Международная правосубъектность

Період феодальної роздробленості характеризується тим, що об'єднання ворогуючих держав формувалися  під час виникнення загрози з  боку сильнішого спільного ворога, почали з'являтися торговельні союзи.

Третій етап появою цілої низки організацій, яким були притаманні риси сучасних міжнародних установ: наявність погоджених цілей, постійного органу, порядку роботи та ін. Зростання кількості міжнародних організацій з середини XIX ст. пов'язане з розвитком зв'язку, транспортних мереж, фінансів, міжнародної торгівлі.

Період між  Першою та Другою світовими війнами  ознаменований появою першої у світі  міжнародної організації універсального типу з широкою компетенцією —  Ліги Націй (створена в 1919 р). В цей  період триває створення функціональних та галузевих організацій; кількість яких збільшилася втричі.

Сучасний етап розвитку міжнародних організацій починається з 1945 року. Йому властиві такі риси:

- збільшення  впливу міжнародних організацій  на міжнародне життя, зокрема економічне;

- посилення  ролі недержавних організацій  у вирішенні світових проблем  (через систему консультацій);

- поява і  вже понад 50-річне успішне функціонування  універсальної організації глобального  типу - Організації Об'єднаних Націй;

- утворення  інших функціональних організацій глобального типу - Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Генеральної угоди з тарифів та торгівлі; Всесвітньої торговельної організації;

- формування  мережі міжнародних організацій  наднаціонального типу, які інституціонально забезпечують діяльність регіональних інтеграційних угруповань;

- посилення  позиції ООН завдяки створенню  системи «спеціалізованих установ»  у складі шістнадцяти міждержавних  організацій; 

- розширення  сфери діяльності міжнародних організацій;

- значне збільшення  кількості як міждержавних, так  і недержавних і міжнародних  організацій. 

«Стосовно сутності міжнародної організації існують два підходи: звужений (інституціональний) та розширений. Відповідно до першого трактування міжнародна організація - це стабільний інститут багатосторонніх міжнародних відносин, який створюється, щонайменше, трьома сторонами (державами) і має погоджені учасниками цілі, компетенцію та свої постійні органи, а також інші специфічні політико-організаційні норми (статут, процедура, членство, порядок прийняття рішень). Належність до міжнародних організацій визначають такі критерії:

- об'єднання різнонаціональних сторін (держав, юридичних та фізичних осіб);

- погоджені,  спільні, постійні цілі;

- наявність міжнародного установчого документа;

- постійні організаційні  інституції;

- політико-організаційні  норми; 

- юридична рівність  учасників; 

- відповідність  цілей створення та діяльності  загальновизнаним принципам і  нормам міжнародного права. 

При цьому всі міжнародні організації є різними, а елементами, що відрізняють одну від одної, є: сфера діяльності, цілі, характер компетенції, організаційна структура, членство, процедурні аспекти.

Відповідно  до другого підходу міжнародна організація  це будь-яка група або асоціація, яка у своїй діяльності виходить за межі однієї країни і має постійну структуру органів. Таке розширене тлумачення припускає віднесення до міжнародних організацій транснаціональних корпорацій, так званих «революційних груп» і навіть кримінальних угруповань». [6, стор. 215]

Розглянемо  типи міжнародних організацій та їх особливості.

1. За членством  держав існують:

- міжнародні  міждержавні організації - об’єднання  держав, які створені на основі  міжнародної угоди, оформлені  в систему постійнодіючих органів, мають визначену та погоджену мету, міжнародну правосуб’єктність і засновані згідно з нормами міжнародного права;

- міжнародні  недержавні організації –організаційно  оформлені за спільними або  близькими соціальними, політ., економ., ідейними, професійними та іншими інтересами об’єднання різних громадських угрупувань з різних країн;

- змішані оргацізації  (Міжннародна Організація  Праці,  Інтерпол).

2. За географічним  охопленням:

- глобальні  організації, членами яких є  представники всіх (чи майже всіх) країн світу або регіонів;

- регіональні  організації, в роботі яких  беруть участь велика кількістьсть  представників певного регіону;

- субрегіональні  організації, утворені з представників  невеликої кількості одного або  різних регіонів(ОЧЕС).

3. За компетенцією (функціональним охопленням, спрямованістю):

-універсальні - організації, які охоплюють широке  коло відносин між членами(економічне, політичне, культурне тощо); це  багатоцільові установи;

- спеціальні - організації,  які мають обмежені цілі, створені для співробітництва в одній галузі (напр. праці, охороні здоров’я) або охоплюють певний напрям діяльності (політику, науку, релігію тощо).

4. За характером повноважень:

- звичайні міжнародні організації - це утворення конфедеративного типу. Конфедерація – форма державного устрою, за якою держави, що входять у конфедерацію, повністю зберігають свою незалежність, мають власні органи державної влади та управління; для кооординації дій з метою досягнення спільної цілі вони створюють спеціальні спільні органи. Ці організації при виконанні своїх функцій можуть приймати рішення, що мають рекомендаційний характер (наприклад ОЕСР);

- частково наднаціональні  організації, які виконують окремі  наднаціональні функції в певних  сферах державної влади, обмежуючи функції держави в цих сферах (наприклад, МВФ, Світовий банк, СОТ);

- наднаціональні - утворення федеративного типу. Федерація - форма державного  устрою, за якою держави, що  входять у федерацію, мають  як власні конституції, законодавчі,  виконавчі та судові органи, так і наддержавні органи влади для вирішення спільних проблем(можливість зобов’язати членів виконувати прийняті більшістю голосів рішення, навіть без їх згоди). Повністю наднаціональні організації мають досить великі повноваження, що стосуються багатьох компонентів державної влади й обмежують функції держав-членів у питаннях стосовно цих компонентів (найближче до цього типу ЄС).

5. За характером  діяльності: регулювальні; контрольні, консультативні та координаційно-інформаційні  організації.

6. За періодом функціонування:

- тимчасові  - багато міжнародних організацій  засновано на угодах строком  на 10-20 років, який можна продовжувати  згідно з процедурою о-ції;

- постійно діючі.

7. За порядком вступу до організації:

- відкриті - членом може стати будь-яка держава;

- закриті - новий член приймається лише за згодою першопочаткових засновників та за дотримання деяких інших умов.

«Міжнародні міжурядові організаціїції, так само як і держави, є суб’єктами міжнародного публічного права. Право міжнародних організації - органічно взаємопов’язаний комплекс правових принципів та норм, які забезпечують існування та діяльність організації. Обов’язок її членів дотримуватись відповідних норм обумовлених фактом членства в організації». [2, стор 321] Невиконання окремих норм права організації передбачає застосування санкцій. Джерелами права міжнародних організацій є:

- статути та угоди про їх створення;

- домовленості щодо регламенту, правил процедури;

- окремі акти, які встановлюють статус персоналу;

- домовленості з урядами країн перебування;

- угоди з іншими міжнародними організаціями.

Право міжнародної оргацізації можна умовно поділити на 3 групи:

1. Внутрішнє  право - норми, які регламентують  діяльність самих міжнародних  організацій, визначають характер  функцій та правовий стан різних категорій персоналу, регулюють порядок вирішення майнових, фінансових та інших питань. Правила процедури регулюють: умови та порядок вступу та виходу з організації; організаційну структуру; функції, права та обов’язки органів різного рівня; порядок методи та технічні прийоми прийняття рішень; документообіг та інш. З поняттям статусу персоналу пов’язані питання, щодо правового статусу персоналу, трудові відносини, умови життя, гарантії, привілеї та імунітети. Угоди з урядом країни перебування в частині внутрішньго режиму організації стосуються умов акредитації та статусу персоналу.

2. Зовнішнє право - норми,  які фіксують місце міжнародної  організації в загальній системі  міжнародних відносин: правовий  інструмент, за допомогою якого  організація забезпечує свій статус у конкретних умовах її місцеперебування, зв’язки з державами та іншими міжнародними та національними організаціями. Відносини з іншими міжнародними інститутами стосуються різноманітних організаційних, фінансових, політичних, правових питань, передбачених статутами міжнародних організацій та пізнішими угодами та домовленостями. Відносини з країною перебування стосуються режиму перебування, діяльності штаб-квартири, привілеїв та імунітетів організації в цілому.

3. Частиною правових норм, що становлять правову основу діяльності міжнародних організацій, можуть бути норми, які забезпечують участь деяких з них у процесі міжнародної правотворчості (напр. ООН).

Сутність міжнародних міждержавних організацій визначається офіційною  участю в їхній діяльності держав та урядів, а також важливістю завдань, що їх покликані вирішувати ці організаціїї. Держави сьогодні беруть участь у міжнародних організаціях з метою раціонального вирішення практичних проблем. Можна виділити два види міждержавних економічних організацій залежно від широти їхньої компетенції – загальноекономічного та галузевого характеру. Загальноекономічні - орієнтовані на налагодження координації та співробітництва країн для вирішення широкого кола іноді не тільки економічних, а й політичних, соціально-культурних, екологічних та ін потреб. Найвпливовішими серед міждержавних організацій загальноекономічного характеру є ЄС, ОЄСР, Ліга арабських держав, Асоціація держав Південно-Східної Азії, Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво та ін.

Орієнтація галузевих організацій  значно вужча, це – координація міжннародного  економічного співробітництва в  окремій галузі чи сфері діяльності. Серед галузевих економічних організацій виокремлюють ті, що сприяють міжнародному співробітництву в галузі промислового розвитку та будівництва, - ООН з промислового розвитку (ЮНІ ДО), Організацій країн експортів нафти (ОПЕК), Євроатом, Європейське об’єднання вугілля та сталі; у галузі сільхозгосподарчої та переробної промисловості – Продовольча та сільхозгосподарча ООН (ФАО), Міжнародний фонд сільхозгосподарчого розвитку (МФСР); у сфері транспорту і засобів зв’язку – міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО), Міжнародна морська організація (ММО), Всесвітній поштовий союз (ВПС); у галузі фінансів та кредиту – МВФ, МБРР, Банк міжнародних розрахунків (БМР); у галузі міжнародної торгівлі – ВТО, європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ).

Основною функцією будь-якої міждержавної організаціїї є пошук та виявлення сфери спільних інтересів країн-членів, а також досягнення їхньої згоди щодо спільних завдань і дій, а також - встановлення для держав, міжнародних організацій або їхнього персоналу певних стандартів, норм, правил поведінки, які мають морально-політичне чи юридичне значення.

Також існують певні спеціальні функції: оперативна функція – це реалізація персоналом організаціїї за допомогою засобів, якими вона володіє, прийнятих рішень виконавчого характеру. Різновидом оперативної функції є контрольна - виявлення фактичного стану справ у сфері діяльності організації і зіставлення з еталонами, які відображені в установчих документах або актах органів самої організації. Інформаційна функція пов’язана з наданням членам організації обумовленої раніше інформації у вигляді статистичних зведень, коментарів, тематичних або галузевих оглядів, щорічні звіти тощо. Збір, опрацювання, систематизація, збереження і надання інформації є однією з найважливіших сфер діяльності будь-якої організації. Консультативна функція передбачає створення механізму надання членам організації консультативних послуг з питань її діяльності. У реалізації регулювальної та контрольної функції безпосередню участь беруть держави – члени міжнародної організації, а в реалізації оперативної – сама організація.

Міжнародна міждержавна організація створюється на основі узгодженого волевиявлення держав, зафіксованого або в договорі, або в рішенні вже існуючої організації. Процедура створення міждержавної організації складається з:

1) Прийняття установчого документа, для чого скликається конференція, на якій виробляється і приймається текст установчого документа організації. Датою створення організації вважається дата, коли цей документ набрав чинності. Другий спосіб утворення міждержавної організації передбачає узгоджене волевиявлення держав через голосування за установчу резолюцію, яка набирає чинності в момент її прийняття. Цей спосіб використовує ООН. Установчі документи міждержавної організації визначають об’єкт або сферу діяльності, та повноваження, необхідних для виконання завдань.