істроричний розвиток вищої освіти

На  захоплених територіях австрійські влади  продовжували ту жполітику, що й магнатська Польща, лише в «освіченої»  формі. У планахцентралізації  та германізації численних  полонених австрійською монархієюнародів уряд відводило значну роль організації просвітництва, утому числі і вищої освіти. Передбачалася реформа трьох австрійськихуніверситетів - Віденська, Празького і Львівського. Перед ними ставиласязавдання на перший план поставити не виховання вчених, а підготовкупрофесійних кадрів - учителів, суддів і священиків.

У жовтні 1784 імператор  Йосип II підписав диплом прооновленні університету. Крім факультетів  філософського, юридичного,медичного  і теологічного до складу університету входила і гімназія. Вонабула базою для комплектування контингенту учнів, а також «майданчиком»для педагогічної підготовки студентів.

Прогресивний  характер мало те, що за змістом програмбільшість факультетів мало світський характер. Незважаючи на те, щонавчання велося на латинській мові, окремі предмети викладалися і напольською. Всі студенти перші три роки навчалися за програмою філософськогофакультету, який по суті залишався загальноосвітнім,підготовчим. Студенти, що отримали філософську освіту, переходилина один із спеціальних факультетів, де продовжували освіту завідповідною програмою.

Особливе  значення мало відкриття  в 1787 році при університетіукраїнського інституту, покликаного  готувати, у першу  чергу, учителів дляреальних  і класичних гімназій, де навчалися українські діти. Незважаючина те, що програма інституту була обмежена, прогресивне значеннямало викладання українською мовою. Український інститут у стислийперіод свого існування (до 1808 року) був провідникомгуманітарного педагогічної освіти.

З початку XIX ст. в Австрії почалася реформа освіти, якабула спрямована на посилення впливу церкви, її проникнення в учбово -виховний процес. Відповідно до цієї реформи, з 1805 по 1817 рр..університет називався ліцеєм. По своїй структурі й орієнтації навчальногопроцесу ліцей не відрізнявся від існуючих у той час університетів. Лишетермін навчання в ліцеї був іншим.

У 1817 році австрійський уряд повертає Львівському  ліцеюстатус університету, йому присвоюється ім'я  імператора Франца, ніжпідкреслюється  повна залежність від монаршої влади. Відповіднозміст, організація навчального процесу підпорядковувалися вимогам,пред'являються урядом Австрії.

Колоніальне стан Галичини в Австрійській імперії було бар'єромдля  розвитку освіти, науки, культури. Проте і  в цих умовахдеякі  випускники університету і його вчені робили все можливе длярозвитку досліджень в області краєзнавства і гуманітарних наук. Так,вихованець університету І. Могильницький підготував першу в Галичиніграматику української мови.

Під впливом революційних подій 1848 року австрійськийуряд почав проводити політику національного лавірування. Вонозробило ряд «поступок» українському національному рухові. Так, у 1849 роців університеті була заснована кафедра української мови та літератури,завідувати якої почав український філолог, поет, етнограф та історик  
Я. Головацький. У цьому ж році він був призначений ректором університету.

Проте, австрійський уряд, даючи перевагу в  управліннікраєм  польській шляхті, підтримувало політику полонізації. Нелегка  це булочас для  Львівського університету: він гірше всіх університетів Австріїзабезпечувався навчальними посібниками, літературою, мав найменшу кількістьвикладачів. Таке положення університету було відбитком украйважкого стану освіти в цілому. В останній чверті XIX ст. набільш ніж трехмиллионное українське населення Західної Галичини діялоусього 5 державних шкіл.

У 1809 р. була заснована  Київська гімназія, що згодом (у  
1811 р.) була віднесена до вищих навчальних закладів. У 1805 р. відкрито  
Харківський університет. У першій чверті XIX ст. виниклипривілейовані навчальні заклади, що поєднували курс середніх і вищих шкіл:  
Кременецький ліцей (1803), Рішельєвський ліцей в Одесі (1817), Гімназіявищих наук князя І.А. Безбородька в Ніжині (заснований у 1820 р.). Післяпольського повстання 1830-1831 рр.. Кременецький ліцей був закритий. У 1834 р.створений Київський університет. Крім привілейованих чоловічих навчальнихзакладів, відкривалися станові жіночі навчальні заклади - інститутишляхетних дівиць у Харкові (1812), Полтаві (1817), Одесі (1828), Керчі  
(1835), Києві (1838). У 1865 р. відкрився Новоросійський університет в  
Одесі.

Набагато  гірше справа йшла на Буковині. Тут  не було ні одноговищого навчального закладу  аж до кінця третьої чверті XIX ст. Тільки  
16 листопада 1874 рада міністрів Австрії, розглядаючи питання пропідставу нового університету, зупинив свій вибір на Чернівцях. У 1870році в Чернівцях була відкрита вчительська чоловіча гімназія, а 7 грудня  
1874 року прийшло дозвіл на створення Чернівецького університету.

Засновники  Чернівецького університету мали на меті переробитийого в знаряддя національного  покріпачення місцевого  населення. Мовоювикладання  в університеті офіційно був проголошений німецький. Такимчином, інтереси корінного населення, і, перш за все, його найбільшоюетнічної групи - українців - ігнорувалися.

У Східній Галичині, на Буковині, в Закарпатській  Україні на початку   
XIX ст. не було жодного вищого навчального закладу з українською мовоювикладання. У Львівському університеті викладання велося на польському, у  
Чернівецькому університеті - німецькою, з 1920 - румунською мовою.

У 60-70-і  рр.. XIX ст. поступово  формувалася система  підготовкивчителів, зокрема для початкових шкіл. Наприкінці 60-70-х  рр.. були створенітрирічні вчительські семінарії, що будували свою роботу на базідвокласних училищ. Серед перших учительських семінарій - Коростишівська  
(заснована в 1869 р.), Херсонська (1871), Акерманська (1872), Переяславська  
(1878). На західно-українських землях учителів для народних шкіл готуваливчительські семінарії - Львівська, Чернівецька, Мукачівська, Ужгородська іін Вчителів для повітових училищ, церковнопарафіяльних шкіл, вищих початковихі міських училищ готували вчительські інститути. Перший вчительськийінститут створений у Глухові (1874). До 1914 р. в Україні налічувалося 26учительських семінарій і 6 вчительських інститутів.

Серед прогресивних педагогів  України, які внесли в другій половині  
XIX - початку XX ст. вагомий внесок у розвиток освіти та педагогічноїдумки, - А.В. Духнович, Н.Ф. Левицький, Т.Г. Лубенець, Б.Д. Грінченка, Х.Д.  
Алчевська, С.М. Ковалів та ін

Розвиток  капіталізму, боротьба прогресивної громадськостіобумовили подальший ріст вищої  школи. В Україні  центрами наукової думки,підготовки вчених, учителів для середніх шкіл, лікарів, юристів та інспеціалістів були Харківський, Київський і Новоросійський (в Одесі)університети, Ніжинський історико-філологічний інститут (1875), на західно -українських землях - Львівський і Чернівецький університети. Фахівців дляпромисловості і сільського господарства готували Харківський ветеринарнийінститут (1851), Харківський технологічний інститут (1885), Київськийполітехнічний інститут (1898), Катеринославське вище гірниче училище  
(1899), Львівський політехнічний інститут (1844), Академія ветеринарноїмедицини у Львові (1897) та ін Функціонували вищі жіночі курси в  
Києві (з 1878 р.), Одесі (з 1906 р.), Харкові (c 1913 р.), жіночиймедичний інститут в Києві (з 1907 р.).

Харківський університет заснований в 1805 р. з ініціативи  
В. Н. Каразіна. До революції в його складі було 4 факультету: фізико -математичний, історико-філологічний, медичний і юридичний, 8наукових товариств, астрономічна обсерваторія, фундаментальна бібліотека.  
Численні наукові школи, що виникли в Харківському університеті,сприяли становленню вітчизняної науки. В університеті навчалися іпрацювали відомі вчені: математики М. В. Остроградський, А. М. Ляпунов,  
В. А. Стєклов, поет П.П.Гулак-Артемовський, біолог І. І. Мечников, історик  
Н. І. Костомаров, композитор М. В. Лисенко, письменник М. П. Старицький та ін  
Харківський університет зіграв важливу роль у розвитку національної культуриукраїнського народу. У 1816-1819 рр.. видавав журнал «Український вісник», в  
1824-1825 рр.. - «Український журнал». За роки Радянської влади університетвиріс в одне з найбільших науково-навчальних закладів. На його базііснували Академія теоретичних знань (1920-1921), Інститут народногоосвіти (1921-1930), Інститут професійної освіти і Фізико -хіміко-математичний інститут (1930-1933). Медичний і юридичнийфакультети були перетворені в самостійні інститути.

Новоросійський  університет був  заснований з ініціативи Н. И. Пирогова в  
Одесі в 1865 р. на базі Рішельєвського ліцею. Після 1917 р.реорганізовувався в ряд самостійних вузів. З 1933 року носить ім'я  
Одеського. З Новоросійським університетом пов'язана діяльність видатнихвчених: І. І. Мечникова, І. М. Сєченова, А. О. Ковалевського, Е. Н. Щепкина й ін

Ніжинський  історико-філологічний інститут був створений  в 1875 р. набазі Ніжинського ліцею. Інститут готував учителів класичних мов,російської мови та історії для середніх навчальних закладів. Серед студентівбули представники селян, міщан та інших верств населення. Закінчили йогоісторик Н. С. Державін, художник Н. С. Самокиш, педагог П. К. Волинський та ін У  
1920 реорганізовано в Ніжинський інститут народної освіти.

Слід  підкреслити, що з  початку XIX ст. у вітчизняномууніверситетську  освіту починає набирати силу освітнятенденція. У першу чергу  це пов'язано з  формувалася в 1-ій половині  
XIX ст. концепцією державної освітньої політики, яка вяк головне завдання вітчизняної вищої школи визначила підготовкувисококваліфікованих кадрів для обслуговування державного апарату.  
Підтвердженням цього є що вийшов в 1809 р. знаменитий указ,вимагав від будь-якого бажав отримати чин колежского асесора  
«Витриманий іспиту в університеті». Університети поступово починаютьвтрачати стан установ «чистої науки», а на перше місце виходятьфункції управління системою народної освіти, підготовкипедагогічних кадрів, інтелектуальної та державної еліти.

Університети  як центри навчальних округів сприяють швидкомурозширенню мережі гімназій, ліцеїв, повітових і комерційних  училищ, шкіл.  
Створені при університетах педагогічні інститути вперше в історіїуніверситетської педагогічної освіти порушили питання про спеціальнупідготовки вчителів як в умовах очної форми, так і екстерном. Учені йпровідні викладачі університетів активно допомагають школі, освітінароду. При університетах організовуються курси для вчителів гімназій,проводяться перші вчительські з'їзди. Створені вченими університетівнаукові товариства об'єднують не тільки викладачів університетів, але йвчителів, широку педагогічну громадськість. Харківський університет уперіод з 1805 по 1834 рр.. був, по суті, центром організаційно -методичного керівництва народною освітою в Україні і на півдні Росії.  
До початку 60-х років XIX ст. Харківський університет підготував понад 3200лікарів, юристів, педагогів. Серед його випускників більше 550 працюваливикладачами в середніх навчальних закладах, близько 80 - професорамивітчизняних університетів і ліцеїв.

Вищі  навчальні заклади, насамперед університети, царськийуряд розглядав  як оплот самодержавства, джерело поповненнядержавного апарату та промисловості  благонадійними кадрами. Всяжиття університетів (наукова, навчальна, суспільна) підлягали опіці ірегламентації з боку уряду і навчальної адміністрації. Щоправда, підтиском революції 1905-1907 рр.. уряд пішов на деякі поступки,скасувало інспекцію над студентами і деякі обмеження в прийомі іповернуло університетам і іншим вузам внутрішню автономію. Однак післяпоразки революції всі ці поступки були ліквідовані.

Як  і раніше, в університетах  було 4 факультету: історико -філологічний, фізико-математичний, юридичний і медичний. У кожномуз них були учбово-наукові бібліотеки і ряд науково-допоміжнихустанов (клінік, лабораторій, кабінетів і т.п.). Так, у Харківськомууніверситеті було 30 кабінетів і лабораторій, обсерваторія, історичниймузей і архів, музей образотворчих мистецтв і старожитностей. Досить широкунауково-допоміжну базу мали Київський і Новоросійський університети.

Кількість студентів в університетах  на початку XX ст. збільшилася  всередньому більш  ніж у 2 рази. Соціальний склад студентства  університетівзалишався переважно дворянсько-буржуазним, хоча революція 1905-1907рр.. змусила уряд декілька відкрити університетські двері длявихідців з нижчих станів. Це були, як правило, діти міської тасільської буржуазії. Для вихідців з робітників, середнього і найбіднішогоселянства доступ у вузи як і раніше залишався практично закритим.

В цей же час почали створюватися вищі навчальні  заклади дляжінок. Так, після майже  двадцятирічних клопотань  у 1903 році в Одесі, поініціативою професорів Новоросійського  університету М.М. Ланге, Е.Н.  
Щепкіна та інших, були відкриті Вищі жіночі педагогічні курси,реорганізовані в 1906 році у Вищі жіночі курси з історико -філологічним і фізико-математичним факультетами. У 1908 - 1910 рр.. вонипоповнилися юридичним і медичним факультетами. Останній пізніше бувперетворений у жіночий медичний інститут. У 1907 році Вищі жіночікурси відкрилися в Харкові з історико-філологічним, фізико-математичнимі юридичним відділеннями. У 1910 році в Харкові відкрився жіночиймедичний інститут, ректором якого став професор Харківськогоуніверситету В.Я. Данилевський. У Києві в 1906 році, завдяки зусиллямпрофесорів університету, відновили роботу Вищі жіночі курси, закритів 1889 році. Спочатку вони складалися з історико-філологічного і фізико -математичного відділень, а в 1907-1909 рр.. тут відкрилися щеюридичне, медичне та економічно-комерційне відділення. У 1916 роцімедичне відділення було реорганізовано в Київський жіночий медичнийінститут, очолюваний професором університету П.І. Морозовим.