Верховна Рада -єдиний законодавчий огран України

4. Конституція України  визначає, що Верховна Рада України  затверджує перелік комітетів  і обирає їхніх голів. Одночасно  в чинному Законі України "Про  комітети Верховної Ради України" не визначений їхній перелік і предметне відання. Тож кожне наступне скликання Верховної Ради України розпочинається з формування не лише нового складу комітетів, а й прийняття рішення щодо їх кількості (зазвичай, понад 20), назв і функцій. До складу кожного з комітетів Верховної Ради України може належати від 10 до 30 народних депутатів України. Голови комітетів і їхні перші заступники обираються Верховною Радою України. Основною формою роботи парламентських комітетів є засідання.

5. За рішенням Верховної Ради України для розгляду питань, які мають тимчасовий характер або не належать до профілю вже наявних комітетів, можуть створюватися тимчасові спеціальні комісії. Вони є незалежними в своїй діяльності. Оцінку їхній роботі дає лише Верховна Рада України. Повноваження тимчасової спеціальної комісії припиняються автоматично з прийняттям Верховною Радою України остаточного рішення щодо результатів її роботи (наприклад, "Тимчасова спеціальна комісія Верховної Ради України по сприянню у вивченні питань, пов´язаних з перевіркою діяльності ОУН-УПА" (13 вересня 1996 р.,) "Тимчасова спеціальна комісія по підготовці і попередньому розгляду проекту нової редакції Цивільного кодексу України" (20 жовтня 1998 р.) та ін.).

6. За необхідності проведення  розслідувань, пов´язаних з питаннями,  що торкаються інтересів усього  суспільства, Верховна Рада України  може створювати тимчасові слідчі  комісії (за це повинні проголосувати не менш як 150 народних депутатів). Наслідки роботи слідчих комісій доповідаються на відкритих або закритих засіданнях Верховної Ради України у формі їхніх попередніх інформацій і звітів про виконану роботу. Оскільки такі комісії не належать до органів правосуддя України, їхні висновки та пропозиції не є вирішальними для суду та слідства, мають лише рекомендаційний характер, моральне значення ("Тимчасова слідча комісія для з´ясування причин, що призвели до кризового фінансового стану Акціонерного комерційного агропромислового банку "Україна" 5 липня 2001 p.; "Тимчасова слідча комісія для розслідування обставин порушень конституційних прав людини та громадянина стосовно таємниці телефонних розмов" 7 березня 2002 p.).

Загалом Верховною Радою  України за період (1990-2010 pp.) було створено більше 100 тимчасових і слідчих комісій. Більшість з них відзвітували про проведену роботу з прийняттям відповідного рішення Верховною Радою України чи виконали своє призначення в інший спосіб.

7. Апарат Верховної Ради України. На нього покладається здійснення правового, наукового, організаційного, документального, інформаційного, фінансово-господарського, матеріально-технічного, соціально-побутового й іншого забезпечення діяльності парламенту та народних депутатів України. Питання затвердження структури Апарату Верховної Ради України, призначення на посаду та звільнення з посади його керівника вирішуються виключно Верховною Радою України. Організовує роботу Апарату Голова Верховної Ради України. У складі Апарату функціонують такі підрозділи: Керівництво Апарату Верховної Ради України, Секретаріат Голови Верховної Ради України; Секретаріат Першого заступника Голови Верховної Ради України; Секретаріат заступника Голови Верховної Ради України; Секретаріати комітетів, депутатських фракцій; Головне науково-експертне управління; Головне юридичне управління; Головне управління документального забезпечення; Головне організаційне управління; Інформаційне управління; Управління комп´ютеризованих систем; Управління по зв´язкам з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування; Управління забезпечення міжпарламентських зв´язків; Управління кадрів; Відділ зв´язків з органами правосудця; Відділ контролю; Відділ з питань звернень громадян; Перший відділ; Сектор мобілізаційної роботи; Управління справами. Гранична кількість структури апарату становить 900 одиниць.[9]

Розділ 2.Діяльність Верховної Ради України

2.1.Коституційні  засади діяльності Верховної  Ради України

Конституція України 1996 р. не містить  переліку завдань Верховної Ради України, однак вони можуть бути виведені логічним шляхом, виходячи з того, що вони є похідними від загальних  завдань функціонування української  держави і обумовлені особливим  місцем парламенту в державному механізмі, побудованому на принципі поділу влади. Серед найважливіших завдань Верховної Ради України на сучасному етапі можна виділити наступні:

– відображення настроїв та думок  якомога ширших верств населення  і втілення їх у державно-владні рішення;

– забезпечення виходу України із системної кризи і поступального  розвитку країни в усіх сферах суспільного життя;

– приведення законодавства у відповідність  з усталеними уявленнями народу про  належний і справедливий устрій державного і суспільного життя;

– забезпечення умов для повноцінного входження України у світове співтовариство та її незалежної і рівноправної діяльності у міжнародних організаціях;

– забезпечення гідних умов життя  громадян України, якомога повнішої реалізації ними основних прав і свобод;

– досягнення всіх складових національної безпеки України.

Принципи організації й діяльності українського парламенту прямо чи опосередковано відображені у Конституції України  та Регламенті Верховної Ради України. Аналіз названих актів дає можливість виділити наступні принципи:

– народовладдя – Верховна Рада України  є одним з органів, через які  носій суверенітету і єдине джерело  влади, – народ, – здійснює свою владу;

– законність (легітимність) – парламент  діє на основі Конституції та законів  України, у порядку, визначеному  Регламентом Верховної Ради України;

– виборність – Верховна Рада України  є виборним органом, усі члени  якого отримують мандат довіри безпосередньо  від народу;

– колегіальність – рішення парламенту є результатом колективного пошуку і приймаються абсолютною чи кваліфікованою більшістю народних депутатів;

– гласність – Верховна Рада України  працює у режимі постійного інформаційного обміну з широкими колами громадськості, робота парламенту і всіх його органів  є відкритою для виборців;

– діяльність парламенту на професійних  засадах – парламент є постійно діючим органом, протягом усього скликання  парламентарі можуть у будь-який час  збиратися і приймати рішення з питань своєї компетенції.[11]

Територіальною основою діяльності Верховної Ради України, як і інших вищих органів державної влади України, є вся державна територія України, межі якої визначаються державним кордоном України згідно із Законом «Про Державний кордон України» від 4 листопада 1991 р.

Матеріальну основу діяльності Верховної Ради України складають об’єкти права виключної власності Українського народу та об’єкти загальнодержавної власності, тобто ті об’єкти, відносно яких парламент здійснює право власності від імені власника. Згідно зі ст.13 Конституції України та ст.9 Закону «Про власність» від 7 лютого 1991 р., об’єктами права виключної власності українського народу є земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони. Перелік об’єктів права загальнодержавної власності закріплений у ст.34 Закону «Про власність»: земля; майно, яке забезпечує діяльність Верховної Ради України і створюваних нею державних органів; майно Збройних Сил України, Служби безпеки України, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об’єкти; єдина енергетична система; система транспорту загального користування, зв’язку та інформації, що мають загальнодержавне значення; державні резервні, страхові та інші фонди; майно вищих та середніх спеціальних учбових закладів; майно державних підприємств; об’єкти соціально-культурної сфери та інше майно, що складає матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний і соціальний розвиток.

Фінансову основу діяльності українського парламенту складають кошти Державного бюджету України. Згідно зі ст.2 Закону «Про джерела фінансування органів державної влади» від 30 червня 1999 р., Верховна Рада України та її апарат здійснюють свою діяльність виключно за рахунок бюджетного фінансування в межах, передбачених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. Кошти на фінансування парламенту передбачаються у Державному бюджеті України окремим рядком. У 1998 р. витрати Державного бюджету на утримання Верховної Ради України становили 57 млн грн., у 1999 р. – 61 млн грн. Постановою Верховної Ради України від 20 квітня 2000 р. №1677-ІІІ кошторис видатків на здійснення повноважень парламенту та функціонування підприємств і закладів, що забезпечують його діяльність, на 2000 рік було затверджено у сумі 105,6 млн грн., у тому числі спеціальні видатки – 14,2 млн грн.[12]

2.2.Конституційно-правове  регулювання діяльності Верховної  Ради України

Правова основа діяльності Верховної  Ради України є досить широкою, і  включає поряд із законодавчими  актами цілу низку підзаконних нормативних актів, кожен з яких прийнятий самим парламентом:

– Конституція України від 28 червня 1996 р.;

    – Закон України «Про Регламент Верховної Ради України» .Документ 1861-17, чинний, поточна редакція — Редакція від 13.12.2012, підстава 5520-17

 – Закон України «Про комітети Верховної Ради України» .Документ 116/95-вр, чинний, поточна редакція — Редакція від 30.12.2012, підстава 10-18

– Закон України «Про порядок  висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» від 23 вересня 1997 р. № 539/97-ВР (із змінами, внесеними згідно із Законом № 133-XIV від 30.09.1998 р.);

– Закон України «Про вибори народних депутатів України» від 17 листопада 2011 року.

2.3.Основні функції і  повноваження Верховної Ради  України

Конституція закріплює широкі повноваження Верховної Ради України, які визначають її місце і роль у державі. Ці повноваження за сутністю і призначенням можна  поділити на декілька груп.

До повноважень Верховної  Ради України належать:

• Внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбаченими розділом XIII Конституції України;
• Призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених ст. 73 Конституції;
• прийняття законів;
• визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики;
• призначення виборів Президента України у строки, передбачені Конституцією;
• заслуховування щорічних і позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України;
• усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту);
• надання згоди про призначення Президентом України Прем'єр-міністра України;
• здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України та ін.

Конституція України встановлює також, що виключно законами визначаються:

• права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина;
• громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства;
• права корінних народів і національних меншин;
• порядок застосування мов;
• правовий режим власності;
• правові засади і гарантії підприємництва;
• засади зовнішніх зносин;
• засади регулювання демографічних і міграційних процесів та ін.

Конституція передбачає, що виключно законами України встановлюються:

• Державний бюджет України та бюджетна система України;
• система оподаткування, податки і збори;
• засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків тощо.

Найважливішими є повноваження щодо: внесення змін до Конституції  України; прийняття законів; визначення засад політики держави та програм  суспільного розвитку; взаємовідносин Верховної Ради і Президента України; формування інших державних органів; організації адміністративно-територіального  устрою нашої країни; здійснення зовнішніх  функцій держави, а також бюджетні та контрольні повноваження.

Верховна Рада може розглядати питання  про відповідність Кабінету Міністрів  України та прийняти резолюцію недовіри, що спричиняє його відставку. Питання  про відповідальність Кабінету Міністрів  може бути розглянуто за пропозицією  не менш як 150 народних депутатів України (однієї третини від конституційного  складу Верховної Ради). Резолюція  недовіри Кабінету Міністрів України  вважається прийнятою, якщо за неї проголосувало  не менш як 226 народних депутатів, тобто  більшість від конституційного  складу Верховної Ради.

З метою забезпечення певної стабільності в роботі Кабінету Міністрів можливості Верховної Ради щодо розгляду питання  про його відповідальність обмежуються. Конституція забороняє розглядати це питання більше одного разу протягом однієї чергової сесії, а також протягом року після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів. Ці правила є, по суті, одним із проявів принципу поділу влади. Адже в них нарівні  із закріпленням певної форми контролю однієї гілки влади над іншою (повноваження Верховної Ради України розглядати питання про відповідальність Кабінету Міністрів) гарантовано обмеження впливу однієї гілки влади на іншу (встановлення певних умов, за яких це питання може розглядатися).