Керівник (лідер) як об’єкт психологічного дослідження. Управлінські ролі керівника

   Системний підхід передбачає макро- та мікроскопічний аспекти вивчення особистості керівника. Макроскопічний аспект — це опис розвитку особистості керівника у його взаємодії із системним оточенням (вивчення розвитку системи без деталізації її структури, тобто як підсистеми більшої системи). Мікроскопічний аспект є різноплановим (функціональним, морфологічним, аксіологічним, процесуальним, інформаційним). Усе це налаштовує на розгляд розвитку особистості керівника як категорії діалектики, як процес індивідуального і групового формування сутності людини, а також на розкриття його психофізіологічного, морально-професійного потенціалу.

   Одним із основних чинників розвитку особистості керівника є його здатність до засвоєння соціального, морального, професійного досвіду, перетворення абстрактної можливості на реальне володіння соціальним, моральним, професійним статусом, функціями та якостями. Виявляється це в процесі утвердження і самоутвердження особистості як суб'єкта управлінської діяльності. Цей нерівномірний і поступальний процес починається з елементарного самовизначення, орієнтації переважно на зовнішні регулятори, а з часом виходить на рівень саморегуляції, самовияву, самоактуалізації. 
   Розвиток особистості керівника передбачає його входження в систему управлінських відносин і самостійне їх відтворення, здійснюється як під впливом цілеспрямованих зусиль, так і під безпосереднім впливом соціуму за його активного вибіркового ставлення до норм, цінностей середовища, взаємодії з оточенням. 

  УПРАВЛІНСЬКІ РОЛІ КЕРІВНИКА.

   Роль  керівника в організації є  багатоплановою. Він наділений правом вирішувати, впливати на підлеглих, що передбачає певний тип стосунків з іншими людьми. Особистісний авторитет керівника і офіційні повноваження є підґрунтям, на якому формується його реальний вплив на діяльність організації, зокрема й управлінську систему загалом. Керівник повинен знати не тільки всі аспекти взаємин у групі, а й чинники, що сприяють формуванню позитивного морально-психологічного клімату. Залежно від ситуації він є організатором, комунікатором, експертом, критиком і безпосереднім виконавцем. 
   Управлінські ролі визначають обсяг та зміст роботи керівника незалежно від специфіки конкретної організації, вони взаємопов'язані і діють для розв'язання накреслених завдань. Детальніший розгляд окремих управлінських ролей керівника сприяє глибшому розумінню їх психологічної природи (табл. 1) 
 
 

    Таблиця 1 - Управлінські ролі (за Г. Мінцбергом).

    Керівник, як лідер організації. В організації (на виробництві, в установі, фірмі тощо) існує чіткий розподіл управлінських відносин, за яким одні керують, інші виконують і підпорядковуються керівництву. Найчастіше суб'єктом управління є керівник або колективний суб'єкт управління (рада засновників, наглядова рада, рада директорів тощо). Керівник водночас може бути і лідером в організації. Іноді функції управління бере на себе неформальний лідер групи. Керівництво і лідерство є персоніфікованими формами соціального контролю, способами соціально-психологічного впливу з метою досягнення максимального ефекту в діяльності фірми чи установи. 
   Між керівництвом і лідерством є схожість і відмінності. Із психологічної точки зору керівництво є процесом соціально-психологічного впливу, коли індивід свідомо впливає на інших з метою структурувати дії та відносини у групі, організації. А керівник для психології є передусім індивідом, який реально виконує особливі функції керівництва, управління та організації діяльності. До основних його функцій належать визначення цілей спільної діяльності відповідно до напряму розвитку організації, структурування діяльності й відносин, здійснення впливу на персонал під час виконання накреслених цілей. Лідерство (англ. leader — провідник, ведучий, керівник) виявляється у вмінні пробудити у співробітників мрію, до якої вони прагнутимуть наблизитися, “вдихнути” в них необхідну для цього енергію. Воно теж має в собі ознаки організації та управління групою, впливу на неї. У психологічному аспекті лідер належить до групи і наділений правом приймати рішення в значущих ситуаціях. Він, як центральна фігура в організації спільної діяльності та регулюванні взаємин у групі, впливає на окремих осіб або на групу загалом, спрямовує їхні зусилля на досягнення поставлених цілей.

    До  спільних рис керівника і лідера належать:

    — здійснення ролі координаторів, організаторів соціальної групи;

    — реальний соціальний вплив у групі, що здійснюється, однак, різними засобами;

    — використання субординаційних відносин, які чітко регламентовані для  керівника і не передбачені для лідера.

    Відмінності між керівництвом та лідерством виявляються  у таких аспектах:

    — керівника призначають офіційно, а лідер формується стихійно. Отже, керівництво є офіційно регламентованим  процесом;

    — керівникові закон надає певні  права та обов'язки, а лідер може їх не мати;

    — керівник наділений певною системою офіційно встановлених санкцій, використовуючи які, може впливати на підлеглих, а лідеру ці санкції не надані;

    — керівник представляє свою групу  в зовнішній сфері відносин, а  лідер обмежений переважно відносинами в групі;

    — керівник, на відміну від лідера, несе відповідальність перед законом за стан справ у групі;

    — керівник здійснює регуляцію офіційних  відносин групи як певної соціальної організації, а лідер регулює  міжособистісні стосунки у групі;

    — лідерство виникає за умов мікросередовища (мала група), а керівництво є елементом макросередовища, тобто воно пов'язане з усією системою суспільних відносин;

    — керівництво є явищем більш стабільним, аніж лідерство (висунення лідера залежить від настрою групи);

    — процес прийняття рішення керівником значно складніший, опосередкований  багатьма обставинами, які не обов'язково мають витоки в цій групі чи організації, тоді як лідер здебільшого  приймає безпосередні рішення, які  стосуються групової діяльності.

    У західній науці виокремлюють такі відмінні ознаки лідерів і керівників:

    1) керівник — високоосвічений спеціаліст з великим досвідом, постійно підвищує свій професійний і науковий рівень, а лідер здебільшого не намагається зберегти систему, меншою мірою, ніж керівник, спирається на загальноприйняті управлінські методи, може нехтувати правилами управлінської ієрархії;

    2) керівники добре розуміють особливості  системи з її правилами і  процедурами, які вони розробляють  у будь-якій формі (формальній  і неформальній) і забезпечують їх застосування в стандартній системі. Лідер вважає, що простота — головний принцип успіху. Якщо лідер навчає співробітників простих способів удосконалення своєї діяльності, то керівник — складних процедур і методів;

    3) керівники є прихильниками кількісних, а не якісних показників. їхня увага сконцентрована переважно на короткочасних досягненнях. Лідери часто непередбачувані, винахідливі;

    4) керівник шукає сумлінних виконавців, а лідер — однодумців;

    5) керівники не вибачають помилок  ні собі, ні іншим, а лідери переважно визнають свої помилки і не бояться відкрито вживати необхідних заходів для їх виправлення;

    6) керівники вважають, що підлеглі  навіть з високою компетенцією  неспроможні виконувати роботу  без контролю і вказівок зверху. В основі роботи лідера — принцип рівності;

    7) керівники намагаються створити  собі позитивний імідж, хоча  це не можливо через конфліктну  природу відносин між керівником  і підлеглими. Лідери цінують  повагу колег, наділені репутацією  людини з високою етикою, з  повагою ставляться до працівників, захищають їх інтереси. Працівники вдячні лідерам і всіляко їх підтримують.

    Узявши  за основу функціональні і психологічні відмінності між керівником та лідером, можна змоделювати й охарактеризувати ситуації, що позначаються на гармонізації життя і діяльності групи (В. Лозниця):

    1. Лідер і керівник — різні  особи, які не знаходять спільних  точок взаємодії. Це не сприятиме  успішній діяльності групи і  гармонізації міжособистісних стосунків.

    2. Лідер і керівник — різні  особи, які на основі взаємоповаги і компромісів знаходять точки взаємодії. Група може працювати успішно, і в ній пануватиме певний “дух” змагання і суперництва, хоча можливі деякі відхилення. Якщо група виконуватиме роль третьої сили між лідером і керівником, то співпраця буде ефективною.

    3. Лідер і керівник — одна  і та сама особа. Група працюватиме  як єдина команда, віддана своєму  капітанові, найефективніше, а відносини  в ній будуть найгармонійнішими.

    Загалом, міра впливу керівника-лідера на групу (організацію) не є величиною постійною: за одних умов лідерські можливості можуть зростати, а за інших — знижуватися. Отже, феномен керівника-лідера — це динамічний процес групи, який може бути доволі суперечливим: міра домагань лідера і міра готовності інших належних до групи осіб прийняти керівника як лідера, тобто його провідну роль, можуть не збігатися.

    Керівник як новатор. Ця управлінська роль керівника є дуже важливою, особливо в час змін і нововведень. Зміни в організації спрямовані на перетворення певних компонентів структури або функціонування організації. Керівник, як правило, є ініціатором їх впровадження. Натомість серед підлеглих завжди є люди, котрі блокують зміни і нововведення, знаходячи для цього певні причини: ймовірність скорочення кадрів, необхідність перекваліфіковуватися, непередбачуваність ситуації, страх перед невідомим тощо. Керівник у такій ситуації має виявити свої організаторські (залучати до участі у реалізації нововведень підлеглих), професійні, комунікативні (широко інформувати про переваги змін), лідерські (допомагати переборювати приватні інтереси) якості.