істроричний розвиток вищої освіти

У 1906 році в Києві були відкриті і Вищі загальноосвітні курсидля осіб обох статей з відділеннями історико-філологічним та економічно -комерційним. Через два роки на базі останнього був створений комерційнийінститут, директором якого став ініціатор створення курсів професор М.В.  
Довнар-Запольський. У 1913 році відбувся перший випуск закінчили навчаннястудентів Київського політехнічного інституту. На випускних іспитахбув присутній великий російський вчений Д.І. Менделєєв.

Катеринославське  вище гірниче училище  в 1912 році булоперетворено в гірський інститут. Протягом 1903-1917 рр.. інститут закінчило  
457 чоловік, більшість з яких стали працювати на промисловихпідприємствах Донбасу і металургійних заводах півдня Росії.

Продовжували  готувати фахівців з  вищою освітою   
Ніжинський історико-філологічний інститут, технологічний та ветеринарнийінститути в Харкові, Київська та Одеська консерваторії та ін Всього на  
Україні до 1917 року діяло 27 вузів, у яких навчалося понад 35 тис.студентів.

На  території західноукраїнських земель до 1918 року існувало 4вищих навчальних заклади: університети у Львові та Чернівцях,політехнічний інститут і академія ветеринарної медицини у Львові.

Події 1917 р. змінили не тільки соціальний лад, але  і поставилина  порядок денний створення  нової школи з  новими педагогічними кадрами.  
Незалежна Україна робила перші кроки в організації підготовкинаціональних педагогічних кадрів. Програмним документом сталадекларація генерального секретаріату від 26 червня 1917 року, в якійвизначалися основні заходи, спрямовані на розвиток національноїшколи і підготовку для неї кадрів.

Почалося  становлення системи  української вищої  освіти. У  
1918 р. університети Св. Володимира в Києві, Харківський і Новоросійський  
(Одеський) стали державними університетами України. У цьому ж році набазі Вищих жіночих курсів відкривається університет у Катеринославі  
(Дніпропетровську). У Сімферополі в 1918 р. починаються заняття в Таврійськомуфілії Київського університету, а через півроку при повній підтримці ідопомоги Київського університету урочисто відкривається Таврійськийуніверситет.

Поновлення  діяльності Київського, Харківського, Новоросійськогоуніверситетів, відкриття нових  університетів в  Катеринославі та Сімферополімали  величезне значення для розвитку суспільства, культури, освіти.  
Незважаючи на вкрай важке положення Української республіки в 1918-1920 рр..,уряд України, Київський, Харківський і Новоросійський університетинадавали допомогу новим університетам. Катеринославський університет бувперетворений у державний і узятий бюджет республіки. Відчував підтримку і  
Таврійський університет.

В умовах громадянської  війни в Україні  велася підготовчаробота з відкриття й  інших університетів  у Полтаві, Чернігові  та Ніжині.  
Почали діяти Київський український народний університет, Педагогічнаакадемія в Києві, Український державний університет у Кам'янець- 
Подільському.

У середині 1918 р. починається  інтенсивна діяльність побудівництву системи  вищої педагогічної освіти. 20 квітня 1918р. на засіданні комісії  Наркомосу РРФСР  обговорювалося питання  про те, якийтип вищого навчального закладу доцільно покласти в основупідготовлюваний реформи. Висловлюється думка про існування зразковихполітехнічних інститутів, по типі яких може бути перетворений іуніверситет. Проте остаточно було прийняте рішення поставити в основуреформи державні університети.

На  минулому в 1918 р. Всеросійській  нараді діячів вищоїшколи був розглянутий  проект «Положення про  Російських університетах»,відповідно до якого університет  ділився на три  асоціації: наукову, навчальну тапросвітницьку. Вони повинні були дати кожному діячу вищої школиможливість обрати найбільш відповідний його даруванням і науковомупотягу вид і засіб наукової або навчальної діяльності.

Для більш широкого залучення  трудящих країни до вищоїутворення в 1919 р., зокрема, в Києві, Харкові, Катеринославі буливідкриті підготовчі курси, у 1921 р. - створені робітники факультети.

У 20-ті - на початку 30-х років  ясно проявилися дві  протилежнітенденції  в університетському  питанні. З одного боку, в Україні  відкривсяновий університет у Катеринославі, йшов процес інтенсивної реорганізації  
Київського, Харківського та Одеського університетів, відчував на собівеличезний вплив з боку українських університетів Сімферопольськийуніверситет. З іншого боку, в?? вязи з важким економічним становищембув скасований ряд вищих навчальних закладів, у тому числі університети,що виникли в незалежній Україні після 1917 року: Київський українськийнародний університет, Український державний університет у Кам'янець- 
Подільському.

У 1919 р. було введено «Тимчасове положення ... про керування вищиминавчальними закладами », відповідно до якого усім вузам наказувалосявести роботу в трьох напрямках: науковому, науково-навчальному іпросвітницькому. Керувати університетом повинні були відповідніради, що складаються з делегатів факультетських рад. Керівництвогосподарською діяльністю покладалося на господарський комітет. Посадиректора і проректора скасовувалися, а їхні функції виконували комісари вузів,призначалися Наркомпросом і мали надзвичайні повноваження.  
Загальнодержавні питання передавалися на обговорення і рішення  
Наркомосу. Таким чином, «Тимчасове положення ...» було основнимдокументом, що поклав початок централізованій системі управління вищоїшколою, зокрема, університетською освітою.

Діячі освіти почали будувати систему вищої освіти ззразком професійно-технічних навчальних закладів. Вони вважали, щостарі університети були відірвані від життя. Будучи вищими навчальнимизакладами, вони давали своїм вихованцям грунтовні теоретичнізнання, але не забезпечували оволодіння конкретними професійниминавичками. На думку керівників просвітництва, університети практично неготували спеціалістів визначеного, явно окресленого профілю. Виключенняскладали лише студенти медичного і юридичного факультетів. Особливоюкритиці піддавалася система підготовки фахівців на історико -філологічному та фізико-математичному факультетах. Студенти, які закінчуютьсаме ці факультети, ставали викладачами шкіл, ремісничихучилищ, технікумів.

У перші роки радянської влади виникли  своєрідні формиінтеграції науки, вищої освіти і виробництва. Однією з них з'явився  
Інститут інженерів електриків-виробничників (ІІЕП). Система ІІЕПвиходила з того, що немає інженерів широкого і вузького профілю, а єінженери для тих або інших потреб промисловості і техніки. На думкуорганізатора інституту Я.Ф.Каган-Шабшая, інженер зобов'язаний почати працюватидосвідченим фахівцем, а не гаяти час на освоєння виробництва з нуля.  
Студент розглядався як повноцінний учасник виробничого процесу.  
Чотири дні на тиждень студенти працювали на заводі, протягом двох днів по 10годин займалися в інституті. Не було залікових сесій. Пройдений предметздавався негайно. Система ІІЕП була втіленням економіки: студенти,працюючи на виробництві, окупали своє утримання і брали участь у створенніматеріальних цінностей.

Нова  концепція практицизму  і професіоналізму  знайшла своє відображенняв  рішенні наради «Про реформу вищої  школи» (1920 р.), щопередбачало  створення у вузах  вузькоспеціалізованих  факульт