоме. Визначено, що колективне несвідоме – це глибинний шар психіки людини, що лежить глибше рівня індивідуального несвідомого і є спільним для всіх людей. Воно містить результат багатовікової історії людства.

Встановлено, що колективне несвідоме, за теорією К. Юнга, втілюється в архетипах. Архетипи можуть проявлятися в міфах та сновидіннях є не певним конкретним мотивом, а сукупністю мотивів, що можуть варіюватися і мати різні форми вираження, лишаючи цілісний зміст. Він виступає в якості схеми, що містить за собою сукупність уявлень та образів.

Відмічено, що слабким моментом теорії колективного несвідомого є неможливість експериментально перевірити та довести  його існування, що лишає дану теорію лише на рівні логічних побудов та умовиводів. У своїх пошуках автор користався методом вільних асоціацій, розробленим З. Фройдом, аналізом сновидінь та фантазій власних пацієнтів, вивченням міфів, фольклору, легенд та казок різних народів.

Теорія К. Г. Юнга описує основні  архетипи колективного несвідомого, серед  них такі як самість, аніма та анімус, тінь, маска, мудрець, Бог. Архетип є  сенсоформою, загальним значенням  притаманним всім індивідам, що зберігається на рівні колективного несвідомого і проявляється у вигляді символів. Символ є безпосередньою реалізацією архетипу, але ніколи не вичерпує всього багатства його значень. Встановлено, що на думку К. Юнга, архетипи мають значення лише реалізовуючись у вигляді символів. Лише цілеспрямована праця та переживання дає людині змогу зрозуміти власні архетипи. Шлях до усвідомлення архетипів К. Юнг назвав - індивідуацією. Він втілює одну з головних життєвих цілей людини - пошук та знаходження самої себе і архетип самості виступає ключовим у цьому процесі.

Информация о работе К.Г. Юнг і архетипи колективного несвідомого