Основи підприємства

Статут підприємства – офіційно зареєстрований документ, на підставі якого діє підприємство. Статут не є угодою, проте виконує функцію внутрішнього нормативно-правового акту юридичної особи. Він містить в собі обов’язкові правила, що регулюють діяльність підприємства, взаємовідносини з іншими суб’єктами господарювання. Статут повинен відповідати основним положенням Господарського кодексу; його затверджує власник чи засновник підприємства, а для державних підприємств – власник майна за участю трудового колективу.

У статуті  підприємства зазначаються:

1. Найменування  і місцезнаходження підприємства.

2. Юридичний  статус.

3. Предмет,  цілі та напрямки діяльності.

4. Склад учасників  підприємства.

5. Джерела  створення майна підприємства.

6. Порядок  формування статутного капіталу  підприємства.

7. Порядок  розподілу прибутку.

8. Органи  управління підприємством.

9. Порядок  припинення діяльності підприємства.

Наведений перелік розділів статуту не є  вичерпним. Підприємство може включати до установчих документів будь-які  відомості, але за умов, що вони не суперечать положенням чинного законодавства.

Статут  та засновницький договір підписують усі учасники, засвідчує нотаріус, після чого їх подають на державну реєстрацію.

Державний реєстратор зобов'язаний перевірити ці документи на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи. За відсутності таких підстав державний реєстратор повинен внести до реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи ідентифікаційний код заявника та внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації юридичної особи на підставі відомостей цієї реєстраційної картки.

Дата  внесення до Єдиного державного реєстру  запису про проведення державної  реєстрації юридичної особи є  датою державної реєстрації юридичної  особи. Строк державної реєстрації юридичної особи не повинен перевищувати три робочих дні з дати надходження  документів для проведення державної  реєстрації юридичної особи.

 Після  подання відповідним органам  статистики, державної податкової  служби, Пенсійного фонду України,  фондів соціального страхування  повідомлення про проведення  державної реєстрації юридичної  особи із зазначенням номера  та дати внесення відповідного  запису до Єдиного державного  реєстру та відомості з реєстраційної  картки на проведення державної  реєстрації юридичної особи підприємство  відкриває рахунок у банку. 

Протягом 5 робочих днів, з моменту подання  документів до районного управління МВС України, підприємство отримує  дозвіл на виготовлення печаток і  штампів.

На цьому  процес реєстрації підприємства можна  вважати завершеним. Тепер підприємство може здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, не заборонену законами України.

Власник підприємства зобов’язаний постійно поліпшувати умови праці, життя, здоров’я працівників. Тому на підприємстві важливу соціальну роль відіграє колективний договір – угода між трудовим колективом в особі профспілки та адміністрацією підприємства, що укладається щорічно. Ним регулюються виробничі, трудові та економічні відносини трудового колективу з адміністрацією будь-якого підприємства, яке використовує найману працю. У колективний договір включають зобов’язання щодо поліпшення умов праці та відпочинку працівників, їх соціального захисту, заходи для забезпечення зростання продуктивності праці, величини матеріального стимулювання, вирішення житлових проблем тощо.

Сторони, які уклали й підписали колективний  договір, повинні періодично (не менше  двох разів на рік) взаємозвітувати про його виконання на зборах трудового колективу.

 

2. Класифікація підприємств.

Підприємство  є багатофакторною багатофункціональною системою, що торкається цілого комплексу  технічних, організаційних, соціальних та економічних аспектів. Це обумовлює  безліч підходів і критеріїв щодо класифікації підприємств. В економічній  літературі використовуються такі основні  класифікаційні ознаки:

1. Мета і характер діяльності:

• комерційні;

• некомерційні.

2. Форма власності:

• приватні – підприємства, що належать окремим громадянам на правах приватної власності та з правом найму робочої сили. До цього виду відносять індивідуальні (засновані на власності однієї особи без права найму робочої сили) та сімейні підприємства (засновані на власності і праці однієї сім’ї);
• колективні – засновані на власності колективу працівників підприємства, громадської організації;
• державні – засновані на власності держави;
• комунальні – діє на основі комунальної власності територіальної громади;
• спільні – засновані на власності фізичних чи юридичних осіб різних форм власності.

3. Належність капіталу:

• національні;
• закордонні;
• змішані.

4. Правовий статус і форма господарювання:

• одноосібні – є власністю однієї особи або родини; воно несе відповідальність за свої зобов’язання всім майном;
• кооперативні – добровільні об’єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності;
• орендні – засновані на договірних взаєминах на тимчасове володіння і користування майном (цехи, дільниці);
• господарські – це товариства, статутний капітал якого поділений на частки між учасниками. Господарські товариства в Україні поділяються на:
• товариства з обмеженою відповідальністю;
• товариства з додатковою відповідальністю;
• повні товариства;
• командитні товариства;
• акціонерні товариства.

Товариство з обмеженою відповідальністю – це товариство, власники якого несуть відповідальність за господарську діяльність лише тією частиною свого майна, яка вкладена в підприємство.

Товариство з додатковою відповідальністю відрізняється тим, що учасники такого товариства відповідають за його зобов’язаннями не лише внесками до статутного фонду, а в разі потреби – і належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до пайового внеску).

У повному товаристві всі учасники такого товариства несуть повну відповідальність своїм особистим майном за результатами господарської діяльності даного товариства.

Командитне товариство – товариство, яке поряд із членами з повною відповідальністю, включає одного чи більше учасників, відповідальність котрих обмежується особистим внеском у майно такого товариства.

Акціонерним товариством називається товариство, статутний фонд якого розділений на паї у вигляді акцій однакової номінальної вартості і яке відповідає за своїми зобов’язаннями лише майном даного товариства. Акціонери відповідають за зобов’язаннями товариства тільки в межах наявних у них акцій. Акціонерні товариства бувають двох видів: відкриті (акції товариства розповсюджуються шляхом відкритої підписки і купівлі-продажу на біржах) і закриті (акції розподіляються між засновниками товариства і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися і продаватися на біржі).

5. Галузево-функціональний вид діяльності:

• промислові;

• сільськогосподарські;
• будівельні;
• транспортні;
• торгові;
• наукові;
• освітні;
• фінансові;
• юридичні;
• страхові;
• культурні;
• релігійні тощо.

6. Ступінь підпорядкування територіальних одиниць:

• материнські – підприємства, які контролюють діяльність інших юридичних осіб, наприклад, через володіння контрольним пакетом акцій дочірніх підприємств;
• дочірні – юридично самостійні утворення, які здійснюють комерційні операції і складають звітний баланс, проте знаходяться під контролем материнського підприємства, оскільки вони володіють контрольним пакетом їхніх акцій;
• асоційовані – група юридичних осіб, пов’язаних між собою відносинами економічної та організаційної залежності у формі участі в статутному капіталі або управлінні.
• філії – відокремлені підрозділи юридичних осіб, що розташовані поза їх місцезнаходженням та здійснюють всі або частину їх функцій. Відкриття філії не потребує державної реєстрації, але разом з тим для розміщення такого підрозділу в адміністративно-територіальній одиниці необхідно мати згоду місцевої влади.

7. Розмір підприємства за кількістю працівників:

• великі (>1000);
• середні (усі інші підприємства);
• малі (50).

8. Спосіб утворення та формування статутного фонду:

• унітарні – це державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об’єднання громадян, релігійних організацій або на приватній власності засновника;
• корпоративні – утворюються двома або більше засновниками за їх спільним рішенням, діють на основі об’єднання майна, їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, участі засновників у розподілі доходів та ризиків підприємства.

3.Об’єднання підприємств.

Підприємства  можуть створювати об’єднання, які здійснюють діяльність на основі договору або статуту, який затверджується їх засновниками або власниками.

Об’єднання  підприємств – господарська організації, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації  їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних  та соціальних завдань.

Відповідно  до Господарського кодексу України  виділяють наступні види об’єднань:

асоціація – найпростіша форма добровільного об’єднання незалежних виробничих підприємств, наукових, проектних, будівельних та інших організацій, що несуть обмежену відповідальність. Правлінню асоціації не дозволяється втручатися у виробничу та комерційну діяльність підприємства;

корпорація – це акціонерне товариство, що поєднує діяльність декількох підприємств для досягнення спільних цілей. Як юридична особа, корпорація несе відповідальність за боргами і податками за всі підприємства, які входять до її складу, і є самостійним суб’єктом підприємницької діяльності.

консорціум – форма тимчасового об’єднання підприємств з метою вирішення конкретних завдань і проблем, здійснення великих інвестиційних, науково-технічних, соціальних, екологічних проектів. Підприємства, які входять у консорціум, зберігають повну самостійність, підпорядковуючись спільному керівництву лише в частині діяльності, що стосується цілей консорціуму. Після досягнення певної мети консорціум припиняє свою діяльність;

концерн – статутне об’єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об’єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.

Інші  об’єднання, серед яких можуть бути відомі в світовій практиці:

• картель – договірне об’єднання підприємств переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності – регулювання збуту виготовленої продукції;
• синдикат – організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через утворений спільний збутовий орган або збутову мережу одного з учасників об’єднання. Така форма об’єднання підприємств є характерною для галузей з масовим виробництвом однорідної продукції;
• трест – форма об’єднання суб’єктів господарювання, за якої всі підприємства, що об’єднуються, втрачають свою комерційну та виробничу самостійність, підпорядковуються єдиному органу управління;
• холдинг – організаційна форма об’єднання інвестиційних ресурсів; утворення яке безпосередньо не займається виробничо-господарською діяльністю, а спрямовує свої фінансові кошти на придбання контрольного пакету акцій інших підприємств;
• промислово-фінансова група - об’єднання юридично та економічно самостійних підприємств різних галузей народного господарства. На чолі фінансової групи може стояти банк, який розпоряджається капіталом підприємств, що входять до складу фінансової групи, контролює усі сфери їхньої діяльності.