Акцентуації особистості та їх вплив на життєдіяльність

тоМІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ

ВІЙСЬКОВИЙ ІНСТИТУТ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙ ТА ІНФОРМАТИЗАЦІЇ

НТУУ «КПІ»

 

 

КАФЕДРА № 43

(ВІЙСЬКОВО-ГУМАНІТАРНИХ  ДИСЦИПЛІН)

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Психологія (у тому числі конфліктологія)»

 

Тема: «Акцентуації особистості та їх вплив на життєдіяльність»

 

 

 

 

 

 

 

Виконав: Курсант 191 навчальної групи

солд   

Перевірив: Начальник кафедри № 43

п/п-к  О.О. ПУЧКОВ

 

 

 

 

 

 

КИЇВ – 2012

 

ЗМІСТ

 

 

Вступ…………………………………………………………………………………	3
Розділ І. Поняття «акцентуація»  характеру……………………………………….	4
Розділ ІІ. Вплив акцентуації  особистості на її діяльність………………………..	10
Розділ ІІІ. Акцентуація. Характеристика типів акцентуації особистості……….	14
Висновки…………………………………………………………………………….	23
Список використаної літератури…………………………………………………..	26

 

 

ВСТУП

 

 

Актуальність  теми. Проблема акцентуацій характеру посідає одне з важливих місць у психологічній літературі. Адже акцентуації в структурі особистості, які спостерігаються у всіх сферах людської діяльності, значною мірою впливають на ефективність людської діяльності.Тема акцентуацій у структурі характеру особистості дуже малодосліджена у психологічній літературі.

Людей відрізняють один від одного не тільки природжені індивідуальні  риси, але також й різниця у  розвитку, пов’язана з течією їх життя. Поведінка людини залежить від того, в якій родині вона зростала, в якій школі вона навчалася, хто вона за професією, в якому колі обертається. Дві людини з натурами, спочатку схожими, можуть потім мати досить мало спільного між собою, а, з іншого боку, спільність життєвих обставин може відпрацювати схожі риси та реакції у людей, що від початку різні.

Люди різняться між  собою не тільки акцентуаційними  рисами. навіть не знаходячи рис, які  виділяють особистість на фоні середнього рівня, люди все ж таки різні між собою. Маються на увазі ті особливості, які надають людині як такій її індивідуальних рис. Якщо ми задалися метою зрозуміти, що ж таке акцентуація особистості, необхідно пізнати ці відмінні риси.

Метою роботи є проаналізувати типи акцентуації особистості та їх характеристики.

Для досягнення мети роботи необхідно вирішити наступні завдання:

- Дослідити поняття «акцентуація» характеру;

- Виявити вплив акцентуації особистості на її діяльність;

- Показати характеристику типів акцентуації особистості;

Об’єктом дослідження є психіка особистості.

Предметом дослідження є типи акцентуацій особистості та їх вплив на життєдіяльність.

 

РОЗДІЛ І

ПОНЯТТЯ «АКЦЕНТУАЦІЯ» ХАРАКТЕРУ

 

 

Характер створюється, будується, формується. Характер –  це сукупність відповідно постійних  індивідуальних особливостей особистості, що складається та появляється у діяльності та спілкуванні, зумовлюючи типові для неї способи й форми поведінки.

Характер людини не представляє  собою випадкову сукупність різноманітних  властивостей. Окремі властивості характеру залежать одна від одної, пов’язані одна з одною, створюючи цілісну систему. Тому, знаючи одну чи декілька рис характеру людини, ми можемо передбачити інші, невідомі нам риси. Так, якщо відомо, що людина зарозуміла та пихата, ми можемо припустити, що вона неуважна до людей, байдужа або навіть ворожа по відношенню до людей; якщо скромна, то вона тактична та ін.

У характері людини ми підкреслюємо вольові (рішучість, дисциплінованість  чи, навпаки, нерішучість, спритність), інтелектуальні (допитливість, винахідливість чи, навпаки, тупість, зверхність) та емоціональні (пристрасть, веселість, байдужість) властивості

Звичайно говорять про  чотири групи властивостей людини (характеру).

1. Властивості, що виражають відношення до оточуючих людей (доброта, чуйність, вимогливість).
2. Властивості, що виражають відношення до праці (працелюбність, лінощі, відповідальність чи безвідповідальність до праці).
3. Властивості, що виражають відношення до самого себе (самолюбство, гордість, комплекс неповноцінності, відчуття особистої гідності, самокритика, скромність).
4. Властивості, що виражають відношення до предметів (дбайливість, акуратність).

На формування характеру  впливає багато найрізноманітніших факторів (об’єктивних та суб’єктивних)[1].

Який же характер вважати  добрим? Критерії для цього можуть бути різними та часом досить суб’єктивними та протиставними, але одного критерію потрібно дотримуватися завжди: цінність характеру визначається суспільно корисною спрямованістю вчинків та поведінки людини.

Головне – на що спрямовані риси особистості: на створення чи на знищення, добро чи лихо.

Людина з «важким  характером», як то кажуть, «сам не живе та іншим не дає жити». Однак це не значить, що люди з «важким характером»  безперспективні. До них потрібно шукати підхід.

Не можна плутати (а це часто відбувається) темперамент з характером. Характер напряму не залежить від темпераменту, хоча з ним пов’язаним. Яким буде характер, від темпераменту не залежить.

Зв'язок темпераменту з  характером проявляється в тому, що темперамент немов би то окреслює риси характеру. Буде сформована та чи інша риса характеру в людині, залежить від її активної діяльності, виховання та самовиховання, а на її зовнішні прояви, динаміку покладає відбиток темперамент. Одна й таж риса характеру у людей різного темпераменту ззовні може проявлятися по-різному. Візьмемо таку рису, як доброта. Досить зрозуміло, що зовнішні експресивні форми її прояву будуть різними у запального, імпульсивного, неврівноваженого холерика та спокійного, повільного, незворушного флегматика. Як результат, темперамент та характер створюють сплав, який зумовлює інтегральну характеристику особистості. Особливості темпераменту можуть також протистояти чи сприяти розвитку визначених рис характеру. Для меланхоліка, наприклад, важлива проблема – подолання тривоги та сором’язливість. Флегматику важче, ніж холерику або сангвініку, підтримувати в собі ініціативність [2].

В словнику з психології зазначено, що при акцентуації характеру  властива вразливість особистості  по відношенню не до будь-яких (як при психопатіях), а лише до певного роду психотравмуючих впливів, які адресовані до так званого “місця найменшого супротиву” даного типу характеру, при зберіганні усталеності по відношенню до інших. Подібне визначення акцентуації характеру надав А.Е. Лічко,² − це надмірне посилення окремих рис характеру, при яких спостерігаються не виходячи за межі норми відхилення у психології і поведінці людини, які межують з патологією. Такі акцентуації як тимчасовий стан психіки частіш за всього спостерігається саме у підлітковому і ранньому юнацькому віці. В процесі зростання дитини-підлітка особливості її характеру, які з’явились в дитинстві, втрачають свою гостроту, але з віком знову можуть загострюватися. Акцентуація з неявними проявами, на відміну від явних, потрібно вважати звичайним варіантом норми. Як вважає німецький психіатр К. Леонгард, у 20-50% людей деякі риси характеру на стільки загострені (акцентуйовані), що за певних обставин можуть привести до однотипових конфліктів і нервових вибухів. Акцентуації характеру частенько зустрічаються саме у підлітків (50-80%).¹ акцентуація характеру за К. Леонгардом² − це перебільшений розвиток окремих рис характеру в шкоду іншим, в результаті чого погіршується взаємодія з оточуючими людьми. І класифікація, яку він запропонував, має слідуючий вигляд:

1. Гіпертимний (гіперактивний) − надмірно піднятий настрій, завжди веселий, балакучий, енергійний, самостійний, прагне до: лідерства, ризику, авантюр, не реагує на зауваження, ігнорує покарання, відсутня межа самокритичності.

2. Дистимічний − постійно понижений настрій, зажура (сум), замкнутість, небагатослівність, песимістичність, його обтяжує гучне суспільство, у конфлікти вступає рідко, частіше в них виступає пасивною стороною.

3. Циклоїдний − товариськість циклічно змінюється (висока в період доброго настрою (підвищеного) і низька − пригніченості).

4. Емотивний (емоційний) − надмірна чутливість, вразливість, глибоко переживає найменші неприємності, надмірно чутливий до критики, частенько похмурий настрій.

5. Демонстративний − дуже виявлено прагнення бути в центрі уваги і досягати своїх планів за будь-яку ціну (сльози, хвороби, скандали тощо).

6. Збудливий − підвищена дратівливість, нестриманість, агресивність, похмурість, але можлива і льстивість, послужливість. Активно і часто конфліктують.

7. Застрягаючий − “застрягає” на своїх почуттях, думках, не може забути образи, “зводить рахунки”, схильність до затяжної непогодженості, в конфліктах - частіше активний.

8. Тривожно-педантичний − виразна занудливість у вигляді “переживань” подробиць, на роботі може виснажувати формальними вимогами, а вдома - завеликою акуратністю.

9. Тривожний (психостенічний) − понижений настрій, побоювання за себе, близьких, невпевненість у собі, крайня нерішучість, довго переживає невдачу, сумнівається у своїх діях.

10. Екзальтований (лабільний) − дуже змінний настрій, емоції яскраво виражені, велика відволікальність на зовнішні події, словоохотливість.

11. Інтровертований (шизоїдний, аутистичний) − замкнутість, обмежене спілкування, занурювання в себе, свої переживання не розповідає, хоча і характерна велика вразливість. Дуже стримано, холодно відноситься до інших людей, навіть до близьких.

12. Екстравертований (конформний) − широкий спектр спілкування, словоохотливість аж до балакучості, несамостійний, прагне бути як всі, неорганізований, полюбляє підпорядкування [4].

Дуже схожа з цією класифікацією і класифікація А.Е. Лічко,¹ котра вже характеризує акцентуації характеру підлітків.

1. Гіпертимний тип.  Відрізняється рухливістю, схильністю  до пустунства, товариськістю. Дуже галасливі, завжди добрий настрій. За хороших загальних здібностей одночасно і велика невсидчивість, тому і навчаються нерівномірно. Часто можуть конфліктувати з дорослими. У них багато захоплень, хобі, але вони дуже недовготривалі (поверхневі) часто такі підлітки переоцінюються свої можливості, занадто впевнені в собі.

2. Циклоїдний тип. Висока  дратівливість, схильність до  апатії, перевага віддається самотності. Тяжко переживають навіть незначні  невдачі, дуже дратуються навіть  на критику, зауваження. Настрій час від часу змінюється від припіднятого до подавленого з періодами приблизно 2-3 неділі.

3. Лабільний тип. Характерний  вкрай змінливий настрій. Приводом  для цього може послугувати навіть незначне − слово, погляд... Поведінка майже повністю залежить від хвилинного настрою. Такі підлітки добре розуміють і відчувають відношення до них оточуючих.

4. Астено-невротичний  тип. Характерна висока підозріливість  і капризність, втомляємість, особливо  при виконанні розумової праці,  і роздратованість.

5. Сензитивний тип. Цей тип характеризується високою чутливістю до всього: і те що втішає, і те, що засмучує. Такі підлітки не люблять великих компаній, веселих ігор. Найчастіше вони сором’язливі і несміливі при сторонніх, а відкритими і товариськими вони бувають тільки з добре знайомими людьми. Віддають перевагу спілкуванню з малюками і дорослими, чим з ровесниками. Дуже слухняні і прив’язані до батьків. Дуже рано формується почуття відповідальності, високі моральні вимоги до себе й оточуючих.

6. Психастенічний тип. Цей тип характеризується прискореним і раннім інтелектуальним розвитком, схильністю до роздумів і міркувань до самоаналізу і оцінці поведінки інших.

7. Шизоїдний тип. Головна  риса − замкнутість (надання переваги самотності). Підлітки дуже часто демонструють зовнішню байдужість до оточуючих людей, погано розуміють стан інших, їх почуття. Їх дуже важко зрозуміти оточуючим, особливо однолітками, а їх, як правило, не дуже люблять.

8. Епілептоїдний тип.  Дуже часто плачуть, особливо  в ранньому віці. Такі діти люблять мучити тварин, ображати меншого, в компаніях дітей поводять себе як диктатори. Їх риси − жорстокість, власність, егоїзм.

9. Істероїдний тип.  Найбільш характерна риса цього  типу − егоцентризм, прагнення до постійної уваги до своєї особи. Головне для них − привертати до себе увагу оточуючих, вислуховувати у свою адресу захоплення і похвалу.

10. Нестійкий тип (неустойчивий). Іноді про нього говорять як  про слабовільного, котрий пливе  за течією. Таких підлітків дуже  притягають розваги, ледарство, святковість. Відсутні будь-які серйозні в тому числі професійні інтереси, майже зовсім не думають про майбутнє.

11. Конформний тип.  Цей тип демонструє бездумне, а часто просто підпорядкування  будь-яким авторитетам, групі.  Це тип пристосування.

Але крім цих “чистих” типів акцентуацій характеру, зустрічаються, і навіть частіше, змішані форми − проміжні типи (одночасний розвиток декількох типових рис) і амальгамні (напластування нових рис характеру на його вже складену структуру) [6].

Отже, ми спостерігаємо,що при акцентуації відбувається значний вплив на одну із рис характеру особистості,що може призвести до кардинальних змін в поведінці людини,і до неадекватного її реагування на ті чи інші події. Характер має велике значення не тільки для самої особистості, але й для оточуючих її людей: родини, учбового та трудового колективу. Характер впливає на ставлення товаришів та колег до людини, просування по службовій драбині. В тісному та працездатному колективі така людина може в якійсь мірі виправити свій характер й стати повноцінним членом. Багато у цих випадках буде залежати від позиції колективу, доброзичливості його настрою. Акцентуації – поняття, яке означає надмірний прояв окремих рис особистості та їх поєднання, що виходять за межі загальноприйнятого. Загальна акцентуація особистості виявляється лише за певних умов. За інших умов люди діють спокійно, без напруження. Акцентуація особистості виробляється за суспільних умов життя під впливом суспільної спрямованості інтересів, специфіки контактів у колективі, але, як свідчать дослідження, засадничими стосовно них є своєрідні природжені індивідуальні особливості, що і створюють грунт для виникнення акцентуації за відповідних соціальних умов.