К.Г. Юнг і архетипи колективного несвідомого

 

Міністерство освіти і  науки України

Національний педагогічний університет ім.. М.П. Драгоманова

Інститут філософської освіти і науки

 

 

 

 

 

 

 

 

Індивідуальне навчально-дослідне завдання

На тему:

«К.Г. Юнг і архетипи колективного несвідомого»

 

 

 

 

 

 

 

                                                                Виконала:

Студентка 1-го курсу 

за спеціальністю  «культурологія»

Група 16

Павлюк Ольга

 

Київ 2013

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………………3

Розділ 1. Формування психоаналітичної концепції колективного несвідомого  К.Г. Юнга…………………………………………………………………………………….4

1.1. Аналітична психологія К.Г. Юнга………………………………………………………….........................................4

1.2. Основний зміст аналітичної психології: концепції та принципи……………………………………………………………………………….5

Розділ ІІ. Філософсько-психологічний аналіз архетипів колективного несвідомого……………………………………………………………………………..7

Висновки…………………………………………………………………………..........9

Список використаних джерел……………………………………………………………………………..……11

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність проблеми

 

Сучасний світ все більше і більше змінюється. Нові технології заповнюють всі сфери життя людини. Лише за останнє десятиліття відбулися  значні перебудови способу життя  та спілкування між людьми. Мобільний  зв’язок, інтернет, глобальна комп’ютеризація  – все це накладає відбиток як на зовнішні атрибути якості життя, так  і на внутрішній світ особистості. Для того, щоб вижити, людина змушена нарощувати темпи швидкості, мобільності, інформованості. З одного боку ці зміни є позитивним явищем, віхою розвитку людства, а з іншого вони призводять до трансформацій свідомості. Знання стають більш поверхневими, змінюються цінності, слабішає зв'язок між поколіннями.

Всі ці тенденції – ознака часу. Але існує й інша парадоксальна  річ – свідомість людини, все ж по своїй природі інертне утворення, яке багато в чому лишається архаїчним. Як зазначає Н. Каліна: «міфологічна свідомість мислить архетиповими образами, а це одночасно мислення сенсами, зафіксоване в образах пізнання світу, є дійсністю як психічна реальність, у всій пишноті, глибині та жахливості її таємниць. Несвідомий акт міфотворчої думки захоплює передусім ті аспекти реальності, що ігноруються раціональною свідомістю [4; с. 216]». Але сучасна людина не далеко відійшла від своїх предків. Спостерігаючи захід сонця первісна людина уявляла бога на вогненній колісниці, або жахливу потвору, що ковтала світило і це ми називаємо міфотворчістю. Якщо розглянути сучасні уявлення – людина знає, що сонце є небесним тілом, центром сонячної системи, що в десятки разів перевищує розмір землі, і саме наша планета крутиться навколо нього, але коли ми хочемо означити настання заходу сонця, чи світанку, ми кажемо: сонце сідає, або сонце встає. Наша мова демонструє наші уявлення за якими саме сонце встає і сідає відносно нашого існування. Хіба це не архаїчне уявлення, що воно передається з покоління в покоління і є сталим та незмінним.

Наведена аргументація свідчить на користь актуальності проблеми існування несвідомих шарів психіки людини, які по своїй суті є міфічними та мають архетипову природу. Саме в контексті сучасності, існування цих архаїчних складових свідомості набуває актуальності та значимості.

Ступінь розробленості  проблеми

На сьогоднішній момент популярність розробки наукових проблем, що базуються  на теорії архетипів значно зросла. Літературу, що розглядає поняття  «архетип» можливо умовно поділити на три групи. До першої можливо віднести праці психоаналітиків початку  ХХ століття, зокрема З. Фройда та самого К. Юнга, що ввів це поняття в науковий обіг. У цих роботах закладено фундаментальні основи уявлення про несвідоме, його процеси, закономірності та складові.

До другої групи відносяться  роботи радянських вчених, в основному  критичного змісту [8]. Показними в цьому ключі є роботи Н. Вєтрової та В. Руткевича в яких перша критикує К. Юнга за "ідіалістично-ірраціональний", "агноцистичний" підхід до змісту архетипу [3], а другий, в свою чергу, - за однобічне та антиісторичне пояснення релігійних феноменів, певну суміш християнства, гностицизму, кабалістики, що поєднуються з психологічним методом інтерпретації біблійних текстів [10]. Необхідно також зауважити, що позиція

А. Руткевича пізніше змінилась в бік погодження з науковим застосуванням поняття «архетип» [11].

Третю, найбільш чисельну групу, складають  праці, що почали публікуватися з  початку 80-х років ХХ століття. Вони переосмислюють архетип в руслі психологічних та філософських проблем сучасності (Є. Фіалкова [12], А. Пружиніна, Б. Пружинін [9], Е. Мелетінський [7], Н. Каліна [4], І. Тимощук [4] та інші). На даний момент, значна частина робіт у галузі психології, а також філософії та соціології, так, чи інакше зачіпає тему архетипового змісту свідомості людини.

Метою даного дослідження є висвітлити, спираючись на першоджерела, основні положення та концепції теорії колективного несвідомого К. Г. Юнга, зокрема уточнити значення архетипів визначених автором як основи колективного несвідомого.

Завдання дослідження:

• Визначити основний зміст аналітичної психології: концепції та її принципи.
• Провести теоретичний аналіз теорії колективного несвідомого К. Г. Юнга.
• Розглянути основні архетипи визначені К. Г. Юнгом.
• З’ясувати роль та значення архетипу самості для розвитку особистості.

Об’єктом дослідження є концепція колективного несвідомого.

Предмет дослідження - архетипи.

 

Розділ 1. Формування психоаналітичної концепції колективного несвідомого  К.Г. Юнга

1.1. Аналітична психологія  К.Г. Юнга.

К. Г. Юнг автор аналітичної теорії особистості. Загалом в сучасній психології існує понад 500 теорій, які  з того, чи іншого боку намагаються  пояснити, структурувати, означити особистість. Деякі з них оригінальні, деякі  – результат синтезу кількох  напрямів. Виникнення такої кількості  спроб пояснення особистості  пов’язано з тим, що на сьогоднішній день жодна теорія не охоплює всієї  різнобічності та широти поняття «особистість». Перші і найбільш концептуальні теорії виникли на початку ХХ століття. Серед них такі як психоаналіз З. Фройда, який в подальшому трансформувався в неопсихоаналіз (К. Хорні, Е. Еріксон, Е. Фром), гуманістична психологія (К. Роджерс, А. Маслоу), біхевіоризм (Уотсон, Торндайк), когнітивна психологія (Келлі), трансактний аналіз (Е. Берн), екзистенційна психологія (В. Франкл) та інші.

К. Г. Юнг почав формуватися як психолог у рамках психоаналітичної доктрини. Він тривалий час працював з З. Фройдом і розійшовся з ним в деяких принципових питаннях. К. Юнга як і З. Фройда цікавив зміст несвідомого людини, але, на відміну від З. Фройда він стверджував, що зміст несвідомого є чимсь більшим, ніж придушеними статевими та агресивними імпульсами. Згідно теорії К. Юнга індивіди мотивовані інтрапсихічними силами й образами, походження яких йде вглиб історії еволюції. Це вроджене несвідоме містить духовний матеріал, що має глибоке коріння, і пояснює властиве всьому людству прагнення до творчої та фізичної досконалості. Інше джерело розбіжностей між З. Фройдом та К. Юнгом - ставлення до сексуальності як до переважної сили в структурі особистості. З. Фройд трактував лібідо, в основному, як статеву енергію, а К. Юнг розглядав його як дифузну творчу життєву силу, що проявляється різними шляхами - як, наприклад, у релігії або прагненні до влади. Тобто, у розумінні К. Юнга, енергія лібідо концентрується в різних потребах - біологічних або духовних. Як й А. Адлер (ще один послідовник З. Фройда), К. Юнг відкидав заяву Фройда про те, що мозок являє собою "додаток до статевих залоз" [18].

Погляди К. Юнга на особистість є  одними з найбільш складних та нетрадиційних. Його теорія унікальна, ґрунтовна і  вже друге століття є джерелом натхнення для дослідників. За своє життя К. Г. Юнг написав більше двадцяти томів науково-аналітичних досліджень.

 

1.2. Основний зміст аналітичної психології: концепції та принципи.

Осмислення К. Юнгом основної концепції  психоаналізу, привело до появи низки  ідей в різних наукових галузях, таких як психологія, філософія, астрологія, археологія, медицина, теологія та література. Ця широта пошуку, з одного боку дала світу цікаві погляди та відкрила раніше небачені аспекти, а з іншого, зробила праці К. Юнга досить складними для засвоєння та переосмислення.

Основна частина теорії К. Юнга, що стосується структури особистості, стала наслідком переосмислення теорії несвідомого З. Фройда.

Згідно концепції З. Фройда, особистість  людини складається з трьох частин: Ід (Воно), Его (Я) та Супер-его (Над-я). Відповідно - Его – це свідомість людини, та та її частина, що відповідає за осмислену поведінку, Ід – хаотичне, неконтрольоване несвідоме (вмістилище витіснених бажань, прагнень та переживань, що намагається «вивільнитись» тиснучи на Его) та Супер-его – частина несвідомого, що є певною надбудовою над особистістю. Супер-его формується в ранньому віці під впливом батьківських настанов та поведінки. Воно умовно виступає інтеріорізованим образом батька і проявляється як совість. Супер-его тисне на Его, вимагаючи дотримання батьківських настанов. Тобто, Его виявляється «затисненим» між спонтанним, хаотичним Ід та деспотичним, підкорюючим Супер-его і цей слабкий баланс відповідає душевній рівновазі. Коли витіснені прагнення та бажання стають надто активними та частково «прориваються» в свідомість – має місце невроз, подолати який можливо шляхом їхнього усвідомлення в процесі психоаналітичної терапії [13].

Розглядаючи структуру особистості, К. Юнг стверджував, що вона складається  з двох окремих структур, що взаємодіють  між собою: таких як Его (індивідуальне  несвідоме) та колективне несвідоме. За К. Юнгом Его – є центром свідомості. Воно включає в себе всі думки, почуття, спогади, завдяки яким людина відчуває свою цілісність, стабільність. Его – основа самосвідомості, завдяки йому люди здатні бачити результати власної діяльності. Особисте несвідоме є вмістилищем конфліктів та спогадів, що колись були усвідомлені, але потім їх було витіснено та забуто. Туди також входять ті чуттєві враження, якім не вистачило «яскравості», щоб бути відміченими в свідомості [14].

Означені уявлення К. Юнга про індивідуальне  несвідоме не розбігаються з думкою З. Фройда. Але в своїх пошуках К. Юнг пішов далі, зробивши акцент на тому, що особисте несвідоме вміщує комплекси, або сукупність емоційно заряджених думок, почуттів, спогадів, що були витіснені індивідом з минулого особистого досвіду, чи родового спадкового досвіду. Відповідно до К. Юнга, ці комплекси зосереджені навколо звичайних тем, можуть справляти досить сильний вплив на поведінку індивіда. Наприклад, людина з комплексом влади може витрачати значну кількість психічної енергії на діяльність, що прямо, або символічно пов’язана з темою влади. Те саме може відбуватися з людиною, що знаходиться під впливом матері, батька, грошей, сексу, чи іншого різновиду комплексів. Комплекс, що сформувався один раз починає впливати на поведінку людини, її світосприйняття. На думку К. Юнга, матеріал особистого несвідомого унікальний і, як правило, доступний для усвідомлення [14].

Але новаторство К. Юнга спрямувалося далі, до означення ним колективного несвідомого. Індивідуальне несвідоме, розглянуте вище, не є кінцевим утворенням, воно, за словами К. Юнга, «спочиває  на іншому, більше глибокому» шарі особистості, що походить вже не з індивідуального  досвіду, а з всезагального людського  досвіду. К. Юнг обрав термін «колективне» маючи на увазі, що несвідоме, про яке йде мова, має не індивідуальну, а всезагальну природу. Тобто воно включає в себе образи спільні для всіх індивідів [19].

Образи колективного несвідомого  є результатом еволюційного процесу  і містять в собі узагальнену  людську пам’ять поколінь людей і навіть людиноподібних далеких пращурів. У колективному несвідомому вміщується весь духовний спадок людської еволюції, що повторюється у структурі мозку кожного окремого індивіда [14]. Таким чином, зміст колективного несвідомого є наслідком еволюційного процесу. Він передається шляхом спадковості і є спільним для всього людства.  К. Г. Юнг допускав, що колективне несвідоме не є кінцем, чи дном несвідомого. У своїх «Тавістокських лекціях» він зазначає, що колективне несвідоме є найглибшим шаром, до якого ще можливо добратись у дослідження несвідомого – це те місце де людина вже не є чітко вираженою індивідуальністю [20], тобто за цім уявленням приховане розуміння глобальності та нескінченності несвідомого.

Змістом колективного несвідомого  К. Юнг вважав архетипи. Саме поняття  архетипу не було новим, воно зустрічається  в працях містиків та християнських вченнях. У роботі Л. Леві-Брюля поняття "representations collectives", вживане для позначення символічних фігур у первісному світотворенні теж має архетипову природу [6]. К. Юнг не претендує на те, що архетипи є його особистим винаходом, навпаки в своїй роботі «Про архетипи колективного несвідомого» він підкреслює давність цього поняття, тим самим даючи зрозуміти, що передові мислителі людства здавна приходили до ідеї їхнього існування [19].

Якщо буквально розуміти поняття  «архетип», його можна прирівняти до поняття «первісна модель», як деякий потужний первісний психічний образ. Він визначає суть, форму та спосіб зв’язку спадкових несвідомих первообразів та структур психіки, що передаються з покоління в покоління. Їхня функція – забезпечення основи поведінки та структурування особистості, розуміння світу, забезпечення внутрішньої єдності та взаємозв’язку культури та порозуміння між індивідами [1].

Архетипи змушують людей сприймати, переживати та реагувати певним чином  на події. Вони не є спогадами, чи цілісними  образами. Вони фактори, що є передумовою поведінки, заснованої на універсальній моделі сприйняття, мислення та дій у відповідь на якусь подію, чи об’єкт. Вродженою, у цьому випадку, є тенденція емоційно, когнітивно та поведінково реагувати на конкретні ситуації, наприклад раптові зустрічі з батьками, коханими, незнайомими людьми та інші [14].