Женщины на троне фараонов

Посилена агітація Октавіана  призвела до того, що пізньої осені 1932 він був обраний верховним головнокомандувачем і все населення Італії принесло йому урочисту присягу. Прикладу Італії послідували і західні провінції. Тепер у сина Цезаря було моральна основу для того, щоб позбавити Антонія всіх посад і звань.

Октавіан, це похмурий бездушний  солдафон, не бажає бачити старіючу царицю, ім'я якої за стільки років стало в Римі одіозним. Зневірившись, Клеопатра намагається купити собі життя ціною зради Антонія. Але і це вже не потрібно Октавіану. Він вже захопив найцінніше - дітей Клеопатри. Виходу не було. Вона не знала жалю до програв, не було в неї і жалості до себе - втратив все повинен гідно піти. Клеопатра звеліла принести їй кращі одягу, потім взяла кошик, де на дні, серед плодів солодких фіг, спала змія. Уколом голки цариця розбудила гаспида. Миттєво пішов безболісний укус. Дві вірні служниці вважали за краще смерть біля ніг вмираючої цариці.

Але сам Антоній вразив себе мечем не так спритно – удар прийшовся в живіт і виявився занадто слабким. Антоній впав на ліжко, обливаючись кров'ю, однак не втратив свідомості, а стогнав і благав оточуючих добити його, та його всі розбіглися, залишивши його били в конвульсіях, кричав від болю і жаху.

Клеопатру поховали з  почестями, поруч з Антонієм. Завователь наказав прибрати з Олександрії  статуї Антонія, не чіпаючи при цьому мармурові статуї Клеопатри. Цезаріон, син Клеопатри і Гая Юлія Цезаря, був страчений, як імовірний претендент на владу [13, 22-24 ].

Якщо Клеопатра, як стверджували тоді, померла від укусу змії, в цьому можна угледіти глибокий символічний сенс.

Споконвіку корону фараонів прикрашало зображення змії-гаспида. Змія була емблемою царської влади. Згадаймо, як верховний жрець у Мемфісі Пшерені-Птах пишався тим, що поклав на голову батька Клеопатри, Птолемея XII, «прикраса у вигляді зміїної корони».

 У єгипетських культах  змію зв’язували також з богом сонця Ра. Вважалося, що її укус дає безсмертя і прилучає людини до богам. Похорон цариці були гідні останньої єгиптянки великої династії, яка правила Єгиптом протягом трьох сторіч. Останки Клеопатри поховали поруч з могилою Антонія, а неподалік похоронили

її вірних рабинь [7, 199].

Земний шлях прекрасної єгиптянки завершився, а легенда  тільки почала свій шлях у безсмертя, у прекрасні твори мистецтва.

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

 

Ця дослідницька робота розглянула таке цікаве явище, яке було присутнє лише в Стародавньому Єгипті. Воно повторювалося сім разів, як поки що нам відомо. Зрозумілим є то факт, що в Єгипті в ті часи обожнювання фараона і поклоніння його культу було необхідною та невідділимою частиною життя єгиптян. Але чому ж все таки при майже повній безправності жіночої статі та верховенстві чоловічої, знайшлися все ж жіночі постаті, які керували державою та змогли зробити це гідно.

Ціллю дослідження було пояснення цього явища та обґрунтування його виникнення в Стародавньому Світі. Дослідження різних джерел, аналіз літератури привели нас до висновку, який пояснює наявність, за двохтисячорічний період, шести повновладних Священних Правительки великої країни Кемет. В той же час, коли, у всьому Стародавньому Світі відома лише одна повновладна цариця Вавілона Семіраміда, причому, багато істориків вважають її правління маріонетковим, а деякі – зовсім недостовірною легендою.

Чому не менш стародавня, ніж Династичний Єгипет, Індія, і  пізні Хатті (не дивлячись на традиції матріархату в хетів), Фінікія, Еллада, Персія, Рим не знали жінок на троні?

Почасти це було викликано  тим, що в культурі та релігійної традиції Стародавнього Єгипту, на відміну  від інших відомих культур  Стародавнього Світу, античності і, тим більше, середньовіччя, панував світопорядок Маат – основний закон світобудови давньоєгипетської космогонічної та етичної концепції, припускав відносне, але, все ж, рівність між чоловіком і жінкою.

У шумеро-аккадської або  ассиро-вавилонської цивілізаціях межа соціального статусу жінки - бути Верховною жрицею Іштар – богині любові, але, вже в Елладі, жіночим божествам, включаючи богинь любові і родючості – Афродіту і Деметру, служили жерці – чоловіки. А в управлінській структурі Стародавнього Світу, всюди, крім Єгипту, жінкам і зовсім не було місця.

У Стародавньому Єгипті ж аристократки не тільки ставали  жрицями жіночих божеств, а й  чиновниками – в історії Стародавнього Єгипту чимало жінок – номархов (правителів номів – областей Єгипту), на писарів, вчителями, послами в інших країнах.

 Єдиними сферами  сакральної і політичному житті,  куди стародавні єгиптянки не  допускалися, була, природно, армія – із зрозумілих причин, і медицина.

Медицина – виключно тому, що покровителем лікарів був "чоловічий" бог Анубіс, і лікарі були його жерцями, так як для Стародавнього Світу було природно будь-яке лікування – травами, мінералами, шляхом хірургічного втручання, але лікування без сакрального знання вважалося непотрібним і навіть небезпечним для хворого, бо зцілення повинен був схвалити сам Анубіс.

На основі всього вищесказаного  ми маємо право стверджувати, що явище керування державою особистостей жіночої статі, не є випадковістю чотирьохтисячолітньої давності, а все ж має право на існування в якості неупередженої дійсності та невідворотності подій тих часів.

 

На цих підставах, можна  повернутися до релігії і знову  простежити та побачити той факт, що єгиптяни, як і весь Стародавній  Світ, були піддані жорстоким канонам  та єдино правильним, за їхньою точкою зору, законам. Це простежується і в мистецтві, і в моді, і в медицині, і в самому житті, яке також було піддане канонам та суворим законам, які ніхто не був в праві порушувати, навіть самі фараони.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

БІБЛІОГРАФІЯ

Джерела

 

1. Бадж Э. Легенды о египетских богах. Нашель Ж. «Мистерии» Осириса в Древнем Египте. Шваллер де Любич Р. О символе и символическом. – М., 1997. – 589 с.
2. Матье М. Древнеегипетские мифы: Исследования и переводы текстов с комментариями. – М.-Л., 1956. – 312 с.

 

Наукова та науково-популярна  література

 

3. Григорович Н.Е. Три портрета Нефертити //Сокровища искусства стран Азии и Африки. – Вип. 3. – М., 1979. – С. 124-130
4. Египет в эпоху Позднего царства // Хрестоматия по истории Древнего Востока / Склад. і коммент. В.В.Струве – М., 1997. – С. 54-129
5. Керам К. Боги. Гробницы. Ученые: Роман археологии. – М., 1979. – 216 с.
6. Кинк Х.А. Древнеегипетский храм. – М., 1979. – 276 с.
7. Кравчук А. Закат Птолемеев. – М., 1973. – 199 с.
8. Матье М.Э. Во времена Нефертити. – М., 1965. – 213 с.
9. Матье М.Э. Искусство Древнего Египта. – М., 1970. – 345 с.
10. Монтэ П. Египет Рамсесов: повседневная жизнь египтян во времена фараонов. – М., 1989. – 342 с.
11. Строительство храмов // Крушкол Ю.С., Мурыгина Н.Ф., Черкасова Е.А. Хрестоматия по истории Древнего мира. – М., 1975. – С. 47-91

 

Довідкова література

 

12. Кибалова Л., Гербенова О., Ламарова М. Иллюстрированная энциклопедия моды. – Прага, 1986. – 112 с.
13. Семашко И. Сто великих женщин. – М., 2001. – 86 с.