Характер у структурі особистості

При цьому єдність, багатогранність  характеру не виключає того, що в різних ситуаціях у тої самої людини виявляються різні і навіть протилежні властивості. Людина може бути одночасно і дуже ніжною і дуже вимогливою, м'якою, поступливою і одночасно твердою до непохитності.

Велике значення для  характерологічних проявів має  взаємовідношення інтелектуальних  рис особистості. Глибина і гострота думки, незвичайність постановки питання  і його рішення. Інтелектуальна ініціатива, впевненість і самостійність мислення - усе це складає оригінальність розуму як одну зі сторін характеру. Однак те, як людина використовує свої розумові здібності, буде істотно залежати від характеру. Нерідко зустрічаються люди, що мають високо інтелектуальні дані, але не дають нічого коштовного саме в силу своїх характерологічних особливостей.

Реальні досягнення людини залежать не від одних абстрактно узятих розумових можливостей, а  від специфічного сполучення його особливостей і характерологічних властивостей.

Однак більшість індивідуальних проявів, що утворять характер людини, є комплексним і практично  не піддаються класифікації по окремих  властивостях і станам (так, наприклад, злопам’ятність, підозрілість, щедрість і ін.). У той же час окремі якості вольової (рішучість, самостійність і т.д.) і інтелектуальної (глибина розуму, критичність і т.д.) сфер можуть бути розглянуті як складові особливості характеру людини і використані для його аналізу. Усі риси характеру мають між собою закономірну залежність.

У самому загальному виді риси характеру можна розділити  на основні, ведучі, що задають загальну спрямованість розвитку всього комплексу  його проявів, і другорядні, обумовлені основними.

Знання ведучих рис  дозволяє відбити основну суть характеру, показати його основні прояви. Хоча всяка риса характеру відбиває один із проявів відносини людини до дійсності, це не означає, що усяке відношення буде рисою характеру. Лише деякі відносини в залежності від умов стають рисами характеру.

З усієї сукупності відносин особистості до навколишньої реальності варто виділити характероутворюючі форми відносин є вирішальне, першорядне і загальне життєве значення тих об'єктів, до яких відноситься людина. Ці відносини одночасно виступають підставою класифікації найважливіших рис характеру. Характер людини виявляється в системі відносин:

1.У відношенні до  інших людей (при цьому можна  виділити такі риси характеру,  як товариськість - замкнутість,  правдивість - облудність, тактовність  - брутальність і т.д.)

2.У відношенні до  справи (відповідальність - несумлінність,  працьовитість - лінощі і т.д.).

3.У відношенні до  себе (скромність - самозакоханість,  самокритичність - самовпевненість і т.д.)

4.У відношенні до  власності (щедрість - жадібність, ощадливість -марнотратність. акуратність - неохайність і т.д.). Слід зазначити визначену умовність даної класифікації і тісний взаємозв'язок, взаємопроникнення зазначених аспектів відносин.

Незважаючи на те, що зазначені  відносини виступають найважливішими з погляду формування характеру, вони не одночасно і не відразу стають рисами характеру. Існує відома послідовність у переході цих відносин у властивості характеру, і в цьому змісті не можна поставити в один ряд відношення до інших людей і відношення до власності, тому що сам зміст їхній виконує різну роль у реальному бутті людини. Визначальну роль у формуванні характеру грає відношення людини до суспільства, до людей. Характер людини не може бути розкритий і зрозумілий поза колективом, без обліку його прихильностей у формі товариства, дружби, любові і т.д.

Взаємини людини з  іншими людьми виступають визначальним у відношенні до діяльності, породжуючи підвищену активність, напругу, чи раціоналізаторство, навпроти, заспокоєність, безініціативність. Відношення до інших людей і до діяльності у свою чергу обумовлює відношення людини до власної особистості, до самого себе. Правильне, оцінне відношення до іншої людини, є основною умовою самооцінки. Відношення до інших людей не тільки виступає важливою частиною характеру, але і складає основу формування свідомості особистості, обов'язково включаючи і відношення до себе як діячу, що залежить насамперед від самої форми діяльності.

 

5. ХАРАКТЕР  І ТЕМПЕРАМЕНТ 

 

Характер нерідко порівнюють з темпераментом, а в деяких випадках і підмінюють ці поняття один одним. У науці серед пануючих поглядів на взаємини характеру і темпераменту можна виділити чотири основних:

1.- ототожнення характеру  і темпераменту (Е.Кречмер, А.Ружицький);

2.- протиставлення характеру  і темпераменту, підкреслення антагонізму між ними (П.Вікторов, В.Віреніус);

3.- визнання темпераменту  елементом характеру, його ядром,  незмінною частиною (С.Л.Рубінштейн, С.Городецький);

4.- визнання темпераменту  природною основою характеру  (Л.С.Виготський, Б.Г.Анан’єв).

Виходячи з матеріалістичного  розуміння людських явищ, слід зазначити, що загальним для характеру і  темпераменту, є залежність від фізіологічних  особливостей людини. Формування характеру  істотно залежить від властивостей темпераменту, більш тісно зв'язаного з властивостями нервової системи. Крім того, риси характеру виникають тоді, коли темперамент уже досить розвинутий. Характер розвивається на основі темпераменту. Темперамент визначає в характері такі риси, як входження в нову ситуацію, рухливість чи інертність реакції і т.д. Однак темперамент не визначає характер. У людей з однаковими властивостями темпераменту може бути зовсім різний характер. Особливості темпераменту можуть чи сприяти, протидіяти формуванню тих чи інших рис характеру.

Властивості темпераменту можуть у якомусь ступені навіть заходити в суперечність з характером. У людини з характером, що сформувався, темперамент перестає бути самостійною формою прояву особистості, а стає його динамічною стороною, полягаючи у визначеній емоційній спрямованості властивостей характеру, визначеної швидкості протікання психічних процесів і проявів особистості, визначеній характеристиці виразних рухів і дій особистості. Тут же слід зазначити вплив, що робиться на формування характеру динамічним стереотипом, тобто системою умовних рефлексів, що утворять у відповідь на стійко повторювану систему подразників. На формування динамічних стереотипів у людини в різних повторюваних ситуаціях впливає його відношення до обстановки, у результаті чого можуть зміняться порушення, гальмування, рухливість нервових процесів, а, отже, загальний функціональний стан нервової системи. Необхідно також відзначити роль в утворенні динамічних стереотипів також визначальну роль в утворенні динамічних стереотипів другої сигнальної системи, через яку здійснюють соціальні впливи.

Риси темпераменту і  характеру органічно зв'язані  і взаємодіють один з одним  у цілісному єдиному вигляді  людини, утворити нероздільний сплав - інтегральну характеристику його індивідуальності. Незважаючи на те, що характер відносять до індивідуальних особливостей особистості, у структурі характеру можна виділити риси, загальні для визначеної групи людей. Навіть у самої оригінальної людини можна знайти якусь рису (наприклад, незвичайність, непередбачуваність поводження), володіння якої дозволяє віднести його до групи людей з аналогічним поводженням.

У даному випадку потрібно говорити про типові риси характеру. Н.Д.Левінтов вважає, що тип характеру - це конкретне вираження в індивідуальному характері рис, загальних для деякої групи людей. Характер не є уродженим, - він формується в житті і діяльності людини як представника визначеної групи, визначеного суспільства. Тому характер людини - це завжди продукт суспільства, чим і спричинена подібність і розходження в характерах людей, що належать до різних груп.

В індивідуальному характері  відбиваються різноманітні типові риси: національні, професійні, вікові. Типові риси нерідко фіксуються повсякденною свідомістю в різних установках і  стереотипах. Своєрідно переломлюючи, у національних особливостях виявляються типові риси, властивим дошкільникам, підліткам, людям похилого віку і т.д. неважко описати типовий характер лікаря, військового, у той же час кожен типовий характер має свої індивідуальні риси. Незважаючи на стійкість, тип характеру має визначену пластичність, Під впливом життєвих обставин і виховання, вимог суспільства тип характеру змінюється і розвивається.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК 

 

Характер – це якість особистості, що узагальнює найбільш виражені, тісно взаємозалежні властивості особистості.

У характері, що сформувався, ведучим компонентом є система  переконання. Переконаність визначає довгострокову спрямованість поводження людини, його непохитність у досягненні поставлених цілей, впевненість  у справедливості і важливості справи, що він виконує. Особливості характеру тісно зв'язані з інтересами людини при тій умові, що ці інтереси стійкі і глибокі. Поверховість і нестійкість інтересів нерідко сполучені з великою копіювальністю, з недоліком самостійності і цілісності., особистості людини. І, навпаки, глибина і змістовність інтересів свідчать про цілеспрямованість, наполегливість особистості. Подібність інтересів не припускає аналогічних особливостей характеру.

Характер нерідко порівнюють з темпераментом, а в деяких випадках і підмінюють ці поняття один одним. У цілому не може бути абсолютної чи універсальної класифікації характерів, розподілу їх на типи. Підстави для типізації, як правило вводяться дослідником, зацікавленою особою для того, щоб відповідно до наявної задачі роздягнути людей на групи по переважним якостях. Так подібні характери можуть спостерігатися в людей, що мають домінуючі вольові чи емоційні якості. Відповідно поділяють характери на типи: вольовий (активний, цілеспрямований, діяльний); емоційний (діючий під впливом пориву, переживань) ; розумовий (оцінюючий усі з погляду розумності).

Характер не є застиглим  утворенням, він формується на всьому життєвому шляху людини. Анатомо-фізіологічні задатки не визначають розвиток того чи іншого характеру. Визнання ж залежності характеру від таких факторів, як зовнішній вигляд, конституція тіла, дата народження, ім'я і т.п., веде до визнання неможливості скільки-небудь істотно змінювати і виховувати характер. Однак уся практика виховання спростовує тезу про сталість характеру, подібні випадки можливі лише у випадку патології особистості.

Характер, незважаючи на свою багатогранність, лише одна зі сторін, але не вся особистість. Людина здатна піднятися над своїм характером, здатна змінити його. Особистість може кинути виклик обставинам і стати іншою (якщо, звичайно, вона не ховає своє безсилля за фразою “Такий вже у мене характер ”).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

 

1. В.С.Лозниця “Психологія  і педагогіка”. К., 2000.

 

2. Р.С. Намов. Психологія. Основи загальної психології: У 2т. – Т. I. – М., 1994.

 

3. Практикум по загальній психології. Навчальний посібник для педагогічних інститутів: Пам'ять. – М., 1990

 

4. Психологія. Підручник: Пам'ять. – М., 1997.

 

5. Психологія. Підручник / Ю.Л.Трофімов та ін. – К., Либідь, 2000.