Полібієва схема влади її відображення у сучасності та в історії. Також дослідження життєдіяльності Полібія, його політичних і філософськи

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

IІ. ПОЛІБІЄВА СХЕМА ВЛАДИ

 

 

1. Три елемента влади в державі.

 

            Полібій розробив три основні види влади: монархія, яка є влада одного, аристократія, яка дослівно є влада кращих, і політії - влади повноправних громадян. Що дуже цікаво, кожна форма влади має свій особливий різновид, який іменується "спотворенням". Для монархії спотворення - це тиранія, влада одного себелюбця, влада монарха, що керується власними інтересами свого поліса, свого суспільства. [4; 214]  
            Спотворенням аристократії є олігархія, власне влада багатих.   
Для політії спотворенням можна вважати демократію, тобто владу, не обмежену цензом, владу всього населення. [4; 215]

               Три форми і три спотворення. І людство прожило століття з тими ж трьома видами і з тими ж трьома спотвореннями, які брали різний вигляд - історичний, культурний, - мали різні національні риси. 

           Ідеальною владою він вважав монархію, щоправда, в особливому, ідеальному розумінні цього слова, коли монархом є найдостойніший член суспільства, який спрямовує всі свої сили тільки на благо соціуму. 
         Гірше була аристократія, ще гірше - політія. А ось оцінка спотворень прямо протилежна. Демократія трохи відрізняється від політії. Олігархія значно гірше аристократії, вона від неї далеко пішла. А саме огидне спотворення - це тиранія. Тобто найкраща форма влади породжує найгірше спотворення. [5; 163-164]

          Описує, як одна форма влади переходить в іншу. Як охлократія успішно породжує тиранію, дуже легко, дуже органічно, що теж можна багаторазово спостерігати в історії. 

          Полібій  говорив про існування Спартанської політії. Система влади, що об'єднує всі три елементи, не рівноцінна, але все ж царська влада двох царів давала Спарті елемент монархії, герусія - рада старійшин - елемент арістокартіі, а демократія була представлена ​​ефорами, єпископами, які володіли правами наглядати за царями і геронтами. [10; 165]

            На перших порах аристократичні правителі керуються у всіх своїх справах турботою про «загальне благо», але поступово аристократія вироджується в олігархію. Тут панують зловживання владою, користолюбство, пияцтво і обжерливість. 
            Успішний виступ народу проти олігархів призводить до встановлення демократії. За життя першого покоління засновників демократичної форми правління в державі високо цінуються рівність і свобода. Але поступово натовп, який звик годуватися за рахунок чужих подачок, вибирає собі в вожді відважного честолюбця (демагога), а сам усувається від державних справ. Демократія вироджується в охлократію. У цьому випадку «держава прикрасить себе благородним ім'ям вільного народного правління, а на ділі стане найгіршою з держав, охлократією». [4; 166]

            З точки зору кругообігу державних форм Охлократія є не тільки гіршою, але і останньою сходинкою у зміні форм. При охлократії «оселяється панування сили, а збирається навколо вождя натовп здійснює вбивства, вигнання, переділи землі, поки не здичавіє зовсім і знову не знайде собі володаря і самодержця». Коло зміни державних форм, таким чином, замикається: кінцевий шлях природного розвитку форм держави з'єднується з вихідним. [8; 167]  
           Полібій відзначає нестійкість, притаманну кожній окремій простій формі держави, оскільки вона втілює в собі лише якесь одне начало, якого неминуче за самою природою, призначено виродження у свою протилежність. Так, царство супроводжує тиранія, а демократію - невгамовна панівна сила. Виходячи з цього Полібій робить висновок, що «безсумнівно цілковитою формою належить визнати таку, в якій поєднуються особливості всіх форм, названих вище, тобто царської влади, аристократії і демократії. » [4; 164] 
          Головна перевага такої змішаної форми правління Полібій, що відчував у цьому питанні помітний вплив відповідних ідей Арістотеля, бачить у забезпеченні належної стабільності держави, що запобігає переходу до збочених форм правління. [5; 168] 
          Першим, хто усвідомив це і організував змішане правління, був, на думку Полібія, лакедемонский законодавець Лікург. 
          Торкаючись сучасного йому стану справ, Полібій відзначає, що найкращим устроєм відрізняється римська держава. У зв'язку з цим він аналізує повноваження «трьох влад». У римській державі - влада консулів, сенату і народу, що виражають відповідно царський, аристократичний і демократичний початок. 
           Важливою обставиною, що забезпечує міцність римської держави, є, за Полібієм, те, що «богобоязність у римлян становить основу держави». Звичайно, зауважує Полібій, якби держава складалася з мудреців, в цьому не було б потреби, але, маючи справу з натовпом, слід підтримувати в ній релігійність. [7; 169]

             Полібій поділяв природно-правові уявлення стоїків. Звичаї і закони характеризуються Полібієм в якості двох основних начал, притаманних кожній державі. Він вихваляє «добрі звичаї і закони», які «вносять доброзичливість і помірність в приватне життя людей, в державі ж оселяє лагідність і справедливість». Полібій підкреслював взаємозв'язок і відповідність між добрими звичаями і законами, хорошою мораллю людей і правильним устроєм державного життя. [7; 170] 
             В якості висновку необхідно звернути увагу на поняття Полібія щодо того, що жодна з форм влади не є ідеальною, що сама по собі вона не хороша і не погана, а може бути різною. І у варіанті спотворення завжди огидна. Полібій, переживши падіння Еллади, живучи в Римі, будучи палким прихильником Риму і підпорядкування еллінських полісів імперській системі, разом з тим людина улюблена і шанована в Елладі як ревний захисник еллінських інтересів, людина, безумовно, чесна, некорумпована нічим, навіть своєю симпатією до імперії прийшов до дуже цікавого спостереження. Найдосконаліша форма - це та, яка об'єднає в собі всі три елементи влади. Тобто така держава, чия політична система буде включати в себе елементи монархії, аристократії і демократії. Для нього це був Рим.

 

 

2. Рим, як приклад ідеальної форми влади (за Полібієм). Давні держави полібієвої схеми.

 

              Консульська влада або влада диктатора, якщо обирався диктатор, - монархічний елемент, Сенат - аристократичний. Римські народні збори - це демократичний елемент. Ця система, яка перемогла світ, яка стала гегемоном вже на очах Полібія (до речі, він був сучасником і другом переможця Карфагена - Сціпіона молодшого).

         Про Рим сказано самим Полібієм. У грецькому світі полібієва схема реалізовувалася не раз. Афіни досягли вершин своєї могутності, коли ще зберігала свою вагу аристократія, коли завжди аристократом був перший архонт, і тим не менш з'явився на короткий час монархічний елемент в особі довічного стратега. [10; 175] Треба сказати, що до полібієвої схеми близькі культури арійського походження. Найбільш характерна, мабуть, типова перська держава Ахеменідів, що зберегла протягом усієї своєї історії станове представництво і мала розвинену аристократію. 

         До речі, маловідома, навіть нещодавно відкрита істориками Хетська держава, що існувала в ХVI-ХII століттях, теж наближалася явно до полібієвої схеми. Це теж держава монархічна, що мала аристократію і зберегла Народні збори протягом усієї своєї історії. Попередники греків - ахейці Гомера, переможці Трої, мали міста-держави з царями на чолі, з аристократами і Народним зібранням, про що можна судити за поемами Гомера. [11; 176-177] 
                Можна в давнині знайти іще приклади держав, але справа в тому, що за межами античного кола держави стародавності досить погано описані. Також існував великий народ в давнину, який був позбавлений інстинктів державного творення. Саме тому був переможений римлянами. Цей доблесний народ звався кельтами. В них існувава племінний цар, а якщо об'єднувався союз племен, то можна побачити верховного короля, що підносився над племінними. Надзвичайно розвинена, стійка й шановна аристократія, яку анітрохи при цьому не руйнувала наявність демократії. Її, демократії, не могло навіть не бути, тому що кельти були надзвичайно волелюбні. У кельтів ніколи не було внутрішнього рабства. Таким чином і тут можна побачити суспільство, що наближається до полібієвої схеми.  
           Як висновок треба зазначити, що головна увага Полібія звернута на те, щоб виявити причину поступового зростання могутності Риму і пояснення факту світового панування римлян, котрий Полібій вважав не звичайною випадковістю, але природнім і закономірним процесом, необхідним наслідком історичного розвитку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

III. ПОЛІБІЄВА СХЕМА ВЛАДИ І СУЧАСНІСТЬ. СТАНОВЛЕННЯ.

 

 

 

1.  Полібієва схема і Руська держава.

 

            «Ми ніколи не бачимо аристократію носієм чужої культури. Навпаки, це є носій національної культури. Захопитися чужим, що буває іноді руйнівно для суспільства і держави, може монарх. І прикладів тому від Олександра Македонського до Петра Великого в історії безліч. На моду може спокуситися демократія. Цього ніколи не відбувається з аристократією. Сам характер аристократичного виховання виправдовує, ймовірно, назва цього стану, цієї категорії, цього виду влади.» - Сергієнко М. Є. [8; 153]

      Імперії зберігали аристократію включених до свого складу народів, так як вони розуміли, що тільки таким чином можна скласти імперську знать. Навпаки, держави-поневолювачі унітарного типу прагнуть вибити або витіснити аристократію поневолених народів. Для народу колонізованого аристократія, безумовно, не потрібна, це перешкода володарю, від неї треба позбутися.

                 Вельми сумною, як описує найбільший історик середини минулого століття Михайло Кояловіч, була доля предків українців і білорусів західноруські населення, яких у ХV, а особливо в ХVI -початку ХVII століть поляки шляхом полону та окатоличення по суті позбавляли аристократії, позбавляли національної знаті, а тим самим позбавляли еліти. 
Що стосується Росії в цілому, то її аристократії був завданий удар задовго до революції. Відновлення полібієвої схеми для Росії дуже важко.Аристократію не вирощують протягом одного покоління. Це виключено. [6; 153]

        Але повернемося до продовження полібіевой схеми в історії культур християнських, культур, які почалися в середньовіччі. Античність пішла, вона залишила спогади, залишила праці Арістотеля, але почалася зовсім інша культура. Перші суспільства так званих варварських держав прийшли зі своїми народними зборами і зі своєю аристократією, нехай племінною, але аристократією.    

               Єдиної російської держави не було, її і взагалі в домонгольський період не було. Єдина Київська Русь - міф. Була федерація земель-князівств, поєднувана мовою, культурою, релігією, ринком. Але не було централізованої держави.  [6; 156]  
            Проте якщо ми візьмемо кожне князівство окремо, ми побачимо полібіеву схему: князь, бояри, віче. Монарх, аристократія, демократія. Вона могла змінюватись, міг бути сильний князь. Найбільш сильні були Андрій Боголюбський і Всеволод III, хоча, до речі, другий з них ініціював перший російський парламент. Міга бути аристократична перевага, це було помітно в Галицько-Волинській Русі. Міг бути симбіоз демократії та аристократії в боротьбі з монархією. Це Новгород, де аристократичні елементи і політії об'єдналися проти монархічного елементу. Історія не була гладкою, не була ідеальною, як зазвичай і буває людська історія. 

«Вона еволюціонувала, і в ході еволюції летіло безліч голів. Але в цілому ми бачимо дивно здорову, дивовижно процвітаючу історію, досягшу таких культурних висот у ХII столітті, які жодному західноєвропейцю ще й не снилися. І якщо ми без упередження зіставимо рівень на тлі панорами всієї своєї епохи, так це нам і зараз не снилося, ми зараз далеко відстоємо від рівня культури й цивілізації, які в масштабах тієї епохи були досягнуті нашими предками в ХII столітті. Це, можна сподіватися, наше майбутнє. Ця соціальна система з великою стійкістю. Адже по суті справи поки не ослаб сам народ, що трагічно співпало з тяжким ударом як зі Сходу - орда, так і з Заходу - в усіх напрямках, Русь була не тільки багата, не тільки благоденствувала, вона була ще непереможна, до неї особливо ніхто і потикатися не смів.» - Білоус А.О. [9; 157] 

            Отже, ми починаємо з полібієвїй схеми. Ситуація іноземного розорення зупинила цей процес, тривалий час російська державність жевріла по інерції і російські князі були підвладні або ординським, або західноєвропейським володарям. Але ось Росія відтворюється, відтворюється вона зовсім іншою, абсолютно новою, як єдина держава. [7; 195-196] Наприкінці XV століття Іван Третій Васильович, найбільший з государів Російської історії, очолюючи цей процес, успішно його здійснює. Що відбувається? Уже Іван Третій приймає найсерйозніших заходів для того, щоб скласти аристократію всієї російської землі. Боярська дума з вотчинної ради московських князів перетворюється на аристократичну палату всієї російської землі. Титуловані бояри, бояри з княжим титулом займають чинні місця. 
              Отже, до кінця XV століття Русь - це країна з монархією і аристократією. А як з демократією? На низовому рівні російська демократична традиція не припинялась, що найважливіше. Тобто залишалися сотні, слободи, сільські та волосні сходи. Але на загальнодержавному рівні це відбудеться з деяким відставанням. Проте в цьому важко не побачити відтворення старої національної традиції рівноваги. [2; 97]

       До середини XVI століття на загальнодержавному рівні відновлений демократичний елемент Земського собору і Росія стає знову державою і соціумом, влаштованим за Полібієм. Якщо виключити зрив в тиранію, а зриви в тиранію бували у всіх народів. Якщо у нас був Іван Четвертий, то його старшим сучасником був Генрі Восьмий - англієць здійснював свої тиранічні безумства на тлі чинного парламенту. Так от, якщо виключити зрив в тиранію, то в XVI-XVII століттях Росія існує зі своїм становим представництвом, зі своїм, так би мовити, парламентом, а отже, є країною полібіевой схеми. [2; 98] 
             Друга тиранія в історії Росії - тиранія Петра. А до сумних подій 1917 року історія Росії взагалі має лише двох тиранів. Це не так багато за загальносвітовими стандартами. Друга тиранія робить ставку на створення бюрократичної системи і зриває Росію з її традиції, руйнує полібіеву схему. І що можна побачити? Росія все XVIII століття сходить все далі до вершин могутності. Безумовно, те, що Росія - перша сталеливарна країна світу, що під російськими вітрилами плаває британський флот, що у тут були Кулібіни, Ползунова і Черепанова - все це прикрашає Російську історію так само, як праці Ломоносова, перемоги Румянцева і Суворова. [11; 99]