Характер у структурі особистості

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                   Зміст

 

Вступ .......................................................................................................................3

 

1. Характер у структурі особистості........................... .........................................4

 

2. Будова характеру ................................................................................................5

 

3. Основний принцип класифікації  особистостей ...............................................8

 

4. Риси характеру ..................................................................................................10

 

5. Характер і темперамент ...................................................................................14

 

Висновок ................................................................................................................17

 

Список використаної літератури .........................................................................19

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Людський характер –  залишався і залишається однією з найцікавіших і найвідкритіших питань дослідження в області  психології, педагогіки. Саме дослідження  характерів, особливостей поведінки  особистості – є одним з  важливих питань, яке вивчає психологія. Тому актуальність обраної теми для написання даної роботи є очевидною.

Що ж слід розуміти під характером? В першу чергу  це якість особистості, що узагальнює найбільш виражені, тісно взаємозалежні  властивості особистості.

Зміст характеру, що відбиває суспільні впливи, складає життєву спрямованість особистості, тобто її матеріальні і духовні потреби, інтереси, переконання, ідеали і т.д. Спрямованість особистості визначання мети, життєвий план людини, ступінь його життєвої активності. Характер людини припускає наявність чогось значимого для неї у світі, у житті, щось, від чого залежать мотиви його вчинків, мети його дій, що він собі ставить.

У різні часи різними  способами і методами досліджували людський характер, намагалися розкрити чинники і сили, які впливають на нього, які його формують. Однак тільки сучасна наука об’єктивно наблизилася до розкриття цієї великої людської таємниці.

Характер не є застиглим  утворенням, він формується на всьому життєвому шляху людини. Анатомо-фізіологічні задатки не визначають абсолютно розвиток того чи іншого характеру. Визнання ж залежності характеру від таких факторів, як зовнішній вигляд, конституція тіла, дата народження, ім'я і т.п. веде до визнання неможливості скільки-небудь істотно змінювати і виховувати характер. Однак уся практика виховання спростовує тезу про сталість характеру, подібні випадки можливі лише у випадку патології особистості.

 

 

1. ХАРАКТЕР  У СТРУКТУРІ ОСОБИСТОСТІ 

 

СТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ - концепція особистості, що узагальнює процесуально-ієрархічні підструктури особистості із субординацією нижчих підструктур вищим, що включає накладені на них підструктури здібностей і характеру.

У психології поняття ХАРАКТЕР ( від  грец. charakter -”печатка”, “карбування”), означає сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, що складаються і виявляються в діяльності і спілкуванні, обумовлюючи типові для неї способи поводження.

ХАРАКТЕР - якість особистості, що узагальнює найбільш виражені, тісно взаємозалежні  властивості особистості, які чітко виявляються в різних видах діяльності. Характер - “каркас” і підструктура особистості, накладена на її основні підструктури. Характерними можна вважати не всі особливості людини, а тільки істотні і стійкі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. БУДОВА ХАРАКТЕРУ

 

Виступаючи як прижиттєве утворення людини, характер визначається і формується протягом усього людини життя. Спосіб життя містить у  собі напрям думок, почуттів, спонукань, дій у їхній єдності. Тому в  міру того, як формується визначений спосіб життя людини, формується Я, сама людина. Велику роль тут грають суспільні умови і конкретні життєві обставини, у яких проходить життєвий шлях людини, на основі його природних властивостей, в результаті його діянь і вчинків. Однак безпосереднє формування характеру відбувається в різних за рівнем розвитку групах (родина, дружня компанія, клас, спортивна команда, трудовий колектив і ін.). У залежності від того, яка група є для особистості референтною і які цінності підтримує і культивує у своєму середовищі, то відповідні риси характеру будуть розвиватися в її членів. Риси характеру також будуть залежати від позиції індивіда в групі, від того як він інтегрується в ній. У колективі як групі високого рівня розвитку створюються найбільш сприятливі можливості для становлення кращих рис характеру. Цей процес взаємний, і завдяки розвитку особистості, розвивається і сам колектив.

Зміст характеру, що відбиває суспільні впливи, складає життєву спрямованість особистості, тобто її матеріальні і духовні потреби, інтереси, переконання, ідеали і т.д. Спрямованість особистості визначає мету, життєвий план людини, ступінь його життєвої активності. Характер людини припускає наявність чогось значимого для нього у світі, у житті, щось, від чого залежать мотиви його вчинків, мета його дій.

Вирішальним для розуміння  характеру є взаємини між суспільно- і особистісно-значимими для людини цінностями. У кожному суспільстві існують свої найважливіші й істотні задачі. Саме на них формується і перевіряється характер людей. Тому поняття «характер» відноситься в більшому степу до відношення цих об'єктивно існуючих задач. Характер — це не просто кожний прояв твердості, завзятості і т.п. (формальна завзятість може бути просто упертістю), а спрямованість на суспільно значиму діяльність. Саме спрямованість особистості лежить в основі єдності, цілісності, сили характеру. Володіння цілями життя — головна умова утворення характеру. Безхарактерній людині властива чи відсутність розкиданість цілей. Однак характер і спрямованість особистості — це не одне і те ж, добродушною і веселою може бути як порядна, високоморальна людина, так і людина з низькими, нечистоплотними помислами. Спрямованість особистості накладає величезний відбиток на всю поведінку людини. І хоча поводження визначається не одним спонуканням, а цілісною системою відносин, у цій системі завжди щось висувається на перший план, домінуючи в ній, додаючи характеру людини своєрідний колорит.

 У характері, що  сформувався, ведучим компонентом  є система переконання. Переконаність  визначає довгострокову спрямованість поводження людини, його непохитність у досягненні поставлених цілей, впевненість у справедливості і важливості справи, що він виконує. Особливості характеру тісно зв'язані з інтересами людини при тім умові, що ці інтереси стійкі і глибокі. Поверховість і нестійкість інтересів нерідко сполучені з великою копіювальністю, з недоліком самостійності і цілісності., особистості людини. І, навпаки, глибина і змістовність інтересів свідчать про цілеспрямованість, наполегливість особистості. Подібність інтересів не припускає аналогічних особливостей характеру. Так, серед раціоналізаторів можна знайти людей веселих і смутних, скромних і нав'язливих, егоїстів і альтруїстів.

 Показовими для  розуміння характеру можуть бути  також прихильності й інтереси людини, зв'язані з його дозвіллям. Вони розкривають нові особливості, грані характеру: наприклад, Л.Н.Толстой захоплювався грою в шахи, І.П.Павлов — городками, Д.И.Менделєєв — читанням пригодницьких романів. Чи домінують у людини духовні і матеріальні потреби й інтереси, визначають не тільки помисли і почуття особистості, але і спрямованість його діяльності. Не менш важливо і відповідність дій людини поставленим цілям, тому що особистість характеризується не тільки тим, що вона робить, але і тим, як вона це робить. Характер можливо зрозуміти тільки як визначена єдність спрямованості й образа дій.

Люди з подібною спрямованістю  можуть йти зовсім різними шляхами  до досягнення цілей і використовуючи для цього свої, особливі, прийоми  і способи. Ця відмінність визначає і специфіку характеру особистості. Риси характеру, володіючи визначеною силою, що спонукує, яскраво виявляються в ситуації вибору чи дій способів поводження. З такого погляду як рису характеру можна розглядати ступінь виразності в індивіда мотивації досягнення — його, потреби в досягненні успіху. У залежності від цього для одних людей характерний вибір дій, що забезпечують успіх (прояв ініціативи, змагальною активності, прагнення до ризику і т.д.), у той час як для інших більш характерне прагнення уникати невдач (відхилення від ризику і відповідальності, уникнення прояву активності, ініціативи і т.д.).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. ОСНОВНИЙ ПРИНЦИП КЛАСИФІКАЦІЇ  ОСОБИСТОСТЕЙ 

 

Ідеальною класифікацією  повинна вважатися така, що у кожній зі своїх типів давала б не тільки суб'єктивні особливості даної людини, але також його світогляд і соціальна фізіономія, оскільки вони складаються в зв'язку з його характером

В основу класифікації покладений принцип активного пристосування  особистості до навколишнього середовища, при цьому поняття “Середовище” береться в самому широкому змісті цього слова, включаючи сюди, не тільки речі, природу, людей і людські взаємини, але також ідеї, духовні блага, естетичні, моральні і релігійні цінності і т.п. Послідовне застосування згаданого основного принципу до психології окремих людських індивідумів приводить до встановлення двох найважливіших підрозділів: по психічному рівні - на три послідовно підвищуються рівня і по психічному змісті - на цілий ряд різних типів і їхніх різновидів.

Такий двоїстий розподіл прямий і цілком випливає зі згаданого вище основного принципу, цілком відповідаючи способам росту і духовного розвитку кожної окремої людської особистості. Пристосування людини до навколишнього середовища може бути більш-менш повним, глибоким і всебічний, причому ступінь і обсяг цього пристосування визначаються з одного боку, сприятливими чи несприятливими зовнішніми умовами, а з іншого ( і це найважливіше)- тим природженим запасом фізичних і духовних сил, що у загальній сукупності зветься “ступеня обдарованості ”. У той час як бідно обдаровані індивідуми звичайно цілком підкоряються впливам “Середовища”, обмежуючи, у кращому випадку, чисто пасивним пристосуванням до його умов і вимог, натури багато обдаровані прагнуть, навпаки, активно впливати на навколишнє життя, пристосовуючи і переробляючи її згідно своїм запитам і прагненням; починаючи, подібно більш примітивними натурам, з наслідування і пасивного пристосування, вони потім, у міру свого духовного росту, перетворюються поступово у творців і перетворювачів життя.

Якщо розподіл по психічних  рівнях виражає собою ступінь  активності, пристосування особистості до навколишнього середовища ( чи, на більш високих рівнях, ступінь пристосування Середовища до власних запитів і прагнень особистості), то не слід забувати і того, що саме це пристосування може йти різними шляхами в залежності від чисто якісних розходжень між окремими людськими індивідуумами. Розходження ці обумовлюються, насамперед, тим, що жодної людини не можна зустріти зовсім однакового розвитку всіх окремих психічних чи функцій здібностей.

Саме собою зрозуміло, що в залежності від розходжень темпераменту і характеру вкрай різні будуть також і ті шляхи і способи, якими людина впливає на навколишнє життя, прагнучи так чи інакше пристосуватися до нього; і от такі саме індивідуальні розходження в реакції індивідуума на навколишнє середовище і лежать в основі того, що називають розподілом особистостей по їх психічному змісті.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. РИСИ ХАРАКТЕРУ 

 

Найбільш об'єктивні і незаперечні дані про характер людини дають не його паспортні дані, не риси зовнішнього вигляду, не його мимовільні дії, а свідоме поводження. Саме по тому, які з можливих дій вибирає людина в тій чи іншій ситуації, оцінюється його характер. Характер людини досить багатогранний. Це видно вже в процесі діяльності: один робить усе швидко, інший повільно і ґрунтовно, ретельно обмірковує, діючи напевно, а третій відразу ж хапається за роботу, не подумавши, і тільки через якийсь період часу, не вирішивши проблему знаскоку, оглядається і координує свої дій з урахуванням обставин. Ці особливості, виділювані в поводженні людини, називають рисами, чи сторонами, характеру. Будь-яка риса є деякий стійкий стереотип поводження.

Однак риси характеру не можуть бути вирвані з типових ситуацій, у яких вони виявляються, у деяких ситуаціях навіть увічлива людина може бути грубою. Тому будь-яка риса характеру - це стійка форма поводження в зв'язку з конкретними, типовими для даного виду поводження ситуаціями.

На думку Ю.М. Орлова, поряд із ситуаціями, у яких виявляється визначена риса людини, її істотною характеристикою є імовірність того, що даний вид поводження в даній ситуації відбудеться. Про яку-небудь рису можна говорити як про стійку характеристику людини, якщо імовірність її прояву у визначеній ситуації досить велика. Однак імовірність означає, що ця риса виявляється не завжди, у противному випадку мова б йшла просто про механічне поводження. Таке розуміння рис характеру дуже нагадує прояв звички людини: у визначених умовах діяти певним чином. Риса характеру містить у собі визначений спосіб мислення, розуміння. У здійсненні характерного учинку включені вольові механізми, задіяні почуття. Обумовлюючи поводження людини, риса характеру в поводженні і формується. Формування рис характеру не може бути відірване від формування мотивів поводження. Мотиви поводження, реалізуючи в дії, закріплюючи в ньому, фіксуються в характері. Кожен діючий мотив, що здобуває стійкість, на думку С.Л. Рубінштейна, - це в потенції майбутня риса характеру в її походженні і розвиток, у мотивах риси характеру виступають уперше ще у виді тенденцій, дія приводить їх потім у стійкі властивості. Шлях до формування риси характеру лежить тому через формування належних мотивів поводження й організацію спрямованих на їхнє закріплення вчинків.

Найбільш загальні властивості  характеру розташовуються по осях: сила - слабість; твердість - м'якість; цілісність - суперечливість; широта - вузькість. Якщо під силою характеру розуміють  ту енергію, з яким людина переслідує поставлені цілі, його здатність жагуче захопитися і розвивати велику напругу сил при зустрічі з труднощами, уміння переборювати їх, то слабість характеру зв'язують із проявом малодушності, нерішучості, “сором’язливості” у досягненнях цілей, нестійкості поглядів і т.д. Твердість характеру означає тверду послідовність, завзятість у досягненні цілей, відстоюванні поглядів і т.д., у той час як м'якість характеру виявляється в гнучкому пристосуванні до умов, що змінюються, досягненні мети за рахунок деяких поступок, перебуванні розумних компромісів. Чи цілісність, суперечливість характеру визначається ступенем сполучення ведучих і другорядних рис характеру. Якщо ведучі і другорядні гармоніюють, якщо відсутні протиріччя в прагненнях і інтересах, то такий характер називають цільним, якщо ж вони різко контрастують - то суперечливим.