Основи підприємства

Підприємці  зобов’язані не завдавати шкоди  довкіллю, не порушувати права та законні  інтереси громадян і їх об’єднань, інших суб’єктів господарювання, установ, організацій, права місцевого  самоврядування і держави. За завдані  збитки і шкоду підприємець несе майнову та іншу встановлену законом  відповідальність.

У практиці господарювання виокремлюють дві моделі підприємницької діяльності: класичну, яка орієнтується на максимально ефективне використання наявних ресурсів підприємства, та інноваційну, яка передбачає активне використання переважно інноваційних організаційно-управлінських, техніко-технологічних і соціально-економічних рішень у сфері бізнесу.

Важливою  формою підприємницької діяльності є франчайзинг, який означає надання  права на виробництво та збут продукції, а також практичної допомоги в  справі організації бізнесу. Франчайзинг  як особлива форма господарювання полягає  в наступному: незалежна фірма (франчайзодавець), яка виробляє продукцію, передає право використовувати свій товарний знак іншому підприємству (франчайзоотримувачу) в обмін на зобов’язання виготовляти або продавати продукцію цієї незалежної фірми (надавати такі самі послуги). За право господарювати від імені і під торговельною маркою франчайзодавця франчайзоотримувач виплачує певний відсоток від свого доходу як матеріальну винагороду.

      Підприємницька діяльність поділяється  на виробничу і посередницьку  діяльність.

      Виробнича підприємницька діяльність може мати основний (у процесі якої створюються й реалізуються готові до кінцевого споживання вироби) чи допоміжний (види підприємництва, що мають не тільки уречевлений, а й неуречевлений характер, тобто лізингова, маркетингова, проектувальна та інша діяльність) характер. За спрямованістю виробнича підприємницька діяльність поділяється на традиційну, частково інноваційну, інноваційну. 

      Основною метою посередницької підприємницької діяльності є інтеграція економічних інтересів виробників і споживачів. До форм посередництва відносять агентування, суб’єкти торговельно-комерційної діяльності, аукціонна торгівля, біржове підприємництво.

       Агентування - форма господарювання, за якої агент (посередник) діє від імені та на користь відповідно виробника чи споживача. Розрізняють такі типи агентів: виробників, зі збуту, уповноважених по закупівлі, брокери, комісіонери, консигнанти.

       Як суб’єкти торговельно-комерційної діяльності виступають: оптово-роздрібні підприємства (безпосередня реалізація продукції виробничого і споживчого призначення з використанням традиційних форм продажу товарів); торговельні доми (здійснення експортно-імпортних операцій, включаючи організацію виставок і реклами, із заснуванням своїх представництв в інших країнах); дилери (перепродаж товарів від свого імені та за власний рахунок); комівояжер (продаж товарів із доставкою покупцям).    

      Об’єктами аукціонної торгівлі є промислові товари, нерухомість, майнові сертифікати. Аукціони проводяться у формі прилюдного торгу з попереднім оголошенням стартової ціни і лоту (неподільної партії товару). Внутрішньодержавна аукціонна торгівля здійснюється постійно стосовно промислових товарів і нерухомості, а міждержавна – періодично і стосується тільки специфічних товарів (скакових коней, хутрової сировини, тютюну, чаю).

      Основою біржового підприємництва є біржі (форма постійно діючого оптового ринку), які виконують спеціальні функції: товарні, фондові, валютні, праці. Специфічними операціями біржового підприємництва є ф’ючерсний контракт (контракт на поставку обумовленої кількості певного товару за фіксованою ціною протягом зазначеного в договорі терміну); опціон (договірне зобов’язання купити або продати товар за наперед визначеною ціною в межах узгодженого періоду.

     5. Підприємницькі договори та партнерські зв'язки у підприємницькій діяльності

У всіх сферах господарювання на ринкових засадах  організація підприємницької діяльності базується виключно на договірних взаємовідносинах.

Договір – форма документального закріплення партнерських зв’язків, яка обумовлює предмет договору, взаємні права та обов’язки, наслідки порушення домовленостей. Він опосередковує взаємини в процесі праці, виробництва і реалізації продукції чи надання різноманітних послуг. У ринковій системі господарювання застосовують два види договорів: установчий та підприємницький.

Установчий договір – це письмовий документ, який засвідчує волевиявлення фізичних чи юридичних осіб щодо заснування нового організаційно-правового утворення для реалізації конкретної підприємницької ідеї.

Підприємницький договір – згода сторін стосовно безпосереднього здійснення вибраної підприємницької діяльності в певній організаційно-правовій формі.

Розрізняють два види угод (договорів) за термінами їх реалізації:

- форвардні – згідно з цими угодами, їх умови потребують термінової реалізації;

- ф’ючерсні – умови, оговорені в договорі, мають бути реалізовані через певний, оговорений в договорі час.

Будь-який договір складається з преамбули (вступу до договору), основної і заключної  частини. Преамбула містить чітку  назву договору, місце і час  укладення договору, юридичну назву  сторін договору..

Основна частина договору неодмінно охоплює  специфічні (предмет договору та кількість  товару; якість та ціна товару; знижки або націнки; умови поставки; форма  оплати; термін поставки; маркування, упаковка, тара; відповідальність сторін) та загальні умови (перелік форс-мажорних обставин та застереження, з настанням яких виконання договірних зобов'язань  припиняється на час їхньої дії.)

Обов'язковими атрибутами заключної частини договору вважаються: усі необхідні додатки (зразки товару чи ескізи); юридичні адреси сторін; підписи вповноважених сторонами  осіб.  

Взаємини  між підприємцями, які оформлені  договірними відносинами (угодою), характеризують партнерські зв'язки. В угоді чітко визначається мета взаємного спілкування, сфера діяльності, обсяг робіт, постачання матеріалів, види послуг тощо. Далі визначається порядок взаєморозрахунків, прийому та здачі товарів, робіт, послуг, а також відповідальність сторін та термін дії партнерської угоди.

Партнерські зв'язки будуються виключно на добровільних засадах, рівноправності партнерів, не зачіпання інтересів один одного і будь-яких інших підприємницьких організаційних структур.

Відповідно  до чинного законодавства, угоди  між будь-якими партнерами набувають  обов’язкової сили після їх підписання і реєстрації у державних (нотаріальних) установах.

 

6. Міжнародна підприємницька діяльність

Міжнародна підприємницька діяльність – діяльність, що здійснюється через науково-технічну, виробничу, торговельну, сервісну та іншу взаємокорисну співпрацю суб’єктів господарювання двох чи більше країн (міжнародних партнерів). Основним мотивом участі партнерів у міжнародному бізнесі є можливість збільшення масштабів та ефективності підприємництва за рахунок інтернаціоналізації певних сегментів ринку, використання нових додаткових джерел матеріальних та інвестиційних ресурсів, диверсифікації виробничо-господарської діяльності.

Суб’єктами  міжнародної підприємницької діяльності є її учасники, які спроможні ефективно  працювати задля реалізації власних  бізнесових інтересів. Тобто фізичні  та юридичні особи; структурні одиниці  суб’єктів господарської діяльності іноземних держав (дочірні фірми, філії, відділення, представництва); спільні  підприємства, що мають постійне місцезнаходження в Україні.

Теорія  і практика міжнародного бізнесу  передбачають певні рівні та форми  інтернаціоналізації різних суб’єктів  зовнішньоекономічної діяльності.

1. До першої і найнижчої за рівнем належить виконання окремих зовнішньоекономічних операцій – експортно-імпортних, лізингових, а також посередницьких.
2. Невисокий рівень включає форми промислової кооперації: науково-технічну, виробничу, збутову.
3. Високий рівень – це спільне підприємництво: створення і функціонування спільних підприємств, ліцензування та управління за контрактом.
4. Надвисокий рівень – комплекси територіально-виробничих і багатосторонніх економічних зв’язків: прикордонна і прибережна торгівля, створення консорціумів.

 

 

 

 

 

 

 

ТЕМА 3. ВИДИ ПІДПРИЄМСТВ, ЇХ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ  ФОРМИ

 

1. Правові основи функціонування підприємств. Порядок створення і реєстрація.
2. Класифікація підприємств.
3. Об’єднання підприємств.

 

1. Правові основи функціонування підприємств. Порядок створення і реєстрація

Підприємство  має діяти та господарювати в  межах законодавства, що регулює  всі напрямки його діяльності. Основними  законодавчими актами, які регулюють  діяльність підприємств є Господарський  кодекс України, Закони України, статут підприємства, а також узгоджений з чинним законодавством колективний  договір.

Цивільний кодекс України регулює  особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності  їх учасників.

Господарський кодекс України введений в дію 1 січня 2004р. Він встановлює відповідно до Конституції  України правові основи господарської  діяльності, яка базується на різноманітності  суб’єктів господарювання різних форм власності. Господарський кодекс України  має на меті забезпечити зростання  ділової активності суб’єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій  основі підвищення ефективності суспільного  виробництва, його соціальну спрямованість  відповідно до вимог Конституції  України, утвердити суспільний порядок  в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.

Будь-яке  підприємство може бути створене:

• відповідно до рішення власника майна чи вповноваженого ним органу, організації-засновника;
• внаслідок примусового поділу іншого підприємства згідно з чинним антимонопольним законодавством;
• в результаті виділення зі складу діючого підприємства одного або кількох структурних підрозділів з рішення їхніх трудових колективів і за згодою власника майна.

Підприємство  має право створювати свої філії (представництва, відділення або інші відокремлені підрозділи) з поточними  й розрахунковими рахунками в  банку.

Порядок створення і реєстрації підприємств  в Україні здійснюється таким  чином:

1. Вибір організаційно-правової форми підприємства.

На вибір  організаційно-правової форми впливають  такі чинники: запланований вид діяльності, законодавчі вимоги до організаційно-правової форми як умови здійснення певного  виду діяльності, наявність коштів на момент реєстрації підприємства, кількість  засновників, форма власності, ступінь відповідальності засновників за зобов’язаннями майбутнього підприємства та інш.

2. Вибір найменування підприємства, визначення розміру статутного капіталу (статутного фонду), розподіл його між засновниками, обрання місця знаходження (юридичної адреси) та напрямків діяльності.

Найменування  підприємства повинне містити відомості  про його організаційно-правову  форму та назву.

Місцезнаходженням підприємства може бути місце знаходження  одного з його засновників або  інше місцезнаходження, підтверджене відповідними документами.

Формувати статутний капітал повинні лише деякі господарські товариства, а  саме, товариства з обмеженою і  додатковою відповідальністю та акціонерні товариства. Решта підприємств створюють  статутний капітал за власним  бажанням, виходячи з економічної  доцільності цього кроку.

Чим більший  розмір статутного капіталу підприємства, тим вищий рівень довіри до нього  з боку контрагентів і фінансових установ. Значний розмір статутного капіталу є додатковим аргументом для  банків при вирішенні питань щодо кредиту.

Законодавчо встановлений мінімальний розмір статутного капіталу для:

• акціонерних товариств – 1250 мінімальних заробітних плат;
• товариств з обмеженою відповідальністю – 100 мінімальних зарплат.

3. Реєстрація підприємства в органах державної влади.

Державну  реєстрацію підприємств усіх форм власності  юридичних осіб проводиться у  місцевих органах влади, за місцезнаходженням. Для державної реєстрації юридичної  особи власник або особа, яку  він уповноважив, подає до органу державної реєстрації наступні документи:

• заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи, яка є одночасно і заявою;
• установчі документи (засновницький договір – для повного і командитного товариств, статут підприємства – для АТ, ТзОВ, ТзДВ);
• документи, що засвідчують внесення власниками своєї частки до статутного капіталу підприємства;
• платіжне доручення (квитанцію) про сплату збору за державну реєстрацію;
• звіт про проведення підписки на акції, який засвідчено Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку (подається у разі реєстрації ВАТ).

Засновницький договір – цивільно-правовий договір, який засвідчує волевиявлення фізичних або юридичних осіб щодо заснування підприємства для реалізації конкретної підприємницької мети. В засновницькому договорі в обов’язковому порядку повинні бути відомості про найменування і місцезнаходження майбутньої юридичної особи, про розмір частки у статутному капіталі кожного з учасників, про порядок внесення ними майна до статутного капіталу; найменування і реквізити учасників товариства.