Международная правосубъектность

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ ТА ОСВІТИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

 

Кафедра зовнішньоекономічної діяльності

РЕФЕРАТ

                                            

«МІЖНАРОДНА ПРАВОСУБ’ЄКТНІСТЬ»

 

 

 

 

               

 

  Перевірив:                                                                                 Виконала:

 Малишко О.В.                                                                  студентка гр. ЕМС 09А

                                                                                      Горобець Валерія

                                                                                

 

 

 

 

Донецьк 2013 г.                                                                          

 

ЗМІСТ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Суб’єкти міжнародного права — це учасники міжнародних  правовідносин, які є носіями міжнародних прав та обов’язків, що здійснюються на основі та в рамках міжнародного права.

Поняття суб'єкта міжнародного права пов'язане з  поняттям предмета міжнародно-правового  регулювання. Тільки у процесі міжнародних (міждержавних) відносин у широкому розумінні створюються норми поведінки для учасників цих відносин. Таким чином, тільки учасникам цих відносин надавався статус міжнародної правосуб'єктності. Спроможність братии участь у відносинах, що регулюються міжнародно-правовими нормами, розглядаються як передумова, але не головна риса суб'єкта. Основна властивість суб'єкта — юридична здатність до самостійних міжнародних дій, включаючи створення погоджених міжнародно-правових норм, до незалежного здійснення прав та обов'язків, установлених цими нормами.

Суб’єкти міжнародного права мають бути здатними створювати норми міжнародного права, а також нести міжнародну відповідальність у разі необхідності. Взагалі інститут правосуб’єктності займає центральне становище в системі міжнародного права. Розвиток самого міжнародного права пов’язаний із забезпеченням потреб його суб’єктів, зокрема врегулюванням відносин між ними, встановленням їх взаємних прав та обов’язків.

Головним та універсальним  суб’єктом міжнародного права є  держава. Окрім держав, суб’єктами є також міжнародні організації, нації та народи, які борються за створення незалежної держави, особливі форми суб’єктів міжнародного права, так звані квазідержавні утворення.

В даній роботі розглядаються  питання міжнародної правосуб’єктивності  міжнародних міжурядових організацій, оскільки на сьогоднішньому етапі розвитку міжнародного права все більшу роль відіграють ті чи інші міжнародні організації. Сьогодні не існує в світі країн, які б не вирішували свої політичні, економічні та інші питання через міжнародні організації. В такій ситуації це питання є актуальним та своєчасним.

Метою роботи є аналіз юридичної природи, етапів становлення  і розвитку інституту міжнародних  міжурядових організацій, змісту й  ознак міжнародної правосуб’єктивності, їх участь у міжнародному правотворчому процесі та компетенцію сучасних міжнародних міжурядових організацій.

1. Поняття  та суб'єкти міжнародного економічного права

 

Міжнародне економічне право — це самостійна галузь міжнародного публічного права, яка являє собою систему норм і принципів, що регулюють відносини між державами, державами і міжнародними організаціями та безпосередньо міжнародними організаціями в процесі міжнародного економічного співробітництва.

«Суб’єктом міжнародного права є учасник міжнародних відносин, поведінка якого безпосередньо регулюється нормами міжнародного права. Іншими словами, суб’єкт міжнародного права — це учасник міжнародних відносин, який має міжнародні права та несе міжнародні обов’язки або є носієм міжнародної правосуб’єктності». [2, стор. 35]

Класифікація  суб’єктів міжнародного права можлива за багатьма критеріями. Найбільш важливими є такі:

- за учасниками міжнародних відносин: індивіди, громадські організації, адміністративно-територіальні одиниці, автономії, суб’єкти федерацій, держави, державоподібні утворення, народи (нації), міжнародні організації та ін.;

- за масштабом діяльності: універсальні, регіональні та партикулярні;

- за порядком утворення: первинні та похідні;

- за міжнародно-правовим статусом: загальносистемні, галузеві та спеціальні;

- за галузевою приналежністю: суб’єкти права міжнародних договорів, права міжнародних організацій, права міжнародної безпеки, міжнародного гуманітарного права, міжнародного екологічного права та ін.

Досі залишається  дискусійним питання про коло суб’єктів міжнародного права. До середини ХХ ст. переважала думка, що держави є виключними суб’єктами міжнародного права. Після Другої світової війни офіційно визнається міжнародна правосуб’єктність міжнародних міжурядових організацій, а згодом — народів, що виборюють свою незалежність. Невизначеним залишається питання про визнання суб’єктом міжнародного права фізичних осіб, неурядових міжнародних організацій, інших юридичних осіб. Перспективною є постановка питання про міжнародну правосуб’єктність людства загалом.

У системі регулювання міжнародних економічних відносин центральне місце займає держава. Вона є основним суб'єктом міжнародного економічного права, як і міжнародного права в цілому. Суверенітет держави як іманентно властиве йому якість поширюється і на економічну сферу. Однак у цій сфері особливо зримо проявляється взаємозалежність членів міжнародного співтовариства. Світовий досвід свідчить, що максимальне здійснення державою свого суверенітету, своїх суверенних прав у економічній сфері реально можливо лише при активному використанні міжнародних економічних зв'язків в інтересах свого національного господарства в рамках міжнародного економічного права. І таке співробітництво ніяк не означає обмеження суверенних прав держави.

Міжнародне  економічне право в цілому відбиває закономірності ринкової економіки. Однак це не означає обмеження суверенних прав держави та зменшення його ролі в економічній сфері. Навпаки, відбувається ускладнення завдань з управління економічними процесами, що призводить до посилення ролі держави і, отже, до збільшення можливостей міжнародного економічного права у розвитку як національної економіки, так і світового господарства в цілому.

Держава може безпосередньо  вступати в господарські відносини  міжнародного характеру з фізичними  та юридичними особами, що належать іншим державам (створювати спільні підприємства, укладати концесійні угоди, або угоди про розподіл продукції у сфері видобутку корисних копалин та ін.) Такі відносини є приватноправовими і регламентуються національним правом. Однак, участь держави вносить певну специфіку в регулювання таких відносин. Вона виражається в тому, що держава, його власність, угоди з його участю володіють імунітетом від юрисдикції іноземної держави. У силу імунітету держава не може бути притягнуто до іноземного суду, як відповідача, без його згоди; щодо держави і його власності не можуть бути застосовані примусові заходи за попередньою забезпечення позову і за виконанням іноземного судового рішення, угоди за участю держави підкоряються праву держави, яке є стороною цієї угоди, якщо тільки сторони не домовляться про ін.

Зростання значення і ускладнення міжнародних економічних  відносин роблять необхідним посилення  управління ними спільними зусиллями  держав через міжнародні організації, що веде до збільшення числа міжнародних організацій та їх ролі в розвитку економічного міждержавного співробітництва. У результаті міжнародні організації є важливими суб'єктами міжнародного економічного права. Принципова основа у міжнародних економічних організацій та ж, що й у інших міжнародних організацій. Але є й деяка специфіка. У цій сфері держави схильні наділяти організації більш широкими регулюючими функціями. Резолюції економічних організацій відіграють важливу роль, доповнюючи правові норми, пристосовуючи їх до мінливих умов, а там, де вони відсутні, і замінюючи їх. У деяких організаціях існують досить жорсткі механізми по здійсненню прийнятих рішень.

Міжнародні  організації, що діють у сфері  економічних відносин, умовно можна  розділити на дві групи. До першої належать організації, які своєю дією охоплюють усю сферу економічних відносин; в другу групу входять організації, що функціонують в рамках окремих підгалузей міжнародного економічного права (наприклад, торгові, фінансові, інвестиційні, транспортні та інші).

В літературі, особливо західної, обговорюється питання про міжнародну правосуб'єктність транснаціональних корпорацій (ТНК), які поряд з державами і міжнародними організаціями часто розглядаються як суб'єкти міжнародного економічного права. Пояснюється такий стан тим, що ТНК стають все більш важливими суб'єктами міжнародних економічних зв'язків, що надають зростаючий вплив як на національну, так і на світову економіку.

2. Характеристика міжнародної організації,  як суб’єкта міжнародного економічного  права

 

Велику  роль в економічних правовідносинах між державами відіграють міжнародні організації, кількість яких постійно збільшується. Ці організації є постійно діючим механізмом, який дає можливість державам оперативно вирішувати питання міжнародного економічного життя. Міжнародні організації не мають самостійних економічних інтересів, їх діяльність не спрямовується на пряме отримання прибутків. Вони існують для того, щоб забезпечити розвиток економічного співробітництва держав.

Міжнародна  правосуб’єктивність - властивість  суб’єкта міжнародних відносин, визнана і визначена нормами міжнародного права. Єдиним універсальним суб’єктом міжнародного права є держава, тому, що практично не існує таких міжнародних відносин, учасником яких не могла бути держава. Крім того, міжнародна правосуб’єктивність держави ніким не створюється, вона склалася в міжнародному праві в результаті визнання як такої. А ось держави можуть створювати інших суб’єктів міжнародного права через укладення договорів, тому її правоздатність ще називають первинною.

За міжнародними організаціями визнані властивості суб’єкта міжнародного права. Ця правосуб’єктивність вторинна. Міжнародні організації володіють правосуб’єктивністю в межах, встановлених міжнародними угодами – установчими актами цих організацій.

Міжнародні організації володіють спеціальною міжнародною правосуб’єктивністю. Спеціальна правосуб’єктивність міжнародних організацій є функціональною, оскільки визначається їхніми функціями. Як правило, межа правосуб’єктивності міжнародної організації вказується в її установчому акті.

Крім специфічних прав та обов’язків міжнародних організацій, їхні установчі акти формулюють і загальні права та обов’язки – складові міжнародної правосуб’єктивності. Це:

- право укладати договори з державами та міжнародними організаціями;

- право визнання держав та урядів через прийняття в організацію;

- право на співробітництво з суб’єктами міжнародного права та ін.

Права та обов’язки міжнародних організацій  як суб’єкта міжнародного права не слід плутати з її правами та правами, як юридичної особи:

- право укладати контракти, договори найму;

- право на придбання рухомого та нерухомого майна та розпоряджатися ним;

- право укладати договори про оренду;

- право бути стороною в судовому розслідуванні та ін.

Особливість міжнародних організацій полягає в тому, що вони є одночасно і суб'єктами міжнародних економічних відносин, і частиною механізму регулювання цих відносин. Серед суб'єктів системи регулювання міжнародних економічних відносин найбільш зацікавленими в існуванні міжнародних організацій, установ та конференцій є - держави (уряди), оскільки, використовуючи досвід та відповідний арсенал методів впливу, міжнародні інститути допомагають різним країнам координувати свої дії на світовій арені.

При цьому міжнародні організації виступають водночас і як продуценти, і як користувачі сукупності законів та норм. Міжнародні організації необхідні також для нормального існування та динамічного розвитку компаній, які в різних формах беруть участь у міжнародному бізнесі і під час здійснення комерційних операцій натрапляють на внутрішні та міжнародні обмежники які є різними у різних країнах та регіонах:

- потоки (товари, послуги, інформація, фінансові й  трудові ресурси);

- внутрішні  обмежники (національне середовище  фірми);

- міжнародні  обмежники (міжнародне середовище);

- міжнародні  організації.

Очевидно, що саме потреби міжнародного бізнесу історично  були першопричиною розвитку міжнародних  організацій.

Перші міжнародні організації з'явилися порівняно  недавно - у середині XIX сторіччя. Однак їх виникненню перебував досить тривалий процес. Можна видокремити п'ять стадій виникнення та розвитку міжнародних організацій:

1. епоха рабовласницьких держав;

2. період феодальної  роздробленості;

3. епоха великих  географічних відкриттів, промислових  революцій та формування світового ринку;

4. період між Першою та Другою світовими війнами;

5 сучасний етап.

Епоха рабовласницьких  держав. IV—VI ст. до н.е. у в Стародавній  Греції існувало два типи міжнародних  інститутів: союзи держав, які мали спільні військово-політичні цілі і релігійно-політичні союзи племен та міст.