Дослідження акцентуацій характеру та аналіз результатів за методикою Леонгарда-Шмішека

    Ставлення до інших людей виникає у міжособистісних  контактах і зумовлюється суспільними  умовами життя, які складаються  історично і розкриваються в  колективі. Рисам характеру, в яких виявляється ставлення особистості  до інших людей, властиві значна варіативність  за змістом і формою їх виявлення, залежність від рівня культурного розвитку народу та духовного багатства особистості. Ставлення до інших людей має оцінний характер, в якому інтелектуальне оцінювання залежить від емоційного ставлення до рис характеру, що виявляються в суспільних контактах. Оцінне ставлення до людей виявляється в різному змісті рис характеру та різній формі їх прояву. Схвалення та осуд, підтримка та заперечення виявляються у ввічливій, тактовній, доброзичливій формі або ж формально, улесливо, а то й брутально, грубо, іронічно, саркастично, образливо.

    Ставлення до інших виявляється залежно  від обставин і характеру оцінювання вчинків і в позитивних, і в негативних рисах характеру. Позитивними рисами характеру культурної людини є справедливість, дотримування слова, щедрість, доброзичливість, чесність, принциповість. Засадові стосовно них – гуманістичні моральні якості людей, ідейні переконання, прогресивні прагнення.

    До  негативних рис характеру належать відчуженість, замкнутість, заздрість, скупість, зневага до інших, хвалькуватість, гординя, схильність до безпідставного кепкування та глузування, причіпливість, схильність до пустопорожніх суперечок, заперечення істини, дріб'язковість, мізантропія. Негативні риси характеру дуже шкодять позитивному спілкуванню людей, їхнім прагненням до спільної боротьби з несправедливістю, спілкуванню в праці [3].

    Ставлячись  до вчинків і поведінки інших, людина формує власні риси характеру  за аналогією чи протиставленням. Ставлення  до самої себе – позитивне або  негативне – залежить від рівня розвитку самосвідомості, здатності оцінювати себе. Такі риси характеру, як скромність, почуття власної гідності, вимогливість до себе, відповідальність за справу, схильність віддавати себе, свої сили колективу, державі, свідчать про високий рівень розвитку самосвідомості особистості.

    Разом з тим деяким людям властиві негативні  риси: нескромність, хвалькуватість, кар'єризм, гординя, самовпевненість тощо.

    Типові  риси характеру за своєю інтенсивністю виявляються по-різному, індивідуально. У деяких людей окремі риси їхнього характеру виявляються настільки яскраво та своєрідно, що це робить їх оригінальними. Загостреність таких рис виявляється спонтанно, як тільки людина потрапляє в адекватні цим рисам умови. Такі умови провокують прояв загостреної реакції особистості. Крайню інтенсивність певних рис людини називають їх акцентуацією. Хоча акцентуація якихось рис особистості своєю загостреністю та своєрідністю прояву виходить за межі звичайного, їх не можна відносити до патологічних. Проте надмірно складні умови, які викликають акцентуацію рис особистості, частота їх повторення можуть спричинити невротичні, істеричні та інші патологічні реакції.

    Поняття акцентуації було введене К. Леонгардом, яке означає надмірний вияв окремих  рис характеру та їх поєднання, що не виходять за межі загальноприйнятих  норм.

    Акцентуація рис характеру виявляється лише за певних умов. За інших умов люди з  такими рисами діють спокійно, без  напруження.

    Акцентуація рис характеру виробляється за суспільних умов життя під впливом суспільної спрямованості інтересів, специфіки контактів у колективі, але, як свідчать дослідження, засадовими стосовно них є своєрідні природжені індивідуальні особливості, що і створюють ґрунт для виникнення акцентуації за відповідних соціальних умов.

 

    

2. Вплив акцентуацій характеру  на поведінку людини

    1.2.1. Теоретичні передумови  вивчення впливу  акцентуацій характеру  на поведінку людини

    Фахівці стверджують, що на зорі вчення про  психопатії виникла проблема обмеження  їх від крайніх варіантів норми, що особливо яскраво виявляються  в підлітковому віці. В.М. Бехтєрєв (1886) писав про "перехідні стани між психопатією і нормальним станом". Відомий психіатр П.Б. Ганнушкін (1933) називав подібні стани як "латентну психопатію", О.В. Кербіков (1961) як передпсихопатію, Г.К. Ушаков (1973) як "крайні варіанти нормального характеру".

    П.Б. Ганнушкін, наприклад, сформулював  загальні, основні ознаки психопатій:

• подібні особливості характеру заважають пристосуванню людину до життя;
• визначають весь психічний склад її особистості;
• не піддаються різким змінам впродовж всього життя [2].

    Відмінності між акцентуацією характеру і психопатіями ґрунтуються на діагностичних критеріях П.Б. Ганнушкіна і О.В. Кербікова (1966). При акцентуації характеру може не бути жодної з цих ознак: ні відносної стабільності характеру впродовж життя, ні тотальності його проявів у всіх ситуаціях, ні соціальної дезадаптації як наслідки тяжкості аномалії характеру. Фахівці вважають, що ніколи не буває відповідності всім цим ознакам психопатії відразу.

    Акцентуація звичайно розвивається в період становлення характеру і згладжується з дорослішанням. Особливості характеру при акцентуації можуть виявлятися не постійно, а лише в деяких ситуаціях, у певній обстановці, і майже не виявляються в звичайних умовах. Соціальна дезадаптація при акцентуації або зовсім відсутні, або буває нетривалою [1].

    Личко А.Є. доводить, що при психопатіях  декомпенсації, гострі афектні і  психопатичні реакції, соціальна дезадаптація виникають від будь-яких психічних травм, в найрізноманітніших важких ситуаціях, а саме: лише тоді, коли вони адресуються до місця найменшого опору, до "слабкої ланки" даного типу характеру. Інші труднощі і потрясіння, що не зачіпають цього місця, не приводять до порушень і переносяться стійко. При кожному типі акцентуації, вважає Личко А.Є., є властиві йому, відмінні від інших типів "слабкі місця". На підставі викладеного дослідник підліткової акцентуації А.Є. Личко дає її визначення:

    "Акцентуація характеру – це крайні варіанти, при яких окремі риси вдачі надмірно посилені, внаслідок чого виявляється виборча уразливість відносно певного роду психогенних дій при хорошій і навіть підвищеній стійкості до інших" [5].

    Існують дві класифікації типів акцентуації  характеру. Перша запропонована  Карлом Леонгардом (1968) і друга –  А.Є. Личко (1977). В цій роботі буде розглянута класифікація К. Леонгарда.

    1.2.2. Типи акцентуацій  характеру та їх  вплив на поведінку  людини

    Характеристика  типів акцентуацій (за К. Леонгардом).

    Демонстративний тип. Суттєвою ознакою цього типу є підвищена здатність до витіснення. Особи цього типу будь-якою ціною намагаються досягти успіху, співчуття, або навіть ненависті. Вони не переносять лише неуваги до себе. У період декомпенсації у істеричних особистостей характерне виникнення неадекватно сильних емоційних реакцій. Реакція емансипацій проявляється у вербальних висловлюваннях.

    Схильні перебільшувати свою алкоголізацію. Гострі афективні реакції, котрі на фоні акцентуацій характеру виникають  у відповідь на індивідуально  значимі психічні травми або ситуації, які важко переживаються. Ці реакції  короткочасні, звичайно тривають не більше доби. Афект може виражатися агресією на оточуючих, виходом з афектогенної ситуації або бурхливими сценами. Гострі афективні реакції є екстрапунитівними.

    Педантичний тип. Характеризується підвищеною інертністю, ригідністю психічних процесів, йому важко прийняти будь-яке рішення. При слабкості нервової системи – схильність до сумнівів. Схильні до нескінченної перевірки своєї праці. У період загострення зростають почуття тривоги, страхів за стан здоров’я. Гострі афективні реакції не характерні.

    Збудливий тип. Характеризується підвищеною збудливістю. Слабкий контроль над потягами та бажаннями. Характеризується дисфоричними станами настрою. Характерна неконтрольована агресивність, схильність до насильства. У період декомпенсації підвищується агресивність і мстивість. Декомпенсація негативно відбивається на рівні соціальної адаптації індивіда. Йому стає важко виконувати звичайні обов’язки, існувати у злагоді зі своїм оточенням. Цей стан акценту ант, як правило, пояснює невірно: свою поведінку він розцінює як нормальну, а причину невдач та неприємностей шукає або в оточенні, або у стані свого здоров’я (атрибутивне нав’язування).Для цього стану дезадаптації характерні почуття напруженості та дискомфорту, які перешкоджують особистості компенсувати хворобливий стан й ще більшою мірою сприяє розвитку хворобливого стану.

    Крім  цих реакцій, виділяють гострі афективні  реакції, котрі на фоні акцентуацій  характеру виникають у відповідь  на індивідуально значимі психічні травми або ситуації, які важко  переживаються. Ці реакції короткочасні, звичайно тривають не більше доби. Афект  виражається агресією на оточуючих  або бурхливими сценами. Гострі афективні  реакції розглядаються як екстрапунітивні  та імпунітивні.

    Гіпертимічний тип. Підвищений стан настрою, оптимізм, висока активність, але така людина некерована, не дисциплінована, не переносить регламентовані умови життя. Легко переходить межу правопорушень. Афект може виражатися агресією на оточуючих, ауто агресіями або бурними сценами. У залежності від цього можливі гострі афективні реакції.

    Афективно-екзальтований  тип. Подібний до попереднього типу. Але амплітуда коливань настрою більша, ніж у попередньому типі. Незначні зовнішні подразники призводять до різкої зміни настрою. Невеличка неприємність сприймається як трагедія. Дружня посмішка викликає приплив енергії. Схильні до суїцидальних реакцій.

    Дистимічний тип. Характеризується зниженням основного фону настрою, песимізмом, фіксацією на невдачах, чорних сторонах життя. Тяжкі або тривалі психічні травми можуть бути причиною тривалих реактивних станів (неврозів, реактивних депресій і т.ін.). Можуть використовувати алкоголь як своєрідний допінг. Залежність у цьому випадку відрізняється від залежності при алкоголізмі і базується на потягу до ейфорії.

    Тривожно-боязкий  тип. Характеризується підвищеним рівнем тривожності. Підвищена чуттєвість, почуття своєї неповноцінності, страх іспитів, перевірок. Афект може розряджатися ауто агресією. Гострі афективні реакції розглядаються як інтрапунітивні та імпунітивні. Сенситивному типу притаманне негативне відношення до алкоголю.

    Циклотимічний тип. Поєднує осіб, у яких існує циклічна зміна субдепресивних станів та станів з підвищеним настроєм. До досягнення статевої зрілості такі особи здаються зовсім нормальними. Але у 12-14 років розвивається перша субдепресивна фаза. Ця фаза змнюється підвищеним настроєм. З часом амплітуда цих фаз зростає, формується акцентуація.

    Афект може розряджатися агресією на оточуючих, аутоагресією або бурхливими станами.

    Неврівноважений тип. Ознака цього типу – фіксація на ідеях, своєму емоційному стані, швидше виснаження, неможливість тривалий час витримувати будь-яке навантаження.Стан хронічного психоемоційного стресу [3].

 

    

    РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ  АКЦЕНТУАЦІЙ ХАРАКТЕРУ

    2.1. Характеристика методики дослідження

    Цей тест призначений для виявлення  акцентуації характеру, тобто певного  напряму характеру. Опитувальник включає 10 шкал, згідно з десятьма виділеними Леонгардом типами акцентуйованих особистостей і складається з 88 питань, на які необхідно відповісти «так» чи «ні».

    Перед проведенням опитування дається інструкція. Час відповідей не обмежується.

    Можливе застосування опитувальника як індивідуально, так і в групі. Найбільш вдалий варіант застосування опитувальника  в групі, але кожен випробовуваний повинен мати перед собою текст  опитувальника і аркуш для відповідей. Опитувальник застосовується як для психологічної консультації, так і з метою профвідбору і профорієнтації.

Бланк для відповідей