Якісна освіта. Проблеми рівного доступу

Міністерство освіти і науки України

Національний педагогічний

Університет імені М.П. Драгоманова

 

 

 

 

Реферат

Якісна  освіта. Проблеми рівного доступу

 

 

 

 

Студентки V курсу

Групи 51 ПВШ

Зайцевої Вікторії Анатоліївни

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ-2012

 

Зміст

 

 

Вступ.

1.    Проблема досліджень в контексті сучасних суспільних змін.

2.    Визначення якісних функціональних рівнів освіти.

2.1. Тенденції  та  теоретичні  проблеми  оцінювання  рівного  доступу  до   

       якісної освіти.

Висновки.

Список використаних джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Вступ

  Проблема рівного та справедливого доступу до освіти є однією з найбільш акцентованих в останні роки в міжнародних документах з питань розвитку освіти.Це можна пояснити великою соціальною вагою питання і значними розбіжностями в цілях між носіями різних груп суспільних інтересів.

Ці різні цілі характеризують два основних підходи . доступ до базових

вмінь та знань, що визначають можливості все більшого числа людей  мати забезпечене життя, та доступ до вмінь, знань і компетентностей високого рівня,що визначають можливості залучення груп людей, суспільств та держав до участі в світовому розвитку.

 

 

1. Проблема досліджень в контексті сучасних суспільних змін

 

Основним у підході  до вивчення питань про доступ до освіти та її якість є перенесення акцентів з пошуків оптимальних уніфікованих критеріїв, які були б придатні для системи адміністративного контролю, на визначення

диференційованих критеріїв  освітньої політики.

Міжнародні документи  щодо рівного доступу до якісної  освіти теж чітко

розділяються на дві  групи . такі, в яких розглядається  проблема розширення доступу до базової освіти, і такі, в яких обговорюється питання доступу до сучасної освіти з метою розвитку людини та суспільства.

Система оцінювання якості освіти та доступу до неї є основним інструментом трансформації її. В Україні зараз немає такої системи, яка

була б адекватною стратегічним завданням трансформації  суспільства, створення завдяки освіті умов інноваційного розвитку країни. Принципово неможливо управляти складною системою оцінювання доступу до освіти та її якості тільки засобами державного контролю та регулювання.

Створення реального  й сучасного механізму оцінювання доступу до освіти та її якості, який би працював на реалізацію цілей і виконання завдань трансформації суспільства, можливе тільки за умови переходу від адміністрування до освітньої політики (тобто впровадження засобів публічної політики в управління) і відходу від директивного галузевого управління.

 

Вперше питання рівного  доступу до освіти було піднято на міжнародному рівні під час Всесвітньої конференції з освіти для всіх, яка відбулася у березні 1990 року в місті Джомт’єн (Таїланд).

Участь у Конференції  взяли представники 155 урядів, 33 міждержавних і 125 неурядових організацій. Світове  співтовариство поставило перед собою завдання забезпечити початковою освітою кожного громадянина і знизити загальний рівень неграмотності у світі.

Учасники Конференції  розробили Рамки діяльності у  сфері базової освіти на 90-і роки, які передбачали розв’язання  шести головних завдань:

1 – розширення діяльності  з захисту і розвитку дітей  дошкільного віку;

2 – універсалізацію  початкової освіти;

3 – поліпшення результатів навчання;

4 – зниження рівня неграмотності  дорослих;

5 – розширення послуг базової  освіти а також навчання підлітків та дорослих;

6 – прискорене набуття індивідуальних  і сімейних знань і навичок,  необхідних для підвищення життєвого  рівня.

 

Для розвитку базової освіти було проголошено п’ять принципів:

1 – забезпечити рівність доступу  і справедливість;

2 – зробити наголос на успішному  навчанні;

3 – розширити засоби і охоплення  базової освіти;

4 – поліпшити умови навчання;

5 – посилити партнерські стосунки.

 

Підсумком Конференції  стало прийняття Всесвітньої  декларації про освіту для всіх, яка ґрунтується на Декларації прав людини і Конвенції про права дитини і стверджує, що кожна дитина, юнак чи дорослий має як людина право на освіту, яка задовольнятиме його базові освітні потреби у найвищому і найповнішому значенні цього поняття, тобто на освіту, яка дає йому змогу навчитись пізнавати, діяти, жити разом з іншими та існувати.

 

2.1. Визначення якісних функціональних рівнів освіти

Рівень, який забезпечує розвиток, тобто рівень підготовки сучасної

еліти (історично 7-10% від кількості тих, хто отримує  освіту).

Персоналізація освіти (тобто забезпечення спроможності використовувати  світові освітні ресурси для  підготовки людей до виконання унікальних та перспективних завдань, можливості самому формувати власну освітню  траєкторію впродовж усього життя). Глобальна технологізація освітньої інфраструктури (технічне забезпечення доступу до світових ресурсів).

 

Рівень освіти, який забезпечує відповідність вимогам  програмних

документів  ЮНЕСКО щодо розвитку вищої освіти (4 і 5 рівні МСКО-97).

Основні завдання:

-забезпечення відповідності вимогам сучасності (академічні свободи та

інституційна автономія  як базові принципи забезпечення належного  рівня такої відповідності, зростаюча  диверсифікація структур, форм та методів  підготовки як прояв такої відповідності);

-забезпечення якості (як складної багатоаспектної системи оцінювання та

регулювання освіти, що включає  якість викладання, підготовки та досліджень, яка залежить від якості персоналу, програм, підготовки студентів, інфраструктури,навчального середовища, організації та управління, оцінювання діяльності);

-інтернаціоналізація (за рахунок забезпечення здатності до міжнародних

зв.язків та співпраці, використання загальновизнаних стандартів).

 

Мінімальний базовий рівень освіти за вимогами Дакарських рамок діяльності, тобто рівень забезпечення грамотності для всіх  (рівні 2-3 МСКО-97).

Основні завдання:

-розширення діяльності з захисту і розвитку дітей дошкільного віку;

-універсалізація початкової освіти;

-поліпшення результатів навчання;

-зниження рівня неграмотності дорослих;

-розширення послуг базової освіти а також навчання підлітків та дорослих;

-прискорене опанування індивідуальних і сімейних знань і навичок, необхідних для підвищення життєвого рівня.

 

Тобто можна зробити  припущення, що освітня політика щодо різних функціональних рівнів принципово різна . від жорсткого контролю та відповідальності за рівень грамотності населення до концентрації різних

суспільних та міжнародних  ресурсів для підтримки розвитку освіти.

 

2.1. Тенденції  та  теоретичні  проблеми  оцінювання  рівного  доступу  до якісної освіти

За останні декілька десятиліть оцінювання ефективності та якості діяльності пройшло такі етапи: універсальні критерії (істинність); внутрішньо професійні критерії використання продуктів оцінювання в самій освіті); суспільна практика оцінювання (інтегральна характеристика ефективності, яку складають на основі багатьох оцінок, отриманих із різних позицій); аналіз наслідків і випереджальне оцінювання (оцінювання ефективності та результативності діяльності стає важливим інструментом управління проектами і программами розвитку).

Чинником розробки методів  оцінювання ефективності наукових досліджень можна вважати нові роль та функції  держави в демократичному суспільстві.

Переосмислення завдань  уряду в розвинених демократіях  призвело до появи нових . інтелектуальних, комунікативних, інформаційних . інструментів управління процесами суспільної трансформації, які прийшли на зміну методам директивного втручання держави у справи суспільства. За таких умов якість досліджень, аналітичних і наукових розробок та критерії їх оцінювання для освіти набувають стратегічно важливого значення.

Оцінювання розвитку форм підготовки та освіти взагалі  не може ґрунтуватися тільки на вузько професійних критеріях для визначення напрямів реформування, а повинне бути вписано в ширший соціальний контекст.

Тобто оцінювання доступу до якісної  освіти є інструментом та змістом

освітньої політики.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміна підходу  до якості відповідно інтересів в  рамках освітньої політики

 

Учасники політичного процесу	Інтереси учасників
Суспільна еліта	Розвиток суспільства  та місце країни в глобальному  світі Основний критерій якості – забезпечення можливостей для  прискореного розвитку суспільства  та країни, відтворення національної еліти
Уряд, міністерства та відомства	Забезпечення прийняття  політичних рішень та розробки інструментів їх втілення Основні критерії оцінки якості – вирішення стратегічних завдань для Уряду та керованість  системи освіти для апарату
Професійні групи	Збереження своєї справи, соціального статусу та поширення впливу Основний критерій якості – відповідність прийнятим професійним  нормам
Бізнес	Залучення інвестицій, отримання  прибутку від фінансування окремих  проектів Основний критерій оцінки якості – здатність випускників  розвивати бізнес, розвиток ринку освітніх послуг
Навчальні заклади	Підвищення конкурентоспроможності закладів в боротьбі за державні ресурси  або на ринках освіти та праці Основний критерій оцінки якості – місце в різного роду рейтингах
Національні групи	Відтворення національних традицій, мови Основний критерій оцінки якості – достатнє, для вирішення  завдань відтворення, місце національних інтересів в освіті
Батьки, громадськість, молоде покоління	Доступність якісної  освіти, включення нового покоління  українців у світові економічні та культурні інтеграційні процеси. Перспектива стабільності, добробуту у країні, у регіоні Основний критерій якості – ефективність затрат батьків та молоді щодо соціального успіху в  житті
Люди з обмеженою  можливістю доступу до освіти (інваліди, самотні матері, сироти, військові тощо)	Повноцінна інтеграція у суспільне життя та можливості соціальної кар’єри Основний критерій якості – індивідуалізований підхід до включення  в освітні процеси
Жінки та чоловіки	Відповідність системи  освіти вимогам сучасного розуміння тендеру

 

Ця таблиця демонструє які виміри та критерії якості освіти які обумовлені різними інтересами і які в демократичному суспільстві  повинні бути легітимними при  проведені освітньої полки.

 

Освітня політика є основою  державно-громадської системи управління на

відміну від директивної.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Постає питання . чи можливо  створити оптимальну інструментальну  систему управління якістю та доступом для виключно державної системи  управління такою складною системою відносин, чи ця оцінка створюється дією механізму взаємовідносин усіх груп інтересу?

 

 

Висновки

Система оцінювання якості та доступу є основним інструментом трансформації освіти. В Україні зараз немає такої системи, яка б була адекватна стратегічним завдання трансформації суспільства, створення за рахунок освіти умов інноваційного розвитку країни.

Наприкінці треба зауважити, що проблема рівного та справедливого  доступу в останні роки є одною з найбільш акцентованою в міжнародних документах про розвиток освіти.

Це можна пояснити великою соціальною вагою питання  для всіх країн в умовах глобалізації в чому суспільний зміст забезпечення рівного доступу до

якісної освіти?:

- для світової спільноти та міжнародна організацій . це інвестиції в світовий порядок та мир через запобігання соціальних конфліктів викликаних зростаючу нерівністю та бідністю більшості країн, розширення бази вибору кваліфікованої робочої сили для програм та проектів розвитку, підвищення спроможності населення до споживання для світового виробництва та торгівлі;

- для держави . це забезпечення достойного місця в світі через вплив на розвиток, підвищення ВНП та накопичення людського капіталу, підвищення

рівня безпеки;

- для суспільних груп . це засіб підвищення соціального впливу;

- для індивідів . це засіб забезпечити можливості соціального зростання та

вибору форм життя  та роботи.

Ці різні цілі можливо  віднести до двох основних підходів . доступ до базових

вмінь та знань, що визначають можливості включення все більшого числа  людей до забезпеченого життя та доступ до вмінь та знань, що визначають можливості включення груп людей, суспільств та держав до участі в світовому розвитку і це різні конфліктні підходи. Тому рішення про доступ та якість треба приймати вважаючи на суспільні цілі і через суспільне обговорення в рамках публічної політики.