Арабомовна середньовічна психологічна думка

МІНІСТЕРСТВО НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ УКРАЇНИ 

Академія пожежної безпеки  імені Героїв Чорнобиля

Кафедра психології діяльності в особливих умовах та педагогіки

ЗАТВЕРДЖУЮ

Завідувач кафедри

канд. психол. наук

__________   Теслюк П.В.

              27 серпня 2012 р.

Предмет:   Історія психології

 

ЛЕКЦІЯ 

 

Тема № 4. Арабомовна середньовічна психологічна думка

 

Час: 6 год., з них 2 год. лекцій, 2 год. практичних занять, 2 год. самостійна робота

 

Тема лекції № 6.1 Арабомовна середньовічна психологічна думка

 

Час: 4 год.

 

Навчальна мета: звернути увагу на умови виникнення арабомовної середньовічної психологічної думки, розкрити її джерела, особливості.

 

Виховна мета: сприяти формуванню здорового способу життя, розвивати пізнавальну активність та продуктивне мислення, науковий світогляд та інтерес до вивчення історії психології, формувати інтерес до культурних надбань людства.

 

Матеріально-методичне  забезпечення: тексти лекцій, методична література, навчальні посібники.

 

Лекцію розробив: канд.пед.наук, доцент кафедри ПДвОУтаП

Мукомел Світлана Анатоліївна

 

Лекція обговорена та схвалена на засіданні кафедри 

Протокол № 1від 27 серпня 2012р.

 

 

 

 

 

 

 

Послідовність проведення заняття:

І.    Вступна частина.

ІІ.   Ознайомлення студентів з темою та метою лекції.

ІІІ.  Викладання навчального  матеріалу:

Питання:

1. Культура арабомовних народів у період Середньовіччя

2. Антропологічна думка у панівних ідейних течіях арабомовної культури Середньовіччя

3. Загальні ідейно-теоретичні основи арабомовної перипатетики.

4.1. Антропологічне і психологічне учіння Ібн-Сіни

4.2. Психологічні погляди Ібн-Рушда

4.3. Психологічні погляди Альгазена

 

 

 

ІV.  Відповіді на запитання студентів.

5. Заключна частина (підведення підсумків заняття та видача завдання на самопідготовку).

Самостійна робота:

 

1. Опрацювати лекційний матеріал за конспектом та списком літератури.

 

 

 

Література:

1. Анцыферова Л.И. Развитие и современное состояние зарубежной психологии. - М.1994.

2. Ждан А.Н. История психологии: от античности до наших дней. - М.1990.

3. Марцинковская Т.Д.  История психологии. – М.: Академия, 2009. – С. 14- 47.

4. Роменець В. А. Історія психології стародавнього світу і середніх віків. – К.: Вища школа, 1983. – С.93-158, 158-202
5. Махній І.П., Скок М.А. Історія психологічної думки: Навч.посібник [ Електронний ресурс]. – Чернігів: Чернігівський національний університет ім. Т.Г. Шевченка, 2010: http  //makhnii-history.blogspot.com/

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Культура арабомовних народів у період Середньовіччя

В середні віки спостерігався  активний вихід арабських племен на арену історичного процесу. Вони поширилися на величезні території - від Аравійського півострова до берегів  Атлантики, з одного боку, і до Індонезії - з іншого. Утворюється ряд арабських  народностей, які створили свої держави.

Більш того, в середні віки арабомовний Схід починає грати  знову передову роль у розвитку світової історії. Тут раніше, ніж на Заході, складається феодалізм, який є більш  прогресивним ладом порівняно з  рабовласництвом, швидко розвивається культура. На певному відрізку часу, поки що склалися феодальні відносини  не стали гальмом суспільного  розвитку, Схід, і перш за все арабомовні країни, стали носієм передової філософсько-психологічної думки. Вони першими сприйняли і продовжили вивчення Аристотеля, забезпечивши його спадкоємне дослідження і перенісши пізніше його ідеї на європейську культуру.

Самобутня культура, яка склалася в XVII-XVIII ст. в цих країнах, була синтезом цінностей, створених арабами і  народами, завойованими ними. Інтенсивні торгові зв'язки, здійснювані арабомовними країнами, пов'язували їх з іншими культурами та сприяли поширенню на їх територіях наукових досягнень Греції, Риму, Індії, Китаю.

У феодальному арабському світі інтенсивно розвивалися ремесла, торгівля, мореплавство; високого рівня  досягла техніка землеробства; виникали великі найбагатші міста, що перетворилися  на осередки культури, освіти, науки. У  країни арабського халіфату стікалася  наукова література з усього цивілізованого світу. Є відомості, що під час  правління династії Аббасидів (XVIII-XVII ст.) в Багдад прибували каравани, нав'ючені книгами на всіх відомих мовах. Все це сприяло тому, що на Сході отримують подальший розвиток паростки точного знання, що зародилися в період еллінізму і виникає ряд нових ідей в області психології.

В арабському світі панувала мусульманська релігія. Але соціально-економічні запити, потреби що розвивається культури вимагали вивчення робіт "невірних", що і зумовлювало зростання наукових уявлень про світ, природу і  людину.

2.Антропологічна думка в панівних ідейних течіях

арабомовної культури Середньовіччя

Проблеми людини розглядалася та обговорювалася в арабському світі  представниками всіх ідейних напрямків.

Виділяються три головних підходи у вивченні людини: теологічний, містичний, філософський.

Теологічний підхід представляли мутакалліми, ортодоксальні послідовники калама (від "слово", "мова"), тлумачі Корану і Святих переказів Сунни. Головна особливість їх світогляду - крайній фаталізм. Вони визнавали всемогутнього, всюдисущого Аллаха і досконалого, останнього з його посланців, пророка Мухаммада.

Прикладом ідеї всевладдя  Аллаха над людиною, повної залежності людини від волі богів служать  слова відомого мислителя Аль  Газалі: "Сонце, місяць і зірки, хмари  і земля, всі тварини і неживі предмети підпорядковані іншій силі, подібно перу в руці писаря. Не можна  вірити, що підписався правитель і  є творець підпису. Істина в тому, що справжній творець її - Всевишній. Як сказано Їм, Всемогутнім: І не ти покинув, коли кинув, але Аллах  кинув ".

Фаталізм мутакаллімов з  характерною для них ідеєю  повного приречення життя і дій  людини в рамках теологічного напрямку був поставлений під сумнів кадарітамі і мутазилитами ("відхиляються"). Вони відкидали абсолютність божественного  приречення і використовували суперечливість тексту Корану для обґрунтування  ідеї відповідальності людини за свої вчинки і дії. Антитеза добра і  зла з суто теїстичної площині  протистояння Бога і світу, духовного  і матеріального переноситься ними в область конфлікту особистості  і суспільства, почуттів і розуму, здібностей і боргу.

Мутазиліти звузили сферу  дії божественної волі, вивівши з  неї знищення світу, порушення природних  закономірностей, творіння чудес і  т.д. Вони розвели поняття зла  і гріха, відповідальності перед  людьми і Богом. Представляло інтерес  розуміння ними вільного дії волі як умови реалізації благих задатків людської природи, як свідомого слідування "благої необхідності", тобто притаманною  світу доцільності.

 Містична течія в  ісламі - суфізм бачило в людині  з'єднання божественного і тварного. У зв'язку з цим дається нове  розуміння людини - як самого досконалого  буття універсуму, відображення  одного з багатьох атрибутів  Абсолюту. Людина, згідно з цим  підходом, інтегрує в собі все  суще, об'єднує всі основні реальності  світу. Такий погляд, підноситься  людини і розширює простір  його особистої відповідальності  за свою долю, представлений у  працях відомого мислителя Ібн  Арабі. Світ у цілому визначається  суфісти як макрокосм ("алам-і-акбар"), людина - як мікрокосм ("алам-і-Асгар"). Стверджується, що на космічному  рівні діє принцип "все є  Бог", на феноменальному - "все  є людина".

Будучи втіленням і "сховищем божественного", людина, згідно думці  суфісти, може повернутися до істинного "я" через з'єднання з Богом. Відзначається іманентність Всевишнього  людині (в той час як ортодоксальний іслам стверджував абсолютну  трансцендентність Бога).

З каноном розходиться  і суфійської ідея "досконалої людини" ("аль-Інсан аль Каміл"), що визнає в якості еталону моральності, добра  і зла самої людини. Одним із властивостей людини називається його спроможність до вдосконалення на шляху  самопізнання, мета і сенс якого "в  самому собі безмірне знайти" (Аль  Фарід).

До філософської течії арабомовної думки відноситься східний періпатетізму - "фальсафа". Ідеї грецьких філософів стають надбанням арабомовних народів. На арабську мову переводяться праці Платона і Аристотеля, Галена, Архімеда. На цій основі формується власна арабомовна філософія і наука (в першу чергу фізика, математика, медицина). Арабські філософи піддали сумніву релігійні догми і вважали доблестю і заслугою вишукувати "доказ неспроможності буквального сенсу священних текстів і істинності їх тлумачення" (Ібн Рушд).

Звертає увагу загальна природничонаукова  спрямованість філософської арабомовної думки, в якій пріоритет віддавати не Платоном, а Аристотелю. Цьому сприяло в чималій мірі те, що ідея Аристотеля про Божество як нерухомий першодвигун відповідала духу Корану. При цьому треба відзначити, що арабомовні послідовники учіння Аристотеля відрізнялися від європейських перипатетиків, висуваючи специфічні ідейно-теоретичні та наукові завдання. Тому погляди Аристотеля в контексті їх міркувань придбали нове і оригінальне звучання.

Арабських філософів цікавили онтологічні, гносеологічні та етичні проблеми людини; питання походження людини, її місця і ролі у світобудові. Вони розглядали особливості душевних сил людини, його пізнавальних здібностей, моральних якостей і т.д.

Представляє інтерес спроба описати образ ідеальної людини і визначити шлях її вдосконалення. Але на відміну від релігійної свідомості ідеального до дотримання Корану і приписів шаріату, а також суфійського визначення досконалості як знайденої в подвижництві святості, філософи орієнтувалися на досконалість інтелектуальне. Головна відмінність людини від всіх інших створінь вони бачили у володінні силою розуму. Так, Абу-Наср Мухаммед Фарабі, один з найбільших арабських перипатетиків, званий "Другим Учителем" або другим Арістотелем за великі коментарі до праць останнього, писав: "Від усіх тварин людина відрізняється особливими властивостями, бо у нього є душа, з якої виникають сили , діючі за посередництвом тілесних органів, і, крім того, у нього є така сила, яка діє без посередництва тілесного органу; цією силою є розум "(Аль Фарабі., 1969. Т. 1. Ч. 2. С. 728).

Ідею вдосконалення людини через набуття мудрості образно  і яскраво висловив Ібн Габірол (Авіцеброн) (Х1 в.): "Королі можуть судити кожного, але саме мудрецям дано судити королів. Ціна кожній людині пропорційна  тому, що він знає" (Ібн Габірол., 1991 . С. 190).

Він задає питання: "Хто  має право правити?" і відповідає: "Або мудрець, наділений вінцем, або венценосец, наділений мудрістю". Кращим якістю людини він називає  допитливість і в дусі перипатетики закликає людей до розширення їх знань  і розуміння мудрості, бо тільки освічена людина здатна зробити правильний вибір між добром і злом, зрозуміти  своє місце в світі, свій людський обов'язок. Стверджується, що якщо б  людина "виходив з осмислення цілісності всього універсуму і усвідомлення власної нікчемності, з усвідомлення себе як крихітної частинки єдиного  світобудови, то в цьому випадку  він зміг би осягнути справжню істину ..." (Там же. С. 191).

Арабські мислителі, кажучи про наявність у людини безсмертної  душі, в теж час визнавали її зв'язок з тілом. Аль Фарабі стверджував, з одного боку, що "субстанція душі існує відчужено від матерії; вона залишається після смерті тіла, і в ній немає такої сили, яка зруйнувалася б", тобто існуюча  душа безсмертна. Але, з іншого боку, він підкреслював, що "душа не може існувати раніше тіла", що "дарователем  форм створює її тоді, коли з'являється  щось, здатне прийняти її. Це щось є  тіло: коли воно є, з'являється і ця субстанція. Воно є плоть ... Душа не може існувати раніше тіла, як це стверджує  Платон; точно також вона не може переселятися з одного тіла в інше ... "(Аль Фарабі, 1969. Т. 1. Ч. 2. С. 729).

Відкидаючи ідею фаталізму  і приречення, арабські мислителі  стверджували, що людина вільна у визначенні свого життєвого шляху. Ібн Габірол  писав: "Кожна людина вольний діяти, як йому хочеться ... він вільний стати  мудрим або дурним, добрим, або жорстокого, мстивим або великодушним". Але  звідси логічно випливав висновок про  відповідальність людини за свої діяння, про те, що він "сам дарує собі падіння, сам прирікає себе на негаразди  і сльози, сам примовляє себе до душевних муках". Ібн Габірол доводить, що Бог надав людині "свободу  волі, щоб ніщо не примушувало людину до вчинку і ніхто не забороняв  йому його діяння; щоб кожен смертний був вільний жити згідно власному розуму, дарованому йому Богом, жити і  вершити все, що дано вершити смертному . Саме тому кожної людини судять по його діянням "(Ібн Габірол, 1991. С. 192, 193).

3. Загальні ідейно-теоретичні  основи арабомовної перипатетики

 

Під впливом освоєння і  творчого переосмислення Аристотеля в  арабомовних культури склалися два  найбільш яскравих філософських вчення - Ібн Сіни (Авіценна) і Ібн Рушда (Аверроеса). У них були сконцентровані і отримали інтегроване вираження  головні досягнення вчених арабського світу в різних галузях знання, переважно в природничих науках.