Змішана економіка: принципи функціонування

За  цих умов держава може скоригувати  розподіл ресурсів двома шляхами:

• застосування спеціального екологічного законодавства, яке забороняє або обмежує рівень забруднення довкілля і примушує підприємства здійснювати додаткові витрати, що піднімає ціну до оптимального рівня;
• введення спеціальних податків із підприємств, які забруднюють довкілля, з метою відшкодування втрат суспільства, пов'язаних з цим забрудненням.

5. Стабілізація економіки. Як уже зазначалося, ринок не завжди може самостійно протистояти економічній нестабільності. Тому виникає необхідність державного впливу на економічний цикл. В основі стабілізаційної функції держави лежить та обставина, що витрати приватного сектора економіки можуть бути недостатніми для досягнення повної зайнятості або надмірними. В першому випадку держава може застосувати стимулюючу політику, в іншому — стримуючу.

Основними методами виконання  державою стабілізаційної функції  є фіскальна та грошово-кредитна політика, за допомогою яких вона впливає  на сукупний попит.

Державне втручання в  економіку може бути ефективним за умов, якщо воно є зваженим, тобто  враховує «розподіл праці» між державою і ринком. Тому в теорії і на практиці завжди існує проблема співвідношення між державним регулюванням економіки  і ринковим саморегулюванням. Значною  мірою вирішення цієї проблеми залежить від того, як розуміється сутність державного регулювання економіки.

Державне  регулювання економіки — це цілеспрямована діяльність держави щодо створення правових, економічних і соціальних передумов, необхідних для найбільш ефективного функціонування ринкового механізму і мінімізації його негативних наслідків.

Раціональне державне регулювання  економіки не протистоїть механізму  її ринкового регулювання й не підміняє його, а свідомо використовує його регулюючий потенціал, надає ринковим регуляторам здатність більш  цілеспрямовано і ефективно впливати на економічний розвиток. У кінцевому підсумку це повинно сприяти досягненню поставлених державою цілей і пріоритетів з меншими економічними і соціальними втратами.

Спираючись на ринковий механізм, держава не обмежується лише його інструментами. Поряд з ними вона використовує й неринкові інструменти, які доповнюють господарський механізм, надають йому цілеспрямованого характеру. Так, державні закупки, податки, трансферти, грошова емісія не є інструментами  ринкового механізму. Але без  їх використання не можуть вирішуватися важливі питання соціально-економічного розвитку країни.

Державне  регулювання економіки — це суб'єктивний фактор економіки. Тому його ефективність обумовлена тим, якою мірою держава в процесі виконання своїх регулюючих функцій враховує об'єктивні економічні закони, і передусім закони ринку. У цьому розумінні ринкові закони створюють об'єктивну межу для втручання держави в економіку.

Іншими словами, ринковий механізм — це сфера державного невтручання. Більш того, держава повинна сприяти розвиткові ринкового механізму, усувати штучні перешкоди на його шляху, які можуть створювати для нього підприємницькі монополії та владні структури.

Держава може втручатися в  ринковий механізм лише в одному випадку  — коли цей механізм ще не досяг  необхідного потенціалу і тому не здатний виконувати свою позитивну  роль в економіці. Показовим прикладом  для цього є перехідна економіка, яка знаходиться в стані зміни  економічних відносин, коли адміністративно-командні механізми вже не діють, а ринкові  — ще знаходяться в стадії становлення. Знайти раціональне співвідношення між державним втручанням в економіку  і її ринковим саморегулюванням —актуальна проблема органів державного управління.

В умовах розвинутого ринку державне регулювання економіки — це втручання держави не в ринковий механізм, а в передумови та побічні наслідки його функціонування.

У першому випадку держава  з метою одержання необхідних зрушень в економіці повинна  не підміняти закони ринку штучними законами, а впливати на ті умови, які  забезпечують реалізацію цих законів. Впливаючи на умови функціонування ринку, вона може спрямувати розвиток ринкових відносин відповідно до цілей  і пріоритетів державної економічної  політики. Так, застосовуючи політику «дорогих» або «дешевих» грошей, держава не втручається в закони грошового ринку, а впливає лише на співвідношення між попитом і  пропозицією на гроші і через  зміни в цьому співвідношенні цілеспрямовано регулює економічні процеси.

В іншому випадку держава, враховуючи обмеження ринкового  механізму, його нездатність запобігти  виникненню негативних побічних наслідків  від функціонування економіки, може нейтралізувати їх за допомогою неринкових інструментів. Так, державні програми допомоги малозабезпеченим, непрацездатним і тимчасово безробітним членам суспільства можуть забезпечити їхній соціальний захист без втручання в ринковий механізм.

Важливою передумовою, яка  визначає ефективність державного регулювання  економіки, є врахування в регулюючих діях держави індивідуальних умов конкретної країни. Ці умови характеризуються такими показниками, як частка державного сектора в змішаній економіці, структура  економіки, досягнутий технічний рівень виробництва, місце національної економіки  в світовому розподілі праці, природні, демографічні, національні  та політичні умови. Врахування цих умов вимагає від кожної держави творчого підходу до визначення межі та методів свого втручання в економіку.

Отже, в цьому розділі ми з’ясували яке місце в економічній системі суспільства посідає власність і яку роль має держава у економічних відносинах змішаної економіки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3.

Особливості становлення  змішаної економіки в Україні

 

Перехід від високомонополізованої  планової економіки конкурентного  типу до змішаної економіки в Україні значною мірою був ускладнений через успадковані від колишнього СРСР структуру і спеціалізацію української економіки, а також внаслідок істотних прорахунків економічного і політичного характеру. Внаслідок спеціалізації економіки, сформованої впродовж багатьох десятиріч на основі розподілу праці в СРСР, Україна виробляла в середньому лише біля 20% кінцевого продукту. У промисловому секторі їй було відведено роль виробника напівфабрикатів із низьким вмістом додаткової вартості. У зв'язку з розробкою енергетичних ресурсів Сибіру, енергомісткі українські металургійні та машинобудівні підприємства були переорієнтовані на споживання нафти і газу з Росії, опинившись у цілковитій залежності від російських енергоносіїв. Рішення про перехід до взаємних розрахунків за енергоносії за світовими цінами, прийняте країнами колишнього СРСР, негативно відбилось на українській економіці. Рекордно високий рівень інфляції в Україні у 1993 р. значною мірою спричинений саме цим стрімким підвищенням цін. Негативною складовою структури виробництва була орієнтованість економіки України на потреби військово-промислового комплексу.

Реальне економічне реформування в Україні розпочалося з кінця 1994 р., і сьогодні зауважуються позитивні тенденції економічного розвитку. Структурні реформи передбачають формування багатоукладної економіки й конкурентного середовища, здійснення великомасштабної приватизації, розвиток фондового ринку, корпоратизацію великих підприємств, впровадження механізмів банкрутства, антимонопольне регулювання, цінову лібералізацію, стимулювання виробництва експортної та імпортозамінної продукції, інвестиційне забезпечення структурних змін в економіці за пріоритетними напрямами. Процес приватизації в Україні і в організаційному, і у фінансовому відношеннях спирався на широку підтримку міжнародних економічних організацій. В Україні формується двосекторна модель економіки у складі державного і приватного секторів. Держава задекларувала лібералізовані засади економічної політики щодо приватного сектора, конституційне закріплення свободи підприємництва, недопущення привілейованості державних підприємств відносно приватних, стимулювання пріоритетних напрямів підприємницької діяльності засобами фіскальної політики, сприяння залученню відповідних інвестицій. Для прискорення структурної перебудови економіки й піднесення центру ваги з базових на переробні галузі важливе значення має залучення в українську економіку зарубіжних інвестицій. Пріоритетними галузями для зарубіжних фірм є металообробка і машинобудування, харчова, легка, медична і мікробіологічна промисловості, транспорт, авіа- й суднобудування, зв'язок. Головною метою державної зовнішньоекономічної політики є створення умов для формування довгострокових конкурентних переваг українських товаровиробників з метою забезпечення їхнього функціонування на економічній арені світу як конкурентоспроможних учасників галузевих і міжгалузевих банків. Важливим завданням розбудови державності та економіки України є її інтеграція до світового економічного простору.

Отже, в цьому розділі ми з’ясували як в Україні відбуваеться перехід від високомонополізованої планової економіки конкурентного типу до змішаної економіки в Україні.

 

 

 

ВИСНОВКИ

                             

 В результаті проведених досліджень зробимо наступні висновки.

Змішана   економічна   система,  яка   характеризує   сучасні розвинені  країни,  еволюціонувала  з  економіки  чистого   ринку, врахувала  його недоліки і переваги. Сучасні розвинені  економічні системи   характеризуються  різноманітністю  форм   власності   та господарювання,   якісними  зрушеннями  у   відносинах   приватної власності,  конкурентному  механізмі,  значною  економічною  роллю держави,   прогнозуванням  соціально-економічних  процесів   тощо. Змішана  економка  характерна для країн, які  звільняються  від недоліків   адміністративно-командної  системи. В   таких   умовах трансформаційні  процеси  відбуваються  суперечливо,  бурхливо,  з гострими соціально-економічними потрясіннями, кризовими явищами.

Саме  таке  становище  характерне для сучасної України,  інших країн,  що  утворились на терені колишнього СРСР, усіх  країн,  що відходять від командно-адміністративної моделі.

Для жодної країни немає  однозначних і загальновизнаних шляхів розвитку та безболісних рецептів досягнення добробуту і прогресу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Бєляев О.О., Бабело А.С. Політична економія: Навч.посібник.-К.: КНЕУ, 2001.- 328 с.
2. Політична економія: Навч.-метод.посіб. для самост. вивч.дисципліни/ За ред. д-ра екон. Наук, проф. К.Т.Кривенка.- К.: КНЕУ, 2003.
3. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. - К.: Ніка-Центр. Ельга, 2000. - 528 с.
4. Комісарук М. П. «Макроекономіка: курс лекцій». Коломия - 1999.
5. Павловський М. «Макроекономіка перехідного періоду». К.: «Техніка». 1999.
6. Савченко А. та ін. «Макроекономіка». К.: «Либідь». 1999 с. 148-153.
7. Економічна теорія – під редакцією Комарницький І.Ф. - Чернівці, 2006. - 334 с.
8. Будаговська С., Кілієвич О. та ін. «Мікроекономіка і макроекономіка». К.: «Основи». 1998.
9. Нестеренко О. П. Історія економічних вчень: Курс лекцій: 3-тє вид., стереотип. — К.: МАУП, 2002.
10. Соколенко С. І. Глобалізації і економіка України. — К.: Логос, 1999. — С. 43—81.
11. Політична економія: Навч. посіб. / Г. А. Оганян, В. О. Паламарчук, А. П. Румянцев та ін.; За заг. ред. Г. А. Оганяна. — К.: МАУП, 2003.