Соціально-педагогічний патронаж обдарованих дітей та молоді

Об'єктивна потреба  в організації соціального патронажу  визначається тим, що клієнти (потенційні або реальні) часто бувають не здатні самостійно усвідомити небезпеку  свого становища як для себе, так  і для оточуючих.

Об'єктом соціального  патронажу має бути будь-яка людина або сім'я у випадку реальної загрози появи, а тим більше, фактичного виникнення складної життєвої ситуації, в т.ч. ситуації кризи.

Пріоритет у  встановленні соціального патронажу  повинні мати, по перше, сім'ї як фундаментальний суспільний інститут, від благополуччя якого залежить соціальне, моральне, і, в підсумку, економічне благополуччя держави, і, подруге, діти — найменш захищена й найбільш уразлива частина населення, майбутнє країни.

Процес соціального  патронажу забезпечується застосуванням  ряду методів: корекція, психотерапія, навчання, моделювання, спо-нукання, рефлексія, посередництво, розвиток у клієнтів соціальних і особистісних навичок, створення ситуацій, які допомагають  знизити почуття тривожності  у клієнтів, соціально-психологічний  супровід тощо.

Під час здійснення патронажу використовуються різні  форми соціально-педагогічної роботи: бесіда, консультування, поради, надання  інформації, залучення в соціально  активну діяльність та ін.

Домінуючу роль у соціальному патронажі відіграє процес прямого (безпосереднього) і  опосередкованого спілкування фахівців з клієнтами, що має багатогранний  і різноплановий характер (вербальні, практичні, письмові, посередницькі  й інші дії).

Патронаж сім'ї  й дітей має інтегративний  характер, оскільки будь-які його технології й форми спрямовані як на поліпшення фізичного й зміцнення духовно-моральних  засад  особистості, так і на створення  психологічного комфорту, підвищення психологічного тонусу й формування атмосфери довіри, взаєморозуміння, зміну мотивації, відволікання від  небажаних переживань, а в цілому ряді випадків – на навчання й виховання. Залежно від ситуації різні технології й форми патронажу можуть застосовуватися  як у комплексі, так і окремо. Сьогодні частіше використовуються дві класифікації патронажу сім'ї і дітей, на основі яких можна розробляти і впроваджувати  спеціалізовані дослідницькі, профілактичні  і підтримуючі програми.

Перша класифікація ґрунтується на характері тих  дій, що здійснюються щодо сім'ї і  дітей групи особливого ризику —  клієнтів патронату. Вона містить такі види патронажу, як власне соціальний, медико-соціальний, соціально-педагогічний, соціально-психологічний, соціально-економічний.

Друга класифікація ґрунтується на характеристиці об'єктів  па-тронажу. Вони класифікуються за віком (діти, підлітки), за статевою приналежністю (дівчата, хлопці)

Соціально-психологічний  патронаж реалізується в різних формах довгострокової психологічної і  соціальної допомоги клієнтам, що умовно поділяються на кризові, стресові та проблемні групи. Найчастіше соціально-психологічний патронаж у літературі називають соціально-психологічним супроводом. Він містить: а) поради щодо кращого способу дій у сформованій ситуації; б) надання інформації, що цікавить клієнта; в) внесення системних змін (вплив на системи, що викликають у клієнта кризу й емоційну напругу, тоб-то робота з організаційного прояснення розвитку конфліктної ситуації); г) психологічне і психосоціальне консультування; д) допомога у плані розвитку в клієнта соціальних і особистісних навичок, що дозволяють йому справлятися з кризами.

Власне, соціальний патронаж передбачає вивчення і з'ясування ситуації з урахуванням соціального  і психологічного стану клієнта  при використанні засобів, що знижують рівень тривожності і надають  емоційну підтримку; об'єднання зусиль учасників патронажу, налагодження їх взаємодії при вирішенні проблем  клієнта залежно від характеру  цих проблем і для забезпечення комплексного підходу .

Соціально-педагогічний патронаж здійснюється з метою надання  всебічної допомоги дітям, що потрапили  в особливо скрутну ситуацію, силами спеціалістів, що орієнтуються на власні педагогічні можливості, а також  на ресурси соціально-педагогічного  простору. Він сприяє залученню дітей  до діяльності, що завдяки привертанню  уваги, схваленню і повазі з боку оточуючих, а також виключенню покарань і “виправлень“ допомагає їм повною мірою проявити свої задатки, якості, інтереси і створює максимальні умови для життєдіяльності.

Головна мета соціально-педагогічного  патронажу дітей і підлітків  – це зміна їхньої самосвідомості, ставлення до себе і оточуючих, почуття  відповідальності, тобто соціальної позиції, що сприяє їх нормальному розвиткові.

Закономірно, що одна окремо взята соціальна служба, навіть якщо вона спеціалізується на здійсненні соціального патронажу, не в змозі забезпечити вихід  із кризової ситуації всіх тих дітей , які в них перебувають.

Для повноцінного й всебічного вирішення проблем  гострої життєвої ситуації з використанням  технологій соціального патронажу  необхідне використання потенціалу всіх видів соціальних служб і  інших установ соціальної сфери, кожна з яких у цьому випадку  є елементом системи соціального  патронажу, а всі вони в сукупності є системою соціального патронажу.

Об'єктами цієї системи є установи й організації  різної відомчої приналежності й  організаційно-правових форм власності:

Служба соціального  захисту населення забезпечує залучення  до соціального патронажу комплексних  установ соціального обслуговування населення, спеціалізованих установ  підтримки сім'ї й дітей. Їхніми силами вирішуються проблеми соціально-економічного змісту, надан-ня психосоціальних послуг, реалізації комплексу профілактичних, адаптаційних і реабілітаційних  заходів та інших.

Органи й установи охорони здоров'я здійснюють у  межах соціально-патронажних програм  своєчасну діагностику відхилень  у стані здоров'я клієнтів, лікувально-оздоровчу  роботу, динамічне спостереження  за станом здоров'я, медико-гігієнічне навчання дітей і їхніх батьків, беруть участь у формуванні здорового  способу життя.

Органи й установи освіти зосереджують увагу на забезпеченні умов для навчання й розвитку дітей  шляхом створення спеціалізованих  шкіл, класів і груп, що враховують специфіку  фізичного, психічного й морального стану дитини.

Процес соціального  патронажу складається з кількох  етапів, впродовж яких необхідно забезпечити  взаємодію всіх зацікавлених органів  влади й підвідомчих їм соціальних служб.

1.         Етап відбору клієнтів. Пропозиції  про встановлення соціального  патронажу конкрет-ної сім'ї або  дитини можуть бути висунуті  органами влади або соціальними  службами й установами соціального  захисту населення, охорони здоров'я,  у справах сім'ї й молоді, а  також органами опі-ки й піклування, міліцією, відділами у справах дітей, суспільними об'єднаннями.

2.         Етап збору початкових відомостей  про клієнтів. З огляду на те, що для формування адекватної  програми соціального патронажу  потрібна максимально докладна  й об'єктивна характеристика сформованої  у дитини кризової ситуації, патронажна  служба повинна одержувати інформацію  різноманітного характеру (психологічного, медичного, педагогічного, криміногенного  й іншого) із всіх можливих  джерел.

Цей етап завершується складанням кожним фахівцем, що проводить  вивчення ситуації, свого висновку.

3.         Етап обговорення фахівцями отриманих  результатів.

На цьому етапі  відбувається колективне осмислення й  оцінка фахівцями, що представляють  різні відомства й служби, накопиче-ної  інформації про клієнтів, що дозволяє уникнути діагностичних помилок  і однобічного підходу до висновків, що стосуються причин кризової ситуації й шляхів виходу з неї.

Як організаційно-технологічний  механізм цього процесу рекомендується використати міжвідомчий соціальний консиліум. Ретельно обговоривши наявну інформацію про кожного з клієнтів, консиліум розробляє й складає  підсумковий висновок, що містить  два розділи:

•          причини кризової ситуації;

•          основні напрямки діяльності, здатні вивести клієнтів із кризового стану.

4.         Етап розробки міжвідомчих програм  соціального патронажу.

На основі рекомендацій міжвідомчого соціального консиліуму

кожне відомство, підпорядковані йому соціальні служби або установи вносять пропозиції у міжвідомчу програму соціального  патронажу відповідно до профілю  своєї діяльності.

5.         Етап реалізації міжвідомчих  патронажних програм.

На цьому етапі  служби, що становлять систему соціального  патронажу, здійснюють у спільній діяльності реалізацію розроблених програм.

6.         Етап підведення підсумків і  визначення подальших перспектив.

Соціальним консиліумом  розглядаються попередні підсумки й оцінюється ефективність проведеної роботи.

У випадку, якщо життєва ситуація клієнтів перестала  мати кризовий характер, тобто настала  фаза нормальної життєдіяльності, приймається  рішення про завершення соціального  патронажу.

Якщо ж ситуація не покращилася або покращилася  незначно й продовжує залишатися кризовою, приймається рішення про  продовження соціального патронажу й розробку нової патронажної програми. Важливо зазначити, що етапи соціального патронажу мають циклічний характер: у випадку розробки повторних патронажних програм. 

3.Напрями  та методи роботи  соціального педагога  з обдарованими  дітьми та молоддю.

Соціально-педагогічні  дослідники  Л. Коваль,  І. Звєрєва,  С. Хлєбік

вважають,  що  соціальний  захист  обдарованої  дитини  базується  на  врахуванні провідних  підходів,  які  визначають  дії  соціальних  інститутів  по  збереженню унікальності  і  культивуванню  здібностей,  талантів,  загальної  і  спеціальної обдарованості,  встановленню  її  видів  за  допомогою  специфічних  методик  діагностики, розроблених у зарубіжній та вітчизняній науці та практиці. До таких підходів  відносяться:  охоронно-захисний  (дії  держави  по  відношенню  до обдарованої  дитини);  соціально-педагогічний  (створення  умов  культивування  обдарованості  спеціально  підготовленими  людьми);  соціально-психологічний 

(пов’язаний  із  розробкою форм  і методів   психологічної  підтримки   обдарованої особистості  з   соціально-позитивістською  спрямованістю);  соціально-інтегративний  (передбачає  диференціацію  та  індивідуалізацію  форм  організації навчання,  обґрунтування   різнорівневих  програм,  спрямованих   на  активізацію пізнавально-творчих  потенцій обдарованої дитини) [Коваль]. Отже, соціально-педагогічна підтримка  обдарованих дітей, крім перерахованих   вище,  включає  роботу  по  оптимізації  взаємодії  дитини  з найближчим оточенням. 

Перед  характеристикою  напрямів  роботи  соціального  педагога  з 

обдарованими  дітьми  доцільно  визначити  основні  проблеми досліджуваної категорії  клієнтів.  Американська  дослідниця  Лета  Холлінгуорт  визначає  такі проблеми,  які  необхідно  враховувати  при  складанні  програм  психолого-педагогічного  супроводу  обдарованих  дітей:  ворожість  до  школи  (може з’являтися  через  невідповідність  навчального  плану  здібностям  та  інтересам  дітей);  ігрові  інтереси  (відмінні  від  «звичайних»  однокласників);  конформність (внаслідок  готовності  відмовитися  від  соціальних  стандартів,  які  суперечать  їх інтересам  або  здаються  безглуздими);  занурення  у  філософські  проблеми

(вважається,  що  для  обдарованих  дітей   характерно  задумуватися  над   такими явищами, як смерть, загробне  життя, релігійні вірування і  філософські проблеми; такі  діти  шукають  собі  друзів  за  розумом,  а  не  за  віком);  невідповідність між фізичним,  інтелектуальним  і  соціальним  розвитком  (диссинхронію  розвитку відмічають більшість дослідників обдарованості). 

Крім  того,  виділяють  такі  фактори,  як  перфекціонізм  або  прагнення  до

досконалості  (обдарованим дітям притаманна  внутрішня потреба досконалості), пов’язане із цим відчуття незадоволення (що може спричинити відчуття власної  неадекватності і низьку самооцінку); нереалістичні цілі; надчутливість (такі діти схильні  до  критичного  ставлення  не  тільки  до  себе,  але  і  до  навколишніх); потреба      в      увазі  дорослих  (у  силу  природної  допитливості  і  прагнення  до пізнання обдаровані діти нерідко монополізують увагою вчителів, батьків і інших 

дорослих;  нетерпимість  до  дітей,  які  стоять  нижче  від  них  в

інтелектуальному  розвитку.

Усі  перераховані  фактори  можуть  спричинити  відчуження  дитини  від