Облік основних засобів в ТОВ « Дружба» Вознесенського району

Під впливом часу, сил  природи та в процесі експлуатації основні засоби поступово зношуються. Вони втрачають свої первинні фізичні  якості, знижуються їх техніко-експлуатаційні можливості в результаті зменшується реальна балансова вартість основних засобів.

Знос – це втрата основними  засобами початкової вартості у процесі  їх використання.

Основні засоби підлягають фізичному і моральному зносу , тобто під впливом фізичних сил, технічних і економічних чинників вони поступово втрачають свої властивості і приходять в непридатність.

Моральний знос обумовлюється двома чинниками: зростанням продуктивності праці і темпами технічного прогресу. Поява досконаліших зразків устаткування і інших видів основних засобів веде до морального зносу діючих основних засобів і зниження продуктивності праці.

Знос під впливом  сил природи залежно від дії зовнішніх чинників приводить до передчасного старіння основних засобів.

Правильне визначення ступеня  зносу основних засобів має дуже важливе значення для економіки виробництва, для визначення відновної вартості основних засобів і розміру амортизаційних відрахувань.

Фізичний знос може бути визначений відповідно до термінів служби основних засобів за допомогою формули:

 

                     І = Т _ф / Т _н × 100,                                                        (3.1)

 

        де І – знос (%);

Т _ф – фактичний термін служби (років);

Т _н – термін служби по встановленій нормі (амортизаційний період) (років).

Але найбільш правильно фізичний знос можна визначити шляхом обстеження технічного стану об’єкту в натурі (вузлів, частин і об’єкту в цілому). Доцільно також визначати ступінь зносу по термінах служби. Фізичний знос частково можна відновити, провівши ремонт, реконструкцію і модернізацію основних засобів, але з часом витрати на ремонт не окупаються, що призводить до недоцільність їх експлуатації.

Фізичний і моральний  знос основних засобів впливає на зменшення їх відновної вартості [1,с.240].

        Не нараховується знос на землю та інші основні засоби, які мають необмежений термін корисного використання.

         Оскільки необоротні активи приносять  підприємству економічні вигоди  протягом кількох років, необхідно  розподіляти вартість цих активів  між звітними періодами для забезпечення відповідності доходів і витрат. Це досягається шляхом амортизації.

        Відповідно до П(С)БО №7  амортизація – систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Вартістю, яка амортизується, є первісна (або переоцінена) вартість необоротних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.

У свою чергу, ліквідаційною вартістю є сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від продажу (ліквідації) об’єкта після закінчення строку його корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов’язаних з продажем (ліквідацією).

Строком корисного використання (експлуатації) є період часу, упродовж якого підприємство передбачає використовувати відповідний об’єкт, або кількість одиниць продукції (послуг), яку підприємство очікує отримати від його використання.

Строк корисного використання об’єкта (експлуатації) визначає саме підприємство з урахуванням таких чинників:

– очікувана потужність або продуктивність об’єкта;

– строк корисного  використання подібних активів;

– очікуваний фізичний знос;

– моральний знос (унаслідок  технічного прогресу або зміни попиту на продукцію);

– правові або інші обмеження щодо використання об’єкта (наприклад, строк;

– оренди, передбачений угодою, або законодавство, що визначає граничний строк безпечної експлуатації певних об’єктів, тощо) [6, с.119].

Результати зміни терміну корисного  використання об’єкта будуть впливати на величину амортизації цього об’єкта в поточному та майбутньому періодах, проте накопичена амортизація за попередні періоди не коригується.

Метод амортизації основних засобів обирається підприємством  самостійно з урахуванням очікуваного  способу використання активу.

З 01.07.2000 р., згідно П (С) БО7, підприємства можуть нараховувати амортизацію основних засобів застосовуючи такі методи:

1. прямолінійний;
2. виробничий;
3. зменшення залишкової вартості;
4. прискореного зменшення залишкової вартості;
5. кумулятивний.

Наведені методи нарахування амортизації  можна умовно поділити на два види:

- методи амортизації,  що базуються на часі використання  основних засобів. До них відносяться  прямолінійний метод, метод зменшення  залишкової вартості, кумулятивний  метод;

- метод амортизації,  який базується на кількості  одиниць, отриманих від використання об’єкта основних засобів, - виробничий метод нарахування амортизації основних засобів.

Розглянемо особливості  нарахування амортизації основних засобів різними методами.

     За прямолінійним методом вартість об’єкта, що амортизується, рівномірно списується (розподіляється) протягом строку його служби. Сума амортизаційних відрахувань для кожного періоду розраховується шляхом ділення амортизованої вартості (первісної вартості об’єкта мінус його ліквідаційну вартість) на кількість звітних періодів експлуатації об’єкта. Норма амортизації є постійною.

     Перевагами  цього методу є простота розрахунку  і рівномірність розподілу суми амортизації між обліковими періодами, що забезпечує зіставність собівартості продукції з доходом від її реалізації.

Недоліком його вважають те, що він не враховує моральний  знос, відмінність виробничої потужності основних засобів у різні роки їх експлуатації та необхідність збільшення витрат на ремонт в останні роки служби.

Однак, попри недоліки, прямолінійний метод є найпоширенішим у практиці.

   Метод зменшення залишкової вартості полягає у визначенні річної суми амортизації об’єкта основних засобів, виходячи із залишкової вартості такого об’єкта на початок звітного року. Сума амортизаційних відрахувань визначається шляхом множення залишкової вартості об’єкта основних засобів на річну норму амортизації:

 

                            А=3В х На,                                                   (3.2)

 

де А – сума амортизаційних відрахувань;

    3В – залишкова вартість об’єкта основних засобів;

    На = річна норма  амортизації.

Річну норму амортизації  підприємство визначає самостійно за такою формулою:

                                                         (3.3)

де На – річна норма  амортизації;

н – термін корисного  використання об’єкта основних засобів, років;

ЛВ – ліквідаційна вартість об’єкта основних засобів;

ПВ – первісна вартість об’єкта основних засобів.

У перший рік експлуатації об’єкта основних засобів базою для нарахування амортизації такого об’єкта буде його первісна вартість.

     Метод прискореного  зменшення залишкової вартості  передбачає значення річної суми  амортизації як добуток залишкової  вартості об’єкта  на початок  звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється зі строку корисного використання об’єкта, і подвоюється.

     Перевага  цього методу полягає в тому, що на початок експлуатації  основних засобів суми нарахованої амортизації значно перевищують суми, що нараховані в кінці строку служби об’єкта. Використовуючи методи прискореного нарахування амортизації, виходять з того, що більшість основних засобів виробничого призначення функціонують більш ефективно поки вони ще нові і мають високі виробничі можливості.

      Кумулятивний  метод (метод списання вартості  за сумою чисел) передбачає  визначення річної суми амортизації  як добуток вартості, яка амортизується,  та кумулятивного коефіцієнта.  Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця очікуваного строку використання об’єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання. Іншими словами кумулятивний метод визначається сумою років служби об’єкта і є знаменником в коефіцієнті. В чисельнику цього коефіцієнта знаходиться число років, що залишається до кінця строку служби об’єкта.

Виробничий метод заснований на передбаченні, що функціональна  корисність об’єкта залежить не від  часу, а від результатів його використання. Виробничий метод нарахування амортизації передбачає визначення суми амортизації шляхом добутку фактичного місячного обсягу продукції (робіт,послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) із використання об’єкта основних засобів.

Крім зазначених методів, підприємство також може застосовувати норми і методи нарахування амортизації, передбачені податковим законодавством.

Відповідно до п. 8.3 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” суми амортизаційних відрахувань  звітного періоду розраховують застосуванням норм амортизації, визначених п. 8.6 цього Закону, до балансової вартості груп основних фондів на податок звітного періоду.

Амортизації нараховують  раз на квартал, яку визначають за формулою:

 

Б_(а) = Б (а-1) + П (а-1) – В (а-1) – А (а-1),                         (3.4)

 

де Б_(а) – балансова вартість групи на початок звітного періоду;

 Б (а-1) – балансова вартість групи на початок періоду, що передував звітному;

П (а-1) – сума витрат, понесених на придбання основних засобів, проведення капітального ремонту, реконструкції тощо протягом періоду, що передував звітному;

В (а-1) – сума виведених з експлуатації основних засобів протягом періоду, який передував звітному;

А (а-1) – сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у періоді, що передував звітному.

Нарахування амортизації  проводиться щомісячно. Місячна  сума амортизації при застосуванні методів зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, прямолінійного та кумулятивного  визначається діленням річної суми амортизації на 12. Нарахування амортизації починається з місця, наступного за місяцем, в якому об’єкт основних засобів став придатним для корисного використання.

   У досліджувальному  господарстві для нарахування  амортизації застосовують

прямолінійний метод.

     Облік зносу основних засобів ведуть на рахунку 13 „Знос необоротних активів”, на якому узагальнюється інформації про нараховану амортизацію та індексацію зносу необоротних нематеріальних і матеріальних активів. Для обліку зносу основних засобів призначено субрахунок 131 „Знос основних засобів”. За кредитом рахунку відображається нарахування амортизації, за дебетом – зменшення суми амортизації.

Аналітичний облік зносу  основних засобів ведеться відповідно за видами основних засобів.

 

 

3.4 Шляхи вдосконалення  обліку основних засобів в ТОВ « Дружба» Вознесенського району.

       В зв’язку з формуванням в даний час нової економічної системи, заснованої на ринкових відносинах для ефективного управління необхідно отримувати достовірну інформацію за невеликий проміжок часу.     

      На досліджуваному підприємстві облік основних засобів не автоматизовано і застосовується Меморіальна-ордерна форма бухгалтерського обліку. Тому робота з обліку основних засобів надзвичайно громіздка та займає багато часу. При таких умовах досить часто виникають помилки як в синтетичному, так і в аналітичному обліку основних засобів.

      Спеціальні комп'ютерні програми суттєво спрощують ведення бухгалтерського, а також складання звітності.

    Сучасний рівень  розвитку економіки характеризується  комп'ютеризацією всіх сфер народного  господарства, застосуванням автоматизованих  систем управління, електронно-обчислювальних  машин і автоматизованих робочих місць бухгалтера (АРМБ), що дозволяє вирішувати принципово нові задачі обліку, аналізу, контролю і управління.

  Більший ефект  від застосування ЕОМ в бухгалтерському  обліку можна досягнути шляхом  вдосконалення методології і  організації самого процесу

обліку, підвищення його контрольних властивостей, а також  за рахунок більш повного задоволення  потреб управління в необхідній інформації. У даний час автоматизація  бухгалтерського обліку в основному  розвивається по шляху раціоналізації існуючої технології обробки облікової інформації і зниженні її трудомісткості, однак можливості такої автоматизації вельми обмежені. Це пояснюється тим, що існуюча методологія і організація обліку формувалися для ведення обліку вручну.