Змішана економіка: принципи функціонування

Автор: Пользователь скрыл имя, 05 Февраля 2013 в 22:42, курсовая работа

Краткое описание

Метою даної роботи є дослідження сучасної системи господарювання. Сучасна система господарювання розвинутих країн є “змішаною економікою”. Основними характерними рисами змішаної економіки є такі: різноманітність форм власності, панування товарно-грошових відносин, свобода підприємництва, конкурентний механізм господарювання, матеріальне стимулювання, вільне ціноутворення, що грунтується на взаємодії попиту і пропозиції, регулююча економічна роль держави, особиста свобода, домінування індивідуального інтересу тощо.

Оглавление

Вступ…………………………………………………………………………….3
Розділ 1.Сутність та зміст змішаної економічной системи………………..4
1.1.Зміст і складові елементи економічної системи суспільства……4
1.2.Класифікація економічних систем суспільства……………………6
Розділ 2. Роль суб´єктів господарювання в змішаній економічній системі…………………………………………………………………..13
2.1. Власність в економічній системі суспільства……………………13
2.2.Держава у економічних відносинах змішаної економіки………..18
Розділ 3. Особливості становлення змішаної економіки в Україні………..25
Висновки ……………………………………………………………………...27
Список використаної література…………………………………………….28

Файлы: 1 файл

«Змішана економіка принципи функціонування».docx

— 51.77 Кб (Скачать)

Отже, в цьому розділі ми з’ясували, що таке економічна система. Також ми з’ясували класифікацію, зміст і складові елементи економічної системи суспільства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2.

Роль суб´єктів  господарювання в змішаній економічній  системі

 

2.1. Власність в  економічній системі суспільства

 

Основою функціонування економічної  системи є власність. Вона визначає соціально-економічну природу всієї  системи, тобто всього суспільного  ладу. Характер і форми привласнення засобів і результатів виробництва  визначають економічну, соціальну та політичну структуру суспільства, становища людини у виробництві  і у суспільстві загалом. Власність  в економічному розумінні є історично  і логічно визначеною. Як соціально-економічна категорія вона визначається ступенем розвитку продуктивних сил і характеризується системою об'єктивно обумовлених, історично  мінливих відносин між суб'єктами господарювання в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання благ, що характеризуються привласненням засобів виробництва  та його результатів. Інакше кажучи, соціально-економічна сутність власності розкривається  і реалізується в площині взаємодії "людина — людина". Власність  же в юридичному розумінні відтворюється  системою зв'язків "людина — річ". Як юридично-правова категорія власність  відображує майнові відносини, свідомі, вольові взаємозв'язки юридичних  і фізичних осіб з приводу привласнення благ, що закріпляються системою відповідних  прав власності. Власність визначальну, системоутворюючу роль у економічних, виробничих, відносинах, вона визначає соціально-економічну природу і  характер даної системи виробничих відносин. Адже усі конкретні виробничі  відносини реалізують певну, історично  і економічно визначену суспільну  форму привласнення. Саме це робить власність економічною категорією, бо вона пронизує усю систему виробничих відносин, визначає властивий їм спосіб привласнення. Тому і відносини виробництва, і відносини розподілу, і відносини обміну, і відносини споживання є зоештою відносинами власності. Поширеною є структура власності за її типами, формами і видами.

  • Тип власності визначає найбільш узагальнені принципи її функціонування, сутність характеру поєднання робітника з засобами виробництва.
  • Форма власності — це стійка система економічних відносин і господарських зв'язків, що обумловлює відповідний спосіб та механізм поєднання робітника із засобами виробництва.
  • Вид власності характеризується конкретним способом привласнення благ та методами господарювання. Як видно з рис. 5, сучасна економічна система характеризується багатоманітними формами власності, її змішаними різновидами.

Основні типи, форми і види власності в  економічній системі:

Конкретно-історичний характер, зміст і форми власності проявляються в єдності трьох елементів  — об єктів, суб’єктів і суті відносин власності. Цілком зрозуміло, щоб розкрити природу відносин власності, необхідно виявити, що є об'єктом  власності, у кого і які об'єкти знаходяться у власності, які  умови володіння, розпорядження  і використання різних об'єктів і  факторів суспільного виробництва. Незважаючи на величезні обсяги і  різноманітність об'єктів власності, (земля, її надра, рослинний і тваринний  світ, предмети~матеріальної і духовної культури, будинки, споруди, обладнання, гроші, цінні папери і т. ін.), все  ж вони поділяються на дві частини.

Передусім це умови (фактори) виробництва. Головним фактором є робоча сила. Робітник є власником своєї  здатності до праці, робоча сила є  товаром, яка з допомогою вільного найму використовується для здійснення процесу праці. Поряд з робочою  силою важливими факторами виробництва  є засоби виробництва і предмети праці, які також є об’єктами  власності. Той, хто є власником  засобів виробництва, привласнює і  результати виробництва. Власності  на засоби виробництва належить вирішальна роль, бо саме вона визначає сутність усієї  сукупності відносин власності.

Мірою розвитку суспільства  відбуваються зміни і у об’єктах, і у суб’єктах власності. Адже створюються з часом принципово нова техніка і технологія, устаткування. Все це збагачує (кількісно і якісно) обсяги засобів виробництва. З боку об'єктів власності, крім традиційних (засобів і предметів праці, робочої  сили, використовуваних людьми сил  природи), до сучасної системи відносин власності належать форми і методи організації праці, наука, інформація. Тому ті підприємства і фірми, держави, які найбільшою мірою стали власниками цих об'єктів, збільшили свою економічну могутність, конкурентоспроможність. Однією з принципово нових важливих рис названих об'єктів привласнення е те, що вони, на відміну від традиційних, не можуть тривалий час перебувати у власності окремої фірми, компанії. Крім того, їх носіями не лише з техніко-економічного. а й із соціально-економічного боку певною мірою стають особи найманої праці. Внаслідок цього вони певною мірою стають співвласниками даного об'єкта привласнення, що є одним  з найвагоміших факторів зростання  вартості їхньої робочої сили, а  отже, і розміру заробітної плати, а також участі у процесі придбання  акцій і привласнення дивідендів. Це стосується й інтелектуальної  власності, яка формується на основі такого якісного нового елемента системи  продуктивних сил, як наука.

Американські науковці у  даному випадку розрізняють нині три основні види інтелектуальної власності:

  1. приватна власність, що закріплюється у формі патента або ліцензії;
  2. суспільна власність, яка існує як сума знань та ідей, перебуває у розпорядженні всього суспільства і не може бути закріплена за юридичною особою. При належному обміні інформацією цей вид власності може стати надбанням усього людства;
  3. проміжна форма власності, або власність, що «просочується» і представляє інноваційну науково-технічну інформацію, її не можна закріпити у формі патентів і ліцензій на тривалий час, оскільки на основі такої інформації є можливість створити продукцію у зміненому вигляді.  

Істотні зміни відбуваються у межах інших сторін власності  як соціологічної категорії. Так, в  юридичній власності відбувається зростаюча дезінтеграція таких  прав власника, як право володіння, розпорядження та користування власністю. Це означає, що у минулому ці права  в основному належали одній особі. Винятком було сільське господарство, де землевласник нерідко надавав  землю в оренду орендарю. За сучасних умов власники підприємств у різних галузях промисловості віддають їх у володіння, або розпорядження, користування, отримуючи за це певну винагороду. Вони також широко практикують передачу в інші руки управління своєю власністю. На цій основі виникає і розвивається значний прошарок керуючих, або менеджерів. Дж. Гелбрейт називає їх тех-ноструктурою та стверджує, що до неї перейшла влада у сучасних гігантських корпораціях США та інших країн Заходу. Оскільки у США налічується близько 12 млн. менеджерів, то саме в їхніх руках, на думку американського економіста, зосередилася влада на сучасному крупному підприємстві. Ще однією важливою рисою сучасних відносин власності у розвинутих країнах Заходу є з одного боку, процес певної де персоніфікації щодо крупних капіталістів-власників і перехід її (власності) до рук юридичних осіб (компаній, банків, інших фінансових інститутів). Так в Японії на початку 90-х років частина юридичних осіб серед власників акціонерного капіталу становила близько 78 %, а серед них фінансовим  інститутам належало близько 80 % капіталу. У США частка юридичних осіб в акціонерному капіталі майже в два з половиною рази менша. З іншого боку, відбувається, процес зростання персоніфікації власності через механізм придбання акцій. Частково цей процес здійснюється і через пенсійні та страхові фонди. У Швеції у 1983 р. прийнятий закон, згідно з яким частина акцій приватних компаній переводиться у власність трудящих або до їхніх фондів. Це відбувається за рахунок спеціального податку на їх прибутки, а також додаткових відрахувань з їхнього фонду заробітної плати. Таким шляхом трудящі отримують певні права у справах компанії. Зокрема більшість місць у правліннях цих фондів належить представникам профспілок. У 1990 р. завершився процес фінансування п'яти таких фондів. Кожний з них має право на придбання не більше 6 % акцій у будь-якій компанії, яка зареєстрована на фондовій біржі. Рішенням парламенту загальна частка фондів у вартості акцій біржі не повинна перевищувати 5 %. Важливою рисою функціонування цих фондів є те, що провідну участь в їх управлінні беруть суспільні організації, насамперед профспілки. В Англії акції між персоналом розподіляються залежно від розмірів отримуваної заробітної плати або стажу роботи у даній фірмі. У першій половині 80-х років питома вага найманих робітників, які купили акції за фіксованою ціною (але не мають права, згідно з контрактом, продати їх протягом 5—7 років), зросла у всіх сферах економіки з 13 до 23 %.

 

 

2.2.Держава у  економічних відносинах змішаної  економіки

 

Основним регулятором  змішаної економіки є ринок. «Невидима  рука» ринку регулює найважливіші параметри економічного розвитку. Насамперед ринковий механізм об'єднує виробників і споживачів в єдину економічну систему, підпорядковує виробництво  суспільним потребам у формі платоспроможного попиту.

Ринок сприяє ефективному  розподілу ресурсів. Це означає, що він спрямовує ресурси на виробництво  тих товарів, які найбільш потрібні суспільству, примушує підприємців  застосовувати найбільш ефективні  комбінації використання обмежених  ресурсів, сприяє розробці та впровадженню нових, найбільш ефективних технологій. І нарешті, ринок виконує велику селективну функцію серед товаровиробників, завдяки чому із товарного виробництва  вибувають ті господарські суб'єкти, результати діяльності яких не відповідають умовам ринкової конкуренції.

Проте ринок не є ідеальною  формою організації суспільного  виробництва. Як суб'єкт макроекономічного  регулювання він має певні  обмеження, які можна об'єднати в  чотири напрямки.

Перший - ринок не володіє досконалим механізмом, здатним протистояти такому явищу, як економічна нестабільність, яка проявляється через затяжний спад виробництва, надмірне безробіття, високий рівень інфляції тощо.

Другий - ринок здатний реагувати лише на індивідуальні потреби людей, які фінансуються окремими суб'єктами згідно з їхньою індивідуальною платоспроможністю. Тому ринок не має механізмів, які здатні забезпечувати людей суспільними благами, тобто товарами та послугами колективного споживання, потреба в яких не залежить від індивідуальної платоспроможності. До них належать послуги державного управління, національної армії, міліції, охорони здоров'я, освіти, науки, культури тощо.

 Третій - сучасний ринок не є досконало конкурентним, оскільки на ринкові відносини великий вплив можуть справляти монопольні утворення. Впливаючи на обсяги виробництва і ціни, вони обмежують ефективність ринкової конкуренції і створюють умови для такого розподілу ресурсів, яке враховує не суспільні, а власні інтереси. Ринковий механізм не має надійного імунітету, який здатний протистояти монополізму.

Четвертий - взаємодія людей через ринковий механізм породжує негативні побічні наслідки, так звані зовнішні ефекти, які не враховуються в процесі ринкових відносин. До них належать надмірна нерівність в доходах, нерівномірний розвиток окремих регіонів, порушення екологічних умов життя населення, відхилення від стандартів якості споживчих товарів тощо.

Перелічені вище обмеження  ринку можуть бути компенсовані лише за допомогою державного втручання  в економіку. Тому на сучасному етапі  розвитку товарного виробництва  держава об'єктивно змушена виконувати ряд функцій, спрямованих на регулювання  економіки.

До  головних її функцій можна віднести такі:

  1. Розробка політики соціально-економічного розвитку країни, за допомогою якої визначаються головні цілі, пріоритети та засоби розвитку економіки. Це означає, що держава розробляє стратегію соціально-економічного розвитку: визначає ресурси та передбачає певні заходи, які необхідні для її реалізації; прогнозує економічні, соціальні та міжнародні наслідки від її впровадження в життя. Державна економічна політика реалізується через економічні прогнози, плани та програми, які в умовах ринкових відносин мають орієнтуючий та рекомендаційний характер.
  2. Формування правових засад функціонування економіки. З цією метою держава визначає правовий статус окремих форм власності, узаконює існування різних видів господарської діяльності, регулює відносини між окремими суб'єктами ринку, тобто встановлює «правила гри» на ринку. Спираючись на економічне законодавство, вона виконує роль арбітра в сфері господарських відносин, виявляє випадки незаконної діяльності та застосовує відповідні заходи до порушників.
  3. Захист конкуренції як головного «мотора» ринкового механізму. З цією метою держава здійснює антимонопольну політику.
  4. Перерозподіл доходів та ресурсів. Необхідність в перерозподілі доходів обумовлюється природою ринку згідно з якою первинні доходи окремих домогосподарств жорстко пов'язані з результатами їхньої індивідуальної трудової діяльності. Це неминуче породжує надмірні коливання в особистих доходах, а також відсутність доходів у непрацездатних членів суспільства.    

Необхідність в перерозподілі  ресурсів обумовлюється двома аспектами. Перший стосується необхідності виділення  ресурсів на виробництво суспільних благ. Цю проблему вирішує уряд. Він, з одного боку, через податки скорочує доходи і попит приватного сектора  економіки на ресурси; з іншого —  використовуючи податкові надходження, він перерозподіляє ресурси у  виробництво суспільних благ через  державні закупки.  

Другий аспект випливає із необхідності врахування зовнішніх  ефектів ринку. Наприклад, ціна як регулятор розподілу ресурсів не враховує витрати суспільства, які пов'язані із забрудненням навколишнього середовища. Отже, вона є заниженою і викликає надмірний попит на екологічноємкі товари, що спрямовує на їхнє виробництво надмірну кількість ресурсів. 

Информация о работе Змішана економіка: принципи функціонування