Реалізація естетичного виховання шляхом використання методу стимулювання та корекції поведінки

Міністерство освіти і науки України

Українська інженерно-педагогічна академія

Кафедра філософії та освітніх технологій

 

 

 

Теорія та методика виховної роботи

 

 

Курсова робота

 

«Реалізація естетичного виховання шляхом використання методу стимулювання та корекції поведінки»

 

 

 

Виконав     студент гр. _________

___________________

 

Науковий керівник   __________________

 

 

Харків, 2014

ПЛАН

 

 

ВСТУП

1. ТЕОРЕТИЧНИЙ РОЗДІЛ. Реалізація естетичного виховання шляхом використання методу стимулювання та корекції поведінки"

1.1 Особливості естетичного виховання учнів ………………………….

1.2 Стимулювання та корекція поведінки як ефективний метод в процесі естетичного виховання

Висновки до теоретичного розділу …………………………………………...

2. ПРАКТИЧНИЙ РОЗДІЛ. Виховний захід для учнів ПТНЗ за темою (Ознайомлення дітей із живописом, як з одним із джерел естетичного виховання.) …………………………………………………………….…..

ВИСНОВКИ ……………………………………………………………………

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ …………………………………

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Всебічний гармонійний розвиток особистості не можна уявити без її естетичної вихованості. Естетичне виховання передбачає розвиток в людини почуттів прекрасного, формування вмінь і навичок творити красу у навколишній дійсності, вміти відрізняти прекрасне від потворного, жити за законами духовної краси. "Краса, - писав В, О. Сухомлинський, - могутній засіб виховання чутливості душі. Це вершина, з якої ти можеш побачити те, чого без розуміння і почуття прекрасного, без захоплення і натхнення ніколи не побачиш. Краса - це яскраве світло, що осяває світ. При цьому світлі тобі відкривається істина, правда, добро; осяяний цим світлом, ти стаєш відданим і непримиренним. Краса вчить розпізнавати зло і боротися з ним. Я б назвав красу гімнастикою душі - вона виправляє наш дух, нашу совість, наші почуття і переконання. Краса - це дзеркало, в якому ти бачиш сам себе і завдяки йому так чи інакше ставишся сам до себе".

Двадцяте століття було наповнене соціальними потрясіннями - революціями, війнами, голодом, терором, технічними катастрофами економічними катаклізмами. Все це призводило до руйнування краси навколишнього світу і краси людського духу насамперед. Наміри будувати вільне демократичне суспільство можуть бути реальними лише за умов морально-духовної довершеності кожної особистості, де чільне місце має посісти духовна краса людини. І коли Ф.М. Достоєвський писав, що краса врятує світ, то мав на увазі найперше красу моральну. Єдність естетичного і морального виховання, а також виховання громадянського і політичного, гармонія істини добра і краси є передумовою ефективного естетичного виховання.

Естетичне виховання тісно пов'язане з культурою народу. З одного боку, воно відображає надбання культури, а з другого - стимулює подальший розвиток культури конкретного народу, активно впливає на творення нових духовних цінностей, мистецьких витворів. Разом з тим естетичне виховання має бути спрямоване на формування свідомості людей у дусі поваги і приязні, товариськості та дружби.

Треба об'єктивно визнати, що впродовж десятиліть естетичне виховання перебувало в занепаді. Завдання пробудження в кожній дитині відчуття прекрасного, озброєння її вміннями творити красу у житті замінювалися загальними заходами, святами, конкурсами, якими була охоплена незначна частина вихованців. У школах на предмети естетичного циклу відводилась мізерна кількість годин. Сім'я самостійно не могла забезпечити умови для естетичного виховання своїх дітей, бо батьки самі не були підготовлені до цієї роботи. І як наслідок - згрубіле, жорстоке суспільство, позбавлене зовнішньої краси виробництво, низька конкурентоспроможність товарів на зовнішньому і внутрішньому ринку, естетична бідність житла, побуту взагалі.

Людина, позбавлена почуття прекрасного, естетичної культури, є недосконалою, духовно бідною, хоча б яким матеріальним багатством вона не прагнула компенсувати цей недолік.

Естетичне виховання як неперервний процес має здійснюватися передусім у діяльності, в різнобічній соціальній творчості. Необхідно не лише навчити кожну людину естетично-почуттєво реагувати на оточуючий світ, але й збудити потребу його перетворення без нанесення йому екологічної шкоди, згідно з естетичними нормами й ідеалами; постійно прагнути до високої професійної майстерності, органічно поєднувати духовну і фізичну досконалість.

1. Теоретичний розділ: "Реалізація  естетичного виховання шляхом  використання методу стимулювання  та корекції поведінки"

1.1 Особливості естетичного  виховання учнів

Гармонійний, всебічний розвиток особистості неможливий без її естетичної вихованості.

Естетичне виховання - педагогічна діяльність, спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси.

Метою естетичного виховання є високий рівень естетичної культури особистості, її здатність до естетичного освоєння дійсності.

Естетична культура - сформованість у людини естетичних знань, смаків, ідеалів, здібностей до естетичного сприймання явищ дійсності.

Її рівень виявляється як у розвитку всіх компонентів естетичної свідомості (почуттів, поглядів, переживань, смаків, потреб, ідеалів), так і в розвитку умінь і навичок активної перетворюючої діяльності у мистецтві, праці, побуті, людських взаєминах.

Естетична свідомість - форма суспільної свідомості, яка є художньо емоційним освоєнням дійсності через естетичне сприйняття, почуття, смаки, ідеали і виражається в естетичних почуттях та мистецькій творчості.

Структуру естетичної свідомості складають:

Естетичні сприйняття. Виявляються у спостережливості, вмінні помітити найсуттєвіше, що відображає зовнішню і внутрішню красу предмета, явища, процесу, відчувати радість від побаченого, відкритого.

Естетичне сприйняття сприяє якнайкраще розвитку естетичних почуттів:

1. Естетичні почуття. Почуття  насолоди, які відчуває людина, сприймаючи  прекрасне в оточуючій дійсності, творах мистецтва.

2. Естетичні судження. Передають  ставлення особистості до певного  об'єкта, явища. У педагогічній практиці  недопустиме нав'язування учням  вчителем своїх міркувань. Навпаки, він повинен допомагати їм  виявляти самостійність при з'ясуванні  естетичної вартості предметів.

3. Естетичні смаки. Постають  як емоційно-оціночне ставлення  людини до прекрасного. Мають  вибірковий, суб'єктивний характер.

4. Естетичний ідеал. Це  своєрідний зразок, з позиції  якого особистість оцінює явища, предмети дійсності. Відображає  уявлення про красу, її критерії.

5. Естетична діяльність. Важливий компонент естетичної  культури. Відрізняють багато видів  такої діяльності: естетична організація  середовища, в якому живе, працю, вчиться, відпочиває людина; конкретна  творча діяльність в галузі  мистецтва, літератури та інше; пропаганда  мистецтва, естетичних ідеалів; естетична  виразність у навчальній, виробничій, побутовій діяльності; вияви естетичної  культури у взаєминах з людьми.

Найважливішим завданням естетичного виховання є формування і розвиток естетичного сприйняття, яке складає основу естетичного почуття.

Зміст естетичного виховання конкретизується у програмах з літератури, музики, образотворчого мистецтва, основ наук, у різних самодіяльних об'єднаннях учнів, у роботі студій, під час факультативних занять з етики, естетики, різних видів художньої творчості, історії мистецтва тощо.

Джерелами естетичного виховання є художня література, музика, образотворче, театральне мистецтво, кіно, природа, естетика шкільних приміщень, зовнішній вигляд учителів та учнів, взаємини між учнями й учителями та інше.

В естетичному вихованні учнів величезне значення має особистість педагога. Показники естетичної вихованості учнів - це і їх зовнішній вигляд, манера поводитися, розмовляти, вигляд їхніх підручників, зошитів тощо.

Процес естетичного виховання триває впродовж всього життя людини і напрямки цієї роботи багатогранні. Виділимо найбільш суттєві з них.

1. Життя і діяльність  дитини в сім'ї. Тут формуються  основи естетичних смаків, почуттів, на що впливають організація  побуту в оселі, одяг, взаємини  в сім'ї, оцінювання старшими краси  предметів, явищ, безпосередня участь  в естетичній діяльності тощо.

2. Виховна діяльність  дошкільних закладів. Здійснюється  через естетику побуту, систему  спеціальних занять.

3. Навчально-виховна діяльність  загальноосвітніх закладів. Передбачає  залучення учнів до оволодіння  змістом навчальних дисциплін, позакласної  виховної роботи.

4. Навчально-виховна робота  позашкільних дитячих виховних  закладів. Діяльність спрямована  на задоволення інтересів, розвиток  здібностей дітей, залучення їх  до активної естетичної діяльності.

5. Діяльність професійно-виховних  закладів. Навчаючись у них, майбутні  фахівці отримують естетичні  знання, беруть участь у діяльності  мистецьких аматорських колективів, набувають вмінь естетичної діяльності.

6. Вплив засобів масової  інформації. Діяльність їх поєднує  елементи багатьох видів мистецтва. Проте засилля в них "масової  культури" ускладнює процес формування  здорових естетичних смаків, потребує  копіткої роботи вихователів, батьків, випереджуючого формування високих  естетичних потреб, смаків не  сприйняття потворного.

7. Певне місце у системі  естетичного виховання має займати  самоосвіта. Але для цього необхідне  педагогічне керівництво та матеріальне  забезпечення.

 

1.2 Стимулювання та корекція  поведінки як ефективний метод  в процесі естетичного виховання

У своїй сукупності ці методи покликані регулювати, коригувати і стимулювати діяльність та поведінку вихованців. Найефективніші серед них - гра, змагання, заохочення і покарання.

Гра - один із видів діяльності дитини, що полягає у відтворенні дій дорослих і стосунків між ними.

Види ігор визначають на основі різнопланової діяльності дітей: ігри-дозвілля (ігри за власним бажанням), ігри педагогічні (організовані з метою вирішення навчально-виховних завдань).

Залежно від того, наскільки гнучкими, динамічними, творчими, регламентованими є рольові дії, правила і зміст, колективні розважальні ігри поділяють на групи:

Ігри творчі: сюжетно-рольові, конструкторські, драматизації з вільним розвитком сюжету, ігри-жарти, ігри - розіграші.

Ігри за визначеними правилами: рухові, хороводні, спортивно-змагальні, настільні.

Педагогічні ігри диференціюють відповідно до педагогічної спрямованості: дидактичні (організовують у процесі навчання), творчі педагогічні (розроблені педагогом з метою досягнення конкретних виховних завдань).

Головною умовою успішного застосування ігор є активне залучення учнів не лише до гри, а й до процесу створення її. Існують різні методики організації та проведення педагогічних творчих ігор, але основні елементи їх спільні - розробка сценарію, розподіл ролей, визначення виховних цілей.

На практиці проведення творчої гри відбувається за такими етапами:

а) педагог розповідає про гру, що допомагає апробувати її модель на сприйнятті дітей, залучає їх до обговорення плану;

б) розподіл ролей;

в) розробка плану гри за певним сюжетом;

г) власне гра;

ґ) завершення гри і підбиття підсумків.

Для збереження стійкого інтересу дітей до гри доцільно використовувати умовну ігрову термінологію, різновиди впливу в ігровій формі (вимогу, заохочення тощо), елементи колективного змагання.

Використовуючи гру як важливий навчально-виховний чинник, необхідно дотримуватися таких психолого-педагогічних умов: визначення творчого потенціалу гри; визначення місця і часу проведення, кількості учасників; забезпечення психологічної комфортності і природності гри; урахування вікових та анатомо-фізіологічних властивостей учасників гри; захист людської гідності, морального самопочуття кожного учасника; визначення місця вчителя під час проведення гри; цілеспрямоване поширення прав учасників гри.

Урахування цих особливостей потребує від учителя постійного контролю за процесом створення, проведення і аналізу ігрової навчальної діяльності.

Творчі ігри є одними з найефективніших методів, які використовуються в естетичному вихованні.

Змагання - природна схильність дітей до здорового суперництва й самоутвердження в колективі.

Забезпечує випробування людиною своїх здібностей, відчуття товариської взаємодопомоги, передбачає облік і порівняння результатів діяльності, заохочення її учасників, сприяє розвитку нахилів, духовних якостей дитини, спонукає до наслідування загальноприйнятих норм поведінки. Змагання супроводжують позитивні та негативні емоційні реакції: захоплення, радість з приводу успіхів, скептицизм, байдужість, заздрість тощо. Тому слід враховувати позитивні (спосіб згуртування колективу, розвиток моральної мотивації діяльності) і негативні впливи (відсутність боротьби за досягнення спільного успіху, взаємодопомоги та співробітництва, що зумовлює розлад у колективі). Важливими умовами проведення змагань є демократичний підхід до ідеї змагання, висвітлення його результатів, залучення учнів до обговорення й аналізу, їх матеріальне і моральне стимулювання.